Київська Русь

 
 
 
 
 

РЕФЕРАТ 
 

НА ТЕМУ:  

“Київська Русь” 
 
 
 

План 

1. Походження, і розселення східнослов'янських племен, спосіб життя 3

2. Київська Русь, її політичний розвиток 7

3. Загальна характеристика соціально - економічного розвитку Київської Русі 10 

 

1. Походження, і розселення східнослов'янських племен, спосіб життя 

      Слов'яни є автохтонним (корінним) населенням Європи індоєвропейського) походження. Індоєвропейці, широко розселившись по Європі і Азії, дали початок багатьом народам, у тому числі і слов'янам.

      Як окрема етнічна спільність, слов'яни сформувалися на початок нашої ери. Ряд істориків ототожнюють слов'ян із веі; с дами. Перші письмові згадки про слов'ян (венедів) зустрічаються у римських авторів І-ІІ ст. н. е. - Плінія, Тацита, Птолемея. На думку більшості вчених, батьківщина слов'ян охоплювала територію від середньої течії Дніпра до Вісли.

      Звідси, в ІІ-УІІ ст. н. е. - в період Великого переселення народів - слов'яни широко розселилися у всіх напрямках. В результаті слов'янський етнос розпався на три гілки: західних слов'ян, південних слов'ян і східних слов'ян. Східні слов'яни розселилися на території сучасної України, Білорусії, частково Росії (Ока, верхня течія Волги).

      Західні слов'яни дали початок полякам, чехам, словакам, лужицьким сербам.

      Південні слов'яни - болгарам, сербам, хорватам, словенцям, боснійцям, македонцям, чорногорцям.

      Східні слов'яни - українцям, росіянам, білорусам.

      З II ст. н. е. на території України між Дністром і Сіверським Дінцем розселилися племена антів, що входили до складу дніпро-дністровської групи черняхівської культури, добре дослідженої на сьогоднішній день (досліджено більше 2 тис. поселень).

      Провідною галуззю економіки антів було сільське господарство. Поширилося орне землеробство, практикувалося двопілля, вирощували пшеницю, ячмінь, овес, просо, горох, коноплю, сочевицю. Анти не тільки забезпечили себе хлібом, а й вивозили зерно на зовнішні ринки. У всіх поселеннях знайдено залишки залізо - та бронзоплавильних майстерень. Виявлено близько 100 найменувань виробів із заліза і сталі.

      Анти підтримували торговельні зв'язки з сусідами (скіфами, сарматами, готами та ін), а також з провінціями Римської імперії.

      Інтенсивний розвиток економіки обумовив розклад общинного господарства, соціальне розшарування, появу нових форм політичної організації.

      В IV ст. н. е. анти створили державне об'єднання (Антський союз) зі спадковим вождем, організованим військом та участю населення в політичному житті (віче). Антський союз мав характер військової демократії. Проіснував до 7 ст. н. е. і розпався під ударами аварів.

      Після його розпаду на території України, де розселилися східні слов'яни, утворилися окремі племінні об'єднання, розташування і назва яких відомі із літопису "Повість минулих літ": поляни, древляни, сіверяни, тіверці, уличі, волиняни, дуліби, білі хорвати, дреговичі.

      У найбільш вигідному геополітичному положенні опинилися поляни, які проживали у Середньому Подніпров'ї: вони знаходилися майже в центрі східнослов'янських племен, на перехресті важливих торговельних шляхів. Саме поляни стали центром консолідації східнослов'янських земель, їх столицею був Київ, заснований, за даними археологів, у кін. V - першій пол. VI ст. н. е. За легендою, Київ заснували князь Кий, його брати Щек, Хорив і сестра Либідь.

      Першими ж київськими князями, існування яких зафіксовано письмовими джерелами, були Дір і Аскольд, які правили у 30-50-х рр. IX ст.д.о 882 р.

