Исламская геополитическая концепция

Ісламська геополітична концепція 

Зважаючи на те, що тема нашого дослідження досить широка і межує  з теологією, цивіліологією та іншими науками, я б хотіла зупинитися на класичній концепції світопорядку в ісламі та порівняти її з концепцію  ісламських екстремістів, приділяючи окрему увагу геополітичним концепціям окремих ісламських держав в ХХ ст..

Таким чином, ключовим аспектом ми можемо назвати концепцію джихаду. По-друге, ми впевнено можемо визначити, що недоцільно вживати термін «ісламська геополітична концепція», оскільки їх існує певна множина, і вони неузгоджені  між собою.

Класичний світопорядок –  це взаємовідносини між двома (з половиною) світами – Світ Війни (Дар-аль-Харб) та Світ Ісламу (Дар-аль-Іслам), а також існує договірна територія Дар-аль-Агд.

Дар-аль-Харб – охоплює  держави різного характеру (які  оголосили війну, які не мають  мусульманського правителя, район  війни,я кий ведеться не мусульманами, але складає загрозу для Світу  Ісламу. Світ Ісламу власне – це територія, яка вважається батьківщиною кожного  мусульманина, незалежно від національності чи місця народження. Світ Договору – це своєрідна мусульманська напівпериферія світу. Немусульманське населення цих країн знаходиться під заступництвом ісламу і платить за це спеціальну подушну подати (джізйа).

Загально прийнято вважати, що джихад – боротьба за віру, щоб  привести весь світ до ісламу. Проте, джихад – це «зусилля на шляху Аллаха». «Малий джихад» - це боротьба військовими  засобами, але лише за умови, що перший удар зроблено ворогами, великий джихад – джихад серця - боротьба зі своїми власними недоліками; джихад мови –  дотримання дозволеного і уникнення  забороненого.  Джихад – це колективна необхідність, а не індивідуальна.

Геополітика ісламу досить тісно пов’язана з реаліями середньовічного  арабського світу. Геополітика ісламу реалізовувалася через певну державну форму - Халіфат, бачила в центрі світу арабську націю, згуртовану мусульманською релігією, святилища якої знаходяться в Мецці - релігійному центрі мусульман і всього майбутнього світу. Для Халіфату зрозумілою була мета зробити світ мусульманським, і найлегше було обрати метод постійногї експансії.

Геополітичні ідеї та концепції  висловлювали в своїх творах багато арабських вчені, серед яких слід виділити великих мислителів Аль-Фарабі та Ібн-Хальдуна.  Твори Аль-Фарабі «Коментарі на твори Аристотеля», «Трактат про класифікацію наук», «Геми премудрості», «Громадянська політика», «Про досягнення щастя», «Афоризми державного діяча». У сирійський період своєї діяльності він систематизував свої соціально-політичні погляди, об'єднавши їх у спільній праці під назвою «Трактат про погляди жителів доброчесного міста». Своїми працями Аль-Фарабі заслужив в арабському світі прізвисько «Другий учитель» (тобто другий Аристотель). Мусульмани вважають його також батьком арабської політичної думки.

Політичні ідеї Аль-Фарабі мали явно виражений геополітичний характер. Він, як і Арістотель, пояснював політичні  явища і процеси природними, природними причинами, постійно пов'язуючи політику і географію. Наприклад, людське  суспільство в його уявленні - «об'єднання  багатьох людей в одному місці  проживання» І результат сукупного  впливу географічних і соціальних факторів. При цьому людське суспільство, як всю цивілізацію в цілому, він  розділяв на окремі народи, які відрізняються  один від одного «трьома природними речами: природним вдачею, природними рисами (характеру) і третьої, заснованої на характері (людей), яка також має  якесь то стосунок до природних речей. Таким чином, Аль-Фарабі вважав, що вдача, характер, і мова народів, формуються географічними факторами. Крім того, він розрізняв великі, середні і малі держави, які можуть бути цілком автономні, політично незалежні, надаючи при цьому максимальні можливості для вдосконалення людей в справах і думках («досконалі суспільства»), причому найбільшим «досконалістю», по Аль-Фарабі, мала міська громада.

