Вчення В.І. Вернадського про ноосферу

Зміст 
 

Вступ

1. В.І. Вернадський як творець вчення про Ноосферу

2. Теорія ноосфери В.І. Вернадського

3. Україна на шляху  до Ноосфери

Висновок

Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

     Незважаючи  на появу уявлень про єдність  Природи і Людини, їх взаємо обумовленості, ці два світи в свідомості вчених XIX ст. ще не були взаємопов’язаними. Такою зв’язуючою ланкою позначилося вчення про ноосферу, яке почало формуватися В.І.Вернадським на початку нинішнього сторіччя. До 1900 р. ним був підсумований досвід багаторічних досліджень. Таким чином Вернадський дав на відповідь питання місця Людини в картині загальнопланетарного розвитку. Вже в перші роки XIX ст. він почав говорити про те, що вплив Людини на навколишню природу росте так швидко, що не за горами той час, коли він перетвориться в основну геологостворюючу силу. І, як наслідок, він обов’язково повинен буде прийняти на себе відповідальність за майбутній розвиток природи. Розвиток навколишнього середовища і розвиток суспільства стануть нерозривними. Біосфера перейде одного разу в сферу розуму — ноосферу. Станеться велике об’єднання, внаслідок якого розвиток планети зробиться направленим - що направляється силою розуму.

     З терміном “ноосфера” не все просто: немає однозначного його тлумачення. Загалом так прийнято називати частину біосфери, яка опиняється під впливом людини і перетворюється нею. З цього деякі автори роблять висновок, що перехід біосфери в ноосферу означає лише поступове освоєння людиною біосфери. Однак треба зазначити, що подібна трансформація поняття не є правомірною. Ноосфера Вернадського — це такий стан біосфери, коли її розвиток відбувається цілеспрямовано, коли Розум має можливість направити розвиток біосфери в інтересах Людини, її майбутнього.

   
1. В.І. Вернадський як творець вчення про Ноосферу 

      Сучасне вчення про біосферу створив і  розвинув В. І. Вернадський (1863 — 1945). Його творчому генієві були притаманні не тільки глобальність мислення, а й вихід за рамки експериментальної науки. Президент Української академії наук, академік Петербурзької АН, а потім AH CPCP, член численних іноземних академій, непересічний природознавець-мислитель залишив нам цілісне бачення світу і завдань людини як на Землі, так і у Всесвіті.

      Народився він у Петербурзі. Мати була українкою, та й корені роду Вернадських сягають Запорізької Січі. На все життя вчений зберіг любов до української мови, культури, історії та науки.

      В. І. Вернадський отримав блискучу освіту. Він навчався в Петербурзькому університеті у 80-х роках минулого століття, коли там викладали великі вчені В. В. Докучаєв, Д. І. Менделєєв, О. і. Воєйков, О. М. Бекетов, М. П. Вагнер та ін., володів європейськими мовами, в юні роки відвідав Берлін, Мюнхен, Лондон, Париж, міста Італії. Його методологія вирізнялася вражаючою широтою підходу до проблем людства. Він закликав і інших учених не лише порівнювати науковий світогляд різних епох, а й вивчати структуру науки вкупі з іншими формами суспільної свідомості — філософії, релігії, мистецтва, навіть з матеріальною практикою і соціальними умовами життя населення тієї епохи. Мислитель написав блискучі статті про творчість Ломоносова, Канта, а в наукових працях цитував найвидатніших учених світу. Науковий метод розглядався ним як важливий, але не єдиний метод пізнання реальності.

      В. І. Вернадський створив цілий комплекс наук про Землю — від генетичної мінералогії до біохімії, радіології, вчення про біосферу.

      Він принципово відкинув старий біологічний  підхід — дослідження окремо того чи іншого живого організму, а висунув на перше місце поняття життя як організованої сукупності живої речовини. Вчений підкреслював, що речовина планети (а також і в Космосі) утворюється в кругообігу «мертве — живе — мертве», що «біогенні породи» (тобто створені живою речовиною) становлять значну частину її (біосфери) маси, «... йдуть далеко за межі біосфери ... вони перетворюються, втрачаючи всякі сліди життя, в гранітну оболонку». «Геохімія доводить неминучість живої речовини для цього кругообігу всіх елементів і тим ставить на науковий грунт питання про космічність живої речовини»,— писав він у монографії «Жива речовина», стверджуючи, що життя — така ж вічна складова буття, як матерія та енергія [3]. 