      За одними писемними відомостями, Аскольд і Дір були нащадками Кия, за іншими - дружинниками варязького князя Рюрика, який правив племенами ільменських словен у північних Новгородських землях. Як сповіщається в літописі, слов'янське населення запросило варязьких князів, аби ті забезпечили спокій в їхніх землях.

      3 середини IX ст. навколо полян постає стабільне державне об'єднання, яке в арабських письмових джерелах отримало назву Куявія, а сучасні історики називають його Руською землею. Міжнародні зв'язки Київського князівства свідчать про його могутність, авторитет. У 860 р. дружина Аскольда здійснила похід на Візантію, змусивши її сплатити контрибуцію.

      Саме Київське князівство стало територіальним, політичним, етнокультурним ядром, навколо якого згодом зросла Київська Русь.

      У 882 р. Новгородський князь Олег разом із сином Рюрика Ігорем захопили Київ. В результаті Олег об'єднав Київські і Новгородські землі і розпочав консолідацію праукраїнських та інших східнослов'янських племен.

      Таким чином, утвердження Олега в Києві знаменувало створення великої держави східних слов'ян - Київської Русі або Давньої Русі.

      Слов'яни і скандинави

      Скандинавські ватаги професіональних воїнів, яких на заході Європи звали норман-нами ("північними людьми"), а на сході варягами, з кінця IX - початку X ст. здійснювали напади на землі Данії, Англії, Франції, Південної Прибалтики, дійшли до Середземного моря й задовго до Колумба висадилися в Америці. Основними їхніми заняттями стали воєнний промисел, військова служба і торгівля. Варяги відзначалися мужністю, хоробрістю, наполегливістю, безжалісністю як до противника, так і до себе. Осідаючи в місцях своїх переможних вилазок, змішуючись з місцевим населенням, вікінги швидко втягувалися в культуру підкорених територій.

      На поч. IX ст. активізувалося проникнення варягів через систему річок та озер углиб Східної Європи. Прямуючи на схід, скандинави переслідували швидше торгову, ніж військову мету. Ладозьке озеро і р. Волхов служили в'їзними ворітьми" з Балтики: через басейн оз. Ільмень.

      Звідси можна було дістатися до Волги, нею досягти земель волзьких булгар і Хозарії, а перетнувши Каспійське море - арабських країн Середньої і Передньої Азії. Підприємливі купці-воїни переправляли на південь мед, віск, хутра, рабів. З часом південний напрямок починає переважати у здобичницькій, військово-службовій і торговельній діяльності скандинавів.

      З IX ст. скандинавські мореплавці почали проникати на новий торговий шлях на південь, який отримав назву "шлях з варяг у греки". З оз. Ільмень по малих річках і річкових

      Зазначимо, що археологічна наука волоках їхні човни простували до верхів'я Дніпра, а вже звідти Дніпром спускалися в Чорне море. Осідаючи в прирічкових населених пунктах, варяги або підкоряли довколишні племена, примушуючи їх до сплати данини, або вступали з ними у союзницькі відносини. Щодо Києва, то сюди сходилися річкові транзитні шляхи, і власне ця специфіка розташування міста, яка дозволяла контролювати увесь дніпровський шлях, надала йому роль бази, з якої впродовж IX ст. нормани здійснили поступове об'єднання територій, пов'язаних конфігурацією гідрографічної мережі з Дніпром.

      Походження назви "Русь"

      Нестор-літописець, роблячи у 860 р. запис про похід Аскольда і Діра на Константинополь, відзначає, що з того часу "почалася прозивати Руська земля".

      В історичних джерелах, як відомо, по-різному тлумачиться термін "Русь ". Дехто з дослідників намагається довести його фінське походження, інші шукають його корені у шведській, слов'янській мовах. Це свідчить про значне поширення назви "Русь" в інших народів. Поступово термін "Русь" поширюється на всіх дружинників, у тому числі й слов'янського походження. Назва "Русь" поширюється насамперед на полян, що панували у протодержавному утворенні на Наддніпрянщині, а потім і на всіх східних слов'ян. Цим же словом іменували й Давньоруську державу з центром у Києві. Офіційні назви "Русь", "Руська земля" у X-XI ст. стають загальновживаними на всьому її просторі.

