Кіммерійці: суспільний устрій, господарство,культура та вірування

Пішовши з Причорноморських степів кіммерійці прославили своє ім’я на полях бою. В Малій Азії вони дійшли до Іонії, але, як описує Геродот, це не були довгострокові  завоювання, а скоріш звичайні грабіжницькі набіги.

Пройшовши чорноморським узбережжям Кавказу, вони розгромили Урарту. В 654 р. до н.е. кіммерійці вторглися в Лідію. Вони зайняли  більшу її частину та столицю Сарди. У 679 р. до н.е. під проводом Туешпи кіммерійці вторглись до Ассирії, яка була наймогутнішою державою того світу. В боях з ними поліг і ассирійський цар Саргон.

Інший ассирійський цар Ассархадон (681 – 669) повідомляє, що він вбив Туешпу та винищив його військо. Послідовник Ассархадона Аншурабанапал також вів боротьбу з кіммерійцями. Відомо, що він розтрощив в Кіллікії кіммерійське військо під проводом Лігдаміса (Тугдамме). Сам Лігдаміс загинув зі своїм сином Сандакшатру.

Один  з дослідників кочівників Східної Європи В.Урбан припускає, що кіммерійці дістались навіть кордонів Єгипту. І що з ними начебто воював фараон Псамметих.

Отже, прихід скіфів пожвавив життя кіммерійців. Тікаючи від більш численного та більш організованого народу, якими були скіфи, кіммерійці розширили географію свого впливу. У пошуках нового простору для своїх пасовищ вони вели боротьбу з могутніми країнами Ближнього Сходу. Та в кінці VII ст. все ж таки були підкорені скіфами. Але пам’ять про цей народ ще протягом десятиліть наводила жах на народи Передньої Азії та іудейських пророків.

Висновок

Античні міфи, історичні перекази та ассирійські  клинописи створили в нас уявлення про кіммерійців як про агресивний і войовничий народ. Завдяки давнім авторам ми знаємо, що вони робили досить масштабні походи в Малу Азію, воювали  з Ассирією та Урарту. Кіммерійці були кочовими племенами, а основним заняттям кочовиків є або захист своїх  пасовищ, або грабіжницькі набіги на пасовища сусідів.

Отже, кіммерійці вели досить активну діяльність на історичній арені, вони впливали на історичний розвиток інших народів Східної Європи та Передньої Азії. Це значить, що кіммерійці є предметом вивчення не лише для дослідників історії України, а й для вчених, що займаються вивченням історії Євразійських народів.

Всі згадки, які є в письмових джерелах, пов’язані з військовими походами. Про їхню культуру, вірування та господарства ми дізнаємося з археологічних  джерел.

Кіммерійці  були першими, хто перейшов від осілого  способу життя до кочового та одним  з перших, хто навчився виплавляти з болотної руди залізо. Таким чином, епоха кіммерійців поклало початок  Залізного віку на теренах України. В їх господарстві переважало скотарство. Особливу роль в їхньому житті відігравав кінь.

Невирішеним є питання походження кіммерійців. Частково це пов’язано з тим, що вчені не можуть визначитись до якої саме археологічної культури вони належать. Деякі вважають кіммерійців нащадками катакомбної культури, інші ж відносять їх до зрубної. Прийшли вони сюди з Азії, чи їхній етногенез відбувався тут є питанням відкритим, але фактом лишається те, що вони протягом трьох сторіч займали територію України і лишили вагомий слід у нашій історії.

Щодо  вірувань кіммерійців, то у них є ознаки тотемізму – тотемом у них був змій; анімізму – про це свідчать їхні поховання, разом з трупами вони клали предмети, які могли знадобитися в наступному житті; фетишизму – про це свідчать стели Богині-Матері, які мали культовий характер.

Цей народ  з’явився на історичній арені в  ІХ ст. до н.е. Вони досягли високого рівня в розвитку родоплемінних устроїв. Прослідковується перехід до рабовласницького устрою. В них була досить потужна армія, яка проявила свої здібності в Малій Азії після приходу в Північне Причорномор’я скіфів.

Кіммерійцям так і не вдалося створити власного державного утворення. Проте вони встигли навести жах на наймогутніші держави тогочасного світу. В VII ст. вони припиняють своє існування, а на зміну їм з’являється інший, етнічно близький, але більш численний та більш організований народ, в якому вони і розчинились, а саме скіфи. Але ще протягом п’яти століть деякі топоніми (Боспор Кіммерійський, Кіммерійська переправа тощо) нагадуватимуть про існування в міжріччі Дністра та Дону "доїтелів кобилиць".

Список використаної літератури

1. Артамонов М.И. Киммерийцы и скифы: (от появления на ист. арене до конца IV в. до н.э.) / М.И. Артамонов. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1974;
2. Бойко О.Д. Історія України, К.: Академвидав, 2006;
3. Петрухин В.Я. Очерки истории народов России в древности и раннем средневековье: Учеб. пособие для гуманит. фак. вузов. - М.: Шк. Яз. рус. культуры, 1998;
4. Тереножкин А.И. Киммерийцы / А.И. Тереножкин; АН УССР, Ин-т археологии. - К.: Наук. думка, 1976;
5. Урбан В.В. Кочевники Восточной Европы / В. Урбан. - Донецк: ДонНУ, 2002;
6. Хрестоматія з історії України / упоряд. та авт. комент. О.М. Уривалкін. - К.: КНТ, 2007.