Суспільно-географічне дослідження населення міста Києва

    На  показник народжуваності суттєво впливає статево-вікова структура населення у репродуктивному віці. Станом 01.01.2006р. чисельність постійного жіночого населення міста складала 1422,9 тисячі (53,7% від усього населення), з них у віці 15-49 років – 786,0 тисяч жінок (55,2% від усіх жінок). В порівнянні з даними перепису населення 2001 року частка жінок плідного віку зменшилась на 1,1%. Негативно впливають на народжуваність зміни в співвідношенні між чоловіками та жінками. Високий рівень смертності чоловіків у середніх вікових групах (35-45 років) деформує це співвідношення. Серед постійного населення м.Києва на початок цього року перевищення чисельності жінок над чоловіками починається вже з 25 років та продовжується до 45-49 років (період репродуктивного віку жінок).

    Співвідношення  між чоловіками і жінками неоднакове у різних вікових групах. У дитячому і юнацькому віці приблизно однакова кількість дівчат і хлопців, навіть хлопців дещо більше. Але вже в середньому віці співвідношення поступово змінюється на користь жінок, у старшому віці чоловіків майже у два рази менше, ніж жінок.

    За  даними 2000 року кількість чоловіків  становить 1238 тисяч, а жінок – 1395. Тобто на 1000 жінок припадає 887 чоловіків.

    У віковій структурі населення  міста в останні роки спостерігаються  зміни, які притаманні усім європейським державам: скорочується питома вага дітей з 18,3% (1999р.) до 13,6% (2006р.), зростає питома вага осіб пенсійного віку (1999р. – 18,2%; 2006р. – 19,7%), що свідчить про поступове постаріння населення міста. На сьогодні в м.Києві спостерігається ситуація, коли на 100 дітей припадає 146 осіб пенсійного віку. [6]

    За  даними 2007р. середня тривалість життя у місті Києві становіть 38,4 роки – це менше порівняно з середньою тривалістю життя по Україні (39,3 роки). На нижчу тривалість життя впливає несприятлива екологічна ситуація у місті. 

    3. Міграції та їх вплив на чисельність та структуру населення міста

    Міграція  населення – це територіальні переміщення населення, пов’язані зі зміною місця проживання. Вони мають різну інтенсивність, спрямованість, тривалість, залежать від багатьох причин. За причинами міграції бувають соціально-економічні, екологічні, політичні, сімейно-побутові (возз’єднання родин), релігійні, етнонаціональні. Міграційний приріст (скорочення) населення або сальдо міграції – це різниця між кількістю прибулих на дану територію та кулькістю вибулих за її межі. [7]

    Дані  з міграції населення в органах  державної статистики розраховуються на базі талонів зняття з реєстрації місця проживання в Україні, а  також талонів реєстрації місця  проживання, які введені МВС України для забезпечення повноти інформації довідкових картотек обліку населення та розроблення статистики прибуття за всіма видами переміщень населення. Талони являють собою документи анкетної форми. Вони заповнюються у паспортних службах на всіх громадян, які прибули (вибули) з однієї місцевості в іншу на постійне або тимчасове проживання строком 6 місяців. [4]

    Київ - найбільше місто України. Чисельність  його в основному збільшилась  внаслідок міграційного приросту, а  саме переселення з інших областей України. Найбільше прибуло з Київської області та сусідніх Житомирської й Чернігівської областей.

      У всіх районах м.Києва за січень–грудень 2009р. зафіксовано міграційний приріст населення. Його значення було найбільшим у Солом′янському районі – 5008 осіб (13,5‰), Голосіївському – 2549 осіб та Шевченківському – 1928 осіб.

      Серед прибулих до столиці  91,7% становили мігранти з інших областей, 4,2% – з країн СНД, 4,1% – з інших країн. До інших областей вибуло 96,2% емігрантів, до країн СНД – 0,9%, до країн “далекого зарубіжжя” – 2,9%.

      За  січень 2010р. у столиці у міграційному обороті питома вага міжрегіонального міграційного потоку у січні 2010р. складала  
93,0%, тоді як на міждержавний потік припадало лише 7,0%.

      У всіх районах м.Києва крім Голосіївського, Печерського та Солом`янського за січень 2010р. зафіксовано міграційний приріст населення. Його рівень був найбільшим у Дарницькому та Дніпровському районах (0,5‰).

