Творчий внесок Г. Сковороди в духовну культуру українського народу

 
 
 
 

Реферат 

НА  ТЕМУ:

«Творчий внесок Г. Сковороди в духовну культуру українського народу» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………….2

 І. Біографія……………………………………………………………………..…...3

1.1. Роки  навчання………………………………………………………………….3

1.2. Подальша  діяльність………………………………….………………………4

1.3. «Я  столпотворение умножать собою не хочу»……………………………..5

ІІ. Філософське вчення Григорія Сковороди…………………………………….7

ІІІ. Серце  та духовність у філософії Г. Сковороди………………………………9

3.1.Філософія життя………………………………………………………………..9

3.2.Проблема  антропології людини…………………………………………….10

3.3.Серце  як антитеза психічному життю………………………………………10

3.4.Серце  як божественна сутність………………………………………………11

3.5.Серце  як сфера підсвідомого…………………………………………………11

3.6.Безодня  серця – зв'язок із божественним  буттям…………………………..12

IV.  Етичні, соціологічні і педагогічні погляди  Сковороди……………………14

Висновки……………………………………………………………………………18

Використана література………………………………………………………….19 

 

ВСТУП 

     Григорій  Сковорода (1722—1794) — найвидатніша постать  у культурному житті України XVIII ст. Філософ і пост, педагог і  музикант, знавець латини, старогрецької, староєврейської, польської, німецької, російської мов, він розвинув комплекс ідей, актуальних для свого часу, став не лише ідейним предтечею нової  української літератури, а й творцем  найзначнішого вчення в історії  української філософської думки. Пройшовши  складний шлях боротьби із зовнішнім  «світом», який, попри всі зусилля, так і «не впіймав» його, Сковорода  дійшов висновку, що «коли дух людини веселий, думки спокійні, серце мирне  — то й усе світле, щасливе, бажане. Оце є філософія». Саме таку філософію  — філософію життя і прагнув  створити «український Сократ», гармонійно поєднуючи основоположні принципи своєї філософської творчості та власний спосіб життя.

        Своє філософське вчення Сковорода  сформував під впливом античної  і середньовічної європейської  філософії (Фалес, Піфагор, Геракліт, Сократ, Платон, Аристотель, Пліній); народної  творчості (міфи, легенди, думи, перекази, народні прислів'я та приказки); вітчизняного просвітництва (Ф.  Прокопович, С. Полоцький, М. Козачинський, Г. Кониський). Розвиваючи традиції Просвітництва, Сковорода відходить від догматичного наслідування своїх учителів, засвідчуючи це вже в загальнофілософській орієнтації. Всупереч своїм учителям, які зводили небесне до земного, возвеличуючи не лише розум, а й земне життя людини, він підносив природу до Бога, засвідчував другорядність людської плоті й понад усе ставив у людині істинно людське — духовність, дух, зводячи до них сутність людського життя. На відміну від науково-освітніх праць професорів Києво-Могилянської академії просвітницька філософія Сковороди мала яскравий етико-гуманістичний вияв. 
 
 
 

    І. Біографія

    1.1. Роки навчання

    “Пусть также всегда живут в твоей душе и такие слова Плиния –

    потеряно то время, которое ты не употребил для учебы”.

    З листа Григорія Сковороди до свого учня Михайла Ковалинскького

     Народився Григорій Сковорода на Полтавщині 22 листопада 1722 р. у родині малоземельного козака Сави Сковороди. Пізніше Сковорода  любив називати себе Григорієм Вар-Савою, тобто Сином Спокою.

    “Григорий на седьмом году от рождения отличался наклонностью к набожности, талантом к музыке, охотою к наукам, твердостью духа. В церкви он добровольно ходил на крилос и пел чудесно, приятно”.

       За  звичаєм свого часу Григорій закінчив чотирирічну дьяковскую школу і у шістнадцятирічному віці поступив до Києво-Могилянської Академії. Київська Академія була першим вищим навчальним закладом на Україні. Її засновник - Петро Могила в 1631 р. об’єднав братерську школу зі школою Києво-Печерської Лаври в єдиний Києво-Могилянский Колегіум, що з 1694 р. набув статус Академії. Петро Могила забезпечував академічну бібліотеку кращими виданнями, літературою різних релігійних і філософських плинів, запрошував з Європи кращих професорів. Академія стала центром духовного життя України, котрий не поступався за рівнем викладання вищим навчальним закладам Європи того часу. Її студентів можна було зустріти в найбільших університетських центрах – Сорбонні та Болоньї, Кракові та Празі, Гейдельберзі та Галлі.

