Екстримальний туризм

Рафтинг - це захоплюючий спуск по гірській річці на каноє або спеціальних плотах. В останні роки він викликає такий величезний інтерес з боку аматорів екстремального відпочинку, що більшість придатних для цього туризму гірських рік були освоєні професіоналами, і тепер пропонуються різноманітні рафтинг-тури практично в будь-яку точку світу. Це знахідка для людей, бажаючих перевірити себе в екстремальних умовах, дізнатися про швидкість своєї реакції, здатність швидко прийняти єдине вірне рішення, ризикувати. Це означає всі види екстриму на річках, водоспадах і порогах. По іншому вода в них називається «білою», від утворення піни. В силу певного ризику, водний туризм вважався придатним тільки для професіоналів, але після появи рафтингу таке уявлення швидко змінилося. Справа в тім, що в цьому виді зявився рафт- тип судна, яке використовується для спускання та плавання по річкам різного типу. Рафт з англійської мови перекладається, як плот. Це - велика надувна лодка, класичного виду вона помістить в собі від 4 до 20 чоловік, із сучасних синтетичних матеріалів. Конструктивно рафти поділяють на однослойні та двухслойні. Перевагоюднослойних є простота підготовки до спуску, а двухслойних - повищена стійкість до ушкоджень. Найкращий рельєв для рафтингу - це гори, особливо в період танення снігів. Рафт-тури в основному бувають такими: поїздки на день чи полудня, і багатоденні подорожі. Під час останніх туристи потрапляють віддалені куточки гір, з недоторканою природою, розбивають табір у міру проходження ріки і досліджують дикі околиці навколо стоянок. В Україні популярний цей вид, оскільки місць для рафтингу вистачає. Вже три роки діє рафтклуб, де кожний може навчитися техніки сплавів, а згодом випробувати її на практиці, одержати спеціальну літературу, вказівки і взагалі просто познайомитися з новими друзями, які поділяють твоє захоплення.

Наземні види екстремального туризму

На поверхні землі людина відчуває себе більш впевненіше ніж в повітрі чи воді, тому найбільше всіляких екстремальних видів саме наземні. Вони можуть біти різними: від Американських гірок в «ДіснейЛенді» чи звичайного туристичного походу в ліс до дослідження підземелля. А останнім часом популярності набувають поїздки на місця катастроф. Про деякі, націкавіші види йдеться нижче.

Спелеологія. Цей вид можна віднести як до туризму так і до розділів науки геологій: картознавство і гідрогеологія. Та головне печери - це останні білі плями на карті світу, остання можливість пройти там, де не тільки не ступала нога людини, але і куди не падав погляд її очей і фотокамер. На поверхні землі таких місць зовсім не залишилось. Дослідження печер займалися Ерик Рижий, Колумб, Магеллан, Кук, Беринг, Лазарев, Скотт та інші. Звичайно, серйозною науковою спелеологією займаються не всі. Новачки беруть участь в навчально-тренувальних експедиціях. Є команди, що їздять тільки в розважальні чи «спортивні» поїздки. Щоб займатися спелеологією, треба мати серйозну підготовку, причому не тільки фізичну, технічну, а також і психологічну. Адже печера - зовсім інший світ, де людина позбавлена звичних орієнтирів: неба над головою, лінії горизонту . Його можна порівняти хіба що із підводним або космічним простором. Отже, Печери бувають різні: маленький і сухі, куди може добратися і новачок; важкі, де до дна треба пробиватися неодну добу через глибокі колодязі, холодну воду, вузькі шкурники. У будь-якому випадку, надзвичайна краса печер заворожує. Озера, вигадливі вигини, незвичайне світло. Якщо пощастить, можна знайти і печерні перли (вони утвориться у ванночках із проточною водою, але дуже рідкі).

Люди цікавляться новими печерами, які бережуть в собі таємниці.

Спелестологія - це захоплююча суміш туризму і науки, що вивчає порожнини штучного походження. У самому широкому значенні слова спелестологія - це наука про штучні підземні спорудження. Спелестологія тісно зв’язана із спелеологією, тільки спелестологів не цікавлять печери, а проникнення в які-небудь підземні міські структури, недоступні або нецікаві для інших. Головна особливість для того, щоб підземелля зацікавило спелестологів: щоб його не використовували ні в яких цілях в даний час і представляло певний історичний інтерес. До таких відносяться занедбані каменоломні шахти, водоводи, колодязі, підземні ходи, підземні храми і монастирі і так далі.

