Михайло Опанасович
Булгаков - російський прозаїк, драматург.
Народився письменник 3 травня 1891 року
в Києві, у родині професора Київської
духовної академії. Дитячі та юнацькі
роки минули у Києві і мали виняткове значення
у становленні письменника, заклали основи
його сприйняття, визначили тему і
атмосферу багатьох творів. Формуванню
особистості сприяли дружні взаємини
в інтелігентній, культурній родині, душею
якої була мати Варвара Михайлівна, вчителька
за фахом; місто на Дніпрі, де все нагадувало
про давню історію; навчання у Першій
київській гімназії, з якої вийшло чимало
славетних людей; культурне становище
Київського університету. У творчість
М.Булгакова Київ увійде як Місто (роман
«Біла гвардія») і стане не тільки місцем
дії, але й утіленням заповітного почуття
родини, батьківщини .
Після закінчення медичного факультету
Київського університету, влітку 1916року,
Булгаков розпочав роботу у госпіталях
Червоного хреста на Південно-Західному
фронті, потім його привали на військову
службу і перевели у Смоленську губернію,
де він спочатку працював у селі Нікольське,
а пізніше – у міській лікарні міста Вязьма.
Враження тих літ, сповнених напруженої
щоденної праці, втілились у циклі з восьми
оповідань «Записки молодого лікаря»(1925-1927).
Восени 1917року він подався до Москви з
метою звільнитися від військової служби
і власної недуги, яку досить точно описав
в одному з оповідань згаданого циклу
– «Морфій». Події революції і громадянської
війни захопили Булгакова в рідному Києві,
куди він повертався у березні 1918 року.
В одній з анкет Булгаков писав про цей
час : «У 1919році, живучи у Києві, послідовно
призивався на службу як лікар усіма владами
, які захоплювали місто». Про вирішальне
значення для його творчості цих тривожних
років перебування у Києві свідчать романи
«Біла гвардія» і «Дні Турбіних».
У серпні 1919 року, після вступу у Київ військ
Денікіна, Булгакова мобілізували до Білої
армії і відправили на Північний Кавказ
військовим лікарем. У листопаді цього
ж року відбулася його перша публікація
– газетна стаття «Майбутні перспективи».
Написана вона була з відвертою позицією
неприйняття революції, що породила громадянську
війну, розруху, голод. У тривожні роки
соціального розбрату Булгаков зробив
свій остаточний вибір – полишив професію
лікаря і цілком віддався літературній
праці. У 1920-1921рр., працюючи у Владикавказькому
підвідділі мистецтв, написав п’єс, три
з яких були поставлені на сцені місцевого
театру. Але згодом Булгаков визнавав,
що написав ці твори «з голоду», тому і
знищив їх.
Восени 1921року Булгаков перебрався до
Москви і залишився у цьому місті назавжди.
Перші роки перебування у столиці нової
радянської держави були складними для
письменника. Аби вижити, він брався за
будь-яку роботу: був і секретарем ЛІТО
Головполітпросвіту, куди влаштувався
за допомогою Н.Крупської, і конферансьє
у маленькому театрі на окраїні міста.
