Конституційні традиції

    Україна  має давні конституційні традиції. Ще за часів Київської Русі  й Галицько – Волинського князівства  діяла „Руська Правда”. Під  час перебування українських земель у складі Литви і Польщі діяли „Литовські Статути”(1529, 1566, 1588 рр.). У роки Національно – визвольної війни під проводом Б. Хмельницького основними правовими актами були універсали гетьмана, а з 1654 р. – Березневі статті , що визначали  автономний статус України в складі Московської держави. Наступними актами, що визначали автономний статус України в складі Московської держави, були Переяславські статті , Московські статті, Глухівські статті, Коломацькі статті, ”Вирішальні пункти ”.

Пам’яткою політичної та юридичної думки XVIII століття стала Конституція Пилипа Орлика  ”Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорозького” , створена 5 квітня 1710 року.

У XIX столітті конституційне право продовжувало розвиватися. Був створений проект „Конституції Г. Андрузького”; з конституційними проектами наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. виступили М. Драгоманов та М. Грушевський.

 У роки  Національно – демократичної  революції 1917 – 1921 рр. була прийнята, але не набрала чинності „Конституція УНР”. Конституційне право поповнилося чотирма Універсалами Української Центральної Ради.

У радянській Україні діяли чотири Конституції – 1919р., 1929р., 1937р., 1978р.                                                                                                                                                                  В своїй роботі я хочу звернути увагу на те, що наш український народ починаючи з ХVIII століття неодноразово приймав різні державні документи в яких відстоював право нашого народу на суверенність і соборність.

Порівнюючи  і аналізуючи документи, ми можемо побачити, що Конституція Пилипа Орлика – захищала козаків, міщан і селян. Конституція України 1996 року також гарантує  захист українського народу, і надає права та свободи нашим громадянам.

Конституція Пилипа Орлика має офіційну назву ”Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорозького” . Він був схвалений козацькою радою 5 квітня 1710 року і відповідав традиції укладення договору між гетьманом і військовим товариством. Козаки зобов’язувалися визнавати владу гетьмана, а гетьман – дбати про сприятливі умови козацької служби й господарювання, захищати їхні „старожитні права і вольності”.

Разом із тим  документ стосувався всіх верств і  станів українського суспільства, а  не тільки козаків; його мав виконувати  не лише Пилип Орлик а й усі гетьмани – його наступники. У договорі обґрунтовувався державний устій України    ”Пакти й Конституції ” містили такі пункти , як обмеження свавільної влади господаря ; республіканізм; поділ влади; парламентаризм і виборність урядовців . Саме тому цей юридичний документ розцінюється вченими як перша українська Конституція.

    Основний  закон складається з вступу  й 16 статей. У вступі  зазначено,  що Україна має бути незалежною  державою з республіканським  ладом. Її добровільне підданство  московському цареві не означало  відмови від власної незалежності . Вступ проголошував право України на збройний виступ проти загарбання й тиранії .

     Конституція оголошувала православ’я  державною релігією України й  вимагала вивести Київську метрополію  з підпорядкування Московському  патріархові.

  Законодавчу  владу повинен зосередити в своїх руках прообраз парламенту  - Генеральна рада. Вона мала збиратися тричі на рік – на Різдво, Великдень і Покрову та приймати найвагоміші рішення. Рада мала складатися з генеральної старшини, полковників і полкової старшини, сотників, а також із заслужених козаків з кожного полку.

Виконувати  прийняті рішення мав гетьман  із генеральними старшинами. Щоб запобігти  можливості зловживання державними коштами, Конституція запроваджувала посаду Генерального підскарбія, який тричі на рік звітував Генеральній раді про державні витрати. Судову владу Конституція передавала Генеральному військовому суду. Саме в ньому вирішувалися всі проблеми й суперечки між різними політичними угрупованнями.

  Конституція  забороняла гетьманові особисто, хай навіть і справедливо, звільняти з урядів чи карати зухвальців.

    Здавалося  б, влада гетьмана в протистоянні старшинським олігархічним угрупуванням мала послабитися. Проте Конституція зобов’язувала гетьмана захищати козаків, міщан і селян від зловживань старшин – свавільників, а отже надавала йому добрих союзників для забезпечення порядку й справедливості в суспільстві.

   Конституція  Пилипа Орлика на десятки років  випередила  конституції  США,  Франції та інших європейських  держав. Однак це не було випадковістю чи надзвичайним осяянням автора. Вона зафіксувала у своїх статях той суспільний і державний устрій, яким жила Українська козацька держава від Хмельницького до Мазепи, а також висвітила думки щодо його вдосконалення.

      Бажання здобути волю, не залишало в буремні роки революції 1917 року і як наслідок ІІІ Універсал проголошує УНР .

