Сутність регіональної економіки та її регіональні особливості

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана

Кафедра регіональної економіки 
 
 
 
 
 

Реферат

на  тему: «Сутність регіональної економіки та її регіональні особливості» 
 
 
 

                                      Виконала:

                                                         студентка 1 курсу,2 групи

                                                         спеціальність фінанси 6508

                                               заочної форми навчання

                                       Баришполець Надія 

                                       Науковий керівник

                                              професор Олійник Я.Б. 
 
 
 
 
 
 

Київ 2010

 

Зміст 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

Вступ

     Економічна  незалежність України тісно пов’язана  з економічною самостійністю  регіонів, яка потребує ефективного  інтегрування прогресивних форм ведення  господарства на регіональному рівні. З цієї точки зору, очевидна необхідність вивчення накопиченого досвіду та застосування наукових розробок у системах господарювання регіонального рівня.

     Сьогодні  збільшення регіонального управління економічним розвитком країни є загальносвітовою тенденцією. Це пов’язано із суттєвим збільшенням територіального взаємозв’язку різних факторів економічного та соціального розвитку, збільшенням мобільності трудових ресурсів, посиленням територіального поділу праці та залежності економічних результатів від екологічної ситуації території, а також зі збільшенням важливості міжнародного аспекту.

     З огляду на необхідність надання регіонам більших можливостей управління економічним розвитком, на передній план висувається проблема трансформації форм управління соціально-економічним розвитком регіонів з орієнтацією на ринкові принципи господарювання, формування економічного механізму управління на регіональному рівні та комплексного дослідження окремого регіону як єдиної економічної системи.

     Негативні тенденції сучасного економічного розвитку України потребують негайного вирішення за рахунок науково обґрунтованого підходу до розв’язання проблем регіонального розвитку.

 

      Суть та еволюція розвитку регіональної економіки як науки

     Регіональна економіка – це система суспільних відносин, яка історично склалась в межах областей держави та охоплює виробничі, фінансові, кредитні, суспільні відносини території конкретного регіону. Як наука, регіональна економіка є комплексною дисципліною, яка вивчає закономірності формування та функціонування господарства регіону з урахуванням історичних, національних,екологічних, демографічних чинників.

     Поступове зростання інтересу до розв’язання  проблем поліпшення розвитку окремих  регіонів (особливо депресивних, відсталих) і необхідність врахування для цього не тільки економічних, а й соціальних, регіонально-політичних, управлінських, екологічних та інших сторін їх формування привело до виникнення науки регіоністики (засновником її назви був У.Ізард). Суть регіоністики – у комплексному підході до вирішення сукупності всіх соціально-економічних, політичних, історичних, природно-екологічних та інших аспектів регіонального розвитку. Регіональна економіка стає частиною «регіоністики», яка безпосередньо досліджує тільки економічні особливості розвитку регіонів.

     Процеси глобалізації світової економіки сприяли  виникненню ще одного напряму регіоністики – регіоналізму, який є прикладним напрямком створення міжнародних(відкритих для іноземного капіталу) зон економічного розвитку. Регіоністика і регіоналізм ґрунтуються на теорії «полюсів зростання» Ш.Перру і концепції створення «спеціальних економічних зон», яку безумовно можна розглядати як послідовний розвиток ідей «центрів зростання».

     Досі  термін «регіональна економіка» практично не використовувався. Але це не означає, що регіональні аспекти розвитку і розміщення господарства зовсім на досліджувалися. У колишньому СРСР розглядом таких питань займалася економічна географія, у надрах якої вироблявся комплексний підхід до вивчення проблем регіонального розвитку (економічних районів, ТВК, галузевих і міжгалузевих комплексів). Другий напрям досліджень виник у надрах економічної науки як прикладний аспект оцінки ефективності розміщення виробництва у нових великомасштабних господарських проектах. Він дістав назву «розміщення продуктивних сил». Його досягнення – використання економіко-математичних розрахунків для дослідження ефективності розміщення.

     Значним досягненням регіональної економіки  розглянутого періоду можна вважати створення економетричних моделей територіальної організації господарства, які так і залишилися на рівні теорії розміщення, тому що жодна з них не була впроваджена в реальне життя.

     М.Некрасов першим із радянських економістів спробував  «прив’язати» західну регіональну  економіку до «радянської науки  про розміщення продуктивних сил». За його визначенням, «соціалістична регіональна економіка, як галузь економічної науки, спирається на економічні закони соціалізму, вивчає сукупність економічних і соціальних факторів і явищ, що зумовлюють планове формування і розвиток продуктивних сил і соціальних процесів у регіональній системі країни і кожному регіоні. Регіональна економіка виробляє економічні стратегічні позиції регіонального розвитку продуктивних сил, які визначають вдосконалення територіальної організації господарства СРСР. Раціональне розміщення продуктивних сил розглядається як основа, головна складова регіональної економіки».

