Ефективність використання рекреаційних ресурсів Київської області

3. Природоохоронні об’єкти Київської області .

      На Київщині, яка належить до районів інтенсивного господарського  освоєння,  серед заходів, спрямованих на раціональне  використання та  відтворення  природного  ресурсного  потенціалу  території,  є створення  природоохоронних об'єктів. До  них належать  заповідні об'єкти   та   території,  в їх  числі  заповідні  лісомисливські господарства,  заказники,  природні парки,  парки-пам'ятки садово-паркового    мистецтва   та   пам'ятки   природи   місцевого    чи загальнодержавного  значення. Природоохоронна діяльність  особливо розгорнута  в межах території районів, що є найближчим  оточенням столиці.Благоустрій лісів і створення так званих "зелених зон"  поширено  на    території    Броварського,     Бориспільського,      більшої північної     частини     Обухівського,   Васильківського,   сходу Макарівського та Бородянського, півдня Вишгородського та  на  всій території Києво-Святошинського району.

      Серед   найбільших  природних  об'єктів  слід  назвати  державні заповідні   лісомисливські  господарства:  Заліське   (Броварський район)  та  Дніїгровсько-Тетерівське (Вишгородський і Іванківський райони). Заліському  було  надано сучасний статус  з  метою комплексного ведення   лісового   та   мисливського  господарства   й   охорони мисливської   фауни  з  1965р.  Територія  сучасного  господарства поширюється  також і на Чернігівську область (Козелецький  район). Заповідні   угіддя  складають  майже  35%  від   загальної   площі господарства (35 тис. га). Ландшафти представлено на 40%  лісовими масивами, решта луками та підлісками мішаних лісів.

      Пам'яткою природи державного значення є також урочище Бабка. Разом у   межах  Київської  області  нараховується  85  природоохоронних територій  та об'єктів природно-заповідного фонду (загальна  площа 79,1  тис.  га). З них 13, що названі вище, мають статус державних(республіканського значення) і є найбільшими  на  Київщині,  72  -місцевого  значення, у т.ч. 17 заказників, 35 пам'яток природи, 8 парків   -  пам'яток  садово-паркового мистецтва,  12  заповідних урочищ. До  районів з високим рівнем розвитку природоохоронної діяльності  належать Броварський, Білоцерківський, Васильківський, Вишгородський та Києво-Святошинський,  на  території   яких розташовані   найвідоміпгі  природоохоронні об'єкті;   державного значення, а також численні пам'ятки природи, заповідні урочища та заказники місцевого значення (у Києво-Святошинському районі―пам'ятка природи Білогородський горб, Жорнівський парк, заповідне урочище Первомайське; у Вишгородському - 6  заказників  місцевого значення,  2 заповідні урочища та ін.). Найнижчим рівнем розвитку природоохоронної діяльності характеризуються на  сучасному етапі поліські території, внаслідок їх забруднення   радіоактивними речовинами, й окремі віддалені від центру райони, що відрізняються відносно   невисоким  рівнем  соціально-економічного  розвитку   в цілому, - Іванківськіїй, Поліський, Миронівський, Рокитнянський. У перспективі необхідно здійснити  оцінку  природоохоронних об'єктів  з  точки зору можливостей їх використання для відпочинку та туризму. Окремі з них можуть бути певною мірою   перетворені на природні  рекреаційні  парки,  в яких  функціонально  поєднуються  питання  охорони  природи  й  організації  туристично-рекреаційної  діяльності.

Висновок.

      Київська область у силу свого географічного положення та особливостей історичного розвитку має всі необхідні ресурси для розвитку туризму. Сприятливі кліматичні умови, наявність численних водних об'єктів, а також джерел мінеральних вод, багатство культурно-історичних пам'яток визничають роль Київської області як важливого рекреаційного регіону.

       Зручне  географічне  положення,  наявність  добрих доріг та водних  шляхів,  сприятливі  природні  та  кліматичні умови – все це значною мірою  впливає  на розвиток туризму на Київщині.

      Специфічною особливістю розвитку територій Київської області є те, що вони до кінця XX ст. були складовою єдиного Київського регіону, що з часів Київської Русі був центром економічного, політичного та культурного життя українських земель. Безпосередня наближеність до столиці, включеність у єдину з м. Києвом соціально-економічну та політико-адміністративну систему позначалися на кількісних і якісних параметрах соціально-економічного та культурного розвитку регіону. Відтак нині Київська область є одним із лідерів серед регіонів України за