Антифашиський Рух опору в роки Великої Вітчизнної війни на території України

Антифашиський Рух опору в роки Великої Вітчизнної війни на території України

Тернопіль 2006

Зміст

Вступ

1. Історіографічний огляд та джерельна база дослідження

2. Радянська партизансько – підпільна боротьба на території України

2.1 Передумови винекнення партизанського і підпільного руху в Україні

2.2 Збройна боротьба партизанів і підпільників

2.3 Зміна тактики партизансько-підпільної боротьби і завершальний етап боротьби.

3. Антинімецька боротьба УПА на території України

3.1 Передумови зародження УПА

3.2 Боротьба УПА в умовах німецької окупації

4. Польський націоналістичний рух опору в Україні.

4.1 Створення та боротьба польських підпільних організацій

4.2 Співпраця польського та українського руху опору.

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Спливає 61 рік після завершення однієї з найжорстокіших й найкривавіших в історії цивілізації воєн, який неначе страшний, ненажерливий молох поглинув мільйони життів людських. Про ці трагічні дні нашого минулого написано багато, але на жаль через історію та художню літературу нерідко пропагувалася «інша війна». Багато праць з історії Другої світової війни, зокрема Великої Вітчизняної війни претендуючи на правдивість та об'єктивність, висвітлюють її проблеми з точністю до навпаки, але з іншим ідеологічним тлумаченням.

Актуальність теми. Головна роль в розгромі ворога належить Радянській Армії, але відчутну допомогу надавав Рух Опору, особливо радянські партизани і підпільники. Однак досі в українському суспільстві не вщухають суперечки щодо того, кого ж вважати учасниками антинацистської боротьби, а кого – колоборантами. В обґрунтуванні наукових висновків і оцінок буремних 40 х років ХХ століття першочергове значення має з'ясування і визнання внеску у спільну перемогу над нацизмом різних сил, які брали участь у боротьбі проти окупантів. На території України це боротьба радянських партизанів, підпільників, українського національного підпілля, польського підпілля.

Існування радянської системи виключало об’єктивне й неупереджене вивчення проблеми партизансько-підпільної боротьби, існує ще багато «білих плям», які потрібне дослідити. Увага переважно зосереджувалась на постійному підкреслюванні керівної ролі компартії в організації останньої, міфологізації збройної боротьби у ворожому тилу, надмірній героїзації її учасників. Підкреслювалось, що партизансько-підпільний рух мав всенародний характер, замовчувався той факт, що в початковий період війни населення в більшості підтримувало німців, або ж займало нейтральну позицію. Не говорили про те, що західні регіони республіки більшістю населення підтримувало ОУН, УПА і сприймали партизанів як представників радянської тоталітарної системи. Не висвітлювалась така проблема як стосунки радянських партизанів з ОУН, УПА, їх ставлення до населення західних областей України, котре розглядалося як вороже середовище відносно останніх.

Замовчувались причини невдач в організації партизансько-підпільної боротьби, катастрофічні втрати серед її учасників, про знищення більшості партизанських загонів і підпільних організацій німецькими спецслужбами в початковий період війни. Про недосвідченість, безвідповідальність людей, яким було доручено організацію боротьби, про недодержання ними правил конспірації. І досі не має відповіді на питання: Хто ж насправді був рушійною силою партизанського руху в перший, найважливіший період?.

Залишається не визначеною чисельність учасників партизанської боротьби, яка коливається в межах від 180 тис. чол. до 500 тис. чол. Не з’ясовані втрати, яких зазнали партизани, підпільники у 1941–1944 роках. Викликають сумніви у дослідників і відбиті в офіційних документах партизанського руху України результати бойової діяльності його учасників, які оцінюються майже 470 тис. вбитих та поранених вояків противника й осіб, котрі з ними співпрацювали. Зазначена цифра безумовно перебільшена, оскільки за підрахунками істориків колишньої НДР, втрати гітлерівців від дій партизанів на теренах усього СРСР становить лише 550 тис. осіб.

З другої сторони останнім часом відбувається гіперболізація боротьби ОУН, УПА. Досі не визнано на державному рівні ОУН, УПА як воюючу сторону в Другій світовій війні, а серед населення не існує примирення між різними категоріями учасників Руху Опору у Великій Вітчизняній війні. Воїни ОУН, УПА не прирівняні до ветеранів війни, не мають жодних пільг, відзнак.

Про діяльність ОУН, УПА написано багато праць, але жодна не присвячена антифашиській діяльності, фактологічний матеріал з даної тематики розкиданий по різних джерелах та публікаціях. Радянські історики звинувачували ОУН, УПА в співпраці з німцями, їм прищеплювалося тавро зрадників українського народу.

Антифашистка діяльність польського підпілля на території України висвітлена мало, більшість праць присвячені боротьбі між українським національним підпіллям та польськими силами, Волинській трагедії.

