Етнічні спільноти в Івано-Франківській області в історичній ретроспективі

Етнічні спільноти в Івано-Франківській області в історичній ретроспективі

Етнографія (від грецького етнос — народ і графо — пишу) — це наука, яка вивчає культуру і побут народів світу, їхній етногенез, розселення та культурно-побутові взаємозв’язки.

Івано-Франківська область (до 9.11.1962р-Станіславська) розташована на заході України. Основне населення області – українці (94.8%). Тут живуть також росіяни (3.5%), поляки (1%), та інші національності. Міське населення становить 31%. Загальна кількість наявного населення у Івано-Франківській області ,за даними Всеукраїнського перепису  населення, становить 1 млн. 409,8 тис.осіб (в Україні - 48 млн.457 тис.осіб).    

Для області характерна висока щільність населення, яка складає 101

особу/км2. Найщільніше заселені Тисменицький та Снятинський райони, де

цей показник перевищив 115 осіб/км2, найменше – Верховинський район – 24 особи/км2. Але слід сказати, що до цього територію Івано-Франківщини заселяли різні племена.

Поселення перших землеробсько-скотарських поселень доби неоліту, що жили тут у VI-IV тис. до н.е. досліджено археологами в селах Буківній, Незвиську та Бовшеві. В IV-ІІІ тис. до н.е. Прикарпаття та правобережжя Дніпра освоювали землеробські племена трипільської культури. Понад 20 трипільських поселень виявлено головним чином у південно-східній  частині обл. – Городенківському, Коломийському та Снятинському районах.У ІІІ-ІІ тис. до н.е. на території сучасної області проживало кілька племінних груп. На поч.. ІІ тис. в північно-східній частині краю жили пастуші племена. У ХV-ХІІ ст. до н.е. на Прикарпатті господарювали землеробські племена комарівської культури. Дехто з дослідників вважає їх ранніми предками праслов’ян. З появою заліза у VІІ-ІІІ ст. до н.е. розклад первісно-общинного ладу посилюється. На території Прикарпаття в цей час жили різні за походженням групи населення. Одні з них за культурою були близькі до скіфських (кургани в Братишеві, Городниці, Комарові), інші – до фракійських (поселення в Бовшеві, Незвиську, Крилосі) племен. У ІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е. у верхньому Подністров’ї  жили землеробсько-скотарські племена дакійського походження, що залишили по собі пам’ятки липицької культури. В І ст. до н.е. на Прикарпатті з’являються сармати, могильники яких були знайдені в Острівцях. Тут також знайдено поховання племен пшеворської культури. В ІІІ-V ст. край освоювали землеробські словянські племена черняхівської культури. У ІІІ-VІ ст. заселюються і передгірські райони Карпат. Тут живуть слов’янські племена – предки білих хорватів, переважно скотарів. Згодом на Прикарпатті виникає слов’янське племінне територіальне об’єднання білих хорватів. Це сприяло швидкому розвитку краю, і населення тут побільшало. За часів Київської Русі Прикарпаття було густо заселеним краєм з добре розвиненим землеробством, скотарством, мисливством. З Прикарпаття вивозили хутро, мед, віск, рогату худобу, сіль, хліб, ремісничі товари. У VІІІ ст землі Галичини належали племенам дулібів, волинян, бужан, які вже мали розвинуті традиції ювелірного ремесла, ковальського, гончарного виробництва. Основними галузями господарства були орне землеробство, скотарство, рибальство, бджільництво. У 1159-1241рр. проти князів і бояр спалахували народні повстання. 1188р угорський король Бела ІІІ захопив Галич і його землі. Але з допомогою місцевого населення волинський князь Роман Мстиславович у 1199 році визволив ці землі. Не раз перемагаючи угорських, польських і литовських феодалів та половців, Роман Мстиславович дбав про піднесення могутності Галицько-Волинського князівства. Але після смерті князя Галич і його околиці знову потрапили під владу угорського короля. У 1228р Данило Романович знову об’єднав ці землі. У 1223р. жителям Прикарпаття довелося битися з татарами на р. Калці, 1240 – брати участь в обороні Києва. А після падіння Києва моно голо-татарські орди вдерлися на Галицько-Волинську землю. Одночасно Данило Галицький протидіяв спробам німецьких, угорських  і польських феодалів. До сер. ХІV ст.. галицькі землі залишалися під владою Золотої Орди. У 1349 році польські феодали захопили галицькі землі, а у 1370р – Угорщина. Але в 1387р вони знову під владою Польщі. Великої шкоди Прикарпаттю завдавали татарські і турецькі набіги у ХVІ-ХVІ ст.. У 1648 р. спалахнула визвольна війна українського народу проти польсько-шляхетського гніту під керівництвом Богдана Хмельницького. Важливу роль у піднесенні повстанського руху відіграли запорізькі козаки, які восени 1648 р. з’явилися у Рогатині, Долині, Надвірній. Досить довго територія Івано-Франківської області була поділена між Польщею, Австрією, Угорщиною та Росією, що зумовило зміну етнічного складу населення. Варто згадати, що найкраще зберегли свої особливості етнографічні групи горян Українських Карпат - бойки, гуцули, які поселились на території Івано-Франківської області у ХVІІІ ст.

