Автор: Пользователь скрыл имя, 31 Октября 2011 в 08:18, реферат
Кравчу́к Леоні́д Мака́рович – перший президент незалежної України.
Народився 10 січня 1934 року у селі Великий Житин (Рівненська область).
Закінчив у 1958 р. Київський державний університет, у 1970 р. – Академію суспільних наук при ЦК КПРС. Кандидат економічних наук.
1. Загальні біографічні відомості.
2. Психологічний портрет Л.Кравчука.
3.Думки про Л.Кравчука.
Висновки
Список використаної літератури
ПЛАН
1.
Загальні біографічні
2. Психологічний портрет Л.Кравчука.
3.Думки про Л.Кравчука.
Висновки
Список використаної літератури
Загальні біографічні відомості
Кравчу́к Леоні́д Мака́рович – перший президент незалежної України.
Народився 10 січня 1934 року у селі Великий Житин (Рівненська область).
Закінчив
у 1958 р. Київський державний
У 1958–1960 рр. викладав у Чернівецькому фінансовому технікумі. У 1960–1967 рр. – консультант–методист Будинку політпросвіти, лектор, помічник секретаря, завідувач відділу агітації та пропаганди Чернівецького обкому КПУ. У 1967–1970 рр. – аспірант Академії суспільних наук при ЦК КПРС. У 1970–1988 рр. – завідувач сектору, інспектор, помічник секретаря ЦК, Перший заступник завідувача відділу, завідувач відділу агітації та пропаганди ЦК КПУ. У 1988–1990 рр. – завідувач ідеологічного відділу, секретар ЦК КПУ, у 1990 р. – другий секретар ЦК КПУ. У 1989–1990 рр. – кандидат у члени Політбюро, у 1990–1991 рр. – член Політбюро ЦК КПУ.
Народний депутат України Х–ХIV (в т.ч. І–ІV) скликань. У 1990–1991 рр. – Голова Верховної Ради України.
У серпні 1991 року Кравчук залишив лави КПУ і балотувався на посаду президента як безпартійний. Водночас його підтримали як активісти забороненої на той час компартії (їхній висуванець Олександр Ткаченко зняв свою кандидатуру на користь Кравчука), так і частина націонал–демократів, які рекламували голову Верховної Ради як "батька незалежності". Зіграв свою роль і штучно створений для головного опонента Кравчука – Вячеслава Чорновола – образ "западенця–націоналіста". Штучність цього образу підкреслював той факт, що Чорновіл який народився в Єрках (Черкаська область), розташованих значно східніше за Великий Житин. Проте Кравчук переміг вже в першому турі, Чорновіл зібрав 25% голосів.
У 1991–1994 рр. – Президент України. У 1993 р. погодився на дострокові вибори глави держави (призначені на липень 1994 р.). В першому турі набрав найбільшу кількість голосів серед інших кандидатів, але в другому програв Леоніду Кучмі.
Обраний народним депутатом у 1994 р. – на довиборах в одному з мажоритарних округів. У 1998 році, залишаючись безпартійним, очолив виборчий список Соціал–демократичної партії України (об'єднаної). Напередодні голосування вступив до СДПУ(О) і привів її до Верховної Ради.
З жовтня 1998 року член Політбюро і Політради СДПУ(О). У 2002–2006 році очолював фракцію СДПУ(О) у Верховній Раді України.
У 2006 році очолив список опозиційного блоку "Не так". Але за підсумками виборів той не подолав 3–відсотковий бар'єр.
Герой України (2001 р.).
У листопаді 2004 позбавлений звання почесного доктора (Doctor honoris causa) Києво–Могилянської Академії за "негромадянську позицію під час Помаранчевої революції".
Психологічний портрет Л.Кравчука
Політичний довгожитель Леонід Кравчук довго працював на політичній ниві. Незважаючи на свій вік (73 роки), саме перший Президент став тим локомотивом, який повів СДПУ(о) до станції на парламентські вибори–2006, не подолав 3% бар’єр, не потрапив до Верховної Ради, але і далі залишається активним політичним діячем.
Якщо на минулих виборах Леонід Макарович був лише одним з облич, які «прикрашали» список есдеків, і замикав їх першу п'ятірку (йшов після Медведчука, Прошкуратової, Зінченка й Рябіки), то на виборах 2006 року він виступав як лідер політичної партії.
