• гнучкий графік занять;
• вільне обговорення цілей і змісту навчання;
• вільне обговорення методів навчання;
• вільне обговорення методів оцінки;
• вибір механізмів підтримки.

Відкритий доступ

Термін  відкритий доступ припускає відсутність:

• офіційних вступних вимог;
• необхідності наявності атестатів, дипломів як попередньої умови вступу;
• вступних іспитів.

Гнучке  навчання

Термін  гнучке навчання підкреслює створення  умов, що характеризуються наступними особливостями:

• злиття методів відкритого та дистанційного навчання, навчання з використанням медіа- і класних занять;
• учень є центром процесу навчання;
• визнання наявності розмаїтості стилів навчання й потреб учнів;
• визнання важливості об'єктивності при складанні програм навчання та у педагогіці;
• використання великої розмаїтості джерел і засобів навчання;
• формування вмінь і прагнення до "навчання протягом всього життя" в учнів і викладачів;

Привабливі  риси дистанційної освіти

Гнучкість: учні, студенти, слухачі, що одержують дистанційну освіту, в основному не відвідують регулярних занять, а навчаються у зручний для себе час та у зручному місці.

Модульність: в основу програми дистанційної освіти покладається модульний принцип; кожний окремий курс створює цілісне уявлення про окрему предметну область, що дозволяє з набору незалежних курсів модулів сформувати навчальну програму, що відповідає індивідуальним чи груповим потребам.

Паралельність: навчання здійснюється одночасно з професійною діяльністю (або з навчанням за іншим напрямком), тобто без відриву від виробництва або іншого виду діяльності.

Велика  аудиторія: одночасне звернення до багатьох джерел навчальної інформації великої кількості учнів, студентів та слухачів, спілкування за допомогою телекомунікаційного зв'язку студентів між собою та з викладачами.

Економічність: ефективне використання навчальних площ та технічних засобів, концентроване і уніфіковане представлення інформації, використання і розвиток комп'ютерного моделювання повинні призвести до зниження витрат на підготовку фахівців.

Технологічність: використання в навчальному процесі нових досягнень інформаційних технологій, які сприяють входженню людини у світовий інформаційний простір.

Соціальна рівність: рівні можливості одержання освіти незалежно від місця проживання, стану здоров'я і соціального статусу.

Інтернаціональність: можливість одержати освіту у навчальних закладах іноземних держав, не виїжджаючи зі своєї країни та надавати освітні послуги іноземним громадянам і співвітчизникам, що проживають за кордоном.

Нова  роль викладача: дистанційна освіта розширює і оновлює роль викладача, робить його наставником-консультантом, який повинен координувати пізнавальний процес, постійно удосконалювати ті курси, які він викладає, підвищувати творчу активність і кваліфікацію відповідно до нововведень та інновацій.

Позитивний  вплив на студента (учня, слухача): підвищення творчого та інтелектуального потенціалу людини, що одержує дистанційну освіту, за рахунок самоорганізації, прагнення до знань, використання сучасних інформаційних та телекомунікаційних технологій, вміння самостійно приймати відповідальні рішення.

Якість: якість дистанційної освіти не поступається якості очної форми навчання, оскільки для підготовки дидактичних засобів залучається найкращий професорсько-викладацький склад і використовуються найсучасніші навчально-методичні матеріали; передбачається введення спеціалізованого контролю якості дистанційної освіти на відповідність її освітнім стандартам. 
 

2. Історія становлення ДО в Україні

Вирішення нових завдань, поставлених перед  системою освіти України процесами  державотворення, кардинальними змінами  в суспільно-політичному житті  суспільства, вимагає вироблення адекватної організаційної структури системи  освіти, яка б забезпечувала перехід  до принципу "освіта впродовж усього життя". Вирішення цієї проблеми можна знайти через добре відому в усьому світі систему дистанційного навчання.