     2. Теорія ноосфери В.І. Вернадського 

     Головною  темою вчення про ноосферу стала  тема єдності біосфери й людства. Вернадський у своїх роботах показує корені цієї єдності, розглядає значення організованості біосфери в розвитку людства. Це дає можливість зрозуміти місце й роль історичного розвитку людства в еволюції біосфери, закономірності переходу в ноосферу.

     В основі вчення Вернадського про ноосферу лежить Ідея про те, що людина не є самодостатньою живою істотою, яка існує за своїми законами, вона Існує всередині природи і є її частиною. Ця єдність є наслідком функціональної нерозривності навколишнього середовища й людини. Цю нерозривність Вернадський намагався показати з погляду біогеохімії. Людство саме по собі є природним явищем і цілком закономірно, що біосфера може впливати не тільки на середовище життя, але й на образ думки [2].

     Однак і людина, у свою чергу, впливає  на природу. І цей вплив стає чимраз більш помітним. Це можна довести за допомогою того факту, що останнім часом помітно активізувалися планетарні геологічні сили. Через це процес еволюції переходить в область мінералів. Помітно змінюються грунти, води й повітря Виходить, що еволюція видів сама по собі стала геологічним процесом, тому шо в процесі еволюції виникла нова геологічна сила Можна зробити висновок про те, що геологічною силою є зовсім не Homo sapiens, а його розум, наукова думка соціального людства, У «Філософських думках натураліста» Вернадський писав про те, що в останні тисячоліття можна спостерігати інтенсивне зростання впливу однієї видової живої речовини — цивілізованого людства — на зміну біосфери. Саме під впливом людської праці й наукової думки біосфера стає ноосферою — набуває нового стану.

     Ми  одночасно спостерігачі й виконавці  повної зміни біосфери. Слід зауважити, що перетворення навколишнього середовища за допомогою наукової людської думки  й організованої праці не є стихійним процесом. Корені цього лежать у самій природі й були закладені ще мільйони років тому в ході природного процесу еволюції.

     Тому  можна зробити висновок, що висловлювання  про самознищення людства, про катастрофу цивілізації не мають під собою  вагомих підстав. Було б дуже дивним, якби наукова думка — породження природного геологічного процесу — суперечила б самому процесові. Ми стоїмо на порозі корінних змін у навколишнім середовищі: біосфера за допомогою переробки науковою думкою переходить у новий еволюційний стан — ноосферу.

     Заселяючи всі куточки нашої планети, спираючись на державно організовану наукову думку  і на її породження — техніку, людина сформувала у біосфері нову біогенну силу, яка підтримує розмноження і подальше заселення різних частин біосфери. Причому разом із розширенням області проживання людство стає чимраз більш згуртованою масою, тому що засоби зв’язку — засоби передачі думки — оперезали всю земну кулю [2].

     У сучасному світі наростають кризові  явища. З погляду теоретичної  кібернетики, цивілізоване людство  може вижити і зберегтися на нашій  планеті тільки шляхом об’єднання всього колективного інтелекту людства. Сучасний стан планети вчені називають техносферою, адже техніка і технології переважають над гуманітарними аспектами життя. Досить пригадати Чорнобильську ядерну катастрофу.

     З погляду теорії ноосфери, цивілізоване людство може вижити тільки у вигляді (у формі) ноосфери. І головною метою ноосфери є виживання цивілізованого людства як біологічного виду. Цим ноосфера відрізняється від техносфери, бо головною метою техносфери є зароблення грошей, отримання багатства будь-якою ціною. Прагнення до багатства та до влади — рушійні сили техносфери. У ноосфері головна мета — максимальне продовження життя цивілізованого людства [1]. 

3. Україна на шляху  до Ноосфери 

     Сьогодні, на зламі тисячоліть, ми стоїмо тільки на самому початку шляху до наукового  управління планетою. Нове, третє, тисячоліття можна назвати тисячоліттям ноосфери. На цьому шляху до ноосфери людство повинне об’єднатися політично в одну цілісну систему.

     Для нас, жителів багатостраждальної України, принципово важливе значення має  питання виживання нашої країни. З погляду теорії ноосфери, для цього необхідна максимальна мобілізація всіх інтелектуальних і наукових сил нашої країни, об’єднання вчених та інтелігенції для порятунку України. Необхідна пропаганда наукових знань у всіх сферах життя і науковий підхід до управління українською державою, як це пропонував академік В. Глушков[1].

