Еколого-географічне картографування

 

 

Зміст

 

 

Вступ…………………………………………………………………………3

1. Теоретико-методологічні основи еколого-географічного

картографування………………………………………………………….4

2. Інформаційне забезпечення еколого-географічного

картографування………………………………………………………….8

3. Створення картографічних творів еколого-географічного

спрямування на основі ГІС……………………………………………..11

Висновок……………………………………………………………………..14

Список використаних джерел………………………………………………16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

 

     Одним з найважливіших методів вивчення стану природи та її окремих компонентів сьогодні є еколого-географічне картографування, застосування якого сприяє більш раціональному проведенню екологічних досліджень, а вивчення і планування природоохоронної діяльності, а також здійснення екологічно безпечного природокористування без відповідного картографічного забезпечення взагалі є нераціональним і неефективним.

При використанні значної  кількості різноманітної інформації, необхідної для створення еколого-географічних карт, доцільно застосовувати сучасні методи її збору, збереження та попередньої обробки.

Об’єктом дослідження  є геосистеми різних територіальних рівнів як складноорганізовані природно-антропогенні утворення з їх складовими компонентами та елементами, взаємозв’язками, явищами, процесами та екостанами, що виникають в процесі взаємодії. Предметом дослідження є теоретико-методологічні основи еколого-географічного картографування на основі ГІС, баз даних та знань.

При виконанні роботи були використані матеріали наукових збірників, монографій та публікацій у  фахових виданнях провідних вітчизняних  та зарубіжних вчених: В.А. Барановського, О.М. Берлянта, М.Д. Гродзинського, Я.І. Жупанського, А.П. Золовського, Є.Г. Капралова, Ю.О. Карпінського, Т.І. Козаченко, О.В. Кошкарьова, І.Ю. Левицького, І.К. Лур’є, О.О. Лютого, А.А. Лященка, Я.Б. Олійника, Г.О. Пархоменко, Л.Г. Руденка, К.О. Саліщева, В.М. Самойленка, Б.Б. Серапінаса, та ін.

Реферат складається із вступу, 3-х питань, висновків та списку використаних джерел.

 

 

1. Теоретико-методологічні основи еколого-географічного картографування

 

 

Еколого-географічне картографування є новим актуальним проблемно-орієнтованим напрямом тематичної картографії, який характеризується різноманіттям теоретичних установок і конкретного змісту. Його сутність полягає в інформаційній взаємодії між базами даних  екологічної та географічної інформації шляхом побудови еколого-географічних картографічних моделей.

Головною специфічною рисою еколого-географічного картографування є його проблемна орієнтованість, яка передбачає цілеспрямоване (за тематикою, потенційним користувачем) проектування, створення та практичне застосування картографічних моделей, що подаються як інструмент для вирішення конкретних завдань в межах вузької практичної спрямованості [1].

В процесі дослідження  доведено, що еколого-географічне картографування посідає центральне місце на перетині комп’ютерної картографії (як реалізації ментальної схеми картографування за допомогою засобів комп’ютерної графіки чи систем автоматизованого проектування), ГІС, телекомунікації, системного картографування, аерокосмічних методів та цифрової картографії.

Об’єднує всі названі напрями тематична картографія, яка є основою для проведення еколого-географічних досліджень за допомогою створення та використання еколого-географічних карт [1].

Розробка поняттєвого  апарату еколого-географічного картографування, як системи понять, базується на структурних блоках (підсистемах або комплексах близьких за значенням та змістом понять, що формують окремі частини поняттєвого апарату):

• об’єктно-предметному;
• проблемної орієнтації;
• територіальної визначеності;
• геоінформаційному.

Методологія геоінформаційного еколого-географічного картографування охоплює визначення об’єкта, предмета, завдань, сукупності засобів дослідження, формує уяву щодо послідовності дій в процесі вирішення поставлених завдань і включає взаємодію наукових підходів, принципів, територіальних (просторових) та змістовно-компонентних рівнів картографування [2].

