Берестейська унія: спроба відновленя єдності христової церкви

     Після восьмирічного перебування у  радянських тюрмах і концтаборах, митрополит Йосиф Сліпий 1953 р. повернувся до Москви, йому запропонували допомогти встановити дипломатичні зв'язки між СРСР і  Ватиканом. Митрополит погодився, але  при умові реабілітації Української Греко-Католицької Церкви. У ході переговорів представники МВС, ймовірно, за дорученням Л. Берії попросили написати довідку з історії УГКЦ. Після арешту і розстрілу Берії Йосифа Сліпого вислали у Сибір, де він написав і передав до Москви працю "Погляд на догматичні і історичні основи Греко-Католицької Церкви в Радянському Союзі", яка нині зберігається в архіві СБУ у Києві. Автор цієї донедавна невідомої праці наголошує: історія Греко-Католицької Церкви починається від Берестейської Унії 1596 р. і нерозривно пов'язана з історією Вселенської Церкви. Він аргументовано відкидає твердження деяких істориків (зрозуміло й радянських), що ініціаторами і творцями Унії були польські королі і єзуїти. На його думку, Унія є закономірним результатом історичного розвитку Церкви, відновленим рухом давнього прагнення до церковної єдності Київської Церкви. Вона "не нищить національної відомості, але навпаки, її ще скріплює і піддержує впродовж століть і стає засобом проти польської агресії". Унія пробудила національну свідомість і врятувала український народ від загибелі³². Цієї ж думки дотримується дрогобицький культуролог В.Іванишин, який зауважує, що Унія виникла через необхідність національного захисту. "Відстоювати національні інтереси народу, запобігати полонізації Українській Церкві допомагав східний обряд, – наголошує він, – від русифікації її захищало прилучення до Вселенської Церкви – католицизм. Тому історія Української Греко-Католицької Церкви – це боротьба за національну самобутність і національне відродження народу. Результат її діяльності – це збереження національної ідентичності і української духовності мільйонами українців на батьківщині і в діаспорі"³³.

     Як  вже відзначалося, Берестейська Унія співпала з хвилею культурно-національного  і суспільно-політичного пробудження українського народу на зламі XVI-XVII ст., що призвело до Національної революції середини XVII ст.³⁴ Обставини не дозволяли тоді українцям разом з народами Європи зберегти власну національну державу. Але завдяки Берестейській Унії вони мали власну незалежну Церкву, яка стала носієм релігійно-національної свідомості й зберігала ідентичність народу. У пастирському листі до духовенства "Як будувати рідну хату?" митрополит Андрей Шептицький 1942 р. писав, "що ідеалом національного життя українського народу завжди була і є "наша рідна всенаціональна Хата-Батьківщина". "Український нарід через довгі століття належав до різних держав, був розділений різними культурами, – зауважував митрополит, – Бог дав йому землю, що лежить на пограниччі двох культур, майже собі ворожих: східної і західної... Через злуку із Вселенською Церквою і західною культурою ми зискали силу зберегти наш нарід і наші традиції від противників, що нам їх відбирали. Історія нашої Церкви від кінця XVI ст. є доказом цього, є нашим оправданням перед усіма закидами, які нам роблять"³⁵.

     Берестейська  Унія своїми наслідками була успішною, бо "відповідала загальному інтеграційному процесу, інтересам українського народу", – відзначає сучасний історик Дмитро Степовик. Відтак противники Унії безпідставно звинувачують її у "зраді" Православної Церкви, маючи на увазі підмосковську Руську Православну Церкву, яка ніколи не була самостійною і відбивала імперську політику Москви, постійно намагаючись повністю підпорядкувати Українські Православну, Греко-Католицьку, пізніше Автокефальну Православну³⁶. Розуміючи невідворотність об'єднання Української Церкви із Західною в силу геополітичного положення України, історик М.Фурса відзначає: "Унія постала на розламі двох культур, двох Церков і реалізувалася завдяки тимчасових компромісів у політико-ідеологічних, релігійних, культурних інтересів та тенденцій боротьби за Україну. Самостійна Українська Церква була своєрідним мостом між Західною і Східною, водночас терпіла від протиріч між ними, знаходилася між молотом і ковадлом протистояння Візантії і Риму, Росії і Польщі"³⁷.