7 листопада 1917 року було прийнято ІІІ Універсал УНР.   Практичне значення ІІІ Універсал УЦР було таким;

1. Проголошення Української Народної Республіки (УНР) у складі 9 українських губерній.
2. Збереження федеративного зв’язку УНР з не більшовицькою Росією.
3. Утримання влади до скликання Українських Установчих зборів УЦР і Генеральним секретаріатом.
4. Ліквідування приватної власності на землю, передача землі українському народові без викупу.
5. Можливість підписання миру з Німеччиною та її союзниками.
6. Підтвердження демократичних свобод (слова, преси, зборів)
7. Запровадження 8 – годинного робочого дня, гарантія зарплатні й вирішення трудових конфліктів через профспілку.
8. Гарантія культурно – національних прав національних меншин.
9. Майбутні здійснення судової реформи й ліквідація смертної кари.

 Історичне значення  ІІІ Універсалу ; проголошення української  державності в формі УНР; окреслення соціально – економічних перетворень. Ці перетворення , однак, не були послідовно реалізовані ; здійснення аграрної реформи відкладалося до скликання Українських Установчих зборів; не вдалося створити високопродуктивне фермерське господарство, бо малоземельні селяни прагнули зрівняльного поділу землі.

 Не вдалося стабілізувати  фінанси. Не було встановлено  державний контроль над промисловістю : робітники не розуміли його суті , а підприємці зустріли вороже. Не було вирішене питання про мир. Невдалою була зовнішня політика УЦР.

Висновок: Прийняття ІІІ Універсалу було значною подією в національно – визвольній революції українського народу 1917 – 1921рр. Проголошення УНР головним підсумком державної розбудови в Україні в 1917р. УЦР, декларувавши створення УНР, не проголосила її повної незалежності. Сприятливий політичний момент для державотворення було втрачено.

  В роки Великої  Вітчизняної війни, коли мільйони  людей гинули на полях битви,  мало хто міг подумати, що український  народ буде піднімати питання  української державності, і як  наслідок ми маємо Акт 30 червня 1941р.

  Другий великий збір  ОУН, що відбувся в квітні 1941р. у Кракові, затвердив рішення, які стали ідейно – політичною платформою націоналістично – державницької ідеології та визвольної концепції ОУН. У політичних постановах Збору стверджувалось; „Ідея Суверенної Української Держави стала в нашому столітті основою українського світогляду „ . Визвольно – революційну боротьбу  за звільнення всіх українських земель, за з’єднання їх в одну Соборну й Незалежну Державу.

 Через місяць після  Другого Великого Збору, в травні 1941р., керівний склад ОУН опрацював і розіслав низовим групам „Політичні вказівки в умовах війни”, у яких застерігав усіх членів від надмірної надії на визволення чужими силами. В документі відзначалося ”Якщо фронт боротьби третіх держав з Москвою буде пересуватися через українські землі, тоді військова окупація силами, що перемагають, неминуча. Україна не може висунути тепер такої збройної сили, яка могла б сама утримувати фронт проти московської армії на відтинку власних кордонів. Наше завдання в такій ситуації не допустити, щоб Україна була об’єктом чужого володіння. ОУН не буде пасивним спостерігачем подій, а навпаки створюватиме реальну підставу для нормування відносин України з державами – союзниками. На звільнених землях, не очікуючи ні на що, ОУН проголосить відбудову Української держави .”

   У разі ворожого  ставлення союзників до відродження  української державності визвольна  боротьба увійшла б у новий  період. Так починає реалізуватися  сміливий політичний крок націоналістів – відновлення української державності в червні 1941р. та створення ними центральних і місцевих органів влади.

   В ці  червневі дні укріплювалася думка, що німецько – радянська війна неминуче поєднає всі українські течії, буде сприяти підготовці до грядущих подій. 22 червня була скликана нарада українських політичних діячів, що належали до всіх течій. Відмовилася від участі лише течія ОУН Мельника.

   Нарада завершилася створенням координаційного центру – Українського національного комітету, керівником призначено генерала Всеволода Петрова, заступником –  В. Горбового . Під час засідання наради її учасники дізналися, що на світанку почалася німецько – радянська війна і бандерівці скористалися нагодою, щоб оголосити зборам, що їх підпільні групи готові йти в Україну з метою взяти владу в свої руки та організувати самоуправління. До Львова вирушила похідна група ОУН у складі 15 патріотів на чолі з Ярославом Стецьком.

23 червня 1941 року  представник ОУН (Б) у передав  німецькому уряду меморандум  і резолюції  Другого Великого  Збору ОУН. Документи були передані  Гіммлеру і Розенбергу, а 24 червня – Ріббентропу.

   Створені  та таємно підготовлені напередодні  війни похідні групи ОУН слідом за німецькою армією проникали на Україну : група „Північ” повинна була досягти Києва та області , група „Центр” мала на меті місто Харків і область, група „Південь” повинна була дістатися до Одеси та Криму.

