Античні міста поліси

Про посилення  аристократизації державного ладу свідчить і така суттєва обставина: в Ольвії приблизно до середини III ст. до н. є. найважливіші закони створювалися у формі псефісмів, які пропонувалися приватними особами. Однак, починаючи з середини III ст. до н. є., прерогатива вносити у Раду та далі в народні збори проекти важливих постанов (почесних декретів, законів та ін.) відбирається колегією синедрів, де була представлена полісна верхівка, у приватних осіб. За останніми зберігається лише право виступати ініціаторами пропозицій з простих псефісмів.

У II ст. до н. є. античні  міста Північного Причорномор'я  опинилися у сфері політики Понтійського царства. Громадянська община Херсонесу, наприклад, проголосила Понтійського царя Митрида-таУІ своїм «простатом» і, зберігши самоврядування, увійшла до складу його держави.

Після розгрому Понтійського царства грецькі міста не одержали повної самостійності й незалежності, тому що опинилися у сфері римської політики. Завдяки вигідному географічному положенню Херсонес стає основним опорним пунктом Римської імперії у Північному Причорномор'ї. У І ст. до н. є. римська адміністрація дарувала Херсонесу права елевтерія, що забезпечувало право самоврядування, повне громадянство та свободу розпорядження земельними угіддями полісу під контролем римської адміністрації. Ольвія отримала дещо інший статус — їй були надані права, близькі до автономії.

В основу права  міст Північного Причорномор'я було покладено правову систему афінської рабовласницької держави. Водночас на правовий розвиток міст певним чином впливали звичаї та традиції місцевих племен, які проживали по сусідству з ними.

Основними джерелами  права у зв'язку з цим були закони народних зборів, декрети міських рад, розпорядження колегій посадових осіб — магістратів, а також місцеві звичаї.

Правовій регламентації  підлягали майнові відносини. Існувала приватна власність на житловий будинок, рухоме майно, худобу тощо. Земля могла  перебувати як у приватній власності, так і в державній або передаватися храмам. Отже, весь земельний фонд, що контролювався громадянською общиною  Херсонесу, можна поділити на три частини: 1) земельні ділянки, що належали громадянам; 2) земельні ділянки, що залишалися власністю усієї громадянської общини й доходи від яких ішли на потреби усього полісу; 3) храмові землі.

Частина земель у Північно-Західному Криму, очевидно, була власністю херсонеської общини, яка наділяла цю землю вільним, але  неповноправним верствам населення. За це останні були зобов'язані сплачувати «форос» і брати участь у захисті Херсонесу.

Поряд із приватними рабами були також і міські раби. У Херсонесі практикувалося звільнення раба у формі посвячення його будь-якому божеству. При цьому храм ставав начебто покровителем такого вільновідпущеника. В Ольвії в 331 р. до н. є., коли місто оточили війська одного з воєначальників Олександра Македонського, міські власті були змушені вдатися до такого надзвичайного кроку, як звільнення рабів й зарахування їх до складу війська.

Детально розробленим  було зобов*язальне право. Жвава зовнішня торгівля, роль купецтва в економічному житті міст зумовили появу таких договорів, як позики, дарування, поклажі та ін. Багатий ольвіополіт Протоген був удостоєний почесного декрету за те, що позичав Ольвії великі суми грошей, коли місто перебувало у скрутному становищі. Як правило, більшість важливих угод купів-лі-продажу здійснювалася при свідках, у державних установах, у присутності чиновників, відкупщиків податків на торговельні угоди. У Херсонесі, наприклад, якщо така угода здійснювалася у приватному порядку, на ринку або на вулиці, продавець заявляв про це агораномам, указував розмір одержаної суми і разом з покупцем сплачував спеціальний податок-збір.   

Існувала й  оренда землі. Досить поширеною вона була в Херсонесі, де громадяни охоче  здавали в оренду свої земельні ділянки. Застосовувалася тут і наймана праця, що мала сезонний характер.

Що стосується злочинів і покарань, то згідно з  такою епіграфічною пам'яткою, як Херсонеська присяга, на першому місці у праві грецьких міст стояли злочини державного характеру. До них можна зарахувати змову, спроби повалення демократичного ладу, розголошення державної таємниці. Жорстокому покаранню піддавався кожний, хто зраджував, віддавав ворогам місто, а також його володіння, замишляв щось лихе проти Херсонесу або його громадян. Охоронялася, безперечно, й приватна власність.

До вільних  людей застосовувалися такі покарання, як смертна кара, штрафи, конфіскація  майна. Вільновідпущеника, котрий учинив злочин, можна було знову повернути в рабство. Фізичне знищення повсталих рабів свідчило про те, що панівна верхівка охороняла тут свою владу, як і в метрополії, вдаючись до найжорстокіших покарань.