Міграція в Україні

         За 1991-1999 рр. чисельність емігрантів  становила понад 2.1 млн. осіб.

         Більшість із емігрантів виїжджають  з України до Російської Федерації,  але їх кількість поступово  зменшується (у 1998 р. в 2.4 менше,  ніж у 1993 р.). Збільшується кількість людей, які виїжджають у високорозвинені країни світу (США, Ізраїль, Німеччина та ін.).

         Більшість серед мігрантів –  понад 60% - люди працездатного  віку, що свідчить про переважно  трудову міграцію. Серед тих, хто  виїжджає з України, висока частка людей з вищою освітою, особливо серед тих, хто емігрує в розвинені країни світу (в 1995 р. – 24%). В їх числі багато людей, які мають науковий ступінь, що свідчить про відтік з України високопрофесійних кадрів, тобто т.з. “міграцію умів”. Серед 1000 емігрантів у країни колишнього СРСР є 7 докторів наук, а в інші країни – 17.

         В останні роки змінюються  як напрями міграцій, так і  склад мігрантів. У середині  останнього десятиліття ХХ ст. значну частку серед мігрантів  (понад 47%) становили євреї, які повертались на свою історичну батьківщину – до Ізраїлю. В кінці цього десятиліття їх частка серед емігрантів зменшилася, водночас збільшилася частка українців, посилилась їх еміграція у розвинені капіталістичні країни.

         Зустрічні міграційні потоки (іміграція) приблизно порівняні між Україною і державами колишнього СРСР, але вони дуже незначні із інших країн світу. Серед прибулих в Україну з країн колишнього СРСР переважають репатріанти, тобто особи, які народились в Україні, але тривалий час жили і працювали в різних регіонах Росії та інших держав. Серед них багато людей пенсійного віку, що ще більше посилює процеси “старіння” населення у нашій державі.

         Україна постійно приймає біженців  із “гарячих точок” СНД –  Чечні, Азербайджану, Грузії, Таджикистану та ін. країн.

         Україна внаслідок зручного географічного  положення (на шляху із Азії  у Європу) є регіоном, через який  здійснюється нелегальна міграція  людей із Південної і Південно-Східної  Азії в європейські держави.  Її західний кордон є бар’єром для такої міграції. На початок 2005 р. в Україні було 12,4 тис. біженців.

         Внаслідок неврегульованості відносин  із багатьма країнами Україна  також стає джерелом виходу  нелегальних мігрантів. Виїжджаючи  за кордон у туристичні подорожі, багато людей залишаються там на роботу (на певний період). Найбільше таких мігрантів – у Греції, Італії, Португалії, Чехії, Іспанії, Туреччині. На тимчасових, сезонних роботах за кордоном працюють люди з усіх регіонів України. Тільки з прикордонних західних областей України щорічно виїжджає на тимчасові роботи за кордон понад 700 тис. осіб. Вони не мають за кордоном ні юридичного, ні соціального захисту, працюють за низьку платню на важких і небезпечних роботах, нерідко переслідуються рекетирами та ін. Необхідні заходи з боку держави для припинення такої міграції, перетворення її у легальну форму. Найвища міграційна активність характерна для населення високоурбанізованих та прикордонних регіонів України: Львівської, Донецької, Луганської, Дніпропетровської, Харківської, Одеської областей та АР Крим. Значно меншими є міграції населення із північних та центральних регіонів України.

         Внаслідок поглиблення економічної  кризи в Україні значно зменшилися  обсяги маятникових трудових  переміщень людей. У 1991 р. в  них брало участь понад 2.5 млн. осіб. Вони були особливо значними навколо великих міст. Із сіл та “міст-супутників” до них щоденно приїжджало багато людей, які на ніч поверталися додому. Чим більшим було місто, тим більше населення брало участь у маятникових поїздках. Такі поїздки найбільш ефективні у радіусі 45-хвилинної – 1-годинної доступності до роботи. Вони дозволяли не тільки отримувати роботу людям із сільської місцевості у місті, але й забезпечували їм отримання багатьох соціальних послуг, позбавляли їх багатьох житлових проблем та ін. Однак, внаслідок процесів реформування підприємств, припинення чи скорочення їх діяльності багато людей, що брали участь у маятникових поїздках населення, повернулися до сільського способу життя. Цьому сприяло також зменшення кількості рейсів на приміських залізничних і автобусних маршрутах, подорожчання проїзду на них. Зараз у таких поїздках бере участь майже 9% сільського населення.

         У населених пунктах, де є  більші можливості працевлаштування (а це передусім великі міста), є ще значні обсяги “маятникових” міграцій, але вони всюди вже мають набагато менші розміри від попередніх. У два-три рази зменшились потоки щоденних міграцій людей на роботу до Києва, Одеси, Харкова, Львова, міських агломерацій Донбасу і Придніпров’я.

         У період соціально-економічної кризи виник новий маятникових міграцій населення – шоп-туризм, який включає поїздки населення за кордон з метою придбання товару. Спочатку він охопив населення прикордонних районів, а тепер – всієї території України. Люди здійснюють ці міграції у сусідні країни (Польщу, Угорщину, Румунію, Молдову, Росію, Білорусь, Туреччину), а також у Китай, Сінгапур, Об’єднані Арабські Емірати та ін. Обсяги та географія таких міграцій постійно змінюються.

         Перед керівництвом української  держави стоїть питання щодо розробки нової міграційної політики, яка була б спрямована на зменшення еміграційних потоків населення, на захист мігрантів за межами країни.  
 
 
 

       За  матеріалами:

       1. Заставецька О.В., Заставецький Б.І., Ткач Д.В. Географія населення  України. - Тернопіль, 2007.