Незважаючи  на це, у повоєнний період (1950—1975 рр.) створюються ще п’ять водосховищ, і річка Дніпро стає повністю зарегульованою на всій території України. Таким  чином, «великий» план перебудови екосистеми р. Дніпро було завершено. Що ж ми отримали в результаті?

     Насамперед  — з’явилася можливість перевезення  пасажирів і вантажів без перевантаження. Але динаміка зміни цих показників свідчить про постійне зменшення  частки водного транспорту в загальних  обсягах перевезень.

       Будівництво гідроелектростанцій  начебто дозволило отримати дешеву  й екологічно чисту електроенергію. Справді, якщо відкинути факт  знищення прибережних екосистем,  то вона є відносно чистою. Частка електроенергії, виробленої  каскадом дніпровських ГЕС, становить 5–7% від загальної кількості виробленої в Україні електроенергії. У результаті, утримання каскаду Дніпровських ГЕС коштує країні у 6–30 разів більше, ніж вартість енергії, що на них виробляється. Отож не така вже й дешева наша гідроенергетика!

       Очікуваного збільшення вилову  риби при створенні каскаду  водосховищ також не відбулося.  Різкий підйом вилову в перші  роки створення водосховищ (до 100 тис. т у 1973 р.) швидко пішов  на спад і вже в 1991 році  становив близько 30 тис. т, на  цьому рівні він перебуває досі. У Дніпрі зовсім зникло чимало видів типових річкових риб, зокрема білуга, шип, чорноморсько-азовський осетер та оселедець, лосось, річковий вугор, а також катастрофічно зменшилась чисельність стерляді, підуста, головня, в’язя, жереха, линка. Їх місце зайняли озерні форми — лящ (близько 40% вилову), щука, сом, короп (свійська форма сазана, потрапила в річку зі ставкових господарств), плітка, окунь. Останніми роками дедалі більшого розмаху набуває розвиток популяцій «прибульців»: товстолобика та білого амуру, які потребують штучного підрощення малька.

       Все це — наслідок цвітіння  води, знищення природних нерестилищ, неможливості подолати греблі  під час міграції до місць  нересту, загибелі риби, малька  в гідроагрегатах ГЕС, коливання  рівня води (протягом доби), її забруднення та неефективності штучного риборозведення.

       Дедалі більшого розповсюдження  набувають синьо-зелені водорості,  максимальна кількість яких у  Дніпровських водосховищах спостерігається  в липні — серпні. Товщина поверхневого  шару водоростей коливається від декількох міліметрів до 15 см. Сезонна «атака» синьо-зелених водоростей — нищівна для біоти.

       У верхів’ях водосховищ різко  знижується швидкість течії, формуються  зони акумуляції, утворюються так  звані внутрішні дельти. У Кременчуцькому водосховищі вже утворилися десятки гектарів таких вторинних островів, які вийшли з-під затоплення. Аналогічні фантомні острови з’являються з-під води в озері ім. Леніна під час скидання рівня Дніпровською ГЕС.

       Створення каскаду Дніпровських  водосховищ активізувало руйнівні екзогенні процеси, що призвели до знищення прибережних екосистем, лісової рослинності, чорноземних ґрунтів, будівель та споруд, шляхів, комунікацій і продовжують свою негативну дію. Абразія берегів призвела до зникнення земель у прибережній смузі Київського водосховища завширшки до 450 м. [7].

       Однією з найгостріших регіональних  екологічних проблем стала загибель  малих річок. Більшість їх входить  до басейну

       Дніпра, і всі вони перебувають  під впливом дії каскаду дніпровських  водосховищ. До басейну р. Дніпро належать 20,5 тис. дуже малих, малих, середніх та великих річок загальною довжиною понад

      105 тис. км. Малі річки формують 60% водних ресурсів України. Більшість  малих річок басейну Дніпра  мають екологічний стан, який  класифікується або як катастрофічний, або як поганий.

