Діяльність братств в Україні

більшості було малоосвічене, життя провадило "зазорне", моральний вплив на вірних був невеликий. Ще гіршою була справа з вищою церковною владою. Так зване право патронату давало змогу королівській владі впливати на "заповнення" всіх найвищих церковних посад - митрополитів, архиєпископів, єпископів та архимандритів багатих монастирів. Влада ця була католицької віри і стан православної віри її не обходив. А тому дуже скоро на вищих церковних посадах опинилися люди, що не знали суті Церкви. Така влада більше дбала про свої маєтки, аніж про Церкву. А між тим на Церкву все більше насувалася Реформація й розбивала її ряди. Православна інтелігенція сильно піддавалася нововірству й покидала батьківську віру . Це був надзвичайно дошкульний удар для Церкви, який примусив її стати до оборони. Не кращий стан був на той час й Католицької Церкви - духовенство її було зовсім малоосвічене, а вища церковна влада так само більше дбала про свої матеріальні користі. Але скоро прийшла допомога для цієї церкви - це були єзуїти, що десь близько 1568 р. появилися в Польщі. Вони досить швидко навели лад в Католицькій Церкві, а пізніше повели планомірний наступ на Православну Церкву. Кращі сини нашої Церкви відразу зрозуміли, яка величезна небезпека загрожує їхній Церкві, коли вони не змінять свого дотеперішнього життя, коли вони не візьмуться за саме духовне життя, за те, чим так швидко єзуїти вилікували Католицьку Керкву. Але хто міг цим зайнятися? Залежна й родовита інтелігенція опинилася спершу в таборі протестантському, а пізніше католицькому, вища духовна влада була непевна навіть у своїх релігійних переконаннях. Залишився один надійний клас - міщанство зі своїми церковними братствами, що мали значну матеріальну силу в своїх руках, але й мали незламну віру батьків у своїх душах. Отож, церковні братства й виступили як єдина сила не тільки на оборону Православної Церкви, але й на оживлення змертвілого життя її.

В новій своїй ролі - в  ролі оборонців батьківської віри - церковні братства виступають поволі ще в першій половині XVI ст., але повна  їх перебудова наступила, головним чином, в другій половині названого століття. Найперше активізувалися братства у  великих містах - Львові та Вільні, - а незабаром за ними закладаються церковні братства й у інших містах. Діяльність братства була дуже різноманітною. Хоч головні завдання їхньої праці  скрізь були однакові, проте кожне  з них розвивалося по-своєму , і самі статути їх не були однакові. Але вже в кінці XVI ст. братства охопили ціле церковно-релігійне життя, яке вже опинилося в їхніх руках. Моральне й церковно-релігійне

виховання було так само важливим завданням братства. У житті  братчиків панував незаперечний послух. На чолі братства стояли виборні  старші брати - голова братства, брат-скарбник (шафар), брат-ключник та ін. Кожна  їхня вказівка мусила бути виконана, а  невиконання каралося. До братства приймали всіх бажаючих, але вихід  із братства був утруднений. Старші брати пильно доглядали, щоб братчики проводили відповідне релігійно-моральне життя, а за провини публічно карали. Братство мало свій суд, і братчикам  не вільне було звертатися до суду коронного. Право суду забезпечене було деяким братствам навіть королівськими  привілеями. Усе це надзвичайно берегло  наш народ від винародовлення. Братства рано пізнали, що добра освіта - то найкраща їхня зброя для оборони батьківської віри. Ось через що вони звернули велику увагу на закладання добрих братських шкіл, найперше у великих містах, як Львів та Вільно, а потім і у менших. Власне церковним братствам належить велика честь найпершого заснування сталих шкіл, чого до них не було. На церковну проповідь братства звертали увагу. У всіх великих містах вони запроваджують посади фахових провідників, що дуже прислужилися справі оборони своєї церкви й віри. Братські проповідники багато зробили для розвитку українського проповідництва, написали й видрукували багато проповідей, які й сьогодні займають не останнє місце в історії української літератури: згадаймо хоча б проповіді Іоникія Галятовського, Антонія Радилоського, Лазаря Барановича та багато інших. Ось через це нема нічого дивного, що ПОВОЛІ патронат над церквами переходить до рук братств. На той час вони були єдині найміцніші оборонці. І тому зовсім природно було, коли більшість церковних справ опинилися в їхніх руках. Цей патронат визнали за братствами й східні патріярхи, а вони ж були тоді найбільші духовні авторитети на Сході.

Церковні братства в Польщі існували й протягам усього XVII ст., не зменшуючи своєї діяльності як національного  проводу. Після розділу Польщі з  початком XIX ст. з Православної Української  Церкви почали силою виводити все, чого не було в Російській Церкві. А тому потроху припиняється діяльність братств. Така була доля й значення Православних церковних братств у Польсько-Литовській державі. Цілі століття існували ці братства, котрі своєю відрадною діяльністю на користь церкви, батьківській вірі та нації писали ціліславні розділи до нашої історії. Як високоморальний братський союз вони і безпосередньо впливали на українську націю, а своєю культурно-просвітницькою діяльністю підносили освіту всієї нації. В часи, коли нам

загрожувала найбільша небезпека  винародовлення, це був найміцніший народний провід, до якого й рівняти не можна сучасного партійного проводу.

Висновок.

  Отже, церковні братства  – це національно-релігійні громадські  організації православних міщан  в Україні і в Білорусі, які  виникли в XVI ст. Хоча братські  громади й створювалися при  церквах, але функції їх не  були лише релігійними. Церковні  братства захищали інтереси українського  населення, мали свою власність,  яку використовували ля надання  матеріальної допомоги своїм  членам. При церковних братствах  існували виробництва, школи,  шпиталі. Лише Львівське церковне  братство з 1585 по 1722 рр. видало 32 237 букварів, 500 граматик та багато  інших книг. Ідеологи братського  руху критикували тих православних  ієрархів, які претендували на  необмежену владу в церкві  і зрадили звичаї, мову, віру, політичні  орієнтації свого народу.

   Церковні братства  також брали активну участь  у боротьбі українського народу  проти національно-релігійного гніту  з боку польської шляхти і  католицької церкви. Братства прагнули  перетворити православну церкву  у знаряддя зміцнення свої  соціально-політичних позицій в  суспільстві. Значну роль в  цьому відіграли Київське, Львівське,  Луцьке, Городоцьке церковні братства.

Українська церква, церковні братства, діяльність братських шкіл стали епохальним явищем в історії  українського шкільництва, що забезпечило  його дальший бурхливий розвиток. Вони виплекали й перед усім світом показали нову генерацію освічених  людей України, творчих інтелектуалів, палких патріотів, мужніх захисників свого  народу від нашестя польських  колонізаторів, носіїв і пропагандистів ідей української державності, будителів українського національного відродження, утвердження людської гідності українця, почуття поваги до представників інших народів.

Список  використаної літератури:

1.Мельничук О.С. Історія педагогіки України. – К., 1998.

2.Коба Л.А. Братські школи в Україні; XVI – XVII ст.// Початкова школа. – 1994.

3. Історія України. О.Д. Бойко. Київ 1999.

4. Марія Колесник, "Українські православні братства. Історія їх виникнення та діяльність".

5.О. Субтельний. Україна. Історія.-К. 1993.