     Важливим  наслідком Берестейської Унії став розквіт одного з найдавніших  чернечих чинів – Чину св. Василія Великого в Україні, монастирі якого жили окремим життям, підлягали місцевим єпископам і відігравали невелику роль у суспільно-церковному житті краю. Після Унії Київський митрополит Йосиф Рутський об'єднав монастирі, унезалежнив їх від єпископів, поставив на чолі їх архимандрита, заснував новіціат, студії богослов'я і філософії. Тобто Чин зреформувався на західний зразок. Підпорядкувавши собі усі монастирі і провівши адміністративну реформу, митрополит Рутський визначив головним завданням Чину пропаганду ідей Унії, душпастирства шляхом місійної праці і просвітницької діяльності. Київському митрополиту сприяв Апостольський Престол, який ствердив усі проведені заходи. З дозволу Папи Павла V з 1615 р. при монастирях почали створювати школи і колегії для української молоді. Василіяни розгортали мережу друкарень, зокрема у Супраслі, Уневі, Угерцях, згодом у Почаєві, Львові, Жовкві. У середині XVIII ст. Конгрегація ЧСВВ в Україні об'єднувала 130 монастирів, близько 700 ченців-василіян. Поділ Польщі 1772 р. завдав Василіянському Чину важкого удару і порушив його структуру в Україні: монастирі, що залишалися на території, яка відійшла до Росії ліквідовано у 1839 р., їх було 190, за винятком Холмщини, де їх знищили через 25 років. Незважаючи на погіршення умов, Галицька провінція ЧСВВ продовжувала свою багатогранну діяльність до трагічного для неї 1939 р.

     Після заходів російських царів, насамперед Петра Першого і Катерини Другої, Україна втратила залишки самостійності  і свою Церкву, лише Греко-Католицька на прикарпатських землях продовжувала зберігати етнокультурну окремішність нації³⁸. У зв'язку з цим В’ячеслав Липинський писав: "Унія з віри найбільш поступових і рухливих елементів нації – стала там (на заході Україні – авт.) в протязі століть – вірою народних мас, вірою дідів і прадідів"³⁹. Цікавим є те, що згодом історик М.Костомаров для магістерського іспиту у Харківському університеті обрав тему "О значенії Унії в історії Западной Руси", схваливши її наслідки. Це викликало протест православних ієрархів і самого міністра освіти Росії Уварова. У результаті дисертацію не лише заборонили, й знищили⁴⁰.

     Відзначаючи, що Унія була "великою і вагомою  подією", о. Іван Музичка підкреслює, що саме вона "врятувала народ від повного загину. Де вона втрималася, там збереглася Церква і народ"⁴¹. На це вказує й І. Міронович, стверджуючи, що "Унія дозволила українському народові зберегти його біологічну і духовну субстанцію". Він особливо відзначає роль двох великих митрополитів Андрея Шептицького і Йосифа Сліпого у тому, що Греко-Католицька Церква вистояла у період великих потрясінь XX століття. Церква була зразком "справжнього синтезу українського національного почутя з католицькою ісповіддю віри у візантійському обряді"⁴². Про Берестейське з'єднання зауважував історик Дмитро Дорошенко: "Унія зробилася головним заборолом української народности проти полонізації. Це вона властиво врятувала Галичину від національної смерті"⁴³.

     Підсумовуючи  наслідки Унії, історик Н. Кочан відзначає, що у Західній Україні Українська Греко-Католицька Церква відіграла  національно-інтегральну роль, сприяла  збереженню національної свідомості, мови, культури, народних традицій, вихованню національної інтелігенції. Водночас автор звертає увагу на деякі негативні аспекти Унії, зокрема на те, що спокусою для неї були здебільшого політичні інтереси і цілі її учасників, що вона розколола українську націю за конфесійною ознакою⁴⁴. Професор історії Іван Власовський також підкреслював: в результаті Берестейської Унії утворилося дві Українські Церкви – "стара православна і нова уніатська, що силою життєвих фактів вступили у боротьбу між собою"⁴⁵.