Сучасні терористичні мережі мають свою ідеологію, і характеризуються явно вираженим релігійним забарвленням. Причини виникнення екстремізму під гаслами ісламу є декілька, і вони полягають в різних площинах. Держави знаходились під колоніальним гнітом, що призвело до затримки їх економічного розвитку, що стало ґрунтом для радикалізації суспільства. Крім того, в той же період численні імами підводили богословське пояснення легітимності метрополій, спотворюючи основи релігійних норм. А це призвело до появи салафітів  - борців за очищення ісламу.  Вже в XX столітті мусульманська солідарність з’являлася  на фоні протистояння з Ізраїлем, а разом з довільними трактуваннями шаріату це дало розвиток екстремістських рухів.

Ісламізм - це вкрай войовнича  і мобілізуюча ідеологія, розвинута  на основі обраних священних писань, текстів, легенд Ісламу, історичних прецедентів, організаційного досвіду і сучасних образ і печалей¹. Основою ісламізму є фундаменталізм - необхідність відродити чистий іслам, позбавлений всіх нововведень і побудувати нову єдину ісламську державу, яка це було за часів Пророка. Проте різняться моделі такої побудови – хоменйістського, саудівського чи іншого зразків. Створені організації проголошують необхідність священого джихаду – саме як війни проти війни проти навколишнього світу язичництва, багатобожжя, ідолопоклонства, безбожництва, атеїзму, зради і зневіри – проти віровідступництва. 

Вчення ісламістів спираються на богословські  положення (фікх) про  існування Дар-аль-харб і Дар-уль-салам. Між цими територіями укладається мир, і війна легітимна лише в разі порушення миру та нападу на мусульман.  Для ісламістів, всі, хто не згодні з ними – невірні, «територія війни». Більш того, до невірних відносять навіть мусульман, які сповідують іншу течію ісламу – наприклад шиїти, вважаються віровідступниками. Так, свого часу лунали заклики – «вбий шиїта і ти потрапиш в рай».

Якщо пильніше придивитися  до Священних Книг, стає зрозумілим, що терорист не може бути мусульманином, а мусульманин терористом, а їх ідеологія заснована на невірному  вирваному з контексту трактуванні сур Корану, а війна дозволена лише у випадку посяганні іновірців на мусульман за їх релігійною ознакою, зовнішньої агресії і є відповіддю на неї.

1998 року Бен Ладен, не  маючи релігійно-богословської освіти  і настанови якого не є обов’язковими  ні для кого, оголосив, що США  винні перед ісламським світом, ведучи війну (Ірак), і захищаючи  «маленьку державу» (Ізраїль), а отже  сприяють подальшому вбивству (мусульман  і Єрусалимі). З огляду на це, в цій фатві (толкуванні шаріату) , з’являється дозвіл на вбивство  американців, щоб визвільнити  мечеть Аль-Акса і заклик до  індивідуального джихаду (чого  немає в релігійних текстах). В статуті ХАМАС говориться про те, що відмова від будь-якої території – а всі арабські землі є батьківщиною будь-якого мусульманина – це відмова від релігії, і тому в жодному разі не можна погоджуватися на це, а потрібно лише вести війну [за визволення Палестини].

Таким чином, ми бачимо, що класична концепція, закладена в шаріаті,

полягає в тому, щоб не допустити Світ Війни в Світ Ісламу, та давати відсіч ворогам, які нападають. Для середньовічних арабів нагальною  необхідністю було захоплення нових  територій, розширення Халіфату під  гаслами розповсюдження ісламу. І  нарешті ісламістські концепції  ставлять за мету, по-перше, визволення захоплених територій (Палестина), а  по-друге, боротися з ворогами (=американцями) всюди і будь-якими засобами, (оскільки досить складно вирішити чи є «ворог»  правовірним чи ні і чи дійсно він  вже зробив перший акт агресії).

Говорячи про геополітичні концепції окремих ісламських держав, особливу увагу хотілося б звернути на Іран,

¹