Географічний підхід полягає  в актуалізації географічного обґрунтування  еколого-географічного картографування з прискоренням розвитку його змістовного забезпечення, врахування накопиченого досвіду комплексних географічних досліджень та системного тематичного картографування у вигляді існуючих геоінформаційних систем, якими можна вважати раніше видані комплексні географічні атласи.

Екологічне оцінювання усіх об’єктів, явищ і процесів, що картографуються, здійснюється з точки зору прийнятого нормативного стану або по відношенню до безпеки життєдіяльності людини. При цьому елементами оцінювання виступають об’єкти взаємодії в  геосистемі, відносини між ними та географічні фактори (стійкість  геосистем, геохімічний склад, несприятливі процеси та явища). В даному підході  природа оцінюється по відношенню до людини не тільки як умова, а й джерело  її існування, що значно розширює уяву про діапазон зв’язків[3].

Інформаційний підхід в еколого-географічному картографуванні означає використання різноманітної та різнотипної інформації з розробкою на її основі багатоваріантних еколого-географічних картографічних моделей для відповідних проблемно-практичних потреб користувачів із застосуванням методів геоінформаційного аналізу та просторового моделювання. Він передбачає також перспективне застосування інфраструктур просторових даних для забезпечення: легкості доступу до інформації з боку різних суб’єктів, зручності інформаційної взаємодії між ними, більш ефективного їх використання.

Принципи  еколого-географічного картографування:

• Головним принципом еколого-географічного картографування обрано геосистемний, коли геосистема розглядається як інтегральне територіальне утворення, об’єднане природними і антропогенними елементами, де кожен елемент розглядається лише у зв’язку з іншим через характер та тісноту зв’язків.
• Проблемно-формуючим визначено принцип регіоналізації, який передбачає проведення картографічного дослідження в окремому регіоні, поняття якого формується в залежності від мети дослідження на основі суспільно-політичного замовлення з урахуванням проблем природокористування.
• Принцип антропоцентризму визначає мету та очікувані результати досліджень – визнання пріоритету людини у функціонуючих геосистемах
• Принцип інваріантності передбачає використання різних критеріїв та показників як компонентів системи.
• Принцип оцінковості полягає в оцінюванні за допомогою створених картографічних моделей стану геосистеми з метою створення наукових основ вирішення проблем оздоровлення навколишнього природного середовища та раціонального природокористування.
• Принцип конструктивізму передбачає використання еколого-географічних карт в якості інструмента розробки заходів з оптимізації раціонального проведення екологічних досліджень; вивчення, планування, прогнозування та оптимізації природоохоронної діяльності та екологічно безпечного природокористування в різних регіонах тощо.
• принцип оптимізації масштабів передбачає вибір їх оптимальних значень для визначених різних територіальних рівнів еколого-географічного картографування, зокрема, для території України [4].

Змістовно-компонентні рівні  відповідно до сучасного розуміння  завдань та можливостей  еколого-географічного картографування включають: літосферу, атмосферу, гідросферу, біосферу, а також соціосферу і техносферу. Структуризація методологічних аспектів еколого-географічного картографування може здійснюватися як в горизонтальному, так і у вертикальному розрізах. При аналізі горизонтального розрізу складові поділяються в залежності від структуризації об’єктів та суб’єктів, що беруть участь у взаємодії природи та суспільства; при цьому виділяються аспекти цієї взаємодії: окремо природні і окремо соціально-економічні.

Вертикальний розріз передбачає включення усієї сукупності аспектів природокористування, зокрема: часових, що дозволяють на практиці використовувати  створені картографічні моделі на різні  проміжки часу; інформаційних (формування і використання баз даних, що включають  картографічні, кількісні та семантичні складові); техніко-технологічних та математичних (інженерний інструментарій та математичний апарат для дослідження  процесу природокористування), правових (моніторинг нормативно-правових актів, пов’язаних з процесом природокористування) [5].

