Каноністи та їхнє бачення основних форм та напрямків господарського ровитку

Вступ

Сучасні економічні знання відображають тривалий історичний шлях розвитку економічної науки, який ніколи не був прямолінійним процесом руху від незнання до знання, від помилок  до істини. Формування тих чи інших  економічних поглядів та ідей завжди було об'єктивно зумовлене розвитком  суспільного виробництва, соціально-економічними умовами та потребами господарського життя, інтересами суспільства, його окремих груп тощо. Водночас взаємозв'язок економічної реальності з теоретичними узагальненнями є не лінійним, а складним, багатогранним, мінливим та суперечливим, що передбачає залучення до аналізу суспільно-політичних, культурологічних, національно-історичних, психологічних та інших факторів суспільного життя. 

 В період пізнього  Середньовіччя, коли посилилась  соціальна диференціація суспільства,  зросла чисельність міст та  їх економічна могутність, розквітли  ремесла, промисли, торгівля і  лихварство, пізні каноністи розширили коло аргументів, які пояснювали економічні проблеми і причини соціальної нерівності. Вони відійшли від авторитарності доказів, які опиралися на тексти святого писання, праці церковних теоретиків і морально-етичної характеристики економічних категорій. [7]

Отож, в моєму реферати буде розповідатися про бачення кантоністами основних форм та напрямків господарського ровитку, а також буде пояснено хто такі, взагалі, каноністи, хто з найвідоміших людей того часу належали до цієї школи і хто спирався на їх погляди.

Розділ 1. Каноністи та їхні економічні погляди.

Поняття цивілізація (civilis) - в перекладі з латинської означає "громадянський", "державний". В сучасному використанні термін "цивілізація" означає певний рівень суспільного розвитку, певну історичну добу розвитку культури. Так, говорять про цивілізацію на противагу дикунству, про цивілізацію як суспільство з певними соціальними інститутами.

Суттєвою ознакою цивілізації  є поява держави і пов’язане  з нею виникнення права. В Європейській історії цивілізація класового  суспільства (рабовласницького) прийшла  на зміну родовому суспільству. В  умовах класового суспільства держава  через інститут права бере на себе функцію керувати взаєминами між  людьми, станами, класами - замість глави  роду в первісному суспільстві.

Причинами виникнення цивілізації  є докорінні зміни виробництва, форми власності, форм праці, виникнення нових технологій, що спричиняє докорінні  зміни соціальної структури, появу  політики, права, філософії,науки.

Формування і розвиток економічної  думки раннього західноєвропейського середньовіччя визначалися розпадом Римської імперії, створенням нових  політично-етнічних спільнот, утвердженням християнства і нових господарських  відносин. Це вплинуло на економічний  світогляд, який виявлявся у системі  релігійних вчень, економічній політиці тощо. Економічна думка класичного середньовіччя, як і в попередній період, розвивалася під величезним впливом християнської церкви.  

 В умовах повного  панування феодального способу  виробництва, церква теж стала  великим феодалом. Погляди ідеологів  з представників церкви змінились.  Широкого розповсюдження набула  схоластика. Вона менше всього  займалась дослідженням природи  і суспільства. Схоластики прагнули  поставити науку в залежність  релігії, робили висновки із  догматів церкви у відповідності  інтересам феодалів, туди ж і  направити практичну діяльність  людей. [2] 
   Свої твердження про явища суспільного життя вчені-схоласти виводили із церковних правил, так званих канонів церкви, тому їх і називали каноністами. 
   Особливістю економічної думки раннього канонізму було засудження торговельного прибутку і лихварського відсотку, які розглядались як результат нечесного обміну і присвоєння чужої праці, тобто як гріх, тому вимагали заборони великої торгівлі і лихварства. 
   Центральне місце у вченні каноністів займає положення про “справедливу ціну”, тобто ту яка забезпечувала еквівалентний і пропорційний обмін, рівновагу у суспільстві. “Справедлива ціна” не може містити прибутку. Державна власність вважалася ідеальною, а приватна – Божа кара за людські гріхи. 
   В період пізнього Середньовіччя, коли посилилась соціальна диференціація суспільства, зросла чисельність міст та їх економічна могутність, розквітли ремесла, промисли, торгівля і лихварство, пізні каноністи розширили коло аргументів, які пояснювали економічні проблеми і причини соціальної нерівності. Вони відійшли від авторитарності доказів, які опиралися на тексти святого писання, праці церковних теоретиків і морально-етичної характеристики економічних категорій. Пізнім каноністам властивий принцип двоїстості оцінок, який давав змогу посередництвом коментарів, уточнень і застережень початкове трактування конкретного господарського явища або економічної категорії подати в іншому, навіть протилежному світлі . [1]

