Фрідріх Август фон Хайєк

Фрідріх Август фон Хайєк (нім. Friedrich August von Hayek; 8 травня 1899, Відень - 23 березня 1992, Фрайбург) - австрійскійекономіст і філософ, представник нової австрійської школи, прихильник ліберальної економіки і вільного ринку.ЛауреатНобелевской премії з економіки (1974). 

Біографія 

Фрідріх Август фон Хайєк був старшим сином лікаря і професора ботаніки Віденського університету Августа фон Хайєка і його дружини Феліцитас (дівоче прізвище Юрашек). Сім'я походила з роду військового та служилого дворянства і з боку матері була фінансово забезпечена. Батько матері, Франц фон Юрашек, був професором, а пізніше президентом Центральної статистичної комісії. 
В дитинстві Фрідріх (батьки називали його Фріц) цікавився спочатку мінералогією, комахами і ботанікою. Пізніше проявився інтерес до викопних тварин і теорії еволюції. Після військової служби під час Першої світової війни, де він хворів малярією, Фрідріх Август фон Хайєк надходить до Віденського університету на курс правознавства, проте відвідує і лекції з політичної економії та психології. Недостатні можливості професійної роботи в галузі психології привели Хайєка до вирішення поглибити свої знання в області економіки, зокрема по керівництвом професора Фрідріха фон Візер. Крім того він бере активну участь в приватних семінарахЛюдвіга фон Мізеса, де вважається кращим учнем. 
У 1921 році Хайеку присвоюється титул доктора юридичних, а в 1923 - доктора економічних наук. З 1927 року Хайек і Мізес возглавляютАвстрійскій інститут вивчення економічних циклів. Хайєк продовжує роботу Мізеса у вивченні коливання рівня ділової активності. У 1931 році Хайєка запрошують в Лондонську школу економіки і політичних наук, де він в 1930-і і 1940-і роки вважається основним представником Австрійської школи і опонентом Джона Кейнса. 
У 1947 році фон Хайек запрошує вчених-лібералів на зустріч при Мон Пелерин в Швейцарії, що поклала початок Товариству «Мон Пелерин». У 1950 році фон Хайєк став професором в університеті Чикаго, а в 1962 професором університету Фрайбурга і після членом ради директорів Інституту Вальтера Ойкенса. У 1967 фон Хайек отримує статус Емеріта, проте продовжує викладати до 1969 року. 
У 1974 році Фрідріху Августу фон Хайєк (разом зі шведом Гуннаром Мюрдалем) присвоюється Нобелівська премія в галузі економіки. Після професури в універсітетеЗальцбурга Хайек повертається до Фрайбурга, де він проживає до своєї смерті в 1992 році. 
У 1991 році йому присвоюється Президентська Медаль Свободи - найвища нагорода США. Фрідріх Август фон Хайєк похований у Відні. 

Критика соціалізму 

Хайєк був  одним з провідних критиків колективізму в XX столітті. Він вважав, що всі форми колективізму (навіть теоретично засновані на добровільному співробітництві) можуть існувати тільки з підтримкою держави. Методичною базою його робіт була теорія неповноти інформації, неминучої при описі складної системи.Пізніше Хайек розширив цю теорію за допомогою антропологічних, культурних та інформаційно-теоретичних аспектів. 
В результаті неповноти інформації централізовано керована економіка принципово непрацездатна або принаймні значно поступається ринковій економіці. Так, ще в 1920-і роки Хайек зауважив, що в суспільстві, заснованому на розподілі праці, відбувається і поділ інформації («розсіяне знання») [1]. Отримання цієї інформації утруднено як випадковим характером самої економічної діяльності, так і неузгодженістю інтересів її учасників. Тому окремий плановик буде не в змозі достатньо точно описати в цілому планову економіку. З метою надання плановику повноважень, які забезпечили б необхідний для центрального планування обсяг знань, централізована влада надавала б істотний вплив на суспільне життя, розвиваючись у бік тоталітаризму. При цьому Хайєк не оскаржував морально високих цілей деяких соціалістів, однак вважав запропонований ними шлях і, зокрема, будь-який вид втручання держави, небезпечним. 
В його популярній книзі «Дорога до рабства» (1944), опублікованої в Англії, Хайек на відміну від соціалістично настроєної інтелігенції стверджує, що націонал-соціалізм Німеччини і фашизм в Італії є не реакційної формою капіталізму, а більш розвиненим соціалізмом. Метою книги, за твердженням Хайєка, була зміна прагнення більшості, спрямоване проти лібералізму, через вказівку на істотні недоліки соціалізму. Головним аргументом Хайєка є те, що всі види соціалізму, колективізму і системи планової економіки суперечать принципам правової держави і приватного права. Причини варварства і насильства тоталітарних режимів того часу в Німеччині, Італії та Радянському Союзі знаходяться, на думку Хайєка, не в особливій агресивності населення цих країн, а в здійсненні соціалістичного вчення планової економіки, яка неминуче веде до пригнічення і придушення, навіть якщо це й не було початковою метою прихильників соціалізму.За словами професора Майкла Еллман, Хайєк «не був фахівцем з проблеми і навіть не був добре обізнаний про функціонування радянської економіки» [2]. 
Пізніше Хайек розвинув цю теорію і додав, що навіть і втручання держави, що не ставлять ринкову економіку під питання, в перспективі ведуть до усунення свободи.Таким чином він вимагав політичну свободу у вигляді демократії, «внутрішню» свободу як відсутність перешкод для досягнення власних цілей і стверджував, що свобода від страху і потреб має мало спільного з особистою свободою і навіть знаходиться з нею в конфлікті. Свобода, про яку тут ідеться, є загальним політичним принципом, який був метою всіх визвольних рухів і існує у вигляді відсутності свавілля і насильства. Хайек, однак, вважав, що насильство необхідно, якщо ця свобода ставиться під питання: активний захист свободи повинна бути непохитною і догматичною, без згоди на поступки з якихось міркувань. 

