Організація туризму в районах Одеської області:Білгород-Дністровський район

Подальша історія міста  пов'язана з Римською імперією: до її складу Тіра увійшла в I-му ст. до н.е.

У III-му ст. н.е. до міста підходять готські племена, а в IV ст. н.е. він був зруйнований під час навали гунів.

Швидше за все, у VIII-X ст. ці землі входили до складу кочовищ  тюрко-болгар. І хоча в "Повісті временних літ" згадуються землі по Дністру, заселені східно-слов'янськими племенами - тиверцями і уличами, сам Білгород згадується тільки в "Списку міст руських", а це вже кінець XIV століття.

Городище Тіра знаходиться  на прікрепостной площі, є багатошаровим пам'ятником. Під час археологічних досліджень (ведуться з 1900 року) були виявлені і досліджені залишки матеріальної культури кожного історичного етапу розвитку міста. Характерним є повна відсутність ранньослов'янського матеріалу, простежується візантійський вплив XIII-XIV ст.

Ранніми будівельними пам'ятками є залишки круглої вежі (V ст. до н.е.) і залишки міських стін, міських кварталів IV ст. до н.е. Залишки акрополя античного міста знаходяться під стінами середньовічної фортеці. Портова частина затоплена водами лиману. Частини античного, середньовічного міста перекриті, частково зруйновані сучасними спорудами. Некрополь античного періоду не виявлено.

Крім залишків античного  міста Тіра і середньовічної фортеці збереглися й інші визначні пам'ятки міста такі як:

Надкурганний кам'яний склеп I ст. н.е.

Церква Іоанна Сучавського.

Церква розташована в  м. Білгороді-Дністровському, вул. Шабська, 116. Споруджена над джерелом, на місці, де за легендою, в 1330 році татари замучили генуезького купця Іоанна з Трапезунда, який відмовився прийняти мусульманство.

За слов'янськими переказами купець Іван з Трапезунда (південний  берег Чорного моря, сучасна Туреччина), що жив на початку XIV століття, вів торгівлю в золотоординському Білгороді. Іоанн відмовився прийняти іслам, був підданий жорстоким тортурам. Його прив'язали до дикого коня, який ніс його по місту. Смерть Іоанна була страшною - йому відрубили голову. Вночі місце навколо останків освітилося. Саме тіло було поміщено в невелику каплицю у церкві Іоанна Предтечі, пізніше нетлінні мощі були викуплені молдавським воєводою Олександром, перевезені в столицю князівства - м. Сучаву (сучасна Румунія), де зберігаються і по сьогоднішній день у монастирі Георгія Побідоносця. 
У 1884 р. за клопотанням аккерманського священика Іоанна Енакевіча, настоятеля Миколаївської церкви, частка мощей була перевезена в м. Аккерман. 
Джерело в народі ще називають "Парасковія криниця", "Свята криниця", "Парасковія джерело", за легендою, на честь дівчини з бідної християнської сім'ї, яка не хотіла бути наложницею градоначальника. Парасковія гаряче просила Бога про позбавлення від переслідували її євнухів. І камінь під нею разверзся, прийнявши у свої надра, а на цьому місці забив джерело з холодною та цілющою водою. 
Наприкінці XIX століття над підземною церквою був споруджен павільйон у формах візантійської культової архітектури . 
Пам'ятник дуже своєрідний, що не має аналогів в архітектурній спадщині України. Церква Іоанна Сучавського має важливе значення в історії православ'я краю.

Сарматський склеп

У 1989 році під час господарських робіт в піщаному кар'єрі на східній околиці міста було виявлено кам'яний склеп. Склеп був пограбований в давнину. Але на підставі супутнього матеріалу (фрагменти амфор, ліпної та червонолакової кераміки) споруда датується III ст. н.е. Сам склеп споруджений з добре оброблених плит місцевого вапняку у вигляді карткового будиночка. З внутрішньої сторони стіни склепу були ретельно опрацьовані і оштукатурені вапняним розчином теракотового кольору. Перед входом був встановлений жертовний столик - вівтар. Його розміри 1,07 х0, 7 м, висотою 0,45 м, по периметру - поглиблен майданчик. Вівтар знаходиться в експозиції Білгород-Дністровського краєзнавчого музею, а склеп перенесено на територію Вірменської церкви.

Грецька церква XIII - XIV ст.

Церква розташована за адресою м. Білгород-Дністровський, вул. Леона Попова, 13. Ймовірно, церква була побудована в кінці XIII або XIV століття, що підтверджує планування церкви, характерна для Болгарії та Молдові XIII-XIV століть, а також утворення в 1347 році православної єпархії у м. Білгороді-Дністровському, пожвавлення церковного життя і православного будівництва в цей час. У XV столітті була резиденцією візантійського екзарха в Молдавському князівстві. У 1994 році церква і каплиця передані у власність релігійної громади Української Православної церкви.

