Гусинский летопись

ГУСТИНСЬКИЙ ЛІТОПИС 

Густинський літопис отримав назву  від однойменного монастиря, розташованого  поблизу м. Прилук. Цей твір був  названий автором або переписувачем "Кройникою". Оригінал цього твору  до наших часів не зберігся, але  до нас дійшли три його копії, написані не раніше XVII ст. Цей твір переписав у 1670 р. ієромонах Михайло Лосицький.

Про час складання і авторство  Густинського літопису існує декілька точок зору. На думку В.С. Іконникова, основна його частина, без додатків, написана в XVI ст. М.С. Грушевський відзначав, що ця пам'ятка створена в XVI або на початку XVII ст. і доведена лише до 1515 р., а пізніші статті не пов'язані з основним змістом цього історичного джерела. М.М. Тихомиров вірно вважав, що опис подій до кінця XIII ст. носить компілятивний характер із різних давніх руських літописів. Самостійна частина літопису охоплює період від 1300 до 1515 р. Додатки до літопису про початок запорізького козацтва, запровадження нового календаря і церковної унії написані пізнішими авторами і приєднані вже до існуючого літописного тексту.

Автор літопису використав різні історичні  джерела: Іпатіївський, Воскресенський, Короткий Київський літописи, твори  грецьких і римських письменників: Грегораса, Зонари, Сократа, Флавія та інших. На полях літопису зроблені помітки з праць М. Кромера, М. Бєльського, А. Гваньїні, М. Стрийковського, Я.Длугоша тощо. Аналіз цих поміток свідчить про те, що зроблені вони пізніше якимось переписувачем. Отже, основним джерелом для автора Густинського літопису були давньоруські та інші літописи.

У передмові до літопису М. Лосицький говорить: "...Каждому чоловекови читанье гисторый есть барзо потребно: бо кгды бы не описано и по свету не подано, зараз бы з телом без вести все сходило в землю, и люде бы як у тме будучи не ведали, що ся прошлых веков деяло....". Отже, переписувач ставив за мету зберегти для майбутніх поколінь працю, в якій показана історія вітчизни. Він хотів, щоб люди читали і знали минуле рідного краю.

Густинський літопис доповнювався і переписувався кілька разів, внаслідок чого у тлумаченні ряду історичних подій став більше подібний на історичну працю.

Зміст. Автор розпочав свій твір з легенди про київського князя Кия, заснування Києва, про напади варягів і хозар, появу в Новгороді князів Рюриковичів, утворення Київської Русі як могутньої держави слов'ян. Всю історію Русі він намагався показати на прикладах князювання Рюриковичів. За традицією попередніх літописців, походження назви Русь тут також приписувалося варягам. Яскраво показав літописець діяльність князів Олега, Ігоря, Ольги, Святослава, Ярополка, Володимира, Ярослава та інших. Багато приділив він уваги описові запровадження християнства, яке поділив на п'ять періодів.

Автор всюди намагався відійти  від традиції старих літописів і  висвітлював події на підставі аналізу різних історичних джерел. Тому в творі нерідко зустрічаються оригінальні наукові і літературні висловлювання поетичного характеру. Зберігаючи літописну форму викладу матеріалу, складач значно пішов вперед, надаючи цьому творові форму історико-літературного викладу.

Крім розповіді про діяльність київських князів, літописець звертав  велику увагу на опис численних війн, які вела Русь проти Візантії, Польщі. Багато місця відводиться опису  міжусобної боротьби. Автор засуджує ці війни і вихваляє діяльність Володимира Мономаха по примиренню удільних князів.

Автор Густинського літопису коротко  розповідає про напади татаро-монгольських орд на руські землі, дає цим подіям свою оцінку. Про героїчну оборону  Києва сказано лише в кількох  рядках. У творі зустрічаються окремі згадки про події в Північно-Східних руських землях, Польщі, Чехії, Литві і Угорщині.

Особливо цінний фактичний  матеріал міститься в тій частині, де йдеться про історичні події на Україні в XIV-XV ст. Автор використав різні історичні джерела. Можна думати, що сам літописець жив десь на Подніпров'ї, тому багато уваги приділив висвітленню історії цієї частини України. Він розповідає про захоплення Литвою і Польщею українських земель, описує війни між ними за Волинь, діяльність Ольгерда, Кейстута, Казиміра, Ягайла. З твору дізнаємося про поширення в 1362 р. литовського панування на Поділлі і вигнання з цієї землі татарських орд. Там же йде мова про те, як Ольгерд поставив київським удільним князем свого сина Володимира. Чимало уваги приділяється тому, як Ягайло став польським королем.

У літопису описується діяльність великого литовського князя Вітовта, його роль у визволенні українських земель від татарського іга, згадується похід литовського війська в 1397 р. на південь, перемогу його над татарами, захоплення великого полону, поселення татар біля Вільно, де вони "до ныне свою веру Махометову держат"  Цей вислів свідчить про те, що твір був написаний на початку XVI ст., бо пізніше ті татари вже були покатоличені.

Цікавий фактичний матеріал подає  літописець про похід литовських військ, серед яких було багато українських воїнів, проти татарських орд в 1399 р. на Ворсклу. Під час битви литовці зазнали повної поразки, а татари "пойдоша в Рускую землю, пленяюще огнем и мечем Волынь и Литву, а Киев откупися тысячею червоных, а Печерский монастир тридесятию червоных; сей окуп бысть августа 12".

У літописі відображені різні міжнародні події: заснування в 1401 р. у Кракові  Академії, діяльність Яна Гуса, розправу над ним, різні релігійні справи в Москві і Києві, прагнення Вітовта поширити свою владу на Київську митрополію і відокремити її від Московської. "И оттоле,- пише автор - начата быти два митрополиты, един в Киеве, а другий в Москве".

З Густинського літопису довідуємось  про гострі міжусобні війни, які  посилились в Литовській державі в 30-х роках XV ст.

Літописець розповідає про смерть останнього київського князя Семена Олельковича в 1471 p., після якої польський  король Казимір посадив у Києві "воєводу з Литвы Мартина Гастолта, ляха, его же не хотяху кияне принята, яко не токмо не князь бе, но более яко лях бе; но единаче принуждены бывше изволиша. И от селе на Киеве князи пе-ресташа быти, а вместо князей воеводы насташа".

Автор літопису цікавився і соціальними  питаннями життя українського народу. Наприклад, він пише про антифеодальне повстання селян Буковини і Покуття в 1491 р.: "В лето 6999 Муха некто волошин, своеволник, собра себе таковых же своевольников з десят тысяч, с ними же прийде на Покутя пленяя; поражен бысть от наших, яко едва сам утече, а прочиих побиша, непомнозе же и сам ять бысть и в Кракове в темнице умре". Навіть і це надто коротке повідомлення свідчить про те, що трудящі маси не корились гнобителям і вели проти них самовіддану збройну боротьбу.

У літопису показані напади розбійницьких  татарських орд на Україну в 1433, 1442, 1452, 1457, 1462, 1469, 1473, 1479, 1486, 1489, 1490, 1494, 1498, 1499, 1503, 1505, 1506, 1507, 1510, 1512, 1515 та інших роках. Татари спустошували міста і села, вбивали і грабували людей або захоплювали їх у полон, щоб продати в рабство. Автор літопису з сумом пише про тяжку долю України.

Фактично літопис  закінчується  розповіддю  про  напад татар   на Москву і епідемію чуми в Кракові 1515 р.

В додатку "О начале Козаков" в літопису говориться: "В сие лето (1516) начашася на Украине казаки... А старейшину себе избирают спосред себя, мужа храбра и смисленна, по своему древнему обычаю; живут же всегда на Запорожю, рыбы ловяще, их же без соли на солнцу сушат; а на зиму расходятся кождо во свой град, толко за килка сот оставляют на курене стрещи стрелбы и чолнов, а на лето паки собираются. И сим образом козаки начало свое прияша" . Але цей розділ написаний пізніше вже іншим автором. Він своїм викладом, мовою, стилем і формою значно відрізняється від основного тексту.

До літопису додано ще два розділи під назвою "О применении нового календаря" (1582 р.) і "О унии, како почася в Руской земле" (1588-1597 pp.)- Вони написані не раніше XVII ст. досить освіченою людиною, приєднані до літопису і не мають нічого спільного з основним твором. В цьому додатку автор гнівно засуджує верхівку православного духовенства України і Білорусії, яка зрадила свій народ, запродала інтереси православної церкви і уклала з католицьким духовенством Польщі та представниками Ватікану Брестську церковну унію 1596 p., тим самим відкривши шлях польським магнатам і шляхтичам до покатоличення і ополячення українського народу.

Відсутність будь-яких матеріалів за період з 1516 по 1582 pp. свідчить також  про те, що ці додатки приєднані  пізніше, і мова в них іде лише про окремі питання релігійного характеру. В літопису всюди зроблені посилання на джерела, чого немає в додатках. Крім того, вони написані іншим стилем, очевидно, людиною, яка добре розбиралася в календарях, релігійних справах, тогочасній літературі тощо.

Водночас варто підкреслити, що в Густинському літопису є дуже багато різних фактичних помилок, які допущені автором або переписувачем., Зокрема, в ньому є невірне твердження про те, що литовський князь Гедімін  в 1305 р. оволодів Овручем, Житомиром, Києвом, Каневом, Черкасами та іншими містами України. В той час Гедімін ще не був князем і ніякого походу литовських військ на Україну не було. Ця подія відбулася в 1362 p., коли великим литовським князем був Ольгерд. Літописець допустив помилку, написавши, що великий литовський князь Сигізмунд Кейстутович був убитий у 1436 р.. Насправді це трапилося 1440 р. Автор негативно ставився до антилитовського повстання під керівництвом князів Глинських у 1508 p., вважаючи, що М. Глинський продовжував "пакости для Литви, своєму отечеству". Насправді це повстання носило визвольний характер. На сторінках твору є чимало тверджень, які не підкріплюються іншими документами і вимагають чіткої звірки з першоджерелами. До літопису потрапили різні чутки, наприклад, що "една пани родила разом детей 12", у Троках протягом семи днів "озеро кроваво было" та інші.

Густинський літопис є своєрідною історичною і літературною пам'яткою XVI ст. Разом з додатками він  становить значну цінність серед  інших подібних джерел того часу. Автор  твору був людиною освіченою, добре обізнаною з тогочасними джерелами, з високим почуттям патріотизму. Літопис, написаний книжною руською мовою XV-XVI ст., має певне значення для дослідження історії української і білоруської мов. У ньому вміщено багато фактичного матеріалу з історії України XIV-XVI ст., якого не знаходимо в інших тогочасних літописах і хроніках, а також відіграє важливу роль для наукового дослідження соціально-економічного, суспільно-політичного і національно-культурного життя української народності в період її формування і дальшого розвитку. Літопис на сьогодні є бібліографічною рідкістю, і дуже добре, що його планують випустити у видавництві "Наукова думка".