Ще перед установчими зборами ГФОУ Леонід Кравчук розповів журналістам, що «амбітні завдання, які ми поставили, вимагають від нас мати політичне представництво в парламенті. І ми цього не приховуємо. Ми будемо стимулювати партії, які нас підтримують або приєднуються до нас, .щоб вони йшли на вибори, створили свої фракції в парламенті» .
Таким чином СДПУ(о) мав намір стати не просто «вовком в овечій шкурі», а одним із центрів опозиційної блокотворчості на виборах–2006.
Завдань, як каже екс–Президент, у нього та його партії три: «перше — зупинити той розкол, який поглиблюється в Україні між сходом і заходом, між конфесіями, між національними меншинами .», «друге — забезпечити контроль за владою .», «і третя проблема — больові точки. Ми хочемо зробити все, щоб під час виборів і взагалі в політиці припинили експлуатувати загальнонаціональні теми й проблеми — церкву, мову, етнічні відносини, російський вектор, натовський тощо».
Почувши від Леоніда Макаровича ці пояснення можна здивуватися. Як видно, нова опозиція бере на озброєння «об'єднавчі» методи опозиції колишньої, але навіть не намагається підвести під свою піар–діяльність гідну програмову базу. І знову намагається взяти «на ура».
Скільки вже говорено–переговорено, що це якраз есдеківські штабісти запропонували технологію із розмальовуванням карти України трьома кольорами. На ту картинку, розтиражовану по ТБ і у вигляді листівок, більшість виборців не повелася. Чи Леонід Макарович гадав, що такий «об'єднавчий» трюк пройде з другого разу, пропонований уже не від імені Януковича, а від Кравчука? Лише наївний міг повестися на назву –«Об'єднаймо Україну». Насправді ж очевидно, що об'єднувати екс–Президент зібрався ніяку не країну, а лише частину опозиції – проти чинної влади. І «об'єднавчі процеси» сивий лис Кравчук обстоює лише на словах. Насправді ж його (чи то пак есдеківський) форум береться «клеїти» до себе окремо взяту частину електорату – антиющенківську та ту, що розчаровується в Ющенкові та його команді. А про порозуміння із тими, хто підтримує «помаранчевого» Президента (а таких, попри все, лишається ще багато), зовсім не йдеться. Та й подумати логічно: чи можна об'єднувати націю, яка пройшла через Майдан, на платформі опозиційності до ставленика Майдану?
Леонідові ж Макаровичу байдуже, є логіка в його програмі чи немає. Для нього та його партії зараз на першому місці – жорстка опозиційність, і квит. На початку осінньої сесії парламенту Леонід Кравчук заявив, що очолювана ним фракція СДПУ(О) «відмовляє новій владі в будь–якій довірі». Ще на початку вересня Леонід Макарович (який, виходить, уже забув про свої літні обіцянки залишити пост лідера фракцiї есдеків у ВР) застерігав із парламентської трибуни: «пам'ятайте — Україна має досвід дострокових президентських виборів». (Це про те, як у 1994–му змусили піти самого Кравчука. Виходить, через 11 років ображений Кравчук погрожує Ющенкові в аналогічному стилі, і не чимось, а імпічментом. Принаймні саме до цієї теми підводив Леонід Макарович, коли починав розкручувати маховик скандалу з фінансуванням «помаранчевої» виборчої кампанії міжнародним олігархом Березовським). Що ж до послідовної позиції есдеків – чим гірше, тим краще, – то, скажімо, у випадку з призначенням Єханурова Леонід Кравчук кілька разів повторював, що принципово не голосуватиме за «ющенківського» кандидата у прем'єри, хоч би той був навіть ангелом.
Цікаво додати, що саме Леонід Кравчук (на пару з колегою по партії і фракції Володимиром Зайцем) ініціював прийняття Верховною Радою Закону «Про внесення змін у Кримінально–процесуальний кодекс України (щодо клопотання народних депутатів України про узяття на поруки)». Йдеться про те, що невелика група парламентських друзів може запросто визволити з в’зниці потрібну людину. Президент цей закон, проштовхнутий через ВР, заветував. I це стало приводом для СДПУ(о) ще раз «наїхати» на Ющенка.
На початку року Леонід Макарович чесно визнавав, що на революційний Майдан не ходив – чи то боявся, чи то вважав демократичний підйом мільйонів людей банальною «заварухою» . А тепер у його словах майданна риторика ну просто через слово!
В інтерв'ю «5–му каналу» Кравчук відзначив: «Створивши Майдан, влада дала зрозуміти народу, що її можна змінити». «Є процедура відсторонення від влади, є закон, і люди, які, якщо їх доводять до критичного стану, піднімаються, йдуть до влади і говорять: взялися не за свою справу», – заявляє «об'єднувач України».