Вірменська церква XIV - XV ст.

Церква знаходиться за адресою м. Білгород-Дністровський, вул. Кутузова, 1. Церква Успіння Пресвятої  Богородиці є культовою спорудою вірменської діаспори, що проживає на території Білгорода-Дністровського з 14 століття, яка "нагадує часи перших християн, коли богослужіння відбувалося  в підземеллі; інтер'єр її носить на собі печатку турецького панування" (А. Защук).

До більш пізніх будівель відносяться:

Свято-Вознесенксій собор (1815 - 1820 рр..); Собор будувався з 1815 по 1820 рр. на місці старого турецького цвинтаря на пожертвування місцевих жителів. Спочатку мав вигляд корабля, але в 1830 р. було добудовано три портика по 4 колони, і собор набув вигляду хреста, характерний для російського класицизму. В соборі зберігається частка мощей святого Івана Сучавського. У 2002 році на території собору була побудована каплиця на честь 2000 ліття Різдва Христового. 17 липня 2004 обрушилася дзвіниця у соборі. В даний час ведуться реставраційні роботи.

Болгарська церква (1840 р.); Свято-Георгіївська Церква побудована в 1840 році. Розташована за адресою м. Білгород-Дністровський, вул. Радянська, 42, на розі вулиці Кишинівської. Проект церкви розроблений архітектором Заушкевічем на замовлення громади болгарської частини населення міста Білгорода-Дністровського.

У 1813 році товариство акерманських Болгар звернулося до екзархові Таврії і бессарабському губернатору Струдзе  з проханням про дозвіл побудувати в Акермані церкву в ім'я святого великомученика Димитрія на кошти від пожертвувань. Тимчасова церква була відкрита в перебудованому новому нежилому будинку на честь святого Георгія, освячена 29 липня 1816 і проіснувала до 25 жовтня 1838 року.

У 1840 році на цьому ж місці  була побудована нова Болгарська церква за проектом архітектора Заушкевіча. Церковний двір був обгороджений кам'яною огорожею із залізною огорожею, всередині розділений на чотири частини. У середині двору стояв сам храм. У північно-західному куті знаходився церковний будинок, а в північно-західній частині знаходилося кладовище, на якому ховали служителів церкви, знатних і гідних людей. З 1934 року ховати на кладовищі перестали, а в 1949 році церкву закрили.

У 1962 році в церкві були виявлені поховання. На могильній плиті висічений  текст: "Дружина фельдмаршала, найсвітліших княгиня Софія Григорівна Волконська ... світлий князь Григорій Петрович Волконський ... найсвітліший княгиня Лідія Олександрівна Волконська ...".

 

Церква Святого  Миколая (1867 р.); Свято-Миколаївська церква розташовується по вул. Ізмаїльської, 79. Церква була побудована в 1867 році на кошти місцевого жителя Герасима Овчинникова. З моменту спорудження церква не зазнала змін.

Синагога (XIX ст.).

Після відвідування архітектурно-історичних пам'яток міста можна пройтися і по сучасних спорудах. Наприклад, клуб "Поплавок", де вдень рибалки ловлять рибу, а ввечері під відкритим небом на березі лиману можна повеселитися на дискотеці.

Поряд знаходиться ресторан "Арго", виконаний в грецькому  стилі. Затишний, світлий і гостинний ресторанчик "Арго" здивує вас великою різноманітністю страв та приємними цінами.

4. Iнфраструктура Білгород - Дністровського району

Туристична інфраструктура міста представлена транспортною інфраструктурою, інфраструктурою розміщення, харчування, торгівлі, закладами та об’єктами  продажу товарів для туристів(сувенірна  продукція), інфраструктурою дозвілля і розваг, масовими заходами, туристичними маршрутами тощо.

Станом на  2011 рік у  місті Білгороді-Дністровському  не існує жодного туристичного підприємства, що працює на обслуговування в’їзного туризму. Групові  тури до міста Білгорода-Дністровського здійснюють  туроператори  з багатьох міст України, але переважно Одеса, Київ, а також у літній період працюють туристично-транспортні фірми  з обслуговування туристів, що відпочивають в смт. Затока. В смт. Сергіївка  працює туристичний оператор та туристичні агенції, які також працюють в  напрямі залучення туристів до міста  Білгорода-Дністровського.

З кожним роком збільшується кількість екскурсантів. За даними краєзнавчого музею середньовічну  фортецю у 2010 році відвідало близько 200 тис. чоловік. Порівняно з 2004 роком  більше на 40 тис. осіб

Як правило, метою відвідування Білгорода-Дністровського є екскурсія до фортеці, підземної церкви Іоана Сучавського. Основною категорією відвідувачів це туристи, що відпочивають в смт. Затока та Сергіївка – 60 %, школяри регіону – 15%, індивідуальні туристи – 35%.

