Давньоруські літературні пам’ятки та їх роль у розвитку української культури

Науковий керівник: Мартиненко О. П.

Шпільчак О.І.

Буковинська Державка Фінансова Академія

Давньоруські літературні пам’ятки та їх роль у

розвитку української культури

Ключові слова: культура, українська культура, літописи, синкретичний і дуалістичний характер, євангеліє ,патерики, уснопоетична народна творчість.

Руська література – одна з найдавніших літератур. Її корені сягають другої половини Х ст. Як відмічає Д.С. Ліхачев, із цього великого тисячоліття більше семисот років належить періоду, який прийнято називати давньоруською літературою.

Давньоруські літературні джерела справили великий вплив на українську культуру. Вона розвивалася у співжитті з усною народною творчістю, яка мала переважно синкретичний і дуалістичний характер, поєднувала язичницький і християнський світогляди. В той же час літературні пам’ятки тих часів, що дійшли до, нас є цінними тому, що відображають не лише ідеологічний, соціальний, політичний та економічний устрій Київської Русі, а також і філософські тенденції у трактуванні подій та явищ оточуючого світу. Уснопоетична народна творчість, запровадження християнства і поява, писемності  прискорили розвиток і становлення літератури і культури Київської Русі та України як держави, що виникла на тій самій території.

У науковому світі існує кілька точок зору стосовно ролі давньоруської літератури у розвитку української літератури.

Л.А.Фокеев у своїй книжці пише, що «Давньоруська література – «начало начал», витоки і корені класичної української художньої літератури, з однієї сторони. Вона переповнена патріотичним пафосом до руської землі. Але для того, щоб відчути духовні багатства давньоруської літератури, треба поглянути на неї очима її сучасників, відчути себе учасником того життя і тих подій. Література – це частина дійсності, вона займає в історії народу і виконує величезні суспільні обов’язки.»[1, с. 2].

З іншого боку М.Л.Гаспаров стверджував, що «давньоруська література взагалі не являється літературою»[2,c.4], як такою. Таке формулювання, спеціально шокуюче, проте точно характеризує особливості першого періоду руської словесності.

Давньоруська література – без усілякого сумніву є початком не тільки російської, білоруської, а й української літератури. Її найдавніший період включає твори, написані з Х до ХVII ст., тобто протягом семи століть (проте вся наступна література займає тільки три століття). Життя людини Давньої Русі не схожа на життя громадянина, який жив на цій території, але в ХVIII-XX ст. Іншим було все – навколишнє середовище, форми устрою держав, уявлення людей про їхнє місце в світі. Відповідно, література Давньої Русі зовсім не схожа на літературу ХVIII-XX ст., і до неї не можна застосовувати ті критерії, які визначають цей термін наступні три століття.

Хоча беззаперечним є факт впливу релігії християнства і Візантії на літературу. Київ відчував політичний тиск з боку Візантії, тому намагався відстояти своє право бути рівними серед рівних в тогочасних умовах. Цю функцію і мала взяти на себе саме література. Вона повинна була довести самостійність Русі як держави і як релігійного центру регіону. У зв’язку з цим велика роль в давньоруській літературі приділяється патерикам – збірникам життєписів отців церкви чи монахів якого-небудь одного монастиря.

          Найдавнішими книжками, що вийшли з київської писемної школи вважають Реймське євангеліє (40-ті роки XI ст.), яке Анна Ярославівна привезла до Франції  (зберігається у Франції у Реймсі); ілюстроване “Остромирове євангеліє”, виготовлене в Києві дияконом Григорієм і його помічником у 1056-1057 рр. для новгородського посадника Остромира; два “Ізборники” (1073, 1076). “Ізборник” 1073, зокрема вважається першою енциклопедією, яка увібрала найширше коло питань – від богословських та церковно-канонічних до ботаніки, зоології, медицини, астрономії, граматики, поетики, філософії.

Також давньоруська література принесла українській та світовій літературі такі визначні здобутки як «Повість полум’яних літ», «Повчання дітям» В.Мономаха, яке Б.Рибаков [1] розглядає як літопис-автобіографію, своєрідну передвиборчу програму, «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, а «Слово про похід Ігоревім» лишається неперевершеним шедевром вітчизняної художньої літератури.

Проте література цього періоду була літературою користі, тобто вона не мала розважального характеру, як сучасна. Головною її метою була користь в моральному відношенні і суспільному – проповідь корисна, бо її виголошують в храмі і без неї служба вважалася неповною.

Давньоруська література – традиційна література. Давньоруський книжник, на відміну від сучасного, уникав всього нового у літературі, через це і багато творів залишилися анонімними, а якщо ім’я автора і зберігалося то суспільство не відчувало ніякої зацікавленості до його персони. Відомості про давніх письменників дуже незначні, адже вважалося, що письменник тільки виконує волю Бога, він не творець, а тільки знаряддя Творця.

Важливо помітити, що література була двомовною. Це пов’язано з тим, що освічені люди Київської Русі знали дві мови: давньоруську і церковнослов’янську (штучно створеною в ХІ ст. на базі давньоболгарської двома братами Кирилом і Мефодієм, призначеним для церковної проповіді). Церковнослов’янська мова була мовою Святого Писання та церковних проповідей, а давньоруська використовувалась для написання текстів, призначених для щоденного використання.

Оскільки переписування книг було святою справою, то вони могли писатися лише на релігійні теми. Всі вони в тій чи іншій мірі представляли «книжне вчення». Література не носила розважального характеру, вона була школою, а її окремі представництва – повчаннями.

Також не потрібно і забувати про те, що саме з літературних джерел Київської Русі ми дізнаємося про таку важливу для нас назву «Україна», яка вперше зустрічається в Київському літописі для означення Переяславщини при опису подій 1147 р. За свідченням літописця, цього року в поході проти половців тяжко захворів і помер переяславський князь Володимир Глібович. Принесли князя «в город його Переяславль на носилицях, і тут представився він, місяця квітня у вісімнадцятий день, і покладений був у церкві святого Михайла, і плакали по ньому всі переяславці. Він бо любив дружину і золота не збирав, майна не жалів, а давав дружині; був же він князь доблесний і сильний у бою, і мужністю кріпкою відзначався, і всякими доброчесностями (був) сповнений. За ним же Україна багато потужила»

Отже, можна зробити висновок, що давньоруська література справила неоціненний вплив на сучасну українську культуру, дала вагомий поштовх до її розвитку. Художні твори Київської Русі є гідним внеском у скарбницю світової культури. Провідними у них були патріотичні ідеї утвердження величі Руської землі, авторитету руської православної церкви, збереження державної єдності у боротьбі з чужоземною навалою. Тому я не згодна з позицією тих науковців, які стверджують, що давньоруська література не є літературою.

Список використаної літератури:

1.      Фокеев А.Л. Начало всех начал. Древнерусская литература: Учебное пособие .-М.:видавництво «Лицей».- 2003р., стр: 224

2.      М.Л. Гаспаров, Б.В.Дубин, Н.Н.Скатов, В.Н.Топоров Тайни літератури Древней Руси / М.Л.Гаспаров. – М.:видавництво «Слово». – 2001 р., стр: 733