Літературне обдарування і виняткова
наполегливість у досягненні мети допомогли
йому досить швидко пристосуватися до
життя, стати хронікером і фейлетоністом
кількох відомих московських газет: «Гудок»,
«Рупор», «Робітник», «Голос працівника
просвіти», «Напедодні», яка видавалася
у Берліні. Так, наприклад, у «Гудку» він
разом з І.Ільфом, Є.Петровим, І.Бабелем,
Ю.Олешею створював цілу сатиричну сторінку,
у літературному додатку газети «Напередодні»
опублікував повість «Записки на манжетах»
(1922-1923), оповідання «Витівки Чичикова»,
«Червона корова», «Чаша життя». І хоча
згодом Булгаков з відразою пригадував
про роботу «газетним наймитом», це була
справжня школа письменства. Серед багатьох
творів, написаних «примусовим журналістом»
художньою майстерністю виділяється оповідання
«Ханський вогонь» (1924). У його творчості
того часу найменше відчутна залежність
від художніх програм різних мистецьких
течій, впливу яких зазнали багато молодих
письменників того часу. Він залишився
байдужим до популярної у ті часи концепції
«лівого» мистецтва до формувальних творчих
експериментів. Його улюбленими письменниками
ще в юності були Гоголь і Салтиков-Щедрін,
яких він називав своїми вчителями. Чимало
спільного у Булгакова із західноєвропейською
культурною і літературною традицією,
зокрема з творами Мольєра, Гофмана. Талант
М.Булгакова розвивався стрімко і виявлявся
у різних жанрах, видах літератури. Провідна
тема фейлетонів, оповідань і повістей
Булгакова 20-х років – численні викривлення
людської натури під впливом соціальних
змін. Тривожні симптоми цього захворювання
він зобразив у сатиричних повістях «Дияволіада»
(1924) і «Фатальні яйця» (1924). Подібно до
того, як у медицині результат лікування
залежить від точно поставленого діагнозу,
так і соціальні недуги, з точки зору Булгакова,
лікуються з допомогою їхнього точного
опису і аналізу. У «Дияволіаді» природне
прагнення маленького чиновника Короткова
скасувати несправедливість, якої він
зазнав з боку начальства, обертається
для нього бюрократичним кошмаром. У «Фатальних
яйцях» «промінь життя» , відкритий професором
Персиковим, внаслідок втручання влади
призводить до жахливої за своїми наслідками
катастрофи. Утому ж напрямі розвивається
і авторська думка у сатиричній повісті
«Собаче серце» (написана 1925, перша публікація
– 1987). Нечуваний медичний експеримент
професора Преображенського (перетворення
дворового собаки Шарика у щось на зразок
людини завдяки пересадженню гіпофізу,
взятого у пролетаря Клима Чугункіна)
несподівано дає жахливий результат. З
появою на світ Шарикова, який швидко пристосувався
до умов «революційної розрухи», виникає
реальна загроза існуванню не тільки самого
професора, але й культури як такої.
1925 року в журналі « Росія» були надруковані
дві частини роману М.Булгакова «Біла
гвардія» (повний текст на батьківщині
письменника був надрукований 1966 р.). Поштовхом
для написання твору стала втрата матері,
яка захворіла на тиф і померла у Києві
1922 року. В основу роману лягли реальні
історичні події 1918-1919 рр., але кривавий
відблиск тих подій наче пом’якшений
світлом спогадів про юність, рідний дім.
В романі домінує відчуття болю і втрат
внаслідок суворих революційних випробувань
і громадянської війни, які випали на долю
героїв: братів і сестри Турбіних, Най-Турса,
полковника Малишева та ін. Головна відмінна
риса «Білої гвардії», на яку звернули
увагу сучасники, полягала в тому, що події
революції автор зображував через сприйняття
їх людьми, а сутність розкривав у долях
героїв. Ця відмінність була особливо
помітна на тлі образів «революційної
маси» у творах багатьох письменників
того часу.
Пізніше на основі роману Булгаков написав
п’єсу «Дні Турбіних» (1926). У цієї п’єси
своя цікава доля, завдяки їй ім’я Булгакова
стало відомим широкому загалу. 5 жовтня
1926 року відбулась прем’єра «Днів Турбіних».
Успіх у глядачів був надзвичайний, але
критики розгорнули розгромну кампанію
проти «антирадянського» автора , «захисника
білого руху». 1929 року спектакль зняли
з репертуару МХАТу, але 1932 року його відновили.
«Дні Турбіних» відкрили Булгакова –
драматурга, який поруч зі славою зазнав
і гіркоти несправедливих звинувачень.