За висловом Хайєка: 
Суперечка про ринковий порядок і соціалізм є суперечка про виживання - ні більше, ні менше. Дотримання соціалістичної моралі призвело б до знищення більшої частини сучасного людства і зубожіння основної маси залишився. 
- Ф.А. Хайєк [3] 

Хайєк доводив, що ефективний обмін і використання ресурсів можуть діяти тільки через ціновий механізм на вільних ринках. У книзі «Використання знань в суспільстві» (англ. «The Use of Knowledge in Society»), написаної в 1945 році, Хайек стверджував, що ціновий механізм служить для того, щоб розділити і синхронізувати загальне і особисте знання, дозволяючи членам суспільства досягти різноманітних і складних результатів через принцип безпосередньої самоорганізації. Він використовував термінкаталлаксія, щоб описати «систему самоорганізації добровільної співпраці». 

Природний порядок 

Хайек розглядав  вільну цінову систему не як свідоме винахід (навмисно розроблену людьми), а як мимовільний порядок або «результат людської дії, але не винаходу». Таким чином, Хайєк поміщав ціновий механізм на тому ж самому рівні як, наприклад, мова. Такий висновок примусило його задуматися про те, як людський мозок міг пристосуватися до такого розвитку поведінки. У книзі «The Sensory Order» (1952) він запропонував, незалежно від Дональда Хеббагіпотезу, яка формує основу технології нейронних мереж і більшої частини сучасної нейрофізіології. 
Хайек приписував народження цивілізації появи приватної власності в його книзі «Згубна самовпевненість» (англ. «The Fatal Conceit»), яку він написав в 1988 році.Відповідно до неї, цінові сигнали - єдиний засіб надання можливості кожному економічному суб'єкту, що приймає рішення, повідомити приховану або розподілену інформацію один одному, щоб вирішити проблему економічного розрахунку. 

Діловий цикл 

Капітал, гроші, і діловий цикл - помітні теми в ранніх вкладах Хайєка в економіку.Мізес раніше пояснив грошово-кредитну та банківську теорію в його книзі, написаній в 1912 році «Теорія грошей і кредиту» (англ. «The Theory of Money and Credit»), застосовуючи принцип граничної корисності до цінності грошей, а потім запропонував нову теорію ділового циклу. Хайек використовував це зібрання творів як відправну точку для його власної інтерпретації ділового циклу, яка пізніше стала відомою як «австрійська теорія ділового циклу». У його роботах «Ціна і Виробництво» (англ. «The Prices and Production») і «Чиста теорія капіталу» (англ. «The Pure Theory of Capital»), які він написав у 1931 і 1941 роках відповідно, він пояснив походження ділового циклу в термінах розширення кредиту центрального банку і його передачі протягом довгого часу і в термінах нераціонального використання ресурсів, викликаного штучно низькими процентними ставками. 
Ця теорія ділового циклу була розкритикована Кейнсом і його послідовниками. З тих пір «австрійська теорія ділового циклу» критикувалася прихильниками теорії раціональних очікувань та іншими представниками неокласичної економіки, які вказували на нейтралітет грошей в теорії ділового циклу. Хайєк, в його книзі «Прибуток, процент і інвестиції» (англ. «Profits, Interest and Investment»), яку він написав в 1939 році, дистанціювався від позиції інших теоретиків австрійської школи, таких як Мізес іРотбард. 