Кінний туризм - вид який підходить для кожного. Свист вітра, краса первозданної природи, єдинство з вірною і сильною твариною, гармонія в душі, все це може подарувати кінний туризм. Це один із найдавніши видів, оскільки багато років назад користувалися саме кіньми, але в більшості, як засіб пересування. В наш час це вже майже як «екзотика». Кінний туризм підійте кожному незалежно від статі, віку, навиків. При першому поході кожний має пройти спеціальні курси верхової їзди та догляду за тваринами. Кінний туризм поширений в кожній країні. Оскільки спокійно можна подоружувати по різним цікавим містам, насолоджуватися природою та розмовами з друзями. Для «перчинки» туристичні фірми пропонують кінні тури по горам, які тяжко подолати, через бурхливі ріки та інші не тронуті рукою людини, міста землі.

Сафарі-тур. Це одна з не багатьох можливостей подивитися країну зсередини, відвідати самі важкодоступні і незаселені місця. Можна перетинати живописні каньйони, що уражають уяву пустелі і савани, спостерігати за екзотичними тваринними і надзвичайними птахами, і водночас відчувати швидкість і міць джипу.

Сафарі поділяють на такі:

1. Короткострокове сафарі за кермом - розповсюджений вид екскурсії, тривалістю від 1 до 2 днів. На піщаних сафарі використовують тільки джипи, але і квадроцикли, і верблюди. Такі екскурсії можуть проводитися практично в будь-якій країні світу, починаючи від Туреччини і закінчуючи Аляскою, і дозволяє подивитися природу і ландшафти.

2. Короткострокове пасажирським - подорож у відкритих джипах з водієм. У джипі може бути від 1 до 6 чоловік. Такі сафарі поширені в Африці і Непалі у національних парках, коли гід, він же водій, показує екзотичних тварин і птахів. У національних парках тварин безліч, в одному тільки Крюгер Паренню в ПАР, популяція слонів – від 8500 до 10500 осіб, а вже про левів і леопардів, пташок яскравих заморських, і говорити не потрібно. Звичайно, такі сафари проводяться 2 рази в день, з ранку, і ввечері, причому кілька днів підряд, оскільки все в один день побачити неможливо.

Довгострокове – найбільш екстремальний вид сафарі. Це досить рідкісні програми, тому як їх не легко організувати, але по задоволенню і враженням, вони набагато перевищують звичайні програми. За кермом закритого або відкритого джипу можна подолати до 3000 км у тиждень. Звичайно це кілька джипів, оснащених радіозв’язком, у яких їдуть по дві людині, іноді три, що б мінятися місцями за кермом. Траси можуть бути різної складності, включаючи пустелі і савани, для бажаючих може бути організована робота з лебідкою. Маршрут прокладається заздалегідь, але за бажанням може бути змінений. Групи формуються за місяць до початку сафарі, і повинні бути не менше 6 чоловік, а відповідно від 3 машин. Обов’язково машина в супроводі з гідом і кухарем, що, якщо туритси не зупиняєтеся в готелі чи лоджії. Цей вид сафарі пропонується в основному в Африканських країнах. Найбільш якісні програми, організовуються компаніями, уповноваженими якими-небудь брендами машин, наприклад, Ленд Ровер, або Тойота. 4. Мисливське сафарі - це справжнє полювання на антилоп, слона, лева, леопарда, крокодилів і т.д.і здійснюється тільки за спеціальною ліцензією і тільки там, де це дозволено. Для деяких країн, наприклад, для Танзанії - полювання є величезною частиною бюджету країни, і це задоволення, вважається звичайним. Та в багатьох випадків, полування на звірів забороняється законами певних країн.

Окремі види сафарі - це мото-сафарі (на спеціальних мотоциклах) і дайв - сафарі (спеціальні автомобілі), які нічим не відрізняються від інших крім засобу пересування.

Для перших двох видів сафарі обмежень не існує. А от на довгострокове сафарі бажано мати гарне здоров’я, і, при бажанні керувати джипом, звичайно же, права водія. Із мисливськими сафарі все трохи складніше. При вивозі особистої рушниці за кордон, необхідно буде отримати на це дозвіл і надати мисливську ліцензію, якщо ж рушниці немає, то можна взяти в оренду разом с патронами

Короткострокові сафарі, можливі, практично, у будь-яких країнах. Дуже поширені в курортних країнах, таких як Греція, Туреччина, Острови (Мальдивы, Сейшелы). Дуже гарні короткострокові сафарі в Мексиці, в Еквадорі й Алясці. Піщані сафарі в Алжирі, Тунісі і Марокко цікаві і незвичайні. Такі сафарі бувають і довгостроковими, на 5 і більше днів. Безперечними лідерами в сегменті довгострокових сафарі виступають африканські країни - ПАР, Ботсвана, Зімбабве, Танзанія, Кенія.