      Отже, слово "Русь" виникло не як етнонім, а як політична назва державного об'єднання.

 

2. Київська Русь, її політичний розвиток 

      Як Ви вже знаєте, Новгородський князь Олег захопив київський престол. Два політичних центри - Київ і Новгород - об'єдналися в одну державу, яка отримала назву Київська Русь. Першим князем Київської Русі став Олег. Його наступник-Ігор заснував правлячу на Русі династію Рюриковичів.

      Теорії походження Київської Русі.

      В історичній науці склалося декілька теорій щодо утворення Київської Русі. Найбільш поширеними вважаються:

      Норманська теорія: варяги (нормани) відіграли вирішальну роль у створенні Давньоруської держави, східнослов'янські племена були нездатні без допомоги зовні заснувати могутню державу.

      Норманську теорію започаткували німецькі історики Г. Баєр та Г. Міллер, які працювали в другій пол. XVIII ст. в Росії.

      Теорія природньо-історичного (автохтонного) походження Київської Русі: з варягами чи без варягів східні слов'яни були в змозі утворити свою державу, бо:

      * для цього у східних слов'ян існували всі необхідні внутрішні соціально-економічні передумови;

      * процес державотворення розпочався у східних слов 'ян ще до приходу варягів;

      * варяги, просуваючись у східнослов'янські землі, керувалися, перш за все, не державотворчою, а торговельною метою і здобуванням. Вони прагнули підпорядкувати дніпровський торговельний шлях(так званий "шлях із варяг в греки"), обкласти даниною місцеве населення.

      Цю теорію сповідували видатні українські історики XIX - поч. ХХ ст.М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, Д. Багалій та інші.

      Антинорманської теорії дотримується і сучасна українська історіографія.

      Дійсно, держава виникає лише тоді, коли стає історичною необхідністю - на стадії розкладу первіснообщинного та формування класового суспільства. Саме на такій стадії суспільного розвитку знаходилися східні слов'яни у УІІІ-ІХ ст.

      І період

      Охоплює князювання

      Олега (882-912 рр)

      Ігоря (912-945 рр)

      Ольги (945-964 рр)

      Святослава (964-972 рр) Це період швидкого територіального зростання Русі і поступової консолідації держави.

      Князі об'єднали майже всі східнослов'янські племена, підпорядкували собі найважливішу торговельну артерію по Дніпру. Консолідації племен сприяла боротьба з кочовиками і Візантійською імперією. Відповідно східний і південний напрямки були головними в зовнішньополітичній діяльності київських князів.

      За князювання Олега та Ігоря до складу держави увійшли поляни, сіверяни, древляни, кривичі, радимичі, уличі, ільменські словени, а також неслов'янські племена - чудь і меря. Здійснюючи походи на схід - до Каспію та проти Візантії, князі зміцнювали кордони держави та забезпечували Русі ринки збуту.

      Дружина Ігоря - Ольга, в зовнішній політиці віддавала перевагу дипломатії. Вона здійснила податкову реформу (це перша на Русі реформа), чітко визначивши розміри дані та місця її збору. Ольга першою із великих київських князів прийняла християнство.

      Син Ігоря і Ольги - Святослав збільшив територію держави, поширивши владу на в'ятичів, що мешкали в межиріччі Волги і Оки. Князь здійснював надзвичайно активну зовнішню політику, приєднавши території Дунайської Болгарії та Північного Кавказу (пізніше ці території були втрачені). Святослав розгромив Хозарський каганат, але місце хозарів зайняли більш войовничі печеніги.

      II період

      Охоплює князювання

      Володимира Великого (980-1015 рр)

      Ярослава Мудрого (1019-1054 рр)