ЗМІСТ 

Вступ.........................................................................................................................3

Розділ 1. Християнство на Україні........................................................................4

1.1. Особливості Київського християнства.................................................4

1.2. Початок християнства на українських землях....................................5

Розділ 2. Діяльність Кирила і Мефодія................................................................6

2.1. Поширення християнства на території України..................................7

2.2. Кирило та Мефодій – просвітники слов’янства..................................8

Висновки................................................................................................................14

Бібліографія...........................................................................................................16

Додатки..................................................................................................................17 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ 

     Питання про специфіку та особливості  Київського християнства досить складне  і багатогранне. Потрібно проаналізувати роль Кирила і Мефодія в історії українського християнства.

     Розглядаючи даний період історії Української Церкви, потрібно звернути увагу на те , яким саме було її влаштування після запровадження християнства в Київській Русі.

     Київське  християнство мало і свою релігійну  специфіку відмінну від східних  і західних взірців.

     Помітна позитивна роль християнства а культурному розвитку Київської Русі, особливо в період ХІ – ХІІ століть, коли демократична ідеологія і практика Київського християнства заклала підвалини культури нового типу, побудованої на взірець візантійсько-східної і римсько-західної, але своїми глибоко оригінальними місцевими відмінами пов’язаної також і з власними традиціями.

     З’ясування  всіх вище наведених проблем допоможе зрозуміти багато суперечливих питань в історії Київського християнства, що постають в даний час.

     Отже, тема даного реферата є актуальною, оскільки проблеми, висвітлені в ній, дають можливість:

     - виділити позицію Кирила і Мефодія в історії українського християнства;

     - аналізують тенденції, шляхи і  напрямки необхідні для розуміння  процесів, що відбувалися в Київському християнстві;

     Мета  реферату – спираючись на думки різних дослідників та фактичний матеріал, з’ясувати роль Кирила і Мефодія в історії українського християнства.  
 

     Розділ 1. Християнство на Україні

     1.1. Особливості Київського християнства

     Не одна розповідь про хрещення Русі не обходиться без того, щоб мова в ній не йшла про те, як захопив Володимир грецьке місто Корсунь (Херсонес) і змусив гордих візантійців хрестити і просвітити язичницьку Русь, як стояло візантійське духовенство на чолі з митрополитом на березі Дніпра і хрестило натовп киян. Описуючу таку давно улюблену картину, навіть священнослужителі не добачають у цьому порушення канонів. Але це саме так. Цього не могло бути, оскільки ні один візантійський священик не міг здійснити такого порушення канонів, не накликавши гніву константинопольської патріархії. Русь хрестилася не в І, а в Х столітті, коли всі деталі християнського обряду були вже ретельно розроблені, у багатьох вікових суперечках обговорені і остаточно прийняті. Обряд хрещення вже тоді був добре канонізованим: він здійснювався індивідуально і тільки в храмі.

     Невідповідностей  і протиріч в літописах так  багато, що дослідники літописної спадщини не лише вказують на них, але й прагнуть поновити найдавніші прошарки „Повісті врем’яних літ”, де міститься більш достовірна розповідь про хрещення Русі. Але це зовсім не ставить під сумнів авторитет літописних повідомлень. Літописець завжди усвідомлює, що описує історію, і лише з важливих ідейних спонукань міг трохи підправити працю свого попередника, коли викидав один шматок тексту і вставляв інший, не турбуючись про послідовність і відсутність протиріч всього переказу.

     Слов’янське братерство – це була одна з перших великих ідей, яка спонукала літописця  до праці. „Був-бо один народ словінський – Словіни ж сиділи по Дунаю, підкорені уграми, і морава, і чехи, і ляхове, і поляни, яких нині називають русь. З них мораві найперше було покладено книги, від того грамота прозвалася словенською, від того грамота є в Русі, і в Болгар Дунайських”. Далі літописець розповідає про просвітителів слов’ян Кирила-Костянтина і Мефодія, про переклад в Моравії Євангелія та інших церковних книг.

