Курорти на Україні

Озокерит – це гірська  порода органічного походження, яка  являє собою комплексну сполуку  вуглеводів, асфальтенів і смол. Завдяки особливим якостям (нагрітий озокерит повільно остигає), він одержав широке визнання в фізіотерапевтичній практиці, перш за все, як хороший теплоносій.

 Однак численні хімічні  компоненти озокериту і можливість  їх проникнення через неушкоджену  шкіру викликають суттєві зміни  в загальній реактивності організму. 

Клінічний досвід застосування озокериту свідчить про те, що найбільш сприятливі результати досягаються  при лікуванні ним запальних  і обміннодистрофічних захворювань.

           Дніпровсько-Дністроський регіон:

1)  Санаторій „Березовські мінеральні води” (Харківська область). Про цілющі властивості води з місцевого джерела жителі хутора Березова та ближніх сіл знали з давніх часів і використовували „теплу воду" для лікування різних захворювань. Але тільки в 1862 році лікар Гурвіч робить перше офіційне повідомлення про відкриття ним „лужно-земельно-залізистих" джерел. Проведені великими вченими Бекетовим, Борисяком, Лямблем, Ланчем досліди показали її дивовижну схожість з водою джерела СПА (Бельгія), а наявність у ній заліза, магнію, кальцію дозволило назвати маловідомий населений пункт „українським Залізоводськом".

Вода Березівського джерела  слабкої мінералізації, холодна, за складом кремениста, гідрокарбонатно-кальцієво-магнієва.

Фізичні властивості: без  запаху, прісна, прозора, безколірна, pH 6,9. Ефективна при лікуванні захворювань  шлунково-кишкового тракту, печінки, нирок, при порушенні обміну речовин. Здійснює сильний сечогінний вплив, володіє „промиваючою властивістю", високоефективними протизапальною, болезаспокійливою і седативною лікувальними діями.

У жовтні 1996 року пробурена  свердловина на глибину 1654м і  отримана йодоборна мінеральна вода з мінералізацією 47 г солі на літр.

Функціонують 10 ванн для  лікування захворювань опорно-рухального апарату (артозу, артриту, остеохондрозу, різних відділів хребта та ін.), а також  захворювань периферичної нервової системи.

2) Місто-курорт Миргород. Миргород розташований на перехресті цікавих туристичних маршрутів та має зручне сполучення  завдяки комфортабельному «Столичному експресу», що дає змогу багатьом співвітчизникам з усієї України та гостям з країн СНД відвідати знаменитий Сорочинський ярмарок та відпочити в санаторіях миргородського курорту. Широко розвинута інфраструктура Миргорода забезпечує комфортне перебування відпочиваючих та гостей в місті і, звичайно, самих миргородців.

Миргород відомий на всю  Україну та у далекому зарубіжжі  завдяки плідній праці провідного підприємства міста - закритого акціонерного товариства “Миргородський завод мінеральних вод”, де наливається кожна четверта пляшка мінеральних вод України. Славнозвісна “Миргородська” по праву зветься “королевою мінеральних вод”.

Миргородці спрямовують  свої зусилля на створення у майбутньому  екологічно чистого рекреаційно - туристичного району та курорту європейського  класу, який би відповідав світовим стандартам.

Мінеральна вода "Миргородська" володіє прекрасними смаковими  якостями і легкою природною мінералізацією, завдяки чому, є однієї з небагатьох вод, що унікально сполучать у  собі лікувальні і лікувально-профілактичні  властивості з властивостями  приємного столового напою, призначеного для щоденного вживання.

Добувають "Миргородську" на "Миргородському заводі мінеральних  вод" в екологічно чистій Полтавській  області зі шпари глибиною 701,5 м. На такій глибині знаходяться  шари, які відносяться до Палеозойської  і частково до Мезозойської ери, що забезпечує кристальну чистоту "Миргородської" води і відсутність у ній промислових  і інших домішок. Цікаво, що при  видобутку вона має постійну температуру + 18 °С.

"Миргородська" - прекрасна  лікувально-столова вода, добре насичена  двоокисом вуглецю, має приємний  освіжаючий смак, рекомендується  при хронічних гастритах із  секреторним недоліком, захворюваннях  печінки і жовчних шляхів, панкреатиту,  цукрового діабету легкого і середнього ступеня [6,c. 415].

         Азово-Причорноморський регіон:

1) Лікувально-оздоровчий комплекс курорту "Куяльник" (Одеська область) використовує для лікування природні фактори лиману: вода (ропа - концентрація солі 150-160г/л), лікувальна сульфідно-ілова і мінеральна питна хлоридно-натрієва вода (3,5-4 г/л).