Віднині його життя було отруєне атмосферою
нерозуміння, ворожнечі. Його твори поступово
усувалися зі сторінок журналів, п’єси
більше не ставилися на сценах театрів.
Лише у «Днів Турбіних» доля була щаслива,
хоча і складна. Інші п’єси, якщо навіть
і доходили до сцени, як «Зойчина квартира»,
поставлена у 1926 році у театрі Євг. Вахтангова,
«Багровий острів», поставлена Камерним
театром, драма «Кабала святош», поставлена
1936 року у МХАТі, заборонялися владою.
Не побачили глядачі і п’єси «Втеча» (1927),
фантастичної комедії «Блаженство» (1934),
історико-біографічної п’єси «Батум»
(1935). Драма «Олександр Пушкін(Останні
дні)» (1939) була поставлена лише через три
роки після смерті автора. І жоден із цих
творів не був опублікований при житті
автора. Все це примусило письменника
звернутися до можновладців, і 28 березня
1930 року Булгаков написав «Лист до уряду»,
в якому просив або надати можливість
працювати, або дозволити йому виїхати
за кордон. Через деякий час йому надали
можливість працювати режисером МХАТу,
що вирішило проблему фізичного виживання,
але не усунуло духовну драму письменника.
Не випадково у 30-ті роки провідною темою
у творчості Булгакова стала тема «Митець
і влада», яку він реалізував на
матеріалі різних історичних епохи: мольєрівської
(«Мольєр», біографічна повість «Життя
пана де-Мольєра», 1933), пушкінській (п’єса
«Останні дні»), сучасній (роман «Майстер
і Маргарита»). Наприкінці 30-х років Булгаков
завершив роман, пророчивши який поетеса
А.Ахматова сказала про автора: «Він геній».
Роман «Майстер і Маргарита» приніс письменнику
світове визнання, але до більшості його
співвітчизників дійшов із запізненням
на тридцять років – лише 1966 року відбулася
перша, скорочена, публікація роману на
сторінках журналу «Москва»...
Булгаков свідомо писав свій роман, як
підсумковий твір, який узагальнив більшість
мотивів його творчості, а також художньо-філосовський
досвіт російської класичної та світової
літератури. Задуманий спочатку як «роман
про диявола», «Майстер і Маргарита» згодом
знайшов своїх справжніх героїв, які не
визначені у назві. Нові герої увійшли
в художню систему роману, де вже діяли
Воланд і його почет. Тема «дияволіади»,
розпочата Булгаковим у 20-ті роки, знайшла
своє завершення у московських сценах
роману. Важливою для морально-філосовської
концепції роману є думка про вічну рівновагу
добра і зла, світла і тіні; у їхній неминучій
єдності – запорука гармонії буття. Розкриттю
цієї думки підпорядкована композиція
роману «Майстер і Маргарита» - «роман
у романі». Глави про життя Москви 30-х років
межують із главами «роману про Понтія
Пілата» і про трагічну загибель Христа,
який пише майстер. Це дає можливість автору
порушити найважливіші моральні і філософські
проблеми: добро і зло, сенс буття людини,
духовна сутність світу, свобода і насильство,
митець і влада, призначення особистості.
Реальному злу, яке у звичайному житті
часто-густо перемагає, Булгаков протиставляє
не «ідеального» героя, а традиційні гуманістичні
цінності: творче обдарування, кохання,
співчуття, моральний стоїцизм. Відчуття
страченої творчої долі сповнені останні
роки життя Булгакова. І хоча він продовжував
наполегливо працювати, це свідчило радше
не про радість творчості, а про невичерпність
його творчих сил. 1939 року Булгаков закінчив
п’ єсу про молоді роки Сталіна «Батум»,
яку мали намір поставити у МХАТі до 60-річчя
вождя. Але постановку заборонили. Це призвело
до нового загострення тяжкої недуги.
10 березня 1940 року письменник пішов із
життя