«Ця влада здатна на таке, що не насниться й у страшному сні», – каже Кравчук в одному регіоні, презентуючи там обласне відділення ГФОУ. Ну й як вірити його словам на установчому з'їзді форуму вже в Києві, мовляв, «топтатися по владі ми не будемо»?
«Я хочу сказати, що влада Президента Кучми не витримала екзамен на демократію і влада Віктора Ющенко не витримує екзамену на демократію. Це є реальний факт. Тому що влада змінюється, як правильно казали депутати, а справи залишаються ті ж», — це ще трохи вибраного з Л.М.
Але що ми бачимо в цій цитаті? Виходить, Кравчук, критикуючи Ющенка, заодно критикує й Кучму. Хоча, відновивши в пам'яті події й позиції річної давнини, згадуємо, що Леонід Макарович Леоніда Даниловича жодним «горбатим» словом не образив і жодних опозиційних форумів «за ті ж справи» проти попереднього Президента не організовував. Навпаки, есдеки були найбільш віднопідданими людьми режиму Леоніда Кучми.
Утім, як уже було сказано, логіку в позиціях Кравчука шукати даремно. Адже йдеться про використання Леонідом Макаровичем молодшими за віком, але старшими за рангом товаришами з його улюбленого клубу «Динамо» в різних політичних умовах. Кравчук був довiреною особою Суркiса на виборах мера, залишається довiреним есдекiв i тепер. I ця відданість, ця сув'язь, що базується на залишках «славнозвісної» «київської сімки» — назавжди.
«Навіть якщо всі підуть з СДПУ(О), я залишуся», — гордо заявляє Кравчук в інтерв'ю ще одному партійному виданню, «2000». Пояснень шукати годі. Хоча можна припустити, що легендарна фраза Леоніда Кравчука – «Маємо те, що маємо» – за роки його членства в СДПУ(о) та роботи на партію обросла чималою «маєтністю».
Минулого року Кравчук заявляв, що присутність Зінченка біля Ющенка – це найкраща реклама для СДПУ(о), звинувачував Олександра в зрадництві, але після його заяви про корупцію в Ющенковому оточенні лідер фракції есдеків різко змінив думку про колишнього колегу по партії у кращий бік.
Ще навесні Леонід Макарович вимагав відставки уряду Тимошенко, наприкінці літа вже жалів Юлію Володимирівну як «дівчинку для биття», а восени вже шпетив Президента за відставку Кабміну.
Зі слів Л.Кравчука “український політик, який хоче досягти успіху, повинен мати своєрідний "моральний" кодекс, який полягає в тому, щоб говорити одне, а робити інше.
В
ідеалі, політик повинен бути людяним,
відкритим, повинен поважати людей, вміти
слухати їх, рахуватися з ситуацією. Він
також повинен бути готовий жити, ну, може,
не як бідняк, але й не у сто раз краще,
ніж пересічний громадянин його країни,
який платить податки. Свого часу більшовики
дуже мудро "подавали" Ульянова –
і жив у двохкімнатній квартирі, і спав
на залізному ліжку – тобто жив так, як
у той час жила більшість людей.
Психологічний портрет Леоніда Кравчука очима студентів
Описуючи позитивні психологічні риси характеру першого Президента України, студенти назвали його розумним (21,9%), розважливим, спокійним і виваженим (по 20,6%) та досвідченим (19,9%) політиком.
Чимало респондентів характеризували його як комунікабельну особистість (13,7%), яка має певні лідерські якості (12,3%).
Також його назвали дипломатичним (11,0%), гнучким (9,6%), обережним, освіченим, з ораторськими здібностями (по 8,2%), активним, цілеспрямованим (по 6,9%), відкритим, симпатичним, кмітливим, із почуттям гумору (по 5,5%).
До негативних рис характеру Л. Кравчука студенти віднесли лицемірність (41,1%), голослівність (13,7%) неправдивість (12,3%), непослідовність, несамостійність, кон'юнктурність, егоїзм (по 8,2%), корисливість, підступність, недоосвіченість (по 6,9%), скритність, ненадійність, злопам'ятність (5,5%).
Судячи
з результатів експертного
Наприклад,
його назвали спокійним і
Серед тих, хто виокремив негативні риси цієї людини, вочевидь більший відсоток чоловіків, ніж жінок.