     Костянтин та Мефодій були не просто перекладачами  церковних книжок на слов’янську  мову. Навіть літописець вказує на те, що їм довелося боротися з думкою, що „Не достойно жодному народу мати азбуку свою, окрім євреїв, і греків, і латинян”. Це була довга і наполеглива боротьба за право почути про „велич Божу своєю мовою”. Таким чином, учителі слов’ян були просвітителями не тому, що принесли заморську мудрість темним і неосвіченим слов’янам, а тому, що прагнули відстояти місце слов’янських народів у християнському світі. Вони прагнули відстояти право слов’янської спільноти на незалежність і самостійність. У Великій Моравії, де розпочали свою діяльність Кирило та Мефодій, вони прагнули до створення самостійної церковної організації.

     Для кирило-мефодіївської традиції була характерна орієнтація на раннє християнство, ушанування апостола Павла як борця  за рівноправ’я народів. Орієнтацією на раннє християнство можна пояснити і єретичне для західної і східної церкви масове одноактне хрещення киян в водах Дніпра.

     1.2. Початок християнства на українських землях.

     Християнство  утверджувалося на українських землях протягом багатьох століть. Історичні джерела засвідчують його присутність у заселених греками містах Північного Причорномор'я ще на початку нашої ери. Звідси воно знайшло собі шлях до Східної Європи. "Повість минулих літ" містить апокрифічний сюжет (інших підтверджень немає), за яким апостол Андрій Первозванний благословив гори, на яких був заснований Київ, а на місці, де тепер Андріївський собор, поставив хрест. За іншими переказами, поширював християнство на наших землях і учень апостола Петра Папа Климент IV. Є свідчення, що українських теренів на початку 60-х років IX ст. сягали й дороги солунських братів Кирила і Мефодія.

     Розділ 2. Діяльність Кирила і Мефодія.

     Від часів Володимирового хрещення церква стала головним поширювачем писемної культури. Поява кириличної абетки, як відомо, пов’язується з так званою Моравською місією Константина (в чернецтві Кирила) і Мефодія, братів з грецького міста Салоніки. Працюючи у 860-х роках як місіонери у Великій Моравії, брати на основі грецького письма впорядкували першу слов’янську абетку і здійснили та записали нею перші переклади з греки на слов’янську Євангелія та Псалтиря.

     Чимало  дискусій у науковому світі викликала  діяльність Кирила і Мефодія, з іменами  яких пов’язують створення слов’янської абетки. Ґрунтовне дослідження абетки, яку умовно названа кирилицею, зробив український філолог, відомий також як Митрополит Іларіон. Його праця "Слов’янське письмо перед Костянтином" переконливо доводить правдивість оповіді Чорноризця Храбра, який писав, що Євангеліє і Псалтир "руськими письменами писані". Ця подія датується зимою 860-861 рр. Якщо це вже сформована писемність, то що ж тоді створив Кирило? Це питання не дає спокою вченим ось уже протягом кількох століть.

     На  питання про те, яка з цих  двох азбук виникла раніше, в науці  досі немає однозначної відповіді. Деякі вчені вважають, що Кирило створив не кирилицю, а глаголицю, кирилиця ж виникла на зміну складній глаголиці аж у кінці ІХ ст. І автором її був Климентій, учень Кирила.

     Останнім  часом на користь цього погляду  висуваються нові аргументи, зокрема в зв’язку з віднайденням на стінах у Київському Софіївському соборі азбуки, що має 27 літер, серед яких 23 грецьких і 4 слов’янські (Б, Ж, Ш, Щ). На підставі складу софіївської азбуки можна зробити висновок, що вона являє собою один з варіантів грецько - слов’янського письма.

     Збереглося "Житіє Кирила", написане, як вважають, його братом Мефодієм. З нього дізнаємося, що просвітницька місія Кирила полягала насамперед у проповіді християнства серед слов'ян. Це були часи, коли християнство вже відчувало теологічні суперечності між Римом і Констянтинополем.

     Діяльність  місіонерів, які проповідували християнство латинською мовою, успіху не мала. Тоді Моравський князь Ростислав звернувся  до Констянтинопольського патріарха  з проханням надіслати проповідників, котрі б знали слов'янські мови. В цей час Кирило повернувся з хозарської місії, де намовив кагана охрестити всіх бажаючих. Такий успіх, а також знання слов'янських мов стали вирішальними при виборі кандидатури Кирила для проповіді християнства серед слов'ян, а також перекладу для них богослужебних книжок.