Отже, найпоширеніші види саме в наземному екстремальному туризму. Найважливіший фактор - це дешевизна, порівняно з іншими. Тому більша половина туристів обирають саме наземний екстремальний туризм.

Гірські види екстремального туризму

Гори завжди манили і цікавили людей, які в свою чергу покоряють найвижчі точки планети. В наш час популярні різноманітні види екстремального туризму, найпоширеніші можна виділить итакі: сноуборд, альпінізм, скелолазення, льодалазення, гірські лижі. Детальніше про деякі написано нижче.

Альпінізм - вважається найекстремальнішим і мабуть одним із найпоширеніших відпочинком. Сьогодні альпінізм являє собою цілу індустрію, що рівномірно розвивається і популяризується. Альпінізм- сходження на вершини гір. Слово «альпінізм» походить від назви Альп - найвищої гірської системи Західної Європи. Але це не єдина назва цього виду, наприклад в Гімалаях альпіністів іноді називають «гімалістами», а Високих Татрах – «татарниками», в Югославії – «горелазцями» тощо. Це поняття включає в себе як різновидність спорту, так і туризму. Спортивна сутність альпінізму - подолання за допомогою спеціальних технічних прийомів різноманітних перешкод, які створюються умовами рельєфу і клімату гірських районів на шляху до піку гори; вони можуть бути скеляними, льодовими і сніжними різної ступені важкості. Традиційно склалося, що гірськими сходженнями займалися тільки туристичні клуби и спортсмени-професіонали. Альпінізм-непрофесійний, поки що вважається єлітним видом гірського туризму. Як правило, для сходжень прийнято вибирати літо, коли погода дозволяє з мінімальними втратами добратися до наміченої вершини. Однак аматори самих гострих відчуттів не зупиняються й узимку. А складні погодні умови і сходи лавин тільки додають гостроти подорожі. У гори йдуть, щоб випробувати себе, ризикнути, перебороти все і добратися до вершини. Смак перемоги солодкий, навіть якщо альпініст скорив не Ельбрус, а всього лише стінку на місцевому скалодромі. Для цього потрібно бути добре фізично підготовленим, бажано мати сильні передпліччя, гарну «розтяжку» і невелику вагу, яку доведеться утримувати на одних лише пальцях. При підйомі доведеться працювати не тільки м’язами, але і головою, щоб правильно вибрати, за які зачепи схопитися. В Україні цей вид тільки почав розвиватися, але головною проблемою залишається недолік професійних інструкторів.

Гірські лижі. Гірські лижі один із найстаріших видів активного відпочинку. З роками кількість бажаючих покататися на гірських лижах не зменшилося, а скоріше збільшилося. До того ж, зараз набагато якісніше і різноманітніше гірськолижний сервіс, ніж років 10 назад, не говорячи вже про 80-х, 70-х роки. Майже в будь-якому гірськолижному курорті є спуски, як для професіоналів, так і для новачків, яким завжди можуть навчити правильно кататися місцеві інструктори. Рух на лижах, ймовірно з’явалася після винаходу снігоступів, що поступово модернізувалися до сучасного стану гірських лиж. «Батьком сучасного лижного спорту» часто називають норвезького випробувача Сандре Норгейма. У середині 19-го сторіччя, Сандре Норгейм винайшов спеціальні кріплення, що дозволяли лижникові здійснювати повороти і керувати лижами при спуску із пагорбів. Сандре Норгейм і його сучасники цей вид лижного спорту назвали «слалом». Зараз слалом часто згадується як «Телемарко». Спочатку, лижний спорт був лише декількох стилів, що нагадували сучасні “скандинавську” ходьбу на лижах по пересіченій місцевості. Австрійський винахідник Маттіас Цдарский вигадав більш стійкі кріплення до гірських лиж, за допомогою яких нога лижника щільніше прилягала до лижі, що дозволяло ефективніше керувати лижами. Фактично, цей винахід послужив поштовхом для розвитку альпійського стилю лижного спорту.Після цього, на початку 20-ого сторіччя, австрійський випробувач Ханс Шнейдер вигадав особливу техніку рухів тіла людини, що ще більше спростило процес регулювання напрямку руху лижника. Ця техніка стала називатися Arlberg, на честь найменування регіону, де проживав її автор. Саме ця техніка рухів зробила гірські лижі популярним і доступним для кожного видом спорту і розваги. На сьогодні майже кожний намагається щорічно поїхати в гори, щоб спуститися з вершини гори. Тому кожна країна, яка має змогу, надає свої пропозиції по гірськолижним курортам.