       В Академії було створено ту інтелектуальну атмосферу, де знайшли свій розвиток класичні гуманітарні науки. У перших чотирьох класах викладали аналогію, інфиму, граматику і синтаксиму. Ті учні, які успішно перейшли в п’ятий клас, ставали студентами й на протязі восьми років вивчали пиитику, риторику, займалися філософією, богослов’ям. У цілому, навчалися в Академії 12 років. Крім обов’язкових дисциплін Сковорода опанував німецьку і польську мови, досконало знав латинь, грецьку і давньоєврейську. Він читав в оригіналі і добре знав твори Піфагора, Сократа, Платона, Аристотеля, Епікура і Плутарха, Сенеки, Марка Аврелія, Цицерона, Горація і Вергілія.

     Сковорода перебував в Академії, що правда з перервами, майже 20 років. Час від  часу він відволікався від навчання: був і півчим імператорської капели в Петербурзі, подорожував по Європі, викладав у Переяславському Колегіумі, але завжди повертався до своєї Alma Mater. 

    1.2. Подальша діяльність

     Перелічуючи коло подальших занять Сковороди, можна  згадати його вчителювання в маєтку Томаров, відвідування Троїце-Сергієвської Лаври, 10-літню викладацьку роботу в Харківському Колегіумі. До Харківського періоду його життя належать " Байки харьковские”, курс лекцій з етики, філософські трактати і діалоги. Саме тут Сковорода познайомився зі своїм майбутнім учнем – Михайлом Ковалінським. Юнак не відразу прийняв свого вчителя, він не смів і думати, що гідний його дружби, хоча з захопленням, подивом і повагою ставився до способу його життя і філософських ідей.

     Лише  чудесне видіння, що наснилося Ковалінському переконало його в необхідності скоритися долі. Він сприйняв зустріч зі Сковородою не як раціональний життєвий факт, а як зумовленість. Лише коли Ковалінський “пришел во видения и откровения Господня", ця дружба піднялася на вершини містичної дійсності. Сковорода направляв Ковалінського у його філософському пошуку, ділився своїми думками, вчив філософії як практичної моралі, писав листи, сповнені участю. Справжнім щастям для філософа стала це дружба, і в учні він бачив своє продовження.

     «Дружба, – писав Сковорода, – мое единственное утешение и мое сокровище, ее я ценю больше. чем пирамиды, мавзолеи и другие царские пам’ятники».

     Але світ, що не впіймав Сковороду, відібрав найкоштовне для вчителя – найбільш обдарованого учня.

     Щодо  містики в житті філософа, не можна  не згадати описаний Ковалінським зі спогадів Сковороди факт містичного переживання, що трапився з ним на 48 році життя. Це був 1770 р. Сковорода вже третій місяць перебуває в Китаєвській пустелі у свого родича Іустина:

     “Вдруг приметил в себе внутренне движение духа непонятное, побуждающее его ехать из Киева. Видя нерасположение Иустина к отпуску его, пошел он в Киев к приятелям попросить, чтобы отправили его в Украину. Те удерживают: он отговаривается, что ему дух настоятельно велит удалиться из Киева. Между сим пошел он на Подол, нижний Город в Киеве, пришед на гору, откуда сходят на Подол, вдруг, остановясь, почувствовал он обонянием такой сильный запах мертвых трупов, что перенесть не мог и тот час поворотился домой. Дух убедительно погнал его из города и он отправился в путь на другой же день. Через две недели в Охтырке получили известие, что в Киеве моровая язва, о которой в бытность его и не слышно было и что город заперт уже”.

     Коли  Сковорода довідався про це, його охопило переживання, що наклало  відбиток на подальше життя філософа. 

    1.3. «Я столпотворение умножать собою не хочу»

    "Світ  ловив мене, але  не впіймав"

    Г. Сковорода

     Увесь це час світ ловив Сковороду. Йому пропонували і високі світські посади і духовну кар’єру. Але він  залишався вірний своїм принципам, відстоював свою особисту волю й індивідуальність, не піддаючись спокусам світу.

