Природні катастрофи та Україна

     Грізним стихійним лихом у деяких районах  Землі є вулканічна діяльність. Часто  виверження вулканів супроводжуються  землетрусами, а підводні вулканічні виверження викидають у верхні шари атмосфери так багато газів і вулканічного попелу, що це призводить до зниження опромінення Землі Сонцем і похолодання. Таке явище було зафіксоване, наприклад, у 1815 р. під час виверження вулкана Тімор у Індонезії.

     На  території України діючих вулканів немає вже багато мільйонів років.

     Екологічну  катастрофу можуть викликати і ядерна зима, під якою розуміють модельно прогнозоване різке і довготривале все зимне похолодання, яке може виникнути в результаті війни  з використанням термоядерної зброї. Ядерна зима приведе до повної неможливості збереження на Землі вищих форм життя, включаючи людину, так як відбудеться екранування поверхні Землі від надходження сонячної енергії. Переривання надходження на Землю сонячної енергії призводить до знищення екосистем і, звичайно, до загибелі людства.

     Другим  модельним сценарієм виникнення ядерної зими на Землі являється  наслідком первинного різкого глобального  підвищення температури від горіння  лісів, торф’яників, і т.п., тобто  “ядерного пекла”.

     Таким образом, ядерна зима класифікується як можлива природно-антропогенна катастрофа, яка призводить до самознищення людства. 

3. Екологічні  катастрофи, викликані  людиною

 

     Людина  – частина природи, й найбільш небезпечні для нашої планети  катастрофи й забруднення навколишнього  середовища пов’язані саме з нею.

     Найстрашніша  наруга над людяністю – це війна. На відміну від будь-яких звірів, людина здатна з неймовірною жорстокістю  вбивати подібних до себе. Вченими  підраховано, що за останні 6 тис. років  люди пережили 14 513 воєн, у яких загинуло 3640 млн. чоловік.

     Світова термоядерна війна в лічені хвилини  може знищити все людство. Адже потужність ядерних зарядів, накопичених людством, у 1980 р. становила 8 тис. Мт тринітротолуолу (по дві тонни на кожного жителя Землі).

     Історія людства сповнена жахливих прикладів геноциду, звірячої жорстокості завойовників, загибелі в пожежах спустошливих війн міст, храмів, бібліотек, які створювалися століттями.

     Забруднення людської свідомості ідеєю війни  триває віками. Війна була винаходом  нашої цивілізації. Війна постійно “дорожчає”. Якщо витрати на першу світову війну становили 50 млрд. карбованців, то друга обійшлася вже в десять разів дорожче.

     А якщо досягнення науки, ресурси розуму, людської свідомості та природи спрямовуються  на гонку озброєнь, що може призвести  до ядерної катастрофи, то це – найбезглуздіша витрата багатств, яку лише можна собі уявити. Таким чином, людина обмежує можливості вирішення інших проблем, зокрема пов’язаних з забрудненням навколишнього середовища. Значить, витрачаючи силу й кошти на підготовку ядерної катастрофи, людство одночасно наближає невідворотність катастрофи екологічної. Навіть не світова ядерна війна, а локальний ядерний конфлікт викличе таку кліматичну катастрофу, від якої загине не лише все людство, а й уся біосфера Землі.

     Прикладом екологічної катастрофи, викликаної військовим конфліктом, є події, що відбувалися на території Кувейту та прилеглих ділянок Перської затоки після операції “Буря в пустелі” на початку 1991 р. Відступаючи з Кувейту, іракські окупанти підірвали вибухівкою понад 500 нафтових свердловин. В результаті нафтою було вкрито близько 1554 км2 поверхні моря, 450 км берегової смуги, де загинула більшість птахів, морських черепах, дюгонів та інших тварин.

     Експерти  встановили, що ця катастрофа супроводжувалася такими явищами:

     1. Теплове забруднення (86 млн. кВт  щодобово). Така ж кількість тепла  виділяється внаслідок лісової  пожежі на площі 200 га.

     2. Сажа від палаючої нафти –  12 000 т. щодобово.

     3. Вуглекислий газ – 1,9 млн. т.  щодобово (це становить 2 % усього  вуглекислого газу, що виділяється в атмосферу Землі внаслідок спалювання мінерального палива всіма країнами світу.)