Особливостями застосування способів картографування при створенні  еколого-географічних карт є їх групування (класифікація) щодо виду координатної прив’язки зображувальних засобів (до точок, до ліній, до площі) для спрощення процесу створення-використання карт, а удосконалений підхід до вибору методів розбиття шкал кількісних показників для створення еколого-географічних карт полягає в узагальненні інтерактивних методів, які розширюють функціональні можливості ГІС та достовірність представлення результатів на картах.

 

 

 

 

 

 

2. Інформаційне забезпечення еколого-географічного картографування

 

 

Навколишнє природне середовище є одним з найбільш інформаційно насичених об’єктів, який під впливом господарської діяльності людини нарощує свій інформаційний ресурс. Тому еколого-географічне картографування, як процес систематизації та наочної візуалізації просторової інформації, дозволяє впорядкувати виконання щонайменше трьох важливих завдань: досліджень, необхідних для розуміння процесів, що відбуваються у довкіллі; постійним спостереженням за їх станом (моніторинг); цілеспрямованим їх контролем [6].

Вирішення екологічних проблем  вимагає значних обсягів інформації не тільки про поточний стан об’єктів, які вивчаються, а й даних за тривалий період спостережень, у тому числі у вигляді традиційних  карт, текстових та статистичних матеріалів. Сучасні геоінформаційні технології дозволяють зовсім по-новому здійснювати реєстрацію, узагальнення, перетворення, сприйняття інформації, що накопичується або залучається від різних видів і форм інформаційних ресурсів. Своєчасну, достовірну і повну інформацію можна одержувати як при безпосередній комунікації з іншими фахівцями, так і при опосередкованій – через засоби масової інформації або через інформаційні канали за допомогою сучасних засобів обчислювальної техніки, зв’язку та телекомунікації [7].

Усю сукупність інформаційних  ресурсів, необхідних для проведення геоінформаційного еколого-географічного картографування доцільно класифікувати за такими основними ознаками:

• форма представлення інформації, відповідно до чого вони поділяються на карти, статистику, аерофото- та космічні знімки, текстові матеріали, тощо;
• вид фахового використання (відповідають основним сферам діяльності: правовій, політичній, економічній, науково-технічній, екологічній тощо);
• можливість доступу (відкриті та закриті з різним ступенем обмеженості: засекречені (державна таємниця), конфіденційні (комерційні, професійні (державна статистика та адміністративна звітність), персональні));
• форма власності (суспільні, корпоративні, приватні);
• спосіб обробки (традиційний, автоматизований);
• вид носія (паперовий, цифровий);
• інтенсивність використання (актуальні (активні) та неактуальні (пасивні));
• форма організації (традиційні, електронні) [8].

Важливим сучасним джерелом еколого-географічної інформації є Інтернет, переваги використання якого полягають у тому, що: ГІС як засіб проведення просторового аналізу доповнюється інструментом управління просторово розподіленими даними та виконавцями; Інтернет дає можливість знаходити і отримувати фактичні дані різного регіонального рівня, швидко знайомитися з новітньою літературою та відкривати широкий простір для отримання в режимі реального часу наукових консультацій з фахівцями з інших організацій і можливість співпраці з ними; Інтернет визначає способи використання картографічних творів та дозволяє легше розподілити і представити різноманітні види відображення картографічної інформації (карти статичні, інтерактивні, мультимедійні).

Вагомим видом інформаційних  ресурсів для геоінформаційного еколого-географічного картографування є оригінальні картографічні ресурси. Їх цінність і фундаментальність з точки зору можливостей використання як інформаційного ресурсу для побудови еколого-географічних ГІС зумовлені значною інформативною насиченістю внаслідок використання при їх розробці великого обсягу фактичного матеріалу (оскільки часто такі карти та атласи базуються на багаторічних статистичних рядах або інших спостереженнях), а для їх створення використовувались оригінальні методики; можливістю безпосереднього використання (без значних перетворень) при побудові бази даних конкретних еколого-географічних ГІС [9].