Координацію екскурсійної діяльності здійснює краєзнавчий музей відділу  культури виконавчого комітету Білгород-Дністровської  міської ради.

РОЗВАГИ

На цих курортах пропонується безліч варіантів проведення часу. Вдень  можна покататися на водних мотоциклах, для дітей обладнані  водяні гірки. Пропонуються декілька видів  екскурсій: до Одеси, морські прогулянки по Дністровському лиману, в місто  Білгород-Дністровський з відвідуванням  стародавньої фортеці. У курортній  зоні зосереджена велика кількість  барів та ресторанів, в яких представлена багатонаціональна кухня, жива музика та караоке. Ці заклади завжди наповнені  туристами, які бажають та вміють безтурботно відпочивати.

 

5. Види туризму та перспективи його розвитку

Білгород-Дністровський  район – це мальовничий край, природа якого вражає своєю красою та чарівністю. Це райський куточок  Бессарабії з лагідним кліматом, теплим морським повітрям,  різнобарвним ландшафтом та цілющими водами.  Саме в цьому  районі ви зможете відпочити та провести незабутні миті на березі Чорного  моря.

Центром зеленого туризму  є територія Миколаївської,  Приморської  та Шабської сільських рад. Кооператив «Миколаївська перлина» має туристичний  маршрут кінних фаетонів, спрямований  на ознайомлення туристів з історичними  місцями села та ремеслом народних промислів.

Неповторна природна флора  і фауна представлена в одному з унікальних заповідних місць цього  району - Дністровських плавнях. Ви не зможете відірвати погляд від  неперевершеного польоту рідких птахів, замилуєтесь  прекрасними  рослинами і просто відпочинете  душею. 

Найбільш перспективні об`єкти розвитку зеленого туризму району

-   Дністровські плавні (послуги відпочинку, рибна ловля,  прогулянки водним транспортом);

-   етно - туризм з  відвідуванням винних заводів,  дегустаційних залів та виноградників.  Бессарабські вина здавна славляться  своїм тонким ароматом та неповторним  смаком.

-   Ландшафтний заповідник  місцевого значення «Лиманський»  Старокозацького Лісництва (біля  с. Південне Білгород - Дністровського  району). В цьому унікальному місці  збережена природа в її первозданному  вигляді. Тут ви зможете відпочити  та насолодитися чистим повітрям  і чарівними краєвидами.

Зелений туризм в  районні, як приклад село Миколаївка.

Село Миколаївка – це райський куточок, який зачарує вас  своєю красою. Тут ви побачите мальовничі ландшафти, матимете змогу  відпочити  на березі Чорного моря та помилуватися  визначними місцями.

Пам’ятка села  Свято – Миколаївська  церква.

Гроші на її забудову збирали 20 років. Мешканці села з великим  ентузіазмом будували свій храм: сім`я  Гашкових за власні кошти власноруч  звела стіни; Марія Задорожна  задля благородної мети, продала  землю і купила в Греції іконостас, ікони та все необхідне для  церкви. Навіть у часи атеїзму церкву вдалося зберегти, бо на її захист стали  жителі села. Вони написали листа Архієпископу Пимену та самому Ворошилову, і дістали  дозвіл зберегти церкву як історичну  пам`ятку з правом богослужіння. Отець  Олег, нинішній настоятель храму,  знає все про історію створення  церкви, про кожну ікону, його розповіді  завжди змістовні та захоплюючі.

Історико –  краєзнавчий музей.

 Сільський музей, створений  у 2003 році, знаходиться в місцевій  школі. Ідея його відкриття  належала вчителю української  мови та літератури Петренко  Світлані Петрівні. Оскільки більша  частина села Миколаївки у  1989 році була зруйнована повінню,  то вчителька захотіла зберегти  ті крупинки побуту, хатніх речей,  одягу місцевих жителів, які  уціліли, для майбутніх поколінь. Майже два роки учні, батьки, вчителі,  просто односельчани збирали  експонати. І ось музей –  світлиця вже декілька років  поспіль з радістю приймає  гостей.

Гончарство у  Миколаївці.

Сьогодні на території  села здійснює свою діяльність гончарний  цех, де відвідувачів ознайомлять с  народними промислами.

Батьки і прадіди сучасних майстрів - Геннадія та Валентини Сорговицьких - займались цим ремеслом, захоплення до нього перейшла їм у спадок. Геннадій та Валентина мають власний гончарний  цех з двома печами для випалювання  глиняних виробів, майстри охоче  діляться секретами своєї майстерності, дають гостям спробувати проявити свої творчі здібності.

Помилувавшись їхніми творіннями, не можна залишитись байдужим і не придбати хоч щось на згадку.