Бойки - етнографічна група українського етносу, що розселена по обидвох узбіччях середньої частини Українських Карпат. За сучасним адміністративно-територіальним поідлом Бойківщина охоплює південно-західну частину Рожнятівського і майже весь Долинський (за винятком його північної окраїни) райони Івано-Франківської області. Найбільш поширеною є думка, що бойки є нащадками давнього слов’янського племені білих хорватів, що селилось в Українських Карпатах і яких князь Володимир Великий приєднав до Київської держави. Походження самої назви “бойки” вченими ще повністю нез’ясовано. Бойки, як етнографічна група, відрізняються від своїх сусідів бойківською говіркою, забудовою осель, звичаями, традиціями, побутом, а в минулому - ще й одягом. Виходячи з місцевих природних умов, бойки з давніх часів займалися скотарством (розведенням волів, овець) а в новіших часах - землеробством (вирощуванням вівса, картоплі) та скотарством молочного напрямку. До додаткових занять бойків належали роботи на лісорозробках, нафтових промислах, збирання та збут ягід і грибів, розведення в окремих місцях садів.

Гуцули як етнографічна група, мають свою гуцульську говірку, виділяються красивим гуцульським одягом, своєрідною народною архітектурою, звичаями, традиціями, багатим розмаїтим фолькльором, широким розвитком народних ремесел. Гуцульщина за сучасним адміністративно-територіальним поділом займає Верховинський район Івано-Франківської області. Основним їх заняттям завжди було скотарство, для якого тут були найсприятливіші умови. Землеробство велося на примітивному рівні (вирощування картоплі, кукурудзи, ячменю, льону, вівса, жита). Дещо пізніше почався розвиток курортного господарства, з якого не могли скористатися гуцули. Додатковими заняттями гуцулів є домашні промисли - ткацтво, обробка металу і шкіри, різьба по дереву, художня вишивка та ін.

Особливістю національного складу населення області є його багатонаціональність. За даними Всеукраїнського перепису населення тут проживають представники понад 90 національностей і народностей, зокрема

У національному складі населення області переважають українці, яких нараховувалося 1371,2 тис.осіб або 97,5 % від загальної кількості населення (в Україні – 77,8 %). За роки, що минули від перепису населення 1989 року, кількість українців зросла на 2,1%, а їх питома вага серед жителів області – на 2,5 відсоткових пункти, в Україні відповідно на 0,3 % і 5,1 відсоткового пункта. Другими за чисельністю є росіяни. Їх кількість порівняно зпереписом 1989 року зменшилась на 56,3 % і нараховувала на дату перепису 24,9 тис.осіб. Питома вага росіян в загальній кількості населення зменшилась на 2,2 відсоткового пункта і склала 1,8 % , в Україні відповідно 4,8 і 17,3 % .