Головний лікувальний  профіль санаторію: захворювання опорно-рухового апарата, нервової системи, гінекологічні  урологічні захворювання, безплідність чоловічого і жіноче, захворювання шкіри,захворювання системи кровообігу (захворювання периферичних судин). Супутні  патології:   

• захворювання шлунково-кишкового тракту,
• захворювання органів дихання.

Отже, в Карпатському регіоні  знаходиться найбільше бальнеологічних  курортів в порівнянні з іншими рекреаційними регіонами.

2.3.Особливості грязьових курортів

У нашій країні функціонує значна кількість грязелікувальних курортів, де основним лікувальним  чинником є грязі. На деяких курортах грязі використовують як допоміжні  лікувальні чинники. З бальнеологічних активних речовин у грязях містяться вітаміни, ферменти, гормони,бактеріофаги, антибіотики, речовини типу гістаміну. Вони визначають, наприклад, бактеріостатичні та бактерицидні властивості грязі.

Грязьові курорти отримали розвиток в місцевостях з покладами  лікувальних грязей (пелоїдів), або  вони розташовані недалеко від їх родовищ. Серед лікувальних грязей прийнято виділяти шість типів: сульфідні, торф’яні, сапропелеві (прісноводні  мули), сопкові, гідротермальні грязі, глинисті мули. У лікуванні ширше  використовують мулові сульфідні і торф’яні полоїди [17,c.86].

Грязі лікувальні (пелоїди) – торф’яні, сапропелеві, мулові сульфідні, прісноводні глинисті мули, сопкові гідротермальні мули складені із мінеральних та органічних речовин, що пройшли складні перетворення внаслідок фізико-хімічних, хімічних, біохімічних процесів та являють собою однорідну тонкодисперсну пластичну масу, яка застосовується у нагрітому стані для грязелікування. Лікувальні грязі в більшості випадків є природними поверхневими утвореннями, тому дуже чутливі до стану навколишнього середовища. Лікувальні грязі мають велику адсорбційну здатність і можуть вилучати з водних розчинів і накопичувати в собі різні, в тому числі і шкідливі для людини, елементи і речовини. Нерідко в лікувальних грязях створюються сприятливі умови для зберігання і навіть для розвитку патогенних мікроорганізмів (збудників газової гангрени, стовбняку та ін).

Специфіка методики грязелікування, а саме тісний контакт грязьової  маси з тілом людини, її статичність  під час процедури, контакт із слизовими оболонками, багатократність  застосування грязі (хоча і після  регенерації) визначає строгий підхід щодо норм і вимог, що ставляться до цього виду курортних ресурсів. Це перш за все стосується санітарно-бактеріологічних показників лікувальної грязі. І  хоча якісні показники для лікувальних  грязей донедавна не гостувалися, загальноприйнятими є санітарно-бактеріологічні норми: загальна кількість аеробів в 1 г. - не більше 1 млн. в сапропелевих і  торфових грязях; не більше 500 тис. в  намуляних сульфідних і сопкових грязях і не менше 10 в інших групах грязей. Крім того, при наявності  незадовільних санітарних обставин на території, що оточує грязьове родовище, в пелоїдах рекомендують визначати бацили стовбняку, а у використовуваній лікувальній грязі - кокову мікрофлору. При цьому, якщо ці види патогенної і гнійної мікрофлори будуть знайдені, лікувальна грязь використанню не підлягає.

 Стосовно фізико-хімічних  показників, беручи до уваги відсутність  норм на вміст у лікувальних  грязях як корисних, так і шкідливих  компонентів, звичайно керуються  загальним правилом, що обставини  навколо грязьового родовища  повинні забезпечувати збереження  наявних у ньому корисних компонентів  або збільшувати їх вміст. Це  стосується перш за все сірководню, сульфідів заліза, колоїдної сірки,  бітумів, гумінових речовин, ферментів,  вітамінів та ін. Шкідливими в  лікувальних грязях визнані важкі  метали, радіоактивні речовини, отрутохімікати, багато речовин, що містяться  в миючих засобах, промстоках, нафтопродуктах. Виявлення більшості  цих речовин ускладнюється відсутністю  методик їх визначення, особливо  кількісного їх вмісту в лікувальних  грязях. У зв'язку з цим при  визначенні санітарного стану  грязьового покладу і розробці  заходів з його охорони особливо  важливими є візуальне обстеження  площ водозбору грязьових родовищ  і санітарна оцінка озерних  або болотних вод. У випадку  виявлення джерел забруднення  всі вони підлягають ліквідації, навіть якщо якість лікувальної  грязі за встановленими показниками  відповідає прийнятим нормам.

