Еволюція судової системи за Статутами 1529, 1566 та 1588 рр.

Еволюція судової  системи за Статутами 1529, 1566 та 1588 рр.

Правосвідомість тогочасного  суспільства була тісно пов’язана  зі станом, до якого належала людина. Зважаючи на це, до прийняття Першого  литовського статуту загальних  законів для всього населення  не існувало, їх заміняли окремі норми  для кожної, а також існували певні правові особливості в деяких регіонах. Для таких територій великий князь литовський видавав спеціальні уставні грамоти, що підтверджували особливості внутрішнього устрою та судочинства.

З поступовою централізацію  держави був потрібен і юридичний  кодекс, що регулював би всі галузі права. Таким документом став Литовський статут 1529 р. За цим кодексом все  рівно влада зосереджувалася  в руках магнатів, хоча ще у вступі декларувалися рівні права для всіх верств населення. Для магнатів та шляхти були різні суди: справи перших розглядалися великокняжим судом, а інші підлягали юрисдикції великокняжих намісників. Крім визначення покарань за злочини проти держави, про життя та здоров’я господаря, проти порядку управління, військові, проти особи, проти сім’ї та моралі та майнові, були визначено покарання за злочини проти суду. Наприклад, за спричинення безладу у приміщенні суду, образа судді або іншої сторони, плямування свідків чи за видачу заповідних листів на призупинення судочинства. Для кожного з цих злочинів було складена відповідна система відповідальності. Найвищим покаранням за всіма статутами було позбавлення статусу та честі.

За Статутом 1529 року суд  був головним правоохоронним органом  держави, який забезпечував свавілля шляхти та магнатів. Даний документ виділяв  різні види судів: господарський  суд, суди Пани-Ради, місцеві, маршалків  суд, комісарський суд та замковий суд. Також було досить детально описано повноваження судових чиновників і форма проведення судового процесу.

Другий литовський статут досить таки змінює судову систему  ВКЛ, оскільки в 1564-1566 рр. відбулася  судова реформа, яка у подальшому була закріплена у Статуті 1566 р. Для магнатів і шляхти запроваджувалися спільні виборні шляхетські суди за зразком земського судочинства в Польщі, а також змінилися принципи підсудності. Крім того, остаточно закріплювалося існування в державі земських судів та їх компетенція, упорядковуються судові мита, а також, що не менш важливо, система судових чиновників, їх платні та відповідальності за зловживання службовими повноваженнями, нехтування обов’язками. За Статутом 1529 р. суд могла проводити місцева адміністрація (маршалки, воєводи, старости), але в Статуті 1566 р. з’являється артикль, в якому говориться, що до земських судів не можуть обрані представники місцевої адміністрації.

Щодо Третього Литовського Статуту, то він підтвердив і розвинув принципи, які були закріплені у Другому Литовському Статуті. Виникає низка нових положень щодо земського, гродського, підкоморського судів, формуються нові види судів (сеймовий суд, Головний Литовський Трибунал). У організації судових процесів урегульовується питання з розмежуванням кримінального та цивільного права, формується система судових доказів. Проте разом з розвитком судової системи зростає обмеження в правоздатності нижчих верств населення.

Можна зробити висновок, що з появою Статуту 1529 р. оформлюється судова система як така, яка мала деякі спільні правила для  всіх, хоча б юридично, формулюється поняття злочину. Статут 1566 р. в порівняні  з першим майже докорінно змінює ситуацію в державі. Він фактично відділяє суд від адміністрації  і розпочинає формування його як окремої  гілки влади, закріплює низку нових положень щодо системи судочинства. Статут 1588 р. в основному нічого нового не вносить, а лише розширює та підтверджує принципи встановлені Другим Литовським Статутом. Отож, якщо порівнювати ці три документи, то найбільший прогрес очевидно відбувся після судової реформи 1564-1566 р. Зважаючи на норми та життєвий устрій тогочасного суспільства, судовий устрій ВКЛ був досить таки прогресивним на той час, оскільки централізація держави потребувала прийняття досить таки гнучких норм права, які певною мірою відповідали європейським нормам, де тоді панували ідеї Ренесансу.

Шаповал І., 6 група