     “Хватит бродить по свету! Время пристать в гавань, нам известны твои таланты. Святая Лавра примет тебя, как мать свое дитя, ты будешь столпом церкви и украшением обители.

     – Ах, преподобные! – возразил он пылко, – Я столпотворение умножать собою не хочу, достаточно и вас, столпов неотесанных, в храме Божьем”.

     На  питання харківського губернатора  Щербініна, чому Сковорода не візьметься за якусь справу, він відповів, що світ подібний театру і що дійова особа хвалиться не за знатність ролі, а за успішну гру.

     “Я  долго раздумывал над этим и после долгого испытания себя увидел, что не смогу сыграть в театре мира никакого лица успешно, кроме низкого, простого, безобидного и одинокого. Я сию роль выбрал, взял и удовлетворен”.

     Володіючи незалежними поглядами і власними методами викладання, Сковорода не знайшов спільної мови з керівництвом Харківського колегіуму. Це було останнє  місце роботи вченого і педагога. З тих пір він стає мандрівним філософом. Викладання в Харкові  було останньою спробою йти звичайною  дорогою, і в той же час –  поштовхом, завдяки якому в насиченому розчині багаторічних шукань почалася швидка й остаточна кристалізація.

     У його житті починається майже  тридцятирічний період подорожування, аскетичного зречення від усіх спокус світського життя. Відмовляючись від  бажання влаштуватися в житті, Сковорода  остаточно переносить своє життя  у внутрішні виміри, стає мандрівником – перелітним птахом.

     Посох мандруючого – це глибокий символ його духу. Він брав Біблію, флейту і  відправлявся усе далі і далі. Сіра свита, чоботи про всяк випадок і  кілька підшивок робіт – ось з  чого складалося все його майно. Безперервна  мандрівка стала єдиною справою  його життя, вираженням його релігійності. Вона стала добровільним подвигом зречення від тих звичайних умов життя, що є перешкодою для внутрішнього життя духу. Бути мандрівником, відчувати  себе в цьому світі мандрівника  і дивитися на все навколо, як дивиться випадковий перехожий - значить залишатися байдужим до усього, що трапляється  на шляху, розуміти, що усе це як з’явилося  на мить, так через мить все і  зникне, переконатися, що немає у  світі нічого вічного і постійного, що усе тече і зникає. Йому постійно йти потрібно в невідомі далечіні, пам’ятаючи про останню мету, про  рідну домівку, де чекає втомленого мандрівника спокій вічних субот!

     Він не знає ніяких пристрастей, для нього  немає нічого тут, а все існує  там, по ту сторону, у майбутньому. Мандруючи  фізично, Сковорода метафізично  входить у себе, повертається в  дім свій і знаходить свою внутрішню  сутність. Поза тілом, вище тіла хотів  би жити філософ, він хотів би жити трансцендентним життям, не мати ніякої власності, навіть тіла свого. Тому що той, кого гнітить вага минаючих речей не може бути вільним і духовним. Для нього головним було бути, а не мати, тому, що щира досконалість людини не в тім, що вона має, а в тім, якою вона є.

     Помер Сковорода на світанку у неділю 9 листопада 1794 р. в с. Іванівка в маєтку знайомого поміщика. Незадовго до смерті Сковорода сам викопав собі могилу біля гаю під липою і заповідав зробити на могилі напис: "Світ ловив мене, але не піймав", – що і було виконано. 

    ІІ. Філософське вчення Григорія Сковороди 

    Філософ з “крепкою душою и мирным сердцем"

    – любив казати про  себе Г. Сковорода

     Філософське Григорія Сковороди вчення виникало під впливом багатьох джерел і  тому має досить складний характер. Найчастіше Сковорода звертається  у своїх міркуваннях до висловлень представників таких шкіл, як піфагорійці, кініки, кіренаїки, стоїки, скептики. В поглядах на проблеми моралі й етики авторитетами для Сковороди є Піфагор, Діоген, Сократ, а сама його філософська система сформувалася під впливом Платона і неоплатоніків. Широко використовував Сковорода також ідеї вітчизняних просвітителів С.Полоцкого, Ф.Прокоповича, П.Могили, Д.Туптала та народну творчість: міфи, казки, прислів’я.