Байда Вишневецький в житті й легендах

Міністерство  освіти і науки України

                              Українська-інженерно педагогічна академія 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Реферат

     з дисципліни «Історія України»

     на  тему «Байда Вишневецький в житті  й легендах» 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала  студентка гр.ДМТ-ПВ0-1

                                                                                    Біловол М.О. 
 
 

     Харків 2010р.

     Зміст 

Вступ……………………………………………………………………………………….3

1. Заснування  першої Запорізької Січі.

Перші згадки про Вишневецького……………………………………………………….4

2. Героїчна  боротьба Вишневецького з турками………………………………………..7

3. Вшанування пам'яті Байди Вишневецького…………………………………………11

Висновок………………………………………………………………………………….12

Література………………………………………………………………………………...13

     Вступ

     Дмитро  Іванович Вишневецький (1550-1563рр.) –  перший історичний гетьман запорозьких козаків – належав до князівського роду Корибутовичів-Вишневецьких, що мали своїм родоначальником великого князя Литовського Гедиміна. Після смерті Вишневецький був під козацьким прізвиськом «Байда» оспіваний у народній пісні, що починається словами «В Царгороді на риночку ой, п’є Байда мед-горілочку».

     Народна творчість ХVІ ст. створила поетичний  образ козака Байди. Допитливі дослідники намагалися з’ясувати, хто є прообразом цього відчайдуха, відважного вояки, чиє життя так схоже на легенду. Пошук відповіді на це питання становить актуальну наукову проблему, яка викликає значний інтерес у вчених. У багатьох істориків немає сумніву у тому, що преславним Байдою є князь Д.Вишневецький. З історіографічної точки зору простежуються різні аспекти цієї проблеми.

     Вперше  в історичній літературі Д.Вишневецького  назвав Байдою історик ХІХ ст. А.Скальковський, проте він зовсім не коментував це питання. Одним з перших його розглядав  М.Костомаров, аналізуючи народну поезію у своїй праці «Слов’янська міфологія». Історик зазначив, що у «Пісні про Байду» вбачається у образі легендарного героя князь Д.Вишневецький. Крім того, вчений вперше з’ясував причину поваги козаків до цієї людини, яка, незважаючи на своє знатне походження, за словами дослідника, «не надто слухалася верховної влади і не зовсім цінувала її милість до себе, самовільно ходила воювати, самовільно поступала на службу до московського государя і самовільно полишила її». Князь Дмитро Іванович був більше козак, аніж пан, і ніяк не був схожим на пана-ляха, такого ненависного козакам. Створення багатьох пісень про Байду стало актом світлої пам’яті козаків до свого улюбленого провідника.

      1. Заснування першої  Запорізької Січі. Перші згадки про  Вишневецького

     Перша писемна згадка про Запорозьку Січ з'являється 1551 р. у польського історика Мартина Бєльського (1495-1575). У своїй «Всесвітній хроніці» він повідомляв, що у першій половині XVI ст. на Хортиці збиралися козаки для нагляду за переправами, промислом і для боротьби з татарами. Того часу дванадцять порогів (Кодацький, Сурський, Лоханський, Ненаситецький та ін.) перетинали Дніпро від берега до берега і тяглися вздовж течії майже на 100 км. Після цього ріка розливалася в широку заплаву — Великий Луг, де було багато проток та островів (понад 250). У різні часи Січ розташовувалася на різних островах – Малій Хортиці, Томаківці, Базавлуці та ін.

     Складність  питання про місцезнаходження і  час виникнення першої Січі полягає  в тому, що стихійно прибуваючі на Запорожжя  козаки будували в різних місцях так звані «городці» та засіки або ж «січі» з повалених дерев для захисту від ворожих нападів. Проте такі імпровізовані населені пункти були слабоукріпленими і тому під натиском ворога досить швидко припиняли своє існування, не лишаючи після себе згадки, зафіксованої в історичних джерелах.

     Заснування  першої Запорозької Січі історики, як правило, пов'язують з ім'ям козацького ватажка Дмитра Вишневецького.  

“У мене в  грудях серце б’ється рівно... 
Султане, цісарю, королю, царю! 
Ваш гнів довіку не злякає, 
І ваші милості мене не куплять. 
Чи жизнь, чи смерть, чи рай, чи пекло люте, 
Про все байдуже Байді Запорожцю”.. . 

     З цього невеличкого уривку з драми  Пантелеймона Куліша “Байда, князь  Вишневецький” перед нами постає волелюбний православний український  князь, уродженець Волині Дмитро Іванович Корибут-Вишневецький.

