Доба Відродження та її гуманістичний характер

У цьому виді гуманістична естетика, незважаючи на свою релігійність, уже здобувала характер єресі, яка і була виявлена тодішніми поборниками консервативної догматики. Усі зазначені зараз імена і філософські напрямки зв'язані з тим, що можна назвати раннім італійським гуманізмом і що відноситься, узагалі кажучи, до початку XV в. Історики літератури відрізняють від цього періоду так званий римський гуманізм, що приходиться вже на середину XV в. Тут, безсумнівно, початковий італійський гуманізм здобував більш радикальні форми, що почасти уже виходили за межі Ренесансу у власному смислі слова.

У науці досить часто називають  гуманістами навіть таких корінних неоплатоніків, як Микола Кузанський, Марсіліо Фічіно або Джордано Бруно, що абсолютно правильно. Тільки при цьому потрібно розуміти і вміти аналізувати ту обставину, що сам ренесансний неоплатонізм, навіть без спеціальних суспільно-особистих теорій, не міг не ставати гуманізмом. Між неоплатонізмом і гуманізмом в епоху Ренесансу не тільки існувала єдність, але, можна сказати, навіть і тотожність. Щоб бути гуманізмом, ренесансному неоплатонізмові не треба було мати спеціально які-небудь підкреслено прогресивні суспільно-особисті і взагалі практичні вчення. І щоб бути неоплатонізмом чи по крайній мірі бути близьким до нього вченням, гуманізму не потрібно було спеціально базуватися на тих чи інших античних або середньовічних різновидностях неоплатонізму.

Висновки. Економічною основою Ренесансу є та особлива форма товарно-грошового господарства, що передує капіталістичному виробництву, яке виникло тільки в XVІ ст. На цьому ґрунті виростає міська культура, протилежна культурі монастиря, замка, закріпаченого села й армії, що обслуговує феодальну систему.

Гуманізм і Ренесанс були явищем винятково міським. Зовсім безсумнівна  та обставина, що міський характер культури Ренесансу і зв'язаний з ним  ренесансний індивідуалізм відбилися  на всіх шарах тодішньої культури і, зокрема, естетика Ренесансу назавжди залишилася в очах культурного європейського суспільства як естетика індивідуалістична.

Але аж ніяк не можна говорити про повну незалежність індивідуалістичної естетики Ренесансу як від середньовічної ортодоксії, так і від античної скульптурної тілесності. Усім цим  визначається людина ренесансної естетики по її змісту й сутності. Однак їй була властива і своя власна, теж  цілком специфічна духовна структура, що виявлялася в двох видах, що завжди переходили один в інший і часто навіть мало чим відрізнялися, а саме в неоплатонізмі і гуманізмі. Неоплатонізм Ренесансу додавав його естетиці піднесений, оживлений, завжди поетичний і часто навіть веселий, художньо-грайливий і життєво-радісний, майже богемний характер. При цьому неоплатонізм естетики Ренесансу зберігав свою специфіку й у порівнянні з античністю, і в порівнянні із середніми століттями.

На відміну від теоретичного неоплатонізму ми розуміємо гуманізм як практичну систему вільнодумних переконань в області моралі, громадськості, політики, педагогіки і взагалі історичного прогресу. Власне кажучи, усі ренесансні неоплатоніки теж були гуманістами, включаючи і тих, котрі минулого ближче усього до середньовічної ортодоксії.

Ці напрямки думки могли і нескінченно близько сходитися одне з іншим, аж до повної тотожності, і досить значно розходитися, аж до їхнього повного протиставлення. Епоха Відродження в історії світової культури має революційну, поворотну роль. Не можна назвати таку сферу культури, в якій би не виникли явища, процеси, що визначили весь подальший розвиток, аж до сучасного їх стану. На зміну церковній ортодоксії, яка панувала неподільно, приходить новий погляд на світ, в центрі якого стоїть людина, гуманізм, об'єктом вивчення стає і саме людське суспільство, починаються пошуки шляхів його справедливого устрою.

Список літератури

1. Лекції з ісорії світової та вітчизняної культури: Навч. посібник / За ред. Яртися А., Мельника В. - Львів: Світ, 2005.

2. Философия / Под ред. М.Ф. Пахомкиной: Учебно-практическое пособие – Хабаровск.: ХГТУ, 2002.

3. Шаповалов В.Ф. Основы  философии : От классики к современности. - М.: ФАИР-ПРЕСС, 1998.

4. Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. Книга 2, 1994.