   Радянська  армія покинула Львів увечері 29 червня після боїв з українськими повстанцями. 30 червня на світанку український батальйон „Нахтігаль” і кілька німецьких частин увійшли в місто.

   30 червня 1941 року о 18 годині у будинку  просвіти у Львові відбулися  Народні збори, на яких одноголосно прийнято Акт про відновлення Української Держави, а також декрет, яким першого заступника Бандери Ярослава Стецька призначено головою уряду.

  Ярослав  Стецько доручив І. Равлику  організувати міліцію, щоб встановити  порядок та безпеку громадян і наказав пустити в рух радіостанцію , щоб оголосити про те , що Україна відновила незалежність держави.

        Не легкими були часи для українського народу  , коли творили законодавчі процеси більшовики та радянська влада , вони надавали право суверенітету тільки в ст. Конституцій 1937, 1978 рр. ,а на справді діяв жорстокий тоталітарний режим .

У зв’язку  з ухвалою програми побудови комунізму, радянське партійно – державне керівництво  у 1962 році прийняло рішення провести конституційну реформу . Але після усунення М. Хрущова і із зміною економічної та соціальної ситуації в країні, розробка проекту основного закону розтягнулася на тривалий час. Лише у жовтні 1977 року після всенародного обговорення схваленого партією проекту , Верховна Рада СРСР прийняла нову союзну Конституцію. На її основі 20 квітня 1978 року , після обговорення жителями республіки , позачергова сьома сесія Верховної Ради УРСР дев’ятого скликання ухвалила четверту радянську Конституцію. Вона була повною рецепцією загальносоюзної і складалася з преамбули , 19 глав які мали такі назви ; основи суспільного ладу і політики УРСР (політична і економічна системи, соціальний розвиток і культура, зовнішньополітична діяльність і захист соціалістичної Вітчизни) ; держава і особа (громадянство УРСР , рівноправність громадян, основні права, свободи і обов’язки громадян) ; національно – державний і адміністративно – територіальний устрій ; ради народних депутатів і порядок їхнього обрання ; найвищі органи державної влади та управління.

    Більшість статей Конституції 1978 року , мали декларативний характер, вони ніколи не були закріплені відповідними законами . Республіка проголошувалася суверенною, а основною ознакою цього суверенітету називалося право зносин з іншими державами. Гарантією суверенітету нібито була норма на право вільного виходу з СРСР , хоча закону і механізму виходу не існувало. Стаття 6 встановлювала політичну монополію у державі єдиної комуністичної партії. Отож створення інших партій було не конституційним і вело за собою притягнення  до кримінальної відповідальності.

    Конституція  1978 року змінила назву рад депутатів  трудящих на народних депутатів,  затвердила державну символіку  яка зазнала змін у кінці  40-х років та адміністративний  устрій у складі 25 областей, після  адміністративних реформ 50-60-х років. Діяла вона зі змінами та доповненнями до1996 року.

   20 квітня 1978 року – ухвалення Верховною  радою УРСР четвертої Конституції  радянської України.

   Хвиля  боротьби і бажання народу  не зупинили ні дисидентів , ні  тих кого влада називала націоналістами, бажання створити свою Українську державу , відновити статус української мови, зберегти Україну для майбутнього покоління були великими і вони здійснилися.

   Київ  – не підлягає сумніву, що  ухвалення Декларації про державний  суверенітет України 16 липня 1990 року стало визначною подією на українському шляху до відновлення незалежності . Не підлягає сумніву й те, що цей документ став консолідуючою основою для діяльності дуже різних політичних сил – від так званих „суверен – комуністів” до радикальних незалежників – антикомуністів. У преамбулі Декларації було проголошено „верховенство, самостійність, повноту і не подільність Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах”. Це створило підґрунтя спершу для республіканської законотворчості , незалежної від союзного законодавства (що дуже швидко привело до правової колізії, відомою під назвою „війни законів”), а потім – через рік із невеликим – і для легітимного проголошення незалежності Української держави. Звичайно, щось у цій Декларації було дуже наївно – романтичним , щось не надто чітко виписаним , щось важливе пройшло повз увагу її авторів, - але вона стала яскравим маніфестом прагнення України до свободи та соборності.

Верховна Рада України 1991 року виходячи з ситуації , що склалася внаслідок ліквідації серпневого заколоту , приймає Акт проголошення незалежності України . Це був документ величезної історичної ваги , підтверджений всенародним референдумом 1 грудня 1991 року. В ньому взяло участь 84,2 % виборців , з яких 90,3 % проголосували за незалежність України. Нагадаємо , що це була третя спроба домогтися незалежності . Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Цей акт набуває чинності з моменту його схвалення.