Сноубординг - спуск по снігу із гірських схилів на спеціально обладнаній дошці. Це більше активний і екстремальний вид вигляд, ніж гірські лижі. Сноубординг як окремий вид спорту з’явився в Америці в 60-х роках XX століття. Лютими шанувальниками новомодного захоплення стали по більшій частині серфери, що не бажали сидіти без справи в чеканні літніх днів. У нашій країні сноуборд масове визнання одержав тільки в середині 90-х років. Однак зараз в Україні можна придбати різноманітне екіпірування від ведучих світових виробників і одержати уроки катання в досвідчених інструкторів. На сьогодня зроблено багато спеціальних трас із трамплінами й іншими всілякими перешкодами, на яких сноубордисти можуть витворяти різні акробатичні трюки. Але в останнім часом особливо популярним серед сноубордистів став Хаф-пайп (від англ. half-pіpe «пів-труби») - споруда зі снігу, схоже на рампу для роллерів. Взагалі екстремальні захоплення, пов’язані з гірськими лижами і сноубордом, можна розділити на кілька груп: freeskііng або freerіde - це спуск по крутих непідготовлених схилах зі складним рельєфом; helіskііng - тим же саме, але з використанням вертольота як засіб доставки на гору; skі-tourіng (randonee skі) - скі-тур, гірський туризм із використанням лиж і спеціальних кріплень для підйому в гору; skі-mountaіneerіng (лижний альпінізм) - сходження на гору з метою спуститися з вершини на лижах чи сноуборді (використання страховки чи якого-небудь додаткового спорядження, крім лиж, на спуску порушує «чистоту» такого сходження); в останні роки з’явилася new school - щось начебто сноубордичного фрістайлу. Гірськолижний туризм, мабуть, найбільш розвинений із усіх видів екстремального туризму в Україні. У нас є досить високого рівня гірськолижні курорти із задоволенням відвідують українські, а саме карпатські курорти, які стають популярними серед іноземців.

Повітряні види екстремального туризму

Відчути вільність польоту, побачити замлю з висоти прагнуть, мабуть, кожниа друга людина на землі. Ось і з’являються різновиди екстремального туризму, які пропонують кожному бажаючому «відірватися від землі» Парашутний спорт . Останнім часом один із найпоширеніших видів туризму. Багато хто прагне побачити те або інше місто з висоти «пташиного польоту». Та багато хто помиляється. Що можна просто одягув на себе парашут вискочити з літака і насолоджуватися польотом. Але для початку варто розібратися, що собою являє парашутний спорт в цілому. Класичний парашутизм - містить у собі дві вправи: перша - стрибки на точність приземлення. Завдання полягає в поразці мішені розміром у 3 см. Друга вправа - комплекс фігур у вільному падінні. Змагання ведеться на час. Досить консервативний вид спорту: сам комплекс фігур не змінюється уже багато років і вимагає відточеної майстерності і сталості в результатах. Групова акробатика. Дана дисципліна має на меті побудови максимальної кількості різних фігур командою з декількох парашутистів. Класична кількість парашутистів у команді - 4 і 8. Бувають також команди з 16-ти спортсменів. А рекордний стрибок, занесений у книгу Гіннеса, був зроблений командою з 296-ти парашутистів. Основні фігури для побудови звичайно оголошуються заздалегідь, назви ж цих фігур дають деяке уявлення про те, як вони будуть виглядати: «квітка», «зірка» і т.д. Команда з чотирьох чоловік може побудувати близько 30 фігур за час вільного падіння. Купольна акробатика - полягає в побудові формацій з куполів розкритих парашутів. Цим вона кардинально відрізняється від інших видів парашутного спорту, де робота над результатом йде до розкриття парашута (крім стрибків на точність приземлення). При виконанні фігур купольної акробатики парашутисти входять у безпосередній контакт із парашутами інших спортсменів, при цьому часто відбуваються завали куполів. Тому парашутистам, що займаються купольною акробатикою, потрібно особливе устаткування. Куполи повинні бути стійкими, добре навантаженими і мати можливість точного регулювання швидкості. Після того, як всі фігури побудовані, настає етап, коли парашутисти повинні відокремлюватися один від одного і робити посадку. Це найбільш складна і небезпечна частина вправи. Якщо куполи зачепилися один за одного, то навіть приведення в дію замків відчіплення купола може не допомогти, а купол не відійде. Розкриття ж запасного парашута в такій ситуації досить небезпечно. Це робить купольну акробатику одним із самих ризикованих видів парашутизму.