     Знаменитий  воїн, улюблений вождь козаків, оспіваний  в українських піснях і думах, він був грозою кримських татар  і турок. Саме Вишневецькому судилося (так вважає більшість істориків) стати першим гетьманом в Україні і засновником Запорізької Січі. Цікавим є походження прізвиська князя — “Байда”. За словником Бориса Грінченка “байда” — це “безпечний чоловік”; “байдикувати” — лінуватися, пиячити і не працювати. Академік Михайло Грушевський вважав, що, “можливо, маємо тут типове ім’я козака-одчайдухи, яким підмінено в пісні постать Вишневецького”: 
 
“В Царгороді на риночку, 
Ой п’є Байда горілочку; 
Ой п’є Байда — та не день, не два, 
Не одну нічку та й не годиночку... 
...Ой бачу я три голубочки — 
Хочу я убити для його дочки! 
Ой як стрілив — царя вцілив, 
А царицю в потилицю, 
Його доньку — в головоньку”. 
 
Як бачимо, постать князя набуває в цій пісні напівлегендарних рис. Ким же був Вишневецький насправді, в який час він жив?  

     На  початку ХVI століття українські селяни, які страждали від гніту й утисків магнатів, старост і урядників, експансіоністської політики католицької церкви, намагалися у будь-який спосіб вирватися з наддніпрянських і побузьких земель й почали осідати в степах. Їх називали козаками. Гніт пануючих класів, які дотримувалися войовничого католицизму, привів до лав козаків й чимало представників сімей заможних православних магнатів. Їм було вкрай важко зробити кар’єру в Речі Посполитій, державі, яка була союзом Королівства Польського й Великого князівства Литовського. Остання спроба українських і білоруських православних магнатів й князів домогтися рівних прав з католиками (повстання під керівництвом Свидригайла Ольгердовича) зазнала поразки ще у 30-х роках ХV століття. 
 
Нарешті через сто років з лав православних можновладців виходить на широку політичну арену князь Дмитро Вишневецький. Родовід він свій вів від Корибута-Димитрія, сина Великого князя Литовського Ольгерда Гедиміновича. Правнук Корибута-Димитрія Солтан заснував замок Вишневець і першим почав називати себе князем Корибут-Вишневецьким. Брат Солтана Василій мав сина Михайла, який і став родоначальником князів Вишневецьких. А вже Дмитро Іванович був його онуком. М.Грушевський писав: “Рід княжат Вишневецьких був галузею (старшою лінією) князів Збаразьких, потомків князя Федька Несвизького, славного героя повстання українського панства під прапором Свидригайла. Се був багатий княжий рід, якого гніздом була полуднево-західна Волинь (Кременеччина), а два близько положені містечка Збараж і Вишневець... дали ймення двом княжим лініям свого роду”. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2. Героїчна боротьба Вишневецького  з турками

     Напади  кримських татар на українські землі, особливо після того, як їх хани з  династії Гіреїв 1480 року стали васалами Оттоманської імперії, були все більш настирливими й спустошливими. Українці буквально заполонили невільницькі ринки Кафи, Трапезунду, Стамбулу... Річ Посполита була безсилою протистояти ордам степовиків. Тож справою захисту її південних кордонів переймалися в основному старости, урядники, шляхтичі середньої руки. Особливо відзначилися серед них Євстафій Дашкович і Бернард Претвич. 1512 року дід нашого героя — князь Михайло Вишневецький — розгромив велику татарську орду під Лопушною. А вже наприкінці 30-х років ХVI століття його онук бере участь у походах, які очолював Б.Претвич. 

     Протягом 1548 й 1549 років князь Д.Вишневецький декілька разів нападав на Очаківський  замок, що належав турецькому султану. Саме тоді він отримав від короля Речі Посполитої посаду старости черкаського  та канівського. Це була дуже неспокійна посада, на самому передньому краї боротьби з кримськими татарами й турками. Але князь не тільки вправно захищав українські землі, а й започаткував наступальну, дуже активну тактику у боротьбі з “басурманами”, фактично переніс бойові дії на територію супротивника.

     Для того, щоб мати надійні бази серед  Дикого поля, Д.Вишневецький приблизно 1552 року на дніпровському острові  Мала Хортиця розпочинає будувати “замок”  — укріплення з багатьма дерев’яними  конструкціями. Місце розташування своєрідної бази- залоги біля кочовищ кримських татар дозволяло козакам контролювати пересування їх орд. Цей острів, площею у 16 га, височів над Дніпром метрів на п’ятнадцять, стрімкі потоки ріки не дозволяли нападникам висаджуватися на ньому без перешкод.

     Восени 1553 року Д.Вишневецький спробував у  столиці Оттаманської імперії Стамбулі врегулювати з султаном Сулейманом I Пишним прикордонні конфлікти. На думку М.Грушевського, метою поїздки князя “була ідея союзу на два фронти: опираючися на Литовсько- Польську державу, підтримувати добрі відносини з Туреччиною, держати в руках Крим”. Після повернення із Стамбулу князь був призначений польським королем Сигізмундом II Августом “стражником” на Хортиці.