      Серед прибулих до столиці 89,6% становили мігранти з областей України, 10,4% – з інших  країн. До регіонів України вибуло  
96,9% емігрантів, до інших країн – 3,1%. [4] 

    4. Етнічний склад населення

    Етнічний  склад населення – результат довготривалого історичного процесу. Етнос (етнічна спільність) – стійкий соціальний вид угруповання людей, що виник історично і представлений плем'ям, народністю, нацією. Єдності етносу надають такі спільності, як мова, територія, господарювання, культура й побут, релігійна, расова, державна приналежність, історична доля. [7]

    За  національним складом населення  Києва, як і нашої держави, багатонаціональне. Кияни належать до різних націй і  народностей. Переважну більшість (78%) жителів міста становлять українці; великими етнічними групами є росіяни, євреї, білоруси, поляки та вірмени. А якщо полічити невеликі — то з’ясується, що в Києві проживають представники понад 130 етносів. Серед них — росіяни — 337,300 (13.1%), євреї — 17,900 (0.7%), білоруси — 16,500 (0.6%), поляки — 6,900 (0.3%), вірмени — 4,900 (0.2%), азербайджанці — 2,600 (0.1%), татари — 2,500 (0.1%), грузини — 2,400 (0.1%), молдавани — 1,900 (0.1%). [1]

    Корінних  киян серед жителів міста —  ледь понад половина (51%); третина — старожили, тобто мешкають у місті понад 20 років; решта 16% — новачки з різним стажем проживання в Києві. Переважна більшість (80%) киян, незалежно від стажу, є патріотами міста, пов’язуючи з ним свою долю. Не бачать у Києві власного майбутнього — лише 7%. Правда, якщо йдеться про дітей, то патріотизм дещо блідне: хотіли б, щоб їх діти жили в Києві — 74%, бачать своїх дітей в інших містах і країнах — 13%, або кожен восьмий киянин. [8]

    Серед киян побутують переважно дві  мови спілкування: українська та російська. Українською мовою спілкуються вдома 23% опитаних, російською — 52% та 24% спілкуються обома мовами в залежності від обставин. Приблизно один зі ста киян віддає перевагу іншій мові побутового спілкування.

    З давніх-давен українці були віруючими, поклонялися багатьом богам. З історії відомо, що в 988 р. князь Володимир похрестив киян у річці Почайні і з того часу в Києві найпоширенішою релігією є православне християнство. В Україні існує три гілки православ’я, а саме: Українська Православна Церква Київського Патріархату, Українська Православна Церква Московського патріархату та Українська Автокефальна Православна Церква. До революції в Києві діяло більше 400 церков. За роки Радянської влади більшість їх було зруйновано, пограбовано або просто закрито. За часів незалежності кількість віруючих зростає, відновлюються та будуються нові церкви та храми. За релігійною ознакою, в 2006 році 64% мешканців Києва назвали себе віруючими. Основну масу віруючих жителів Києва становлять православні, які є парафіянами Київського (67% віруючих) або Московського (18%) Патріархату. Порівняно невелика частина віруючих або відноситься до яких-небудь інших конфесій (3%), або взагалі утрудняється ідентифікувати себе з якоюсь певною конфесією (12%). [1,3] 

    5. Роль Київської міської агломерації в системі розселення

    Міська  агломерація – це група найбільш територіально наближених населених  місць, які характеризуються функціональною цілісністю, відносно розвинутими міжселищними зв’язками інтегративного характеру.

    Київська  агломерація – це моноцентрична агломерація з центром у місті Київ. Простягається вздовж ріки Дніпро. Головні чинники створення і існування агломерації: столиця України, ріка Дніпро, перепуття головних транспортних шляхів. Центр розвиненого сільскогосподарского району. Бориспільський міжнародний аеропорт. [9]

    Навколо моноцентричних агломерацій великих  міст, особливо столичних, формуються структурні зони, виникнення яких зумовлено  об’єктивними процесами урбанізації та концентрації розселенського і господарського потенціалу. Зазвичай моноцентричні агломерації охоплюють шість розселенських зон, які мають специфічні функції і характеризують рівень розвитку та сформованості агломерації.