     Україна має великий науковий потенціал  і випереджає багато країн світу  у справi проходження до ноосфери. Наведемо декілька прикладів.

     Україна першою у світі добровільно відмовилася від колосального запасу ядерної зброї, який становив 36 тисяч «Хіросім». Вчення про ноосферу розвинув український вчений, академік В.Вернадський. Ідеї Вернадського розвивають українські вчені Віталій Межжерін та Михайло Голубець. В.Межжерін розробив нову теорію пульсуючої біосфери. Директор Інституту екології Карпат академік М. Голубець розробив оригінальне вчення про соціосферу. Поняття про ноосферу включене до українських шкільних підручників із географії.

     Українські  вчені мають світовий пріоритет  і в області кібернетики. Академік Віктор Глушков організував у Києві перший у світі Кібернетичний центр і розробив проект кібернетичного управління державою в умовах комуністичної політичної системи. Автор цієї статті розвинув ідеї Глушкова стосовно демократичної політичної системи .

     Народний  депутат України Олександр Чубатенко  в 2001 році організував віртуальну політичну  партію, яка діяла у мережі Інтернет. Чубатенко запропонував проект віртуального парламенту і віртуального уряду  — ці проекти розроблено вперше на світовому рівні.

     Віртуальний уряд на світовому рівні узгоджується зі словами Біблії про те, що всі  царства впадуть і світом правитимуть 144 тисячі мудреців. Сучасна техніка  дає принципову можливість для реалізації цього пророцтва Біблії.

     Народний  депутат України Олександр Зінченко розробив проект супутникової цифрової інформаційної системи для України і чітко показав, що ця система дозволить провести комп’ютерні референдуми.

     В Україні є значний науковий потенціал, є п’ять державних академій наук, організовано понад тридцять суспільних академій наук, зокрема, вперше у світі організовано Академію космічних наук та Українську академію оригінальних ідей.

     На  Українському радіо є радіопередача  «Ідеологія для України». Можна сміливо  стверджувати, що найкращою ідеологією для України може стати ідея ноосфери — сфери наукового розуму, тим більше, що ідеологію ноосфери розвивали переважно українські вчені.

     Це  тільки короткий перелік основних досягнень  України у найскладнішій політичній проблемі просування України шляхом до ноосфери [1].

Висновок 

     Теорія  біосфери В. Вернадського — це виведені основні закони гармонійного розвитку всього живого на Землі. На жаль, людина й досі не розуміє чи не хоче розуміти, що, вступаючи в протиріччя із законами гармонійного розвитку Всесвіту, протиставляючи себе законам розвитку Природи, вона поставила під загрозу не лише існування самої себе як продукту Природи, як свідомої істоти, яку створила Природа, але й ставить під загрозу процес розвитку цивілізації в цілому. Для чого творець дав людині, на відміну від тварини, свідомість? У першу чергу для того, щоб саме через розвиток своєї свідомості самоудосконалюватись у гармонії із космосом. Кожна Людина повинна знати своє призначення на цій Землі і ті закони Всесвіту, які вона повинна виконувати. На жаль, історія розвитку суспільства впродовж останнього століття (тепер уже старої епохи), однозначно свідчить, що Людина не розуміє, не усвідомлює найважливішої своєї місії на Землі. Власне, це основне протиріччя ХХ століття: людина, не розуміючи свого призначення на Землі, поставила себе над Природою. Власне сьогодні маємо, що маємо. Уже в перші роки ХХ віку В. Вернадський почав говорити про те, що вплив Людини на оточуючу Природу зростає настільки швидко, що не за горами той час, коли вона перетвориться в основну геологоутворюючу силу. Людина повинна взяти на себе відповідальність за майбутній розвиток Природи. Процес розвитку оточуючого середовища і суспільства стане нерозривним, Біосфера перейде в сферу розуму, в ноосферу, коли розвиток планети буде направлятись силою Розуму.

Список  використаної літератури 

1. НООСФЕРА: слов’янський шлях?//День - №106, п'ятниця, 14 червня 2002
2. Вернадский В. И. Биосфера. — М.: Мысль, 1967.
3. Володимир Вернадський у контексті сучасності// Кримська Світлиця - №13, 28.03.2007.
4. www.grinchuk.lviv.ua
5. http://www.lib.ua-ru.net