     Отже, регіональна економіка на пострадянському  просторі є відносно новою наукою і перебуває у початковій стадії становлення. 

     Предмет, структура і методи сучасної регіональної економіки

     Об’єктом вивчення регіональної економіки є національна система господарювання як сукупність регіональних господарських комплексів.

     Предметом дослідження регіональної економіки  є:

• економіка окремого регіону;
• економічні зв’язки між регіонами;
• регіональні системи (у т.ч. національна економіка як сума взаємодіючих регіонів);
• розміщення продуктивних сил (процес стихійного і цілеспрямованого розподілу по території об’єктів і явищ);
• регіональні аспекти економічного життя, пов’язані з виробництвом, трудовою діяльністю, рівнем життя населення та ін.

     Отже, регіональна економіка досліджує  просторову організацію економіки(господарства), її галузеві аспекти розвитку і розміщення, господарство регіонів, соціальні та екологічні аспекти економічного розвитку регіонів та ін.

     Структура  регіональної економіки складається із таких сфер дослідження:

• теорія, методологія і методи;
• регіональні проблеми розвитку:

1)регіональна динаміка трансформація економічного простору та інвестицій, зайнятості і доходів населення, зовнішньоекономічної діяльності та ін.;

2)визначення  неоднорідності економічного простору;

3)виділення проблемних регіонів розвитку;

• проблеми державного регулювання регіонального розвитку:
1. зарубіжний досвіт, його інструменти економічного регулювання;
2. регіональна економічна політика країни.

     Регіональна економіка використовує широкий комплекс наукових методів, основними з яких є такі:

• системний аналіз
• метод систематизації (поділ на класифікації, типології і т.ін.)
• балансовий метод (становлення регіональних та галузевих балансів)
• метод економіко-географічного дослідження
• регіональний метод
• галузевий метод
• місцевий метод
• картографічний метод  
• економіко-математичне моделювання

 
 

     Поняття регіону в регіональній економіці

     Одною з головних категорій регіональної економіки є поняття регіон. Регіони поділяються на:

• макрорегіони - групи країн, великі частки окремої країни, економічні райони, територіально-адміністративні одиниці;
• мезорегіони - можуть бути області або їх групи, частки областей та ін.;
• мікрорегіони –частки областей, адміністративні райони або їх сукупності, агломерації, міста й інші населені пункти.

     Слаборозвинений регіон – це територія з рівнем розвитку промислового виробництва, значно нижчим, ніж у середньому по країні.

     Депресивний регіон є промислово розвиненою територією, кризовий стан якої є виявом структурної кризи економіки та нерівномірності розвитку промислового виробництва за галузями та регіонами країни. Зупинка підприємства спричиняє повну деградацію подібних населених пунктів.

     Показники за якими здійснюється визначення депресивних територій:

• для регіонів першого типу – за валовою доданою вартістю на душу населення , яка обчислюється як середня за п’ять попередніх років;
• другого типу;
• для промислових районів – за рівнем безробіття, за методологією МОП, часткою зайнятих у промисловості, темпами зростання у промисловому виробництві;
• для аграрних регіонів – за щільністю населення, рівнем зайнятості у сільському господарстві, рівнем депопуляції населення;
• для міст обласного значення – за рівнем безробіття, за методологією МОП; часткою довготривалого безробіття, рівнем середньої заробітної плати, рівнем злочинності серед населення.

     Інструментами стимулювання розвитку депресивних  територій можуть бути:

• установлення спеціального режиму інвестиційної та інноваційної діяльності суб’єктів господарювання, що реалізують проекти в пріоритетних сферах економіки, створюють нові робочі місця, відновлюють екологічно безпечні умови життєдіяльності;
• спрямовування державних капітальних вкладень у розвиток виробничої, комунікаційної та соціальної інфраструктури;
• надання підтримки , у т.ч. фінансової, малим підприємствам у створення інфраструктури розвитку підприємництва;
• впровадження спеціальної податкової політики;
• створення спеціальних фондів регіонального розвитку;
• реструктуризація чинних підприємств і диверсифікація виробництва, тимчасова консервація збиткових підприємств,закриття підприємств, що використали можливості свого існування;
• надання підприємствам державних замовлень на виробництво;
• виведення території з експлуатації,переселення жителів( для районів техногенних та інших катастроф);
• надання допомоги населенню, виділення кредитів на освіту, перекваліфікацію, будівництво житла та ін.

     Спеціальні  економічні зони. Мета створення СЕЗ – залучення іноземних та внутрішніх інвестицій, прискорення темпів економічного зростання, освоєння нових технологій, насичення внутрішнього ринку високоякісними товарами, організація експортних виробництв, сприяння розвитку відсталих регіонів, забезпечення більшої зайнятості населення, спільна підготовка фахівців та ін.