Демократизація
політичної системи Великої Британії
в останній третині ХІХ ст.
Демократизація британської політичної
системи відбувалася шляхом поступових
і послідовних державних реформ.
Вона була пов'язана зі збільшенням
електорату, забезпеченням демократичного
формування палати громад та розширення
прав місцевого самоуправління. Якщо в
результаті виборчої реформи 1832 р. робітники
не отримали виборчого права, що викликало
сплеск чартистського руху, то зміни відбулися
внаслідок другої і третьої виборчих реформ
1867 р. і 1884 р. В результаті виборчої реформи
1867 р. право голосу отримали власники або
наймачі окремих будинків, квартир чи
кімнат, які платили орендну плату не менше
10 ф. ст. на рік. Саме в таких умовах жила
на той час високооплачувана категорія
робітників. Тож в результаті реформи
кількість виборців у містах зросла на
825 тис. чол. за рахунок дрібних власників
і кваліфікованих фабричних робітників.
Участь у виборах з 1867 р. брали 25% усіх чоловіків
з 20-річного віку. За реформою 1884 р. ценз,
застосований в 1867 р. до міських жителів,
поширився на графства, тобто на населення
дрібних міст і сільської місцевості.
Виборче право отримали дрібні орендарі
в Англії й Ірландії, частина робітників,
що працювали в сільському господарстві
чи жили поза містом. Участь у виборах
тепер брали 56% усіх чоловіків з 20 років.
Отже, виборче право отримала більшість
робітників. Закон 1885 р. встановлював рівномірний
розподіл виборчих дільниць у залежності
від чисельності населення (105 містечок
із населенням менше 16 тис чол. втратили
права представництва в палаті, їх мандати
було передано новоствореним округам
у графствах з населенням 50 тис чол.; тобто
кожні 50 тис. чол. представляв у палаті
громад 1 депутат). Це був демократичний
захід, так і не здійснений у Німеччині.
В 1885 р. в палаті громад з'явилося 12 нових
вакансій, тож загальне число місць склало
670. Однак загальне виборче право у Великій
Британії не було впроваджено (на відміну
від Франції й Німеччини). Так, особи, що
наймали мебльовані кімнати і велика кількість
сільських робітників, які жили у хазяїв,
не стали виборцями. Натомість особи, які
володіли кількома будинками, були виборцями
в кількох пунктах; вибори відбувалися
в різні дні; при підрахунку голосів бралося
до уваги не абсолютна, а відносна кількість
поданих голосів. Демократизації політичної
системи сприяв закон про таємне голосування
(1872 р.). За цією системою, що спочатку була
застосована в британському домініоні
Австралія, кожен виборець отримував бюлетень,
на якому були надруковані імена усіх
кандидатів, проходив за перегородку,
де залишався один і відзначав олівцем
імена тих, за кого він подає голос (голосування
відбувалося за партійними списками).
Якщо брати до уваги відміну майнового
цензу для депутатів (1858 р.) і новий текст
присяги (1866 р.), що відкривав доступ у парламент
людям нехристиянського віросповідання,
формально з того часу будь-хто міг стати
депутатом. Права і привілеї депутатів
– недоторканість особистості й свобода
слова у стінах парламенту - з початку
ХІХ ст. практично не порушувалася. Інший
напрямок реформ стосувався місцевого
самоврядування (закони 1888-1889 і 1892 рр.).
За законом 1888 р. на місцях (у графствах)
формувалися виборні органи самоуправління
- ради графств, які обиралися на 3 роки
усіма платниками податків і отримували
виконавчі функції, що раніше належали
шерифам і мировим суддям, які призначалися
з багатих людей графств. Мировим суддям
було залишено лише судові обов'язки, усі
інші переходили до виборчих рад – контроль
за дорогами, суспільними будинками, притулками;
право збирати податки й здійснювати позики
тощо. Міста з населенням понад 50 тис чол.
також отримали статус графства (“міські
графства”), в тому числі Лондон (усього
122 графства). В 1888 р. цю реформу було проведено
в Англії й Уеллсі. В 1889 р. поширено на Шотландію.
Однак реформу не було введено в Ірландії,
де відбулися заворушення через вимоги
землі й самоуправління (гомруля). В 1892
р. демократизацію було поширено й на парафію
(приход) – сільську общину, низову одиницю
адміністративно-територіального поділу
країни. Якщо раніше повну владу в парафії
мав місцевий лендлорд і англіканський
священик, тепер влада переходила до виборних
органів місцевого самоуправління – місцевих
рад, обраних зборами сільських общин
(парафіяльними, приходськими зборами).
Оскільки рішення, прийняті місцевими
радами, не потребували затвердження уряду,
ради деяких великих міст скористалися
своєю владою і здійснили великі роботи
з перебудови старих кварталів, будівництва
нових будинків для робітників; влаштування
газового освітлення і водопостачання,
пуску трамваїв, організації пралень тощо.
При цьому рада сама затверджувала розміри
оплати і визначала обов'язки своїх службовців.
Така програма отримала назву “муніципальний
соціалізм” і мала підтримку з боку деяких
соціалістичних груп (британських фабіанців
і французьких посибілістів). Відносно
виборчого права для жінок, відповідні
закони приймалися палатою общин в 2-му
читанні в 1886 р. і 1897 р. Але до третього
читання справа так і не дійшла. Натомість
жінки мали право участі в муніципальних
виборах – до комітетів суспільного піклування,
до шкільних рад (1870 р.), рад графств (1888
р.) і парафій (1892 р.), могли бути обраними
до благодійних і шкільних рад. Демократизація
політичної системи мала значний вплив
на діяльність британських політичних
партій, які сформувалися в попередній
період (вігів і торі) і з часу виборчої
реформи 1832 р. називалися партіями лібералів
і консерваторів. Впродовж другої половини
ХІХ ст. відбувався процес організаційної
перебудови партій, що надало їм характер
сучасних політичних партій. В результаті
значного розширення електорату партії
були змушені враховувати у своїй діяльності
інтереси нижчих верств суспільства, які
ставали тепер виборцями, визначити своє
відношення до соціальних проблем, що
їх турбували, відображати це у своїх програмних
документах, шукати нові гасла, здатні
залучити електорат на їх сторону. Новий
етап у діяльності правлячих політичних
партій Великої Британії мала виборча
реформа 1867 р., яка примусила як торі, так
і вігів оволодіти новими формами роботи,
орієнтованими на масового виборця - приступити
до створення місцевих асоціацій, клубів
та інших постійно діючих об'єднань своїх
прихильників. В 1870-ті рр. склалася організаційна
структура партій, утворилися їх центральні
органи, а також партійні структури на
місцях, що формувалися демократичним
шляхом з представників позапарламентських
організацій, підтримували зв'язок із
виборцями в період між виборами, займалися
аналізом і регулюванням їх політичної
поведінки, пропагандистською діяльністю.
В 1870-ті рр. в країні відбулися великі політичні
кампанії, під час яких вироблялися нові
форми взаємодії з виборцями. Новим явищем
у політичному житті стала Мідлтонська
кампанія 1879-1880 рр. лідера лібералів У.Гладстона,
який здійснив 2-тижневу поїздку містами
виборчого округу Мідлтон у Шотландії
для зустрічі зі своїми виборцями.