       Важливий напрям використання  водосховищ — забезпечення стабільності  водоспоживання і забезпечення  водою маловодних районів Донбасу  та Криму. Одним із аргументів  на користь створення Дніпродзержинської  ГЕС була необхідність побудови каналу «Дніпро — Донбас» для забезпечення маловодних районів Донбасу, перекидання частини стоку р. Дніпро у р. Сіверський Донець. Але з часу його створення він використовувався, максимум, на 30%, а у 2000 р. — лише на 8%. Цей канал дотягнули тільки до Орільського водосховища у Харківській області, другої черги — до Донбасу — так і не побудували.

     Донбас  опинився в парадоксальній ситуації: нікуди подіти шахтні води — і водночас дефіцит води для споживання. Аналогічна ситуація складається і в Криму. Сьогодні очевидно, що вся система водозабезпечення Криму потребує перебудови, особливо потребує реконструкції сам Північно-Кримський канал.

       Швидко зростають втрати води  під час транспортування у  зв’язку з втратами на фільтрацію (у період 1998–2003 рр. вони зросли з 23 до 52%). Ці величезні відсотки негативно позначаються на екологічному стані території (підтоплення, деградація земель).

     Взагалі, функціонування каналу в принципі не потребує Каховського водосховища. Сучасне обладнання забезпечує технічну можливість підйому во­ди до початкових споруд каналу і з первинного рівня води у р. Дніпро.

     Таким чином, фактично обґрунтованим є  висновок про технічну й ресурсну можливість забезпечення сучасних потреб водоспоживання і без водосховищ.

     Створення каскаду водосховищ на Дніпрі давало змогу ввести в дію велику кількість поливних земель. Однак великі витрати води та недосконала дренажна система призвели до підтоплення багатьох населених пунктів, площа підтоплення сільськогосподарських угідь становить

      90 тис. га. Близько половини зрошуваних земель перебувають у незадовільному або в задовільному із загрозою погіршення еколого-меліоративному стані. Дедалі очевиднішою стає необхідність застосування нових технологій зрошення (краплинне зрошення) або заходів охорони ґрунтів, що передбачають значне зменшення витрат на водоспоживання.

       У зв’язку з цим цікаво зіставити  позитивні результати й негативні  наслідки від створення каскаду  водосховищ (див. табл. 4).

     Для їх оцінки використано статистичні  та офіційні дані, а в окремих випадках — застосовано експертну оцінку. З наведеної таблиці випливає дуже несподіваний висновок: функціонування каскаду водосховищ не те що не дає користі — воно економічно збиткове. При цьому слід відзначити, що негативні наслідки перевершують позитивні результати утричі-вдев’ятеро.

       Сьогодні в Україні діють розроблені  на державному та регіональному  рівні програми оздоровлення  р. Дніпро. Але всі вони спрямовані  на покращення якості води, однак  докорінного вирішення проблеми  — повернення умов природного функціонування р. Дніпро — не передбачають. Тим часом неодноразово пропонувалося ліквідувати водосховища, але таких пропозицій не сприйняли ні влада, ні суспільство. Чому?

       По-перше, такі пропозиції базувалися  на одному або кількох фактах  негативного впливу, а комплексних оцінок ніхто не проводив.

       Друга причина — небажання  брати на себе відповідальність: адже наслідки спуску водосховищ  будуть дуже масштабні, і зміни  в господарюванні потребуватимуть  вкладання значних коштів. Проте  якщо ліквідувати всі витрати на підтримання функціонування водосховищ і ГЕС, сконцентрувавши таким чином фінанси, то їх вистачить на пристосування господарювання до нових екологічних умов.

       Третя причина — недостатнє  уявлення про процеси, які відбуватимуться  в мулі під час його висихання після спуску водосховищ, а також застереження деяких учених, що наслідки цього, можливо, будуть аналогічні чорнобильській аварії. Викликає побоювання можливість винесення з мулу разом із пилом важких металів та радіонуклідів. Справді, спеціальні дослідження не проводилися, але є переконливий досвід 1941–1945 рр., після підриву греблі Дніпровського водосховища. Ніяких пилових буревіїв тоді не було, а оголені береги заросли спочатку трав’янистою рослинністю, а потім — чагарником і деревами. Більше того, спуск води може бути не раптовим, а поступовим, із попередньо заданими термінами етапів цього спуску для кожного окремого водосховища.