     1556 року козаки, якими керував Д.Вишневецький, нарешті збудували фортецю на цьому острові й укріпили поряд другий острів — Томаківку. Ситуація для Гіреїв в Дикому полі стала особливо загрозливою після того, як запорожці спалили їх форпост Іслам-Кермень й передмістя Очакова. Спроби татар цього ж року захопити Хортицю (протягом 24-х днів козаки мужньо відбивали їх атаки) були невдалими...

     І все ж таки восени 1557 року хан  знову обступив Січ. Крім татар, в  облозі брали участь турецькі яничари  й васали султана — волохи. Через  брак провіанту й харчів Д.Вишневецький відступив до Черкас, а вороги зруйнували замок.

     Ще  наприкінці 1556 року князь, який бачив, що польський король прагне замирення  з ханом, висилає до московського царя Івана Грозного посланців із пропозицією стати на службу до православного  володаря. Після поразки на Січі Д.Вишневецький подається до Москви. Цар віддав князю “на кормление” місто Бєлєв з волостю, й ще декілька селищ. А вже на початку 1558 року наш герой на чолі п’ятитисячного загону прибув на Дніпро. Хан відійшов за Перекоп, бажаючи там відсидітися. Дуже скоро князь зрозумів, що цар бачить в ньому лише зручну зброю, якою можна приборкати татар. Крім того, московити вступили до Ливонії й посварилися з Литвою. Д.Вишневецький не бажав зовсім розривати відносини з Річчю Посполитою й став діяти обережніше. 1559 року навесні князь з’являється з п’ятьма тисячами козаків й стрільців на Дону; за планами Москви він повинен був через Азов вдертися до Криму. Становище для хана було загрозливим — страшний голод охопив увесь Крим. Але цар “охолонув” до справ кримських, у найближчі роки він все більше уваги приділяв утриманню завойованих ним ханств — Казанського й Астраханського. До того ж Ливонська війна (1558—1583) з кожним місяцем забирала дедалі більше сил, сусіди Московії — Річ Посполита, Швеція й Данія зовсім не бажали утвердження московитів на берегах Балтики.

     Знову князь залишився фактично на самоті. Він повертається в Україну. І.Грозний, лаючи Д.Вишневецького на словах, жалкував, що такий вправний воїн його залишив. Російський історик Сергій Соловйов наводить такі дані — гінцю  “Клобукову наказано было разведать: “Как приехал князь Дмитрий Вишневецкий на королевское имя, то король ему жалованье дал ли и живет при короле ли, и в какой версте держит его у себя король?..”

     У грудні 1562 року після аудієнції в  польського короля на сеймі в Любелі князь познайомився з відомим авантюристом Ольбрехтом Лаським. Останній підмовив Д.Вишневецького втрутитися у боротьбу за престол господаря в Молдавії. Розпочався фінальний, трагічний акт життя князя- лицаря. Дорогою спільники посварилися, О. Ласький повернувся до Польщі, а Д.Вишневецький із загоном у 500 козаків потрапив до пастки біля річки Серет. Ставленик султана Штефан IХ оточив запорожців. Декілька годин вони, за табором, укріпленим возами, витримували атаки ворогів. Частині козаків удалося вирватися з оточення. Але князь, важко хворий на той час (давалися взнаки колишні поранення та загадкове отруєння, отримане в Москві саме перед поверненням в Україну), був знайдений молдавським селянином у стогу сіна. Господар видав Д.Вишневецького султану Сулейману II.

Страта 1563 року козацького ватажка в Стамбулі перетворилася на страшну, жорстоку розправу. Згодний краще прийняти мученицьку смерть, аніж іслам, князь мужньо лаяв султана, лихословив над його оточенням.

     Навколо життя Дмитра Вишневецького і  його смерті створено багато легенд. В колах польських, литовських, українських легенди почали творитись одразу після його трагічної загибелі. Оповідали, нібито його, після катувань, було скинуто з високої башти і він зачепився ребром за гак, що стричав із стіни, або що його було навмисно почеплено ребром на гак; що він прожив у такому стані три дні і при цьому без упину голосно лаяв турків та їхню віру; що тільки не стерпівши наруги над своєю вірою, хтось із турків застрелив Дмитра з лука.

     Оповідали, що турки вирізали та з'їли серце Вишневецького, щоб перейняти його мужність та відвагу. Згодом з'явились нові подробиці: що султан зваблював полоненого Вишневецького у турецьку віру, обіцяючи за це всілякі блага, але Дмитро зневажив все те та ще й сам, висячи ребром на гаку, стріляв із лука в султана. Проте французський посол, повідомляючи наприкінці жовтня (ст. стиль) 1563 р. із Стамбула про страту Вишневецького, жодним словом не обмовився про такі жахливі подробиці.

     В українській народотворчості ця легенда перетворилася на широко відому думу про козака Байду; однак невідомо, чи була це обробка самих тільки чуток, чи справді сам Дмитро став прототипом козака Байди. У всякому разі, Байда, як історична особа, з тогочасних джерел невідомий, і в жодному документі того часу Вишневецький не називається Байдою.