Хронологічні рамки дослідження визначені його тематичною спрямованістю та завданнями охоплюють період з червня 1941 року і до жовтня 1944 року.

Мета. Виходячи з актуальності теми і спираючись на досягнення вітчизняної історіографії в дослідженні розвитку антифашистського Руху Опору на території України, на основі комплексного і об’єктивного аналізу поглибити дослідження і зробити науково обґрунтовані висновки щодо ролі Руху Опору в розгромі німецького агресора і визволені території України.

Метою продиктовані основні завдання, які необхідно розв’язати в процесі дослідження даної наукової проблеми:

– теоретично обґрунтувати основні передумови зародження антифашистського Руху Опору на території України;

– дати характеристику методам і формам боротьби;

– прослідкувати розвиток партизансько-підпільної боротьби на різних етапах її розвитку;

– з'ясувати внесок кожної з частин Руху Опору в розгром німецького агресора;

– висвітлити співпрацю польського і українського підпілля.

Об’єктом дослідження є роль антифашистського Руху Опору в розгромі ворога на території України в контексті розгортання Великої Вітчизняної війни.

Предметом дослідження є суспільно-політичні передумови зародження Руху Опору, етапи розгортання, форми і методи боротьби використовувані ними.

Методологічною основою дослідження є історико-хронологічний, проблемний, порівняльний методи розгляду досліджуваного матеріалу, принципи наукового пізнання, об’єктивності, історизму.

Теоретичне значення праці полягає в комплексному визначенні внеску кожної з частин Руху Опору в розгром ворога. Студентка внесла свою лепту в покриття «білих плям», які стосуються даної проблематики. Розкрито передумови зародження антифашиського Руху Опору на території України в роки Великої Вітчизняної війни. Звернено увагу на причини невдач в організації партизансько-підпільної боротьби в початковий період війни. Охарактеризовано специфіку кожного регіону України, природні, соціальні, суспільно-політичні умови для організації боротьби. Висвітлено антинациську боротьбу українського національного та польського підпілля в роки війни, взаємини між частинами Руху Опору. Подається характеристика методів і форм боротьби, і їх еволюція протягом війни.

Практична цінність полягає у використанні даного дослідження при вивченні маловідомих, міфологізованих сторінок антифашиської боротьби на території Україні в роки Великої Вітчизняної війни. Може бути використана при вирішенні питання обґрунтування визнання ОУН, УПА воюючою стороною в Другій світовій війні, наданні їм пільг. Звернення уваги дослідників на висвітлення питання антифашиської боротьби польського підпілля на території України.

Структура даного дослідження визначена метою та завданнями, складається з вступу, 4 розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

1. Історіографічний огляд та джерельна база дослідження

Історіографію партизансько-підпільної боротьби в тилу ворога радянські історики поділили на такі хронологічні періоди:

1. від початку до кінця війни;

2. 1945 до середини 50 х років;

3. з другої половини 50 х років до сьогодення.

Вони відрізнялись між собою рівнем конкретно-історичних знань з проблеми, наявністю джерельної бази, ступенем розробки загально-методологічних питань, що впливало на науковий рівень, форми і методи дослідження.

В першому періоді історичні проблеми характеризуються не великою кількістю праць. Публікації воєнних років, в основному в періодичних виданнях, носили агітаційно-пропагандиський характер, метою яких був заклик до боротьби з ворогом. Статті присвячені систематизації досвіду ведення партизанської боротьби на території України. В першій книзі наукових записок Інституту історії України АН УРСР, яка вийшла в Уфі, куди був евакуйований інститут, була розміщена стаття Н. І. Супруненко «З досвіду піврічної боротьби радянських партизан проти німецьких окупантів». В Уфі також опубліковані «Нариси історії України», в одному з розділів яких зроблені часткові узагальнення досвіду бойової діяльності підпільників і партизан України.

Ряд матеріалів науково-публіцистичного характеру надруковані в журналі «Українська література» в Уфі. Опубліковано перші документальні збірники, серед них збірник документальних матеріалів про діяльність підпільної комсомольської організації «Молода гвардія».

В роки війни з’явились перші спогади учасників партизанського руху та її керівників. 10 березня 1944 року в газеті «Правда» з спогадами «В битвах за Батьківщину» виступив командир партизанського з’єднання С.А. Ковпак. В цьому ж році вийшла його книжка «Похід у Карпати».

Роботи опубліковані в роки війни базувались в основному на повідомленнях Совінформбюро, матеріалах періодичних видань, особистих спостереженнях, бесід авторів з партизанами і підпільниками. Доступ до архівних матеріалів був обмежений. Обмеженість джерельної бази впливала на тематику і зміст робіт, їм не вистачало всестороннього історичного аналізу.

