Андрусівське
перемир’я 1667 (Андрусівський договір,
Андрусівський мир) — угода між Росією і Польщею за спиною України про припинення війни, підписана 30
січня 1667року в селі Андрусове під Смоленськом терміном на 13,5 років. Угода
стала завершенням російсько-польської
війни 1654—1667 років. До миру з росіянами
поляків змусив рокош (заколот) Ю. Любомирського,
що охопив значну територію Речі Посполитої.
Андрусівський договір визначив місце
Росії, Польщі та України в системі міжнар.
відносин 60—70-х рр. 18 ст.
За
умовами договору:
- припинялась польсько-московська
війна 1654—1667 років;
- встановлювалося
перемир’я на 13,5 років;
- під владою Московської
держави залишалась Лівобережна
Україна, Сіверська
земля з Черніговом і Стародубом, а також Смоленськ;
- в складі Речі Посполитої
залишалися Правобережна
Україна (крім Києва) і Білорусь з Вітебськом, Полоцьком і Двінськом;
- Київ з околицями на два роки передавався Московії, проте в умові був ряд застережень,
які давали можливість залишити Київ за
Росією назавжди;
- Запорозька
Січ мала перебувати
під спільною владою обох держав;
- царський уряд
зобов’язувався виплатити Польщі як компенсацію
за втрачені шляхтою землі на Лівобережній
Україні 1 млн польських злотих (близько
200 тисяч рублів).
- Річ
Посполита і Московія зобов’язувались у випадку
татарських набігів на Україну разом виступити
проти кримського хана та Османської
імперії, що викликало
з її боку ворожу реакцію, підсилену підтримкою Франції, Англії, Голландії та Австрії.
Умови перемир’я викликали
велике незадоволення серед українського
суспільства. Андрусівський договір,
порушивши умови Переяславської
Ради (1654)
та інших договорів з гетьманами Б.Хмельницьким,
Ю.Хмельницьким та І.Брюховецьким, закріпив
насильницький поділ української етнічної
території на дві частини — Правобережну
Україну і Лівобережну Україну, остаточно
затверджений так званим Вічним
миром в 1686 році.
Проти Андрусівського миру рішуче виступали
гетьманські уряди П.Дорошенка, І.Брюховецького,
П.Суховієнка, а згодом і Д.Многогрішного
та І.Самойловича, які протягом свого правління
практично його не виконували. Порозуміння
Росії й Польщі за рахунок поділу території
козацької держави спричинило зростання
політичного впливу в українському суспільстві
козацької старшини, яка спиралася на
підтримку Османської імперії та Кримського
ханства. Після 1667 поглибився внутрішньополітичний
розкол в Україні.
Внаслідок зайнятої гетьманськими
урядами позиції більшість із
статей Андрусівського миру не було виконано,
а російсько-польські переговори щодо
сфер впливу на Українську козацьку державу
відразу продовжилися укладанням додаткових
до Андрусівського договору постанов
— так званих Московських пунктів.
Згідно з першими Московським
пунктами від 14 (04) грудня 1667, Росія надавала
Речі Посполитій військову допомогу
для боротьби з П.Дорошенком. За другими
Московськими пунктами від 9 квітня (30
березня) 1672 передбачалося, зокрема, відкладення
спірного питання про передачу Києва
Польщі до 1674. Треті Московські пункти
від 13 (03) серпян 1678 передбачали продовжити
Андрусівський мир ще на 13 років, починаючи
з 1 червня 1680. Статті Андрусівськиого
договору підтверджувалися і під час спеціальних
зустрічей («з’їздів») російських і польських
дипломатів у Андрусові 17(07) березня 1670,
10 січня 1675 (31 грудня 1674).
Андрусівський мир
був спрямований також проти
військової могутності Османської імперії,
відображав вимушений компроміс
сторін і засвідчував наявність
геополітичної рівноваги у Східній
Європі. Уряд Туреччини негативно
відреагував на укладений договір
і розпочав підготовку до боротьби
з обома державами. Водночас Андрусівський
мир започаткував процес поступової
втрати Українською козацькою державою
статусу суб’єкта міжнародно-правових
відносин. Проте договір 1667 не означав
зникнення з карти Європи Української
козацької держави, яка, незважаючи
на існування двох політичних центрів
(Правобережжя та Лівобережжя), продовжувала
існувати як єдиний державний організм.