Розвиток  дистанційної освіти в Україні розпочався значно пізніше, ніж у країнах  Західної Європи і здійснювався за умов низького рівня інформатизації українського суспільства, незначної  кількості оснащення комп'ютерною  технікою шкіл України та відсутності  спеціалізованих методик дистанційного  навчання. Теоретичні, практичні та соціальні аспекти дистанційної освіти розроблені в нашій країні недостатньо. Кількість наукових організацій  та вищих навчальних закладів України, які активно розробляють або  використовують відповідні курси дистанційного  навчання досить незначна.

Розвиток  дистанційної освіти в Україні відбувається з урахуванням уже існуючих досягнень  в цій галузі. У динаміці цього  процесу можна умовно виділити кілька етапів. Перші кроки до розвитку ДО в Україні були зроблені ще наприкінці 90-х років. У лютому 1998 р. Верховна Рада приймає Закон України "Про національну програму інформатизації", в якому формулюються задачі з інформатизації освіти та визначаються напрямки їх реалізації. З моменту прийняття цього Закону у системі освіти України відбувається ряд позитивних змін у галузі інформатизації та освоєння Internet.

З 1997 року в Україні регулярно проводяться  Всеукраїнські конференції "Інтернет - технології в інформаційному просторі держави". В 1998 році науковці країні організовують та проводять національну  конференцію в Одесі, на якій відбулося  підписання меморандуму про співробітництво  між 27 ВНЗ України. Спільною постановою Президії Національної Академії наук України і Колегії Міністерства освіти України в 1997 році було створено Асоціацію користувачів телекомунікаційною мережею закладів освіти і науки  України з координуючим "Центром  Європейської інтеграції" у місті  Києві, який в подальшому отримав  офіційну назву Українська науково-освітня  телекомунікаційна мережа "УРАН".

В 2000 році Міністерство освіти та науки України  затвердило "Концепцію розвитку дистанційної освіти в Україні", яка передбачає створення в країні системи освіти, що забезпечує розширення кола споживачів освітніх послуг, реалізацію системи безперервної освіти "протягом всього життя" та індивідуалізацію навчання при масовості освіти.

Крім  того, створення Українського центру дистанційної освіти на основі Національного  технічного університету України "Київський  політехнічний інститут" дало можливість проводити в Україні курси  навчання для викладачів ВНЗ, розроблювачів  дистанційних курсів і укладати договори з ВНЗ про співробітництво  з метою координації створення  системи дистанційної освіти в Україні.

Таким чином, розвиток ДО в Україні пройшов  два фундаментальні етапи становлення. Згідно "Концепції розвитку дистанційної освіти в Україні" від 20 грудня 2000 року в перший етап розвитку вітчизняної  дистанційної освіти протягом 2001 року відбулося:

• створення організаційної структури системи ДО;
• розробка правових основ і стандартів ДО;
• створення матеріально-технічної бази реґіональних і локальних центрів ДО;
• створення первинного фонду дистанційних курсів і забезпечення їх експериментального впровадження;
• розробка засад фінансування системи ДО;
• реалізація пілотних проектів впровадження ДО.

На другому  етапі розвитку дистанційної освіти в Україні протягом 2002-2003 рр. проходило:

• повномасштабне розгортання і впровадження дистанційної освіти як форми навчання, рівноцінної з очною, заочною та екстернатом;
• впровадження системи багатоканального фінансування юридичних і фізичних осіб системи ДО;
• розробка і впровадження системи пільг щодо використання комп'ютерних мереж і телекомунікаційної інфраструктури для складових системи ДО (юридичних і фізичних осіб);
• впровадження системи ліцензування, атестації та акредитації закладів ДО;
• інтеграція системи ДО України у світову систему.

Організаційна структура системи дистанційної освіти України на даному етапі включає:

• Раду з питань моніторингу розвитку дистанційної освіти при Кабінеті Міністрів України;
• координаційну Раду Міністерства освіти і науки України з питань дистанційної освіти;
• Український центр дистанційної освіти;
• регіональні центри ДО у містах Харків, Львів, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ, Хмельницький;
• локальні центри ДО;
• базові центри ДО за напрямками фахової підготовки;
• науково методичні комісії за напрямками діяльності системи ДО.