       Техніко-економічне обґрунтування  «Оздоровлення екологічного стану  р. Дніпро в межах м. Дніпропетровська в рамках Національної програми оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води», виконане у 2009 р. проектно-дослідним інститутом «Дніпродіпроводгосп», підтверджує доцільність і ефективність бодай часткового повернення р. Дніпро у природний стан. З метою виявлення прогнозованих результатів спуску водосховищ ми провели попередній економічний аналіз наслідків спуску Каховського водосховища. Отримані дані свідчать про те, що позитивні наслідки від спуску водосховища переважають негативні принаймні вп’ятеро. Звісно, баланс позитивних і негативних наслідків для інших водосховищ буде іншим, але загальна тенденція збережеться.

       Насамкінець стисло підсумуємо  викладене.

       Існування каскаду водосховищ  на р. Дніпро призводить до  значних економічних витрат на підтримання їх функціонування, які з кожним роком зростають. Збільшуються також негативні наслідки від впливу водосховищ на прибережно-водні екосистеми.

       Дніпровські водосховища стали  причиною низки описаних вище  негативних явищ, таких як, зокрема:  підтоплення земель, деградація малих річок, абразія берегів, затоплення унікальних природних об’єктів — дніпровських порогів, погіршення якості води, катастрофічного розвитку синьо-зелених водоростей тощо.

       Попередні розрахунки свідчать, що ліквідація дамб приведе до сталого функціонування річкової екосистеми, що дасть змогу забезпечити населення чистою водою, отримати додаткові площі земель для сільськогосподарського використання, підвищити ефективність рибного господарства, відновити заплавні екосистеми та ін. Економічний аналіз свідчить, що збитки від використання водосховищ значно перевищують прибутки.

       Попередній прогноз змін від  демонтажу Каховського водосховища  свідчить, що позитивні наслідки  переважають негативні принаймні  вп’ятеро.

       Світовий досвід свідчить: загальний напрям вирішення басейнових екологічних проблем полягає у припиненні будівництва та демонтажі водосховищ. У США протягом останнього десятиліття демонтовано 350 дамб.

       Управління споживанням та відновленням  ресурсів екосистеми р. Дніпро  має будуватися за басейновим принципом. Слід більш ефективно використовувати функції басейнової ради р. Дніпро і наділити її повноваженнями з розробки пропозицій щодо розвитку головної водної артерії країни та експлуатації її ресурсів.

       Чим скоріше усвідомимо необхідність повернення екосистеми р. Дніпро в природний стан, тим надійніше забезпечимо умови для нинішніх і прийдешніх поколінь розбудови сталого розвитку.

      Висновки

     Для гідробіолога популяції та біоценози  становлять інтерес насамперед як системи, що виробляють потрібні людині організми і визначають якість споживаної їм води. З цієї точки зору найбільш важливою характеристикою надорганізменних систем служать їхні продукційні властивості - ефективність трансформації вихідної енергії та кількість корисних продуктів, що утворюються в процесі кругообігу речовин і здатних вилучатися з нього без руйнування систем, в межах їх саморегуляціонних можливостей. Зіставлення енергії, що проходить через популяцію або біоценоз, з тією, яка запасається у продуктах, що цікавлять людину, дає уявлення про ефективність цих систем як виробників біологічної сировини. Енергія, що розсіюється популяціями або біоценозами, характеризує величину їх мінералізаціонной діяльності, яка лежить в основі біологічного самоочищення водойм.

     У відомих межах термодинамічний  принцип цілком може бути застосований до вирішення обох основних завдань  гідробіології-підвищення біологічної  продуктивності водойм та забезпечення чистоти природних вод. Використання в гідробіології енергетичного  принципу, вперше в широкому масштабі здійснене Р. Ліндеманном в 1942 р., заслуговує повного уваги, тому що дозволяє в єдиних порівнянних одиницях виражати результати біологічних процесів, що протікають у водних екосистемах. Крім цього, енергетичний підхід з використанням понять і термінів термодинаміки посилює кількісний підхід до вирішення біологічних задач і полегшує широке застосування сучасних засобів математики для аналізу отриманих результатів.