    Для таких зон характерна специфічна поясно-секторна структура, при якій території з високими показниками урбанізації і щільності населення, сучасним інженерно-технічним облаштування та інноваційними наукоємними технологіями витягуються вздовж основних радіально спрямованих транспортних магістралей. На решті території формуються переважно сільські типи поселень із деяким переважанням селищ міського типу при набюлиженні до головних транспортних шляхів.

    Значна  частка території Київської міської  агломерації сформувалась під впливом  центральних історичних районів  ядра міського розселення. За площею історичного ядра (Подільський, Шевченківський, Печерський райони) Київ наближається до показників Лондона, випереджаючи Москву. Однак, чисельність мешканців центральних районів в два рази менша, ніж у зазначених столицях. Кількість населення постійно зменшується, через скорочення народжуваності і значний відсоток осіб літнього віку, а також через міграцію в переферійні райони міста.

    Центральна  зона Києва сформувалась навколо  історичного ядра та включає центральний  та серединний пояси з площею 145,47кв.км та з населенням 835,2 тис. чол. (31% від всіх мешканців міста).

    Територіальні межі цієї зони займають значно більші площі, ніж у інших столичних  агломераціях (окрім Лондонської). Проте  кількість мешканців залишається  відносно низькою. Чисельність населення  зони також поступово зменшується переважно внаслідок інтенсивних міграцій, хоча вікова структура дещо вирівнюється: знижується кількість літніх осіб та підвищується частка населення середнього віку. (Див. Додаток 3).

    Зовнішня  зона Києва займає площу 245,53кв.км і обмежена територією, що адміністративно підпорядкована міській владі. В її межах проживає 1599,8 тис. чоловік, тобто 60% всього населення міста. Периферійна частина міста має найвищу ємність території і щільність населення, однак поступається за територією та кількістю мешканців іншим столицям. В третій зоні простежується найбільші темпи росту населення та найбільша частка молоді у віковій структурі.

    Перша приміська зона лісопаркового поясу  Києва із сельбищно-виробничими  утвореннями характеризується низьким рівнем господарського освоєння і щільності населення. Територія зони займає площу 405,91кв.км, на ній проживає близько 45,3 тис. осіб. Населення Києва тісно пов’язане з зоною рекреаційними і туристичними зв’язками, а також розвитком садово-дачної справи.

    Друга приміська зона з містами-супутниками  складає власне територію Київської  міської агломерації

    Чисельність населення та потенціал  поля розселення міст Київської міської агломерації

    Її  закальна площа становить 12,3тис. кв.км населення 3,3 млн чоловік. Ця зона характеризується яскраво вираженою радіально-кільцевою структурою, при якій сформувались перший (Бориспіль, Бровари, Вишгород, Васильків, Ірпінь, Буча, Вишневе) та другий (Бородянка, Баришівка, Макарів, Фастів, Обухів, Українка) пояси міст супутників. Потенціал розселення знижується від центральних до переферійних районів агломерації.

    Радіальна структура системи розселення підкреслюється локалізацією переважної більшості  міських поселень вздовж головних шляхів сполучення та утворення на їх основі майже безперервної урбанізованої території. В зв’язку з цим, в приміській зоні Київської агломерації північний і північно-східний (Вишгородський та Броварський райони), східний і південно-східний (Бориспільський та Баришівський райони), південний (Обухівський район), південно-західний (Васильківський і Фастівський райони) та північно-західний (Макарівський та Бородянський райони) сектори розселення населення.

    Отже, в структурі Київської агломерації  основний розселенський потенціал  локалізовано переважно у центральних історичних районах ядра. Недостатній розвиток першої і другої приміської зони потребує розробки ефективних управлінських рішень з метою вирівнювання розселенських пропорцій на основі розвитку господарського сектору території, сфери обслуговування, а також високоефективної системи транспорту і зв’язку. [10] 

    6. Економічно активне населення

    Економічно  активне населення згідно з концепцією робочої сили – це населення обох статей віком 15-70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів та послуг. Економічно активними вважаються особи, зайняті економічною діяльністю, яка приносить доход (зайняті) та безробітні. Кількість зазначених категорій та їх характеристики розраховуються на підставі даних вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної активності, що впроваджені у практику роботи органів державної статистики з 1995 року відповідно до рекомендацій Міжнародної організації праці. Зазначені вибіркові обстеженя проводяться за місцем проживання населення та охоплюють осіб віком 15-70 років щодо яких розраховуютьсяоцінки показників економічної активності, зайнятьсті та безробіття.