Володимир Великий

Ще більше, в пізніших легендах про Володимира, складаних при участі греків і з очевидною тенденцією показати, що єдиним джерелом християнства на Русі була Візантія, — не пожаліли для Володимира чорних, навіть просто ганебних фарб. Без уваги на це, культ Володимира — Яків Мних, як ми згадували вище, переконував своїх сучасників про святість Володимира, називаючи його наслідувачем чеснот патріархів і пророків: Авраама, Якова, Мойсея і Давида, а митрополит Іларіон вихвалював надприродні чесноти Володимира. Коло 1240 року складено Володимирові окрему церковну службу. Іпатський літопис згадує про Володимира як про святого перший раз під роком 1254. Лаврентіївський літопис згадує зовсім позитивно про Володимира як святого під роком 1263, але його культ напевно вже поширювався перед тим. Отже час канонізації Володимира, як твердить Баумгартен, можна усталити між 1250 і 1263 pp. Багато церков на Русі посвячувано на честь св. Володимира, а, мабуть, найстаршою церквою на його честь, згаданою в літописах, є церква св. Володимира в Новгороді г, що її збудував архієпископ Давид. Католицька Церква завжди признавала культ св. Володимира, навіть після декрету папи Урбана VIII з 1634 року.

Таким був св. Володимир. А тепер ще кілька слів про те, чим св. Володимир був і є для нас?[1, c. 54-58]

Володимир був найперше могутнім володарем і монархом Руської імперії. Часи Володимира — це епоха найбільшої експансії Київської держави. Могутній князь провів низку успішних походів на Захід, на  Балкани і на Чорне море, з успіхом розбивши всі сили, що ставали на його шляху. Ці воєнні походи тісно в'язалися з господарськими цілями, мали на меті усунути торгових конкурентів і здобути для Києва комунікаційні мережі сусідніх земель. Це епоха великих здобутків і тріумфів. У результаті цього Володимир не тільки об'єднав під своєю владою всі землі свого батька Святослава19, але і значно їх поширив. Держава Володимира простягалася від Фінської затоки до Азовського моря, від гирла Ками до Карпат. Такої великої держави не було в Європі тих часів. Тому цілком слушно говоримо вже не про державу, але про імперію, територіальну експансію якої завершив Володимир. Правити з Києва цією величезною Імперією було важко і вимагало великого хисту, залізної волі та організаційних здібностей. Володимир правив своєю імперією понад тридцять років уміло й успішно. Саме це правління довело, що Володимир був геніальним монархом.

Забезпечивши державу ззовні, Володимир подбав про добробут, розвиток освіти, письменства й культури всередині своєї держави. Володимир став батьком нашої культури. Хоч приймав візантійську культуру, але не приймав її наосліп і старався зберегти духовну і культурну самостійність.

Все те, про що ми досі писали — це тишки другорядна діяльність св. Володимира. Все сяйво його генія і конденсація його динамічного виливу зосередилися передовсім на великому ділі хрещення Русі. Тогочасні письменники залюбки порівнюють Володимира до Константина Великого. "Съ єсть новый Константинъ великаго Рима, иже крьстився и люди своя кръсти", — пише літописець. Всі історики стверджують, що хрещення Руси мало епохальне значення як в історії Руси, так і всієї Східної Європи, бо "воно сприяло об'єднанню держави і піднесенню авторитету князя20. Церква вчила про божественне походження княжої влади. Між князем і Церквою встановився тісний союз: князь став патроном Церкви, дбав про її потреби, будував та прикрашував церкви... Християнство відбилося на всьому побуті: воно внесло пом'якшення у ставленні до рабів, у родинні відносини, припинило полігамію і піднесло значення жінки в родині. Через схрещення Київська держава ввійшла як рівноправна в коло європейських країн. Тому один з найбільш почесних титулів, що їх історія надала св. Володимирові, звучить: Хреститель Руси21.

З цим в'яжеться титул організатора Церкви на Русі, бо Володимир був дійсно фактичним і правним організатором нашої Церкви. Спровадження перших священиків, утворення перших єпархій, священича школа, інституція десятини, "Устав Володимира" і будова численних Божих храмів, — все це повнотою підтверджує слушність цього титулу[6, c. 23-25].