     4. SO₂ – 20 000 т. щодобово (що становить 57% кількості SO_2, яка щодобово надходить із топок усіх ТЕЦ США).

     Загалом забруднення довкілля під час  цієї катастрофи дорівнювало, за оцінками експертів, 20 аваріям танкера “Ексон Валдіз”.

     Інше  забруднення людської свідомості –  це бездумне, споживацьке ставлення  до природи та її багатств.

     За  тисячоліття людської цивілізації  безліч видів тварин і рослин було бездумно знищено. Ніяка, наприклад кліматична, катастрофа не змогла б так швидко винищити популяцію мамутів, як це зробили мисливці палеоліту.

     А тепер поміркуємо, чи не такою ж  логікою куруємося ми нині, “освоюючи” біологічні ресурси Світового океану? Адже ми діємо за принципом наших далеких палеолітичних пращурів: спочатку вибили китів, потім цінні види риб, а сьогодні виловлюємо мойву, минтая, ставриду тощо. Вирощування цінних видів морських тварин і рослин, так звана марі культура – це жалюгідні крихти до світового обіду. Тобто ми відрізняємося в цьому питанні від наших предків лише тим, що б’ємо китів з гармат, а рибу виловлюємо кілометровими неводами. 
 
 

2. Екологічні кризи  та екологічні  революції

 2.1 Причини виникнення  екологічних криз  та революцій 

      На  відміну від екологічної катастрофи, де людина виступає примусово пасивною, страждаючою стороною в незворотному природному явищі, екологічні кризи розглядаються як зворотний стан, в якому людина виступає активно діючою стороною.

      Екологічні  кризи – це напружений стан взаємовідносин між людством і природою, що характеризується не відповідністю розвитку виробничих сил і виробничих відносин в людському суспільстві ресурсно-екологічним можливостям біосфери. Екологічна криза характеризується не просто, і не стільки посиленням впливу зміненої людьми природи на суспільний розвиток.

      В більш широкому аспекті екологічна криза розуміється як фази розвитку біосфери, на які приходиться якісне обновлення живої речовини (вимирання  одних видів і виникнення інших).

      Перша екологічна криза відноситься до зміни середовища проживання живих організмів, яка визвала виникнення безпосередніх предків людини. Вона називається до антропогенною екологічною кризою аридизації (від лат. aridus - сухий) і була близько 3 млн. років тому.

      Друга криза була пов’язана з відносним збіднінням ресурсів промислу і збиральництва, що були доступними примітивній людині, вона обумовила виникнення стихійного біотехнічного процесу типа випалювання рослинності для кращого і більш раннього росту.

      Кризовий  стан у взаємовідносинах між людством і природою зі зворотною реакцією людства на цей стан називається екологічною революцією.

      Екологічна  революція звичайно охоплює всі  сторони господарства і приводить  до зміни поглядів людей на природу  і її експлуатацію. Біотехнічна революція була першою революцією в історії людства як реакція на недостачу продуктів природи при виході людства із фази чисто біологічного існування.

      Третя екологічна криза або перша антропогенна криза пов’язана з масовим  знищенням крупних тварин. Вона називається також “кризою консументів”, яка визвала відповідну реакцію людства на неї у вигляді сільськогосподарської революції, яка привела до розвитку примітивного зрошуваного землеробства і тваринництва. Третя екологічна криза, пов’язана з масовим зникненням деяких найкрупніших представників тваринного світу і плейстоценоза, співпадає одночасно з часом заселення місць їх проживання мисливцями палеоліту, що дозволило зробити висновок про їх знищення древньою людиною.

      Четверта  екологічна криза пов’язана із засоленням ґрунту і деградацією примітивного поливного землеробства, яке виявилося недостатнім для народонаселення Землі, яке постійно зростало і привело до розвитку неполивного землеробства. Четвертій екологічній кризі характерна друга сільськогосподарська революція широкого освоєння неполивних земель, що проходила на Землі 2 тис. років тому.

      Зведення  лісів і загальне істощення ресурсів рослинного світу, як і взагалі традиційних  ресурсів того часу, призвело до п’ятої екологічної кризи, яку називали “кризою продуцентів”. Кризу продуцентів пов’язують із загальним бурним розвитком виробничих сил суспільства, яке визвало широке використання мінеральних ресурсів і привело до промислової революції, яка переросла потім в науково-технічну революцію текучого часу.