     Неоднозначно оцінив передумови і наслідки унійного процесу Михайло Грушевський (1905 р.): "З насіння церковної незгоди, засіяного між Руссю, збирали одвічні польонізм, католицтво і святкували свої тріумфи над Руссю, що падала все глибше і глибше. Український елемент відтіснявся все далі на далекі пляни політичного і суспільного життя"⁴⁶. Історик Ярослав Дашкевич дотримується думки, що Рим вважав унію значним досягненням у своїй "експансії на Схід... Він добився повного контролю над уніатською церковною ієрархією". Ще більше виграла від Унії, – продовжує автор у статті "Унія українців та унія вірменів: порівняльні аспекти", – польська католицька Церква, бо вона дістала можливість зміцнити свої впливи на фактично підпорядковані їй обидві уніатські Церкви, як однак, римо-католицька ієрархія Польщі далі дискримінувала, вважаючи менш вартими і заохочуючи, незалежно від формальних заборон, до переходу православних і уніатів на римо-католицький обряд"⁴⁷. Автор слушно зауважував, що релігійне життя в Україні XVII ст. зазнавало відчутного політичного тиску: "Переплетіння релігійних і політичних проблем еволюціонувало в такому напрямі, що національний фактор став насправді переважати над релігійним, хоча й далі часто виступав під релігійною оболонкою"⁴⁸ . Розглядаючи вплив Берестейської Унії на державотворчі процеси в Україні періоду козацьких війн Богдана Хмельницького, Я.Дашкевич стверджує: Українська Католицька Церква була перешкодою на шляху творення національної держави, оскільки Унія розколола Церкву і суспільство, а цей процес передбачає моноконфесійність нації. Отож козацтво вважало її "не просто зайвою, а шкідливою" і нещадно боролося з нею. "Уніатський експеримент... порушив стабільність українського суспільства та довів до денаціоналізації аристократично-магнатської верхівки, потенціального національного лідера"⁴⁹.

     Проблеми  Берестейської Унії та її впливу на розвиток України привернули увагу  київських істориків М. Рибачука, О. Уткіна та М. Кирюшка, які у праці "Національне відродження і  релігія" визначають її як "церковний  розкол 1596 р." Автори вважають, що вплив Унії на культуру і взагалі на долю українського народу був неоднозначним. З одного боку, "...утворення греко-католицизму внаслідок цього розколу, – пишуть вони, – відіграло важливу роль у збереженні та розвитку національної самосвідомості, культури, мови у західних землях України". З іншого – "розкол, послабивши православ'я, трагічно відбився на його здатності підтримувати зростання національної самосвідомості українства, його снагу до опору"⁵⁰. На жаль, дедалі більше український народ втрачав єдність, переставав бути "компактною нацією в центрі Європи" і це у період, коли творилися національні держави. На думку авторів, Унія призвела до занепаду українських традицій, культури, освіти під могутнім потоком західної культури, наступом на мову, школи. Проте, вони стверджують, що починаючи з середини XVII ст., а особливо у XVІІІ-XX ст., Українська Греко-Католицька Церква стала практично чи не єдиним на західних землях виразником національних засад, культури, посіла важливе місце у духовному житті народу, боролася проти полонізації, захищала рідну мову і сприяла формуванню національної інтелігенції – провідника нації. Церква зіграла важливу роль у перетворенні Галичини в "Український П'ємонт"⁵¹.

     Негативно оцінюють наслідки Берестейської Унії деякі сучасні західні науковці. Йоган Майєр вважає її не союзом, а поглинанням православ'я католицизмом, "підфарбованого кольором обрядів", що Українська Церква втратила свої традиції й опинилася між двома конкурентами: відійшла від Православної і не стала рівною з Католицькою. Він стверджує, що теорія церковної єдності завжди мала політичні мотиви⁵². Ернст Кристоф Суттір відзначає, що при укладенні Берестейської Унії київські єпископи і Рим сприймали її по-різному. Українська ієрархія прагнула зберегти автономію і рівність з Католицькою у Вселенській Церкві і водночас духовну єдність зі Східною. Апостольський Престол розумів Унію як прийняття українців до Католицької Церкви, без надання автономії і збереження її єдності зі Східними Церквами⁵³.

     У зв’язку з цим слід відзначити, що Берестейська Унія – "найстарша церковна унія і перша між усіма"⁵⁴ в усіх аспектах – всесвітньо-історична подія в історії Української й Вселенської Церков. Вона була закономірним результатом розвитку релігійно-церковного життя в Україні на зламі ХУІ-ХУІІ ст. і зумовлена її геополітичним положенням на пограниччі західних і східних церковних традицій та цивілізацій взагалі. Внаслідок благотворного синтезу елементів східної і західної культур в Україні відтворилася Церква – Вселенська за суттю і національна за формою. Відтиснута ходом історичного розвитку України на західні землі, зокрема в Галичину, Греко-Католицька Церква за висловом Є.Сверстюка, "стала непохитним оборонцем старовинних звичаїв, народної обрядовості, візантійської літургійної практики. Те, що втратило українське православ'я над Дніпром, потрапивши в міцні обійми ієрархії Руської Православної Церкви, дбайливо зберіг український католицизм, побудувавши... справді народну Церкву"⁵⁵.

Література