     Якщо  поглянути навіть на сучасну українську абетку, то очевидно, що більшість її літер схожі на грецькі, але є  кілька цілком слов'янських. Може, це їх додав Кирило до грецької абетки? Але  ж у "Житії" повідомляється про створення ним абсолютно нового алфавіту. Слід зауважити, що поряд з кирилицею і одночасно з нею існувала інша абетка, яка відома під назвою глаголиці і мала незвичайний характер завитків. Їй вчені не знаходять аналогів. Це дало підставу для тверджень, що глаголиця є штучним витвором однієї людини, на відміну від кирилиці, яка має природний органічний характер і давніші прототипи.

     Отже, дослідники (Іван Огієнко, Михайло Брайчевський, Олександр Мельничук та інші) вважають, що Кирило створив саме глаголицю - штучний алфавіт, який проіснував недовго, бо не знайшов загального визнання через свою ускладненість. Назва ж "кирилиця" закріпилась за нашою та деякими іншими слов'янськими абетками (напр. болгарською) ще з давніх часів через плутанину, або просто для уславлення видатного місіонера.

     2.1. Поширення християнства на території України

     Вже в І – ІІ століттях християнство поширюється в Причорномор’ї. Першу  місію на цім терені легенди приписують св. апостолові Андрієві. У „Повісті временних літ” є твердження про апостольську проповідь між слов’янами на території сучасної України та Росії.

     А найбільшими просвітителями слов’янських народів були Кирило і Мефодій. Вони належали до тієї еліти Візантії, яка  в ІІ половині ІХ століття сформувалась у Константинополі навколо патріарха Фотія. Константин (в монашестві Кирило) був філософом, вченим, лінгвістом; йому доручали відповідальні місії до арабів та хазарів. Про слов’янських Першовчителів існує багато літератури. Історичні дослідження їх діяльності ускладнюються „конфесійною” ворожнечею: кому належить честь першого одобрення слов’янського християнства – Константинополю чи Риму? Про це ведуться суперечки, але вирішення їх неважливе, у порівнянні з тим великим значенням, яке мала кирило–мефодіївська спадщина в долі слов’янського християнства. Створивши слов’янський алфавіт, вони переклали Євангеліє та Богослужбові книги – і цим утвердили слов’ян у християнському світі. За твердженнями дослідників, кирило–мефодіївській традиції була властива орієнтація на раннє християнство, обминаючи візантійський та римський досвід. 

     2.2. Кирило та Мефодій – просвітники слов’янства 

     Починаючи з ІІ ст. по Р.Х. слов’яни селяться по середньому та нижньому руслі Дунаю. Історично необхідність створення  нової мови була пов’язана з поширенням християнства на території, де жили слов’яни, засвоєнням нового монотеїстичного світогляду в умовах жорстокої боротьби зі старими політеїстичними віруваннями. Cтворення слов’янської абетки з новою книжною мовою та впровадження її в життя давало можливість багатьом народам зрозуміти особливості християнської віри та богослужіння, розвинути повноту власних культурних надбань.

     Географічне розташування слов’янських народностей (Велика Моравія та Панонія) обумовило  на їхніх територіях фактор церковно-політичного протистояння двох християнських центрів – Візантійської імперії (з її константинопольською патріархією та високо розвинутою грецькою культурою) і папської курії в Римі (з її латинською культурою). Умови войовничих стосунків короля Східно-франкського королівства Людовика Німецького зі слов’янськими князями, змагань двох константинопольських патріархів – Ігнатія і Фотія, прийняття багатьох рішень Вселенських Соборів християнської церкви та відновлення іконопошанування (843 р.) виявляли особливість місії слов’янських просвітителів Кирила та Мефодія в той час. Перед ними постало завдання винайти нову алфавітну систему та мову, що була б здатна відтворити основні богослужебні церковні тексти. Ревна впевненість у своїй праці та наполегливість у досягненні цілі швидко поширювали відомості про діяльність першовчителів навкруги, ще за життя постаті святителів набули легендарних рис. А з часом це відобразилось у письмових джерелах «слов’янською», грецькою, латинською мовами.