Інші історики називають Володимира ще дипломатичним генієм, що вмів вдержувати зв'язки з Візантією і з Римом, а, одружуючи своїх дітей, нав'язував родинні зв'язки з могутніми володарями Європи.

Підсумовуючи все досі написане, можемо повторити за одним чужим істориком: "Володимир дав своєму народові те, що він мав найкраще, тобто святу віру". З Києва світло цієї віри про дісталося до всіх східних слов'ян. Це світло провадило їх крізь усі їхні скитальські мандрівки аж до Сибіру й Америки. Через мандрівки слов'ян ця віра дісталася до народів середньої Азії, до Японії і на. острови Тихого Океану. Ця віра опанувала ті терени немов на доручення Володимира. Тому з усією правдою можна називати Володимира також: "рівноапостольним".

Такою незрівнянною постаттю, таким велетом духу стає перед нами св. Володимир Великий. Тож не диво, що він — творець нових» перспектив, нової епохи, "золотої доби" в нашій історії.

Для нас сьогодні св. Володимир Великий — це символ і програма. Ця програма зобов'язує нас до мужньої боротьби за Володимирову віру на теренах його колишньої держави.

Для будівничих української державності Володимир теж програма. Вона зобов'язує їх будувати державу на тих основах, що їх поклав Великий Володимир — тобто на основах християнства. Тільки християнська Україна буде сильна і довговічна[8, c. 10].

Висновки

Звичайно, спочатку, щоб заволодіти київським престолом, Володимир діяв тими самими методами, що і його предки. Але, здобувши Київ, молодий князь проявив себе як видатний політик, розважливий адміністратор і розумний дипломат. Володимир знав, що мусить подбати про оборону своїх кордонів від нападів кочівників. Він першим серед київських князів розпочав будівництво системи укріплень на південних притоках Дніпра. Вважається також, що Володимир здійснив своєрідну реформу. Він об'єднав богів, яким поклонялися різномовні племена, і створив загальний язичеський пантеон, що мало зміцнити єдність держави.

Але найбільшим досягненням Володимира, безперечно, було запровадження християнства на Русі. Як пише історик Михайло Грушевський, «якщо провести аналогію із сучасністю, він (Володимир) опинився у положенні голови однієї з держав «третього світу», що прагне прискорити модернізацію своєї країни, і після цього змушений обрати якусь одну з двох провідних ідеологій найрозвиненіших суспільств світу — капіталізм чи соціалізм». Володимир був рішучою людиною. Він зробив свій вибір, у результаті якого Давньоруська держава почала стрімко розвиватися і, звичайно ж, здобувати міжнародний авторитет.

Як же нинішній Україні іноді бракує отаких рішучих і, можливо, дещо нахабних Володимирів. Але вірмо, що незабаром ситуація в Україні зміниться.

Список використаної літератури

1.    Булгак О.В. Хреститель України-Русі: До дня рівноапостольного князя Володимира Великого //Календар знаменних і пам'ятних дат. - К,  2000. - 3 КВАРТАЛ. - C. 54-58

2.    Василик О. Державні фінанси України за часів Володимира Великого //Фінанси України. - 2002. - № 1. - C. 138-141

3.    Володимир Великий  //Нове покоління України. - 2004. - № 1. - C. 30-31

4.    Десяк О. Володимир Великий //Історія України. - 2001. - № 36. - C. 9

5.    Домбровська  А. Володимир Великий: Історія рідного краю //Розкажіть онуку. - 2005. - № 9-10. - C. 8-11

6.    Коляда І. Київська Русь за правління Володимира Великого //Історія в школі. - 2000. - № 2. - C. 23-28

7.    Назарко І. Князь Володимир Великий та його державотворча і освітня діяльність //Народна творчість та етнографія. - 1998. - № 1. - C. 18-21

8.    Сліпушко О. Князь Володимир Великий  - володар миру  на  Русі/ //Урядовий кур'єр. - 2007. - 3 березня. - C. 10

9.    Яроменок О. Київська держава за часів князя Володимира/ О. Яроменок //Історія України. - 2004. - № 43. - C. 14-15

10.    Ястребов О. Володимир Великий - "Ясне Сонечко" України-Русі: До 990-річчя від дня смерті //День. - 2005. - 15 липня. - C. 8