Ставлення до релігії 

Хайєк був агностиком [3]. Про ставлення до релігії в своїй останній роботі Пагубна самовпевненість. Помилки соціалізму він написав так: 

Я довго вагався, але врешті-решт вирішив зробити це визнання особистого характеру, оскільки підтримка відвертого агностика може допомогти віруючим з більшою твердістю дотримуватися тих висновків, які виявляються для нас спільними. Можливо, те, що люди мають на увазі, говорячи про Бога, є всього лише персоніфікацією тих традиційних моральних норм і цінностей, що підтримують життя їх спільноти. Тепер ми почали розуміти, що те джерело порядку, який релігія приписує людиноподібній божеству, - пропонуючи свого роду карту або путівник, що допомагає окремій частині успішно орієнтуватися всередині цілого, - не знаходиться поза фізичного світу, але є однією з його характеристик, правда, занадто складною , щоб яка-небудь із складових частин цього світу зуміла скласти його «картину» або «образ». Тому релігійні заборони на ідолопоклонство, тобто на створення подібного роду образів, цілком справедливі. Не виключено, проте, що більшість людей здатне сприймати абстрактні традиції тільки як чиюсь особисту Волю. У такому разі чи не будуть вони схильні вбачати цю волю в «суспільстві» в століття, коли більш відверта віра в надприродні сили відкидається як марновірство? 
Від відповіді на це питання може залежати виживання нашої цивілізації. 
 
Філософія і політика 

У другій половині свого життя Хайєк вніс великий  вклад у соціальну і політичну філософію, який був заснований на його поглядах щодо меж людського знання [10] і ідеї природного порядку. Він агітує на користь суспільства, організованого навколо ринку, в якому механізм держави використовується для того щоб впровадити в життя юридичний порядок (який складається з абстрактних правил, а не специфічних команд) необхідний для функціонального вільного ринку. Цими ідеями насичена моральна філософія, отримана з епістеміологіческіх висновків щодо вроджених меж людських знань. 
У його філософії, яка має багато спільного з висновками Карла Поппера, Хайєк був дуже відповідальний стосовно того, що він назвав наукоподібністю: помилкове розуміння методів науки, яке було помилково створено громадськими науками. Це помилкове розуміння суперечить методам справжньої науки. Хайєк зазначає, що більша частина науки дає пояснення складним багатоваріантним і нелінійним явищам і що соціологія економіки і природного порядку схожа з такими складними науками як біологія. Ці ідеї були розвинені в книзі «Контрреволюція науки. Етюди про зловживання розумом »(1952) і в деяких з більш пізніх есе Хайєка в науковій філософії, такі як« Degrees of Explanation »і« The Theory of Complex Phenomena ». 
У «Дослідженні основ теоретичної психології» (1952), Хайек незалежно розвивав моделі навчання і пам'яті - ідеї, які він спочатку обдумував в 1920 році, до його досліджень в економіці. «Вбудовування» синапсу в загальну теорію мозкової діяльності отримало розвиток в неврології, когнітівістіке, інформатики, біхевіоризмі, і еволюційної психології. 
 
Теорія культурної еволюції і роль релігій 

Хайек розширив свою критику соціалізму за допомогою теорії культурної еволюції і людського співіснування в гро з поділом праці і тим самим істотно вплинув на розвиток еволютівной економіки. 
Цінності на думку Хайєка якщо і є плодом людських зусиль і розуму, то лише в невеликій мірі. Їх існування обгрунтовано трьома причинами: вони біологічно «успадкування», культурно «випробування» і лише в останню чергу і з найменшим впливом раціонально «сплановане». Тому розвинені традиції є в репродуктивному та адаптивному сенсі надзвичайно ефективними і теоретиками соціалізму недооцінюються, в той час як можливість втілення ідеального суспільства переоцінюється. 
Релігії грають остільки вирішальну роль в еволюції людини, оскільки їх селекція і «природний відбір» відбувається не за допомогою раціональних аргументів, а в залежності від їх репродуктивних якостей як результат релігійної віри та успішної адаптації до відповідної середовищі. Не кожна релігія на думку Хайєка може бути однаково успішною (комунізм на його думку теж є конаючої релігією), але в їх суперництві завжди перемагає той релігійний рух, яке успішно сприяє розмноженню і розвитку економіки. Свободу віросповідання Хайек вважає головною основою і завданням лібералізму. В її рамках можуть виникати і змагатися різні мікротовариства, що в свою чергу приносить успіх і для всього макросообщества в цілому. 
 
Громадська діяльність 

Ф. А. фон Хайєк  з'явився натхненником організації  в 1947 році Товариства «Мон Пелерин», який об'єднав економістів, філософів, журналістів і підприємців, які підтримують класичний лібералізм. Був обраний Президентом Товариства, обов'язки якого виконував з 1947 по 1961 рік [4].