В наукових збірниках, журналах, газетах післявоєнного періоду друкувались статті, повідомлення, замітки про діяльність партизан і підпільників в роки війни, проводились перші повідомлення про кількість знищених фашистських гарнізонів, складів, мостів, поїздів, розкривались умови життя людей на окупованій території.

Розвиток партизанського руху в Україні та діяльність комсомольського підпілля в своїх працях висвітлювали Г.В. Кузовков «Партизанський рух на Україні в період Великої Вітчизняної війни», Д. І. Бедзик «Плем’я нескорених: нариси про комсомольське підпілля на Україні в дні Вітчизняної війни».

Однією з особливостей цього періоду була наявність великої кількості спогадів учасників і керівників партизанського та підпільного руху на Україні: Ковпака С.А., Федорова А.Ф., Сабурова А.Н., Сабурова О.М., Вершигори П.П., Наумова М. І., Медвєдєва Д.Н., Шеремета М.С., Руднєва С.В. та інших.

З другої половини 50 х років історики одержали більш широкий доступ до документальних джерел, ширше розгорнулись публікації документів і статистичних матеріалів, були сформовані великі авторські колективи істориків з метою розробки даної проблематики, відкриті наукові установи і підрозділи, почали видаватись нові історичні журнали.

Великий розмах дослідницької роботи викликала постанова ЦК КПРС від 12 вересня 1957 року «Про створення багатотомної історії Великої Вітчизняної війни», яке визначило напрями організаційної, науково-дослідної роботи по вивченню і розробці праць з історії війни.

Особливе місце займає шеститомна «Історія Великої Вітчизняної війни». В ній вперше вводиться в обіг ряд партійних документів по організації народної боротьби в тилу ворога, дані про кількість партизанських формувань, підпільних організацій, про організаторів боротьби.

У 1956 році вийшла в світ монографія Н. І. Супруненка «Україна в Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу», де вперше зроблено спробу систематизації важливих аспектів з історії України в роки Великої Вітчизняної війни.

На основі архівних, документальних джерел, з використанням мемуарної літератури написана праця Клокова В., Кулика І., Слинько І. «Народна боротьба на Україні в роки Великої Вітчизняної війни». Цінність її полягає в тому, що тут висвітлюються такі питання, як організація і розвиток підпільного і партизанського руху, патріотизм народу в боротьбі з ворогом, бойові дії підпільних груп, партизанських загонів і з’єднань.

В цьому ж році вийшла праця Тронько П.Т. «Безсмертя юних: з історії боротьби комсомольського підпілля України в роки Великої Вітчизняної війни», присвячена боротьбі молоді і комсомолу України проти ворога.

В монографії Демьянчука І. Л. «Підпільна преса України », досліджується питання друкованих засобів підпільних організацій і партизанських формувань України.

Однак ці праці були лише окремими епізодами боротьби. Була потреба в створені праць, які б цілісно висвітлювали всі сторони цієї боротьби. Етапним у вирішенні цієї проблеми стало видання колективної праці «Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941–1945 рр.» в 3 х томах, підготовленої Інститутом історії партії при ЦК Компартії України – філіала ІМЛ з участю наукових співробітників Інституту історії Академії наук УРСР, викладачів вузів і воєнних істориків. В ній найбільш повно висвітлюється боротьба народу на окупованій території, подається новий матеріал про діяльність підпільних партійних органів, організацій і груп підпілля, партизанських загонів і з’єднань.

Тему продовжили монографії Тронька П.Т., Яценка В.Д., Стафійчука І. П., Слинька І. І.

Виходить збірник листівок партійного підпілля і партизанських загонів.

З другої половини 60 х видаються праці, в яких детально висвітлюється діяльність підпілля і партизанських формувань в окремих районах України: Кизя Л.Е., Степанова Л.С., Міщенка Г.П. і Матвійчука М.М., Замлинського В.О..

Видається 26 томів історії міст і сіл Української РСР, де подається фактичний матеріал по боротьбі народу в тилу ворога по більшості населених пунктів і районів республіки.

З 1973 року почали виходити 12 томів «Истории Второй Мировой войны 1939–1945 гг.», остання книга була видана в 1982 році. 7 й том українського і 8 й том російського видання багатотомної «Истории Украинской ССР», «Очерки истории областных партийных организаций». Тут розглядалось широке коло питань партизанського руху, його розвиток і ефективність.

Становлення і розвиток партизансько-підпільного руху в західних областях України, специфіка і особливості розвитку тут народної боротьби вперше розкрито в монографії Замлинського В.О. «З вірою у перемогу: комуністична партія на чолі партизанської боротьби проти німецько-фашиських загарбників у західних областях України 1941–1944 рр.». Партизанська боротьба населення Буковини знайшла відображення в монографії Комарницького С. І. «Радянська Буковина в роки Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр.».