      Сучасна екологічна криза характеризується забрудненням біосфери, яке наближається до максимального використання енергії  на поверхні Землі і різким нарушенням екологічної рівноваги. Ця криза  називається “кризою редуцентів”, якій відповідає вищий етап науково-технічної революції – реутилізація продуктів і умовне замкнення технологічних циклів, що являються прообразом сучасних безвідходних виробництв. 

 2.2 Прогнозуємі  екологічні  кризи та екологічні  революції на Землі 

     При сучасній глобальній екологічній кризі забруднення і загрозі не хватки мінеральних ресурсів можуть наступити дві інші екологічні кризи, які в теперішній час можна охарактеризувати як кризу:

     1 – глобальну теплову (термодинамічну) кризу;

     2 – глобальну кризу надійності  екологічних систем.

     Ці  очікуємі екологічні кризи пов’язані  з виробництвом енергії в нижній тропосфері і нарушенні природної  екологічної рівноваги. Глобальна  теплова криза и глобальна  криза надійності екологічних систем може перерости в найближчому  майбутньому в наступні екологічні кризи, якщо не прийняти зустрічних мір у виді енергетичних і еколого-планових рішень екологічних проблем. Реакція людства на глобальну теплову кризу і глобальну кризу надійності екологічних систем може проявиться в енергетичній революції і революції екологічного планування.

     Невід’ємною частиною предстоящих нових рішень екологічних проблем є поняття  людством того факту, що від принципу невтримного переобразування природи  і необмеженої її експлуатації необхідно  перейти до стратегій всесвітньої  економії природних ресурсів і взаємовідносин людини з біосферою с екологічно м’якими засобами впливу. Екологічно м’які засоби впливу, призвані оптимізувати обоюдні взаємовідносини людини з біосферою, базується на етологічних чи поведінкових законах організації співорганізацій, групової поведінки, просторового переміщення, а не знищення видів, що наносять вред, широкого використання зоокультур. 
 
 
 
 
 

3. Природні катастрофи  та Україна 

      Тектонічні  катастрофи. На території України немає діючих вулканів класичних типів, хоч вистачає давно згаслих.

      Шкоди від землетрусів зазнає лише південь  України. Більшість населення України  знаходиться поза дією руйнівних  землетрусів.

      Топологічні катастрофи (цунамі, зсуви, повені). Чорне море нищить споруди на березі аномальними хвилями (“цунамі”) раз на кілька тис. років. Значно небезпечніші зсуви. Снігові лавини бувають у Карпатах і горах Криму. Звичними для кількох районів України стали повені. Грізними є повені в Карпатах і поблизу них, а також періодичні потопи під час штормів на узбережжі Азовського моря.

      Метеорологічні  катастрофи (морози, спека, зливи, град, тощо). Хоч зими останнім часом досить помірні, та зрідка тимчасово мороз на більшій частині України може сягати -30˚С, вимерзають озимина й сади. Катастрофічні посухи бувають рідко, але практично щороку ті чи інші області мають втрати врожаїв через брак опадів. Інтенсивні зливи, які розмивають схили і поглиблюють яри, є звичайним явищем для більшої частини території України.

      Антропогенні  катастрофи. Катастрофа на Чорнобильській АЕС, 1986 р. є найсерйознішою загрозою для життя українців. Постійно гинуть люди, найчастіше діти й підлітки, від тих вибухових пристроїв, що причаїлись у нашій землі з часів всіх війн цього століття.

      Справжньою  катастрофою стало подекуди забруднення підземних горизонтів питних вод часом і нафтою з вини підприємств чи військових аеродромів. 
 
 
 

Література 

1. Білявський  Г. О. та ін. Основи загальної екології: Підручник – 2-е вид. Зі змінами. К.: Либідь, 1995. – 368 с.
2. Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього середовища. Навч. посіб. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000 – 203 с.
3. Кормилицын В. И., Цицкишвили М. С., Яламов Ю. И. Основы экологии. Учебное пособие. М.: МПУ, 1997. 1-368 с.
4. Корсак К. В., Плахотнік О. В. Основи екології: Навч. посібник. – К.: МАУП, 1998. – 228 с.
5. Экология. Учебное пособие. – М.: Знание, 1997. – 288 с. /Под. ред. Боголюбова.