Проблеми  впровадження ДО в  Україні

Незважаючи  на досить об'ємний перелік позитивних якостей дистанційної освіти, як і  в будь-якій іншій формі навчання, в ній можна виділити кілька недоліків. Перш за все це ускладнена ідентифікація  дистанційних студентів, оскільки на сучасному  етапі розвитку технологій перевірити, хто ж саме здає екзамен досить складно. Однак, ВНЗ, які надають  можливість навчання на дистанційних курсах, знайшли вихід з ситуації в обов'язковій присутності студента на кількох екзаменах у вищому навчальному закладі. При цьому  є обов'язковим надання документів, що підтверджують особу.

Крім  того, досить вагомою проблемою є  низька пропускна спроможність електронної  мережі під час навчальних чи екзаменаційних телеконференцій. Від цього, передовсім, страждають дистанційні студенти невеликих  містечок України, яким, власне, найбільше  підходить ДО через географічну  віддаленість від наукових осередків.

Серед важливих недоліків дистанційної форми  освіти в Україні варто також  виділити недостатній безпосередній  контакт між персональним викладачем (тьютором) та дистанційним студентом  через надзвичайну професійну завантаженість вітчизняних педагогів. Студенти закордонних  дистанційних курсів можуть отримувати відповіді на свої листи вже через  кілька годин, оскільки викладачів в  країнах зі значним досвідом впровадження ДО набагато більше, ніж студентів. На жаль, в Україні склалася протилежна ситуація - бажаючих отримати дистанційну  освіту у нас багато, а досвідчених  викладачів, знайомих з новітніми  технологіями дистанційного спілкування, обмаль.

Загалом, дистанційна освіта в Україні  не відповідає вимогам, що ставляться до інформаційного суспільства і  не забезпечує повноцінного входження  України в міжнародний освітній простір. Щоб система дистанційного  навчання (ДН) зайняла гідне місце  в системі освіти України, потрібно, передовсім, створити глобальну комп'ютерну мережу освіти й науки, оскільки саме комп'ютер дає змогу отримувати навчальний матеріал, є водночас і бібліотекою, і центром довідкової інформації, і комунікативним центром, що робить його одним з учасників реалізації програми безперервної освіти в Україні.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки

На сьогоднішній день дистанційна освіта в вищих  навчальних закладах України знаходиться  на досить низькому рівні, порівняно  з розвинутими країнами світу. Національний транспортний університет не є виключенням. В НТУ дистанційна освіта прирівнюється  до заочної форми навчання, хоча як було зазначено вище це досить різні  поняття. На мою думку, дистанційна  освіта повинна займати не останнє  місце в процесі навчання студентів, оскільки вона надає можливість отримати необхідні знання всім людям, які  за певних причин не в змозі відвідувати вищі навчальні заклади. Отже, я вважаю, що основними завданнями сучасного етапу розвитку системи дистанційної освіти, як для НТУ так і для інших вищих навчальних закладів України є:

• усвiдомлення керiвниками освiти, органами управлiння, професорсько-викладацьким складом i широкою педагогiчною спiльнотою доцiльностi, необхiдностi та можливостi впровадження дистанцiйного навчання у вiтчизняну освiту;
• створення національних, галузевих, регіональних місцевих підсистем дистанційної освіти і відповідних до них телекомунікаційних мереж з виходом до мережі Інтернет;
• розробка навчально-методичних комплексів дистанційного навчання та їх сертифікація;
• створення локальних телекомунікаційних мереж з виходом до Інтернет навчальних закладів і формування їх Web-сайтів дистанційного навчання;
• підготовка кадрів для дистанційного навчання;
• формування експериментальних навчальних груп та їх дистанційне навчання