 При санітарній оцінці  родовищ лікувальних грязей (водойми  або торфовища) спеціальних нормативів  немає, а загальні вимоги, які  ставляться до вод питного  і культурно-побутового призначення,  для оцінки грязьових водойм  в ряді випадків не прийнятні.  Так, запах сірководню і навіть  гнійний запах, пов'язаний із  закономірними процесами сульфатредукції  і розкладу органічних залишок  для багатьох грязьових водойм, є позитивним моментом. Реакція  середовища у воді може змінюватись  від 2,5 до 10, якщо це зумовлено  іонним складом грязьового розчину  і озерної води. Сухий залишок,  який залежить від різновиду  грязі, досягає 300 г/л і більше. Розчинений кисень у воді родовищ сульфідних грязей взагалі може бути відсутнім. Біохімічна потреба в кисні може значно перевищувати допустиму для питних вод межу (6 мг/л) за рахунок формування корисної для перетворювальних процесів біомаси. Тому перераховані критерії оцінки, прийняті для питних вод, можуть бути використані при вивченні санітарного стану грязьових водойм тільки в комплексі з аналізом умов водно-сольового і біологічного режимів. Одночасно з цим інші показники складу вод питного і культурно-побутового призначення (вміст отруйних речовин і важких металів, бактеріологічні показники, радіоактивність) щодо розробки спеціальних нормативів можуть бути використані при санітарній оцінці родовищ лікувальних грязей.

Основне місце серед показань до грязелікування посідають хвороби  опорно-рухового апарату, хвороби суглобів ревматичного характеру ; артрити інфекційного походження; наявність рубців,спайок,гематом; наслідки травм спинного мозку та його оболон; радикуліт у хронічній  стадії або після закінчення гострого періоду, при травмах перефирійних нервів; хронічні гінекологічні хвороби [17, с. 86].

Отже, основний лікувальний фактор грязьових курортів – це грязь, що застосовується у вигляді ванн, аплікацій, тампонів, компресів з метою лікування людей з хворобами опрно-рухового апарату,суглобів ревматичного характеру  тощо.

2.4.Основні грязьові курорти України

Великим санаторно-курортним  районом України є група причорноморських та приазовських областей – Одеська, Донецька, Запорізька, Миколаївська і  Херсонська. Території цих областей, що входять до моря, мають значні рекреаційні ресурси : помірно-континентальний  клімат, тепле море, лікувальні грязі, мінеральні води. Зима мяка, літо сухе, жарке. На узбережжі багато чистих лиманів  і піщаних кіс. Лікувальні грязі  зосереджені в тиких лиманах, як Куяльницький, Хаджибейський, Тилігульський. Найширше застосування тут мають мулові органо-мінеральні сульфідні грязі. У Куяльнику мулову грязь з лиману застосовують у вигляді аплікацій і тампонів.

Азово-Чорноморський регіон:

1) КИРИЛІВКА – кліматичний і грязьовий приморський курорт місцевого значення в Запорізькій області. Знаходиться на березі Азовського моря і Утлюгського лиману, відокремленого від моря піщаною косою. Розташований на висоті 10 м над рівнем моря, за 40 км від залізничної станції.[19]

Кліматична характеристика: клімат помірно континентальний, степовий. Тепле літо з температурою повітря  в липні до +21°С, м’яка зима з  температурою повітря в січні  до -6°С. Берег моря – пологий, піщані пляжі – протяжністю більше 250 м.

Природні лікувальні чинники: мулові сульфідні пелоїди, ропа Утлюкського  і Молочного лиманів хлоридно-сульфідного  натрієво-кальцієвого типу, хлоридні натрієві розсоли.

Показання для направлення  на курорт: захворювання опорно-рухового апарату, нервової системи, дихання, гінекологічна  патологія.

2) Курорт БЕРДЯНСЬК –грязьовий приморський курорт, розташований на північному березі Азовського моря в Запорізькій області. Кліматична характеристика: сухе жарке літо (температура повітря до 33°С), м’яка зима з нестійким сніговим покровом. Сезон купання в Азовському морі з травня по вересень (вода прогрівається до 26-30°С). Морські пляжі піщані. Сприятливе поєднання морського і степового повітря. Природні лікувальні чинники: приморський клімат, мулові пелоїди, ропа лиманів, мінеральні хлоридні натрієві йодо-бромні води з мінералізацією від 12 до 60 г/дм3, слабомінералізована хлоридна натрієва мінеральна вода “Бердянська”. Показання для направлення на курорт: хвороби опорно-рухової системи, кровообігу, органів дихання, нервової системи, ендокринної, сечостатевої системи, порушення обміну речовин.[19]