Розділ 2. Найвідоміші представники  канонічної школи  

Найвідомішим представником  канонічної доктрини називають домініканського  італійця, ченця Фому Аквінського (Аквіната, 1225 – 1274 рр). Його праця “Сума теології” стала свого роду енциклопедією католицизму, навіть сьогодні його вчення широко використовується Ватиканом. 
   Двояка і компромісна позиція Фоми Аквінського прослідковується у трактуванні таких економічних категорій як багатство, власність, обмін, вартість (цінність), гроші, торговельний прибуток, процент. 
   Багатство – розглядалось ранніми каноністами як сукупність матеріальних благ, створених працею. Нагромадження золота і срібла вважалося штучним багатством, а отже грішним. Водночас, засуджуючи накопичення грошового багатства приватними особами, Аквінат визнавав необхідним утворення скарбів у держави та церкви, мотивуючи це необхідністю здійснення благодійної діяльності. 
   Приватна власність розглядається як законний інститут людського суспільства, встановлений Богом, саме він встановив порядок, який дає змогу людям жити відповідно до певної станової ієрархії. Водночас, проголосивши верховним володарем усіх речей Бога, Фома стверджував, що кожна людина повинна володіти своєю власністю так, як би остання належала усім, виходячи із готовності завжди поділитись із бідними і нужденними. Держава ж повинна гарантувати недоторканість приватної власності, при тому, що "кожен повинен охороняти своє” . 
   Обмін сприймався у Стародавньому Світі і Середньовіччі як акт волевиявлення людей, результат якого був пропорційним і еквівалентним. Мислитель не відкидаючи цього принципу, наводить приклади, де обмін перетворюється в суб'єктивний процес, що забезпечує рівень здобутої корисності при нееквівалентному обміні речей. Згідно цього, “обмін порушується тоді, коли речі, дають користь одному за рахунок іншого”. “Справедлива ціна” – категорія, яка каноністами замінялась категоріями “вартість”, “цінність”, “ринкова ціна”. Вона встановлювалася феодальною знаттю, закріплювалася на визначеній території. Її рівень визначався збільшенням трудових і матеріальних витрат у процесі товарного виробництва. Фома Аквінський ставив процес ціноутворення у залежність від соціального статусу учасників обміну і вважав “справедливою” не однакову, а різну для різних верств ціну на один і той самий товар, виправдовуючи прагнення людей до багатства, яке відповідає їх соціальному статусу. Один рівень добробуту: ціна повинна забезпечити реміснику, інший – церковнослужителю, третій – феодалу. 
   У ціні також мають враховуватись, на думку Ф. Аквінського, витрати на збереження, доставлення товарів, а також страховка на випадок можливих втрат товару. 
   Гроші, на думку A. Аквінського, виникають у результаті домовленості для зручності обміну. Він виражає свою прихильність до концепції грошей як номіналу, визнає, що хоч монети і мають “внутрішню цінність”, держава все ж має право допускати певні відхилення дійсної вартості монети від її “внутрішньої цінності” право встановлювати “номінальну вартість”. 
   Торговельний прибуток і лихварський процент, на думку мислителя, можуть присвоюватися купцем і лихварем, якщо прицьому очевидно, що вони здійснюють цілком благопристойне діяння. Іншими словами, прибутки не повинні бути самоціллю, а заслуженою платою і нагородою за те, що у торгівлі і позикових операціях мають місце праця, транспортні, матеріальні витрати і навіть ризик . [3]