Міністерство  освіти і науки України

            Донецький державний університет  економіки і торгівлі

         ім. М. Туган-Барановського 
 

кафедра філософських наук

По дисципліні «Політологія»

На тему:

Виконала: студентка групи 

МТ – 05 – а 

ФМТМС

Фролова Ю.В. 
 
 
 
 
 
 

      м. Донецьк – 2006

     Сутність, структура і функції  держави. Термін держава трактується у трьох значеннях:

1. як асоціація, що міститься на окремій території, об'єднує усіх членів суспільства. У такому розумінні цей термін використовується як синонім понять "суспільство", "країна", "вітчизна";
2. як відносини політичної влади — сукупність зв'язків між громадянами й органами держави;
3. як адміністративні органи влади та правові норми, що визначають їх функціонування.

  У різних філософських, соціологічних і політологічних теоріях це поняття має неоднаковий зміст.

     Представники  юридичного позитивізму  (К. Гербер, П. Лабанд з Німеччини, А. Дайсі з Англії, А. Есмен з Франції) розглядали державу виключно з правового погляду. У їхніх концепціях держава трактувалась як правова форма для сукупного життя народу і "верховна юридична особа", "юридична організація народу", "юридичне уособлення нації".

     Цей напрям продовжив німецький правник  Г. Кельзен, який ототожнював державу і право. На його думку, держава — це система відносин панування і підлеглості, де воля одних виступає як мотив для інших. Сутність цих відносин полягає в тому, що вони утворюють урегульовану і впорядковану нормативну систему примусу. В такому розумінні держава — це відносно централізований правопорядок. Г. Кельзен визнавав, що будь-яка держава є правовою.

     Німецький юрист Р. Ієрінг розробив соціологічну теорію держави. Він визначав державу як соціальну організацію примусової влади, що забезпечує вищість суспільних інтересів над особистими.

     Представники  класової теорії держави і Ф. Енгельс наголошували на класовій сутності державної влади. Держава, підкреслювали вони, — це комітет, який управляє загальними справами всього класу буржуазії.

     Німецький учений-правознавець К. Шмітт розробив теорію "тотальної держави", яка передбачає передусім існування владної держави — апарату політичної влади, що в екстремальних ситуаціях бере на себе весь тягар важливих суспільних рішень. "Тотальну державу", на думку К. Шмітта, можна створити на основі субстанціональної єдності держави і "національної однорідності". Заслуговує на увагу також концепція держави іспанського правознавця Г. Песес-Барби Мартінеса, згідно з якою поняття "держава" означає не будь-яку форму політичної організації (наприклад, античну або середньовічну), а тільки ту, що виникла у Новий час. До її істотних ознак він відносить такі: суверенну владу, раціональність адміністрації, державну власність, постійну армію, релігійний нейтралітет.

     Отже, держава, в сучасному розумінні — це організація суверенної політичної влади, яка в рамках правових норм і на території окремої країни здійснює управління суспільними сферами і забезпечує безпеку нації та гарантії прав і свобод громадян. Розглянемо найістотніші ознаки держави.

   1. Суверенітет (верховенство, самостійність, незалежність державної влади). Він має внутрішній і зовнішній виміри. Це означає, що держава володіє найвищою і необмеженою владою над внутрішніми суб'єктами у межах кордонів тієї чи іншої країни (внутрішній вимір), а інші держави повинні визнавати цей принцип (зовнішній вимір).

   2.    Примус. Кожен громадянин зобов'язаний визнавати свою державну належність і підпорядковуватися державній владі, на території якої він живе. Бездержавність (апатридизм) трактується як ненормальне явище, про що наголошується у Гаазькому договорі 1930 р. і Загальній декларації прав людини 1948 р.

        3.  Право на застосування сили. Держава володіє первинним, вищим, порівняно з іншими організаціями, правом застосувати силу в межах, встановлених законом.

4.    Право. Держава функціонує в рамках встановленого права. Структура і функції державних органів визначаються правом. Право виступає не лише як нормативний механізм діяльності держави, а і як регулятор відносин співжиття громадян у суспільстві.
5.     Апарат держави. Під апаратом держави треба розуміти сукупність управлінсько-адміністративних структур, покликаних реалізувати рішення центральних і місцевих органів влади.
6.     Територія. Держава нерозривно пов'язана з певною територією, на яку поширюється її влада, а закони мають обов'язкову силу.

     У структурі сучасних держав, як правило, мають місце такі інститути: глава держави (монарх або президент); парламент; уряд; загальнодержавні органи (національний банк, рада національної безпеки і оборони, фонд державного майна тощо); судова система; прокуратура (в тих країнах де вона має самостійний статус); представники уряду на регіональному рівні (комісари, префекти, губернатори).

     До  викладеного слід додати, що прокуратура  як орган державного обвинувачення і нагляду за дотриманням законодавства діє: як самостійний інститут (Росія, Україна, Іспанія); як елемент міністерства юстиції (США) і судової системи (Франція, Італія, Німеччина); взагалі відсутня як державний орган (Велика Британія).

     Державні  інститути поділяють також на політичні (глава держави, уряд, парламент), які формуються безпосередньо народом і приймають політичні рішення, й адміністративні (управлінський апарат політичних органів), які готують і виконують ці політичні рішення.

     І держава, і кожен державний орган  зокрема виконують певні функції: необхідні для існування суспільства; специфічні, що випливають із суперечностей між державними інститутами та соціальними верствами. Функції держави, їх зміст і пріоритети змінюються залежно від Історичної епохи. Є відмінності й у політичних теоріях щодо тлумачення функцій держави.

     Марксисти акцентують увагу на класових функціях держави. Представники класичного лібералізму, виходячи з розуміння держави як "нічного сторожа", відводили їй виключно функції правового регулювання відносин між вільними громадянами. Вони категорично виступали проти державного втручання в економічні і соціальні сфери.

     У рамках теорії соціального лібералізму, економічні основи якої було закладено Дж. Кейнсом і реалізовано в практиці "нового курсу" Ф. Рузвельта, визріла концепція держави загального благоденства, згідно з якою держава повинна активно втручатися в економічне життя суспільства через прогресивне оподаткування, державну власність, бюджет, планування та підтримку соціально вразливих верств населення. Прихильники цієї концепції виступають також за державне, доступне для всіх категорій населення медичне обслуговування, безплатне дошкільне і шкільне навчання.

     Якщо  концепція загального благоденства акцентує увагу на економічних і соціальних функціях держави, то концепції плюралістичної демократії обстоюють її владні функції, наголошуючи на тому, що держава повинна виконувати роль координатора й арбітра між конкуруючими політичними силами, забезпечувати правові умови для вільної політичної конкуренції.

     Теоретики неоконсерватизму виступають за сильні політико-владні функції держави. Вони заперечують економічну і соціальну функції держави на тій підставі, що ті породжують утриманську психологію і бюрократизацію суспільства. На думку неоконсерваторів, основна роль держави полягає у створенні гарантій для внутрішньої і зовнішньої безпеки, підтриманні політичної й духовної єдності нації. Ефективність адміністративного управління суспільством, згідно з поглядами неоконсерваторів, забезпечує не демократія, а меритократія (влада "заслужених" людей).

     Отже, загалом можна виділити такі функції  держави:

•   законотворчу;
•   оборони і національної безпеки;
•   забезпечення правопорядку;
•   захисту конституційних основ суспільства;
•   узгодження інтересів різних соціальних груп та індивідів, розв'язання соціальних конфліктів;
•    державно-адміністративного управління у різних сферах соціального життя;
•     здійснення економічної (формування бюджету, контроль за грошовою масою, загальна координація господарської діяльності, проведення приватизації і структурної перебудови), соціальної (діяльність у галузі охорони здоров'я та гігієни, контроль якості харчової і фармацевтичної продукції, забезпечення підтримки соціально вразливих верств населення, поліпшення природного середовища), культурної (забезпечення державних пріоритетів у галузі освіти, науки, культури) політики;
• захисту національних інтересів та суверенітету держави у сфері міжнародних відносин.

      Використана література:

1. Рудич Ф.М. Політологія: Підручник. – К.: Либідь, 2004. – 480 с.
2. Гелів С.Д., Рутар С.М. Політологія: Навч. посіб. – 5-те вид., перероб. і доп. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2004. – 645 с.
3. Політологія: Курс лекцій: Навч. посібник / І.С. Дзюбко, В.Ф. Шемшученко та ін. – К.: Вища школа, 1993. – 271 с.