Києво-могилянська акдемия

План 

ВСТУП 

1. МІСЦЕ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ  АКАДЕМІЇ В НАУКОВОМУ ТА КУЛЬТУРНОМУ  СВІТІ УКРАЇНИ 

2. ДІЯЛЬНІСТЬ ПЕТРА  МОГИЛИ  

3. ДОСЯГНЕННЯ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ  АКАДЕМІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ  ФУНКЦІОНУВАННЯ 

ЛІТЕРАТУРА 

Вступ 

Протягом всієї історії український народ не мав іншої інституції, яка б справила більший вплив на розвиток його освіти, науки, культури ніж Києво - Могилянська академія. Впродовж віків вона була виразником і носієм специфічних рис духовності українського народу , могутнім чинником формування його самоствідомості, джерелом ідей боротьби за батьківську віру і національну свободу. Для українців вона завжди буде національною святинею, не меншою, ніж Падуя чи Болонья для італійців, Оксфорд для англійців, Сорбона для французів, Карловий університет для чехів, Ягеллонський - для поляків.  

Ще до виникнення Києво - Могилянськой колегії, згодом Академії, на землях, населених українцями, вже  існували школи вищого типу, засновані  переважно домініканами та ієзуїтами. З книги Антуана Жобера "Лютер і Могила" (Париж, 1874) дізнаємось, що в кінці 16 на початку 17 ст в Україні існувало близько десяти таких колегій. А генуезці заснували свою колегію в Києві ще століттям раніше. Всі ці заклади не могли не підносити і не поширювати серед місцевого населення ідеї значення освіти і науки в суспільному житті. Але через конфесійно - культурну відмінність и відчуженість від духовних традицій життя українського народу, ці ідеї не могли тут глибоко вкорінитися. Попри всю їх привабливість, вони слугували справі покатоличення та полонізації української молоді, відривали її від мови, віри, звичаїв, духовних і моральних традицій власного народу, вели до втрати нею національної ідентичності. Прилучення до униіверсалій європейскої культури здійснювалося в цих колегіях не через органічне поєднання загальнолюдського і національно, а через відторгнення від вітчизняної основи. Для українського народу, який боровся за своє виживання, збереження й передачу наступним поколінням своєї культури і школи боли непридатними, оскількивели до цілком протилежних результатів. Тому українські інтелектуали шукали шляхів до піднесення рівня власної освіти і використання нею здобутків в галузі науки і культури інших народів.  

1. Місце Києво  - Могилянської Академії  

в науковому та культурному  світі України 

Києво - Могилянська  академія була першим вищим навчальним закладом, що відповідав запитам і  потребам духовного життя українського народу в період радикальних світоглядних і суспільно - політичних змін, народно - визвольної боротьби, формування національної церкви і держави.  

Виникненню Києво - Могилянської Академії передував  культурно - національний рух, що в умовах посиленого наступу на соціальні і духовні інтереси українців, який чинився правлячим колами Речі Посполитої, швидко набрав характерних особливостей. Свідомі громадяни, світські й духовні, інтелігенція і козацтво об'єдналися до справи захисту духовних та національних інтересів України. Найголовнішим завданням вони вважали виховання громадян, гідних своєї історії і відповідальних за майбутнє вітчизни. Поступово центром духовного життя стає Київ. Ось чому до Києва потягнулись культурно - освітні діячі за різних земель України, особливо з тих, де польсько - католицький гніт ставав нестерпним.  

Серед них були письменники, поети, педагоги, перекладачі, вчені, богослови, книговидавці, гравери, художники. Це Захарія  Копистеньский,письменник, автор історичного твору "Полинодія"(1622), Памва Беринда - лінгвіст, гравер, енциклопедист, автор "Лексикону славеноросського"(1627), удоєний в Києві титула "архитипографа церкви Руської", Тарасій Земка, письменник, знавець мов, редактор, Лаврентій Зизаній, автор підручників для шкіл, педагог, Кирило Дорофейович, Олександр Митура, Тарасій Вербицький, Андрій Ніколаєвич та ін.  

Просвітники гуртувались  навколо друкарні Києво - Печерського  монастиря під покровом його архимандрита Єлисея Плетенецького.  

Діяльність вченого  гуртка справляла помітний вплив  на патріотичні почуття громадян, на їх бажання прислужитися загальним  інтересам. До них належала й знатна киянка із шляхетського роду Волині Галшка Гулевичівна. 15 жовтня 1615р. вона вписала  до Київських магістрацьких книг дарчу, за якою свій дім з землею і "всіма до нього належностями" дарувала під фундування монастиря й школи для дітей "народу руського, православного. . . А щоб тая фундацій скуток свій брала, - писала Гулевичівна, - тозараз. . . в той двір. . . школу впровадила й впроваджаю". Таким чином 15 жовтня 1615р. розпочала свою діяльність школа, яка ввійшла в історію я Київська братська школа, родоначальниця Києво - Могилянської академії.  

Коли Галшка Гулевичівна  дарувала свою землю на школу й  монастир, то саме цим вона підтримала Киівське братство, яке на той час формувалося в Києві, але не маючи пристанища, ще не заявило про себе. Тепер Київське братство мало свою землю, юридичну адресу. Братству під його опіку й передавалася заснована Галшкою школа. Варто підкреслити, що вчені Лаврського гуртка також вступили до братства, що мало неабияку вагу в становленні і розвитку Києіської братськой школи. За дарчим записом Гулевичівни, на дарованій нею землі фундувалася не лише школа, а й монастир. То була також традицій українских братств: вони гуртувалися біля монастирів, або створювали іх з метою підтримкм шкіл, їх учителів й неймущих учнів, друкарень. Таким став і Братський Богоявленьский учительний монастир у Києві, історія тісно пов'язана з історією КМА. Першу церкву - Богоявленську з приділом Благовіщення збудував у ньому гетьман Петро Конашевич Сагайдачний.  

У 1639р. на місці старої, дерев'ної церкви гетьман Іван Мазепа звів нову кам'яну в козацькому бароковому стилі. Вона стала окрасою всього Києва, провідним архітектурним центром Подола. На жаль, 1934 р. Богоявленьский храм був зруйнований радянською владою, яка завзято боролася з традиційною духовнісю українського народу.  

Велику підтримку  Братська школа отримала від гетьмана Війська Запорізького Петра Конашевича Сагайдачного. Він був не лише талановити полководцем, але й мудрим політиком, добре розумів значення національної освіти й виховання. Є дані, що вже в Острозькій школі, вихованцем которої був Сагайдачний, він цікавився справами закисту вітчизни й правосланої релігії від утиску чужинців. У 1620р. гетьман Сагайдачний вступає до Киівського братства "зі всім Войськом". Таким чином Братство й школа отримують могутній захист, а козацтво стає силою, що підтримує загальнонародні інтереси, зокрема конче необхідну для становлення українськой державності науку і освіту.  

Окрім того, як член Братства й опікун Києво - Братського училищного монастиря Сагайдачний  підтримував їх матеріально. А помираючи в Києві від ран, заподіяних йому в Хотинській битві Сагайдачний майже все майно й гроші заповів Київській, а також Львівській і Луцькій школам "на науку і виховання бакалаврів учених . . . дітям християнським. . . за чим би наука тривати могла вічнії і потомні часи".  

Варто загадати й  перших ректорів. Посада ректора з'явилася з самого початку заснування школи. Перші її ректори були відомі своєю вченістю в усьому просвіченому слов'янському світи. У 1615 - 1619р. р. ректорував Іов (в миру - Іван Матвійович) Борецький, родом із села Бірча (Галичина), навчався в Острозькій, потім у Краківській і Замоській академіях, викладав у Львівській братьській школі, був її ректором. З його ім'ям пов'язаний цілий період в просвітницькому русі Украіни. Був гарячим прихильником поширення освіти серед народу. З 1619р. Борецький - настоятель Михайлівського Золотоверхого монастиря, у 1620р. обраний митрополитом Київським. Для швидкого розвитку Киівської братської школи були спрятливі умови. Виникла вона в Києві, де зібрались інтелектуальні сили з усієї Украіни. Мала підтримку Війська Запорізького. А ще - досвід своїх попередниць - братських шкіл, особливо Львівської і Луцької, від яких запозичила Шкільний статут, підручник та освічених вчителів. А також - Острозької школи, цього великого і впливового культурного й освітнього осередку. Острозька школа -  

Це перша спроба створення школи вищого типу. З Острога вийшло багато визначних вчених, громадських та політичних діячів, зокрема, Іван Борецький, Милетій Смотрицький, гетьман Петро Сагайдачний, брати Дем'ян та Северин Наливайки. Першим її ректором був Герасим Смотрицький. Одночасно він був перекладачем й разом з іншими вченими упорядником знаменитої "Острозької Біблії" - першого повного видання Біблії слов'янською мовою, яка вийшла в світ 1581р. Її примірники за честь вважали мати бібліотеки Оксфорда, Риму й інших країн.  

2. Діяльність Петра  Могили 

Діяльність Могили протікала в часи загострення  соціальних, національних і релігійних відносин в Україні. Гарячі голови, проймаючись народним болем і шукаючи волю, йшли на Січ. Помірковані, захищаючи свої станові інтереси, увірувавши "вищість" польської культури й католицької релігії приставали до уніх проголошеноі 1596р. або католичились.  

Але все більше і  більше діячів, що вболівали долею  України, вихід із становища вбачали  у її культурно - національному відродженні. На цей шлях стає і Петро Могила й до кінця свого земного життя віддано служить Україні й православ'ю. Свої зусилля він спрямовує на реформування національної освіти й првославної церкви, на піднесення свідомості і гідності народу, прилучення Украіни до складу вільних Європейських держав. 20 років він керує видавничею діяльністю Лаврської друкарні, редагує й пише українською та церковно - слов'янською мовами книги. Повертає захоплені уніатами і реставрує правослані храми - Софійський собор, церкву Спаса на Берестові (де зберігається фресковий портрет Петра Могили), Михайлівську церкву у Видубичах, церкву в Луцьку,Куп'яничах. Ним була "викопана із темряви підземної і відкрита денному світлу" Десятинна церква Великого князя Володимира. Могила налагодив культурні зв'язки з Росією, Білорусією, Молдовою й Волощиною. Допомагав цим країнам вченими, заснував друкарні й школи.

Але найбільшою турботою Могили була Колегія. Іван Фрако зазначав:"Головна справа його життя - заснування Києво - Могилянської колегії, яка повина була стати забралом православ'я і південноруської (тобто української) національності, користуючись тією зброєю, якою вівся на них наступ ворога - наукою і просвітництвом".  

Колегія якою опікувався Петро Могила, залишалася національною школою, угрунтованою на давніх культурних й освітніх традиціях. В ній вивчались  церковно - слов'янська й руська (книжна українська) мови, вітчизняна історія, студенти виховувались у глибокому  православному благочесті. До Колегії  приймали дітей всіх станів.  

Але Петро Могила зумів перетворити Колегію на заклад європейського типу. Тут вивчався курс наук, властивий для західно  європейських університетів, впроваджувалися  досягнення світової історії, літератури, поезії, філософії. Засобом до опанування вищих наук була латинська мова, вивчалися також грецька й польська мови. Професорів для викладання в Колегії Могила навчав у закордонних університетах. Незабаром Колегія вже сама готувала викладачів, державних діячів, високоосвічених богословів.  

Петро Могила забзпечував  викладачів та неймущих студентів засобами для життя і навчання, збудував першу бурсу, нове кам'яне приміщеня  під школу, яка є й сьогодні на території Києво - Могилянської академії (відома під назвою Трапезна або Святодухівська церка). Помираючи, Могила заповідає Колегії великі кошти й найбільшу свою цінність - бібліотеку (2131 книгу), а також - будинки й дворові місця на подолі, половину худоби й інвентаря з свого хутора Непологи, хутір Позняківщину, села Гнідин, Проців і Рівне, більше 80000 золотих, срібний родинний посуд, свій митрополичий одяг, митру і хрест, прикрашений сімейним дорогоцінним камінням і навіть тканини - адамаск і камку - на одяг студентам тощо. І на останок Могила "слізно" просив берегти Колегію, "єдине його надбання". На честь Петра могили Колегія стала іменуватися Києво - Могилянською академією. Єдине чого не встиг Могила - це добитися для Колегії офиційного статусу вищої школи. Але учні його продовчили розпочати ним справу. 1658 року гетьман Іван Виговський, вихованець Колегії, підписав з Польщею Гадяцький трактат, за я ким Україна, як Князівсво Руське, ставала разом з Литвою й Польщею членом федеративної Речі посполитої. Їй надавались широкі права, в їх числі - свобода віросповідання й статус вищої школи для Колегії - тобто статус Академії. Договір був ратифікований Польським Сеймом в квітні 1659р. Таким чином, Києво - Могилянська академія була першим в Східній Європі православним вищим навчальним закладом, офіційно удостоєним цього звання.  

Але треба зазначити, що й беститульну Колегію сучасники  ще з 30 - их років 17ст. визнавали Академією. Ось лише кілька прикладів. . . Перебуваючи  на початку 30 - их років 17 ст. у Києві, французький інженер і картограф  Гійом Левасар Де Боплан записав, а потім помістив у своїй книзі "Київ" слова: "У києві, на Подолі, при Братській церкві міститься Університет, або Академія". І ще одне свідчення західноєвропейського історики Жан Бенуа Шерера, який досліджував історію запорізького козацтва. Розповідаючи про захоронення Сагайдачного на території Академії, він пише:"Під академією тут слід розуміти те, що ми звичайно називаємо університетом. Киівський університет аж до часів Петра I був лише один в Малоросії так і у Великоросії. Його заснування сягає давно минулого часу".  

Одним з привілеїв  вищих навчальних закладів Європи в  ті часи було право відкривати підлеглі їм шклои. Саме так діє Петро Могила: він відкриавє свої "училищні колонії": колегії в Кремінці(1638р. ) й Гощі(1639р. ), а також в Яссах (1636р. ).  

В нових політичних умовах, коли Україна вступила в  союзні відносини с Росією, Академія при підтримці гетьмана Івана Мазепи й митрополита Варлаама Ясинського посилає до Москви своїх послів на чолі з ретором Йосафом Кроковським з метою отримати підтвердження свого матеріального та правового статусу. Поверається ректор з царською грамотою, якою підтверджуетья попередня грамота від 1694 р. , тобто - всі володіння Академії. А також її статус вищого навчального закладу:"Академии их Киево Могилянской, что от прежнего своего основания имеет равные привелегии, как обыкновенно иные Академии во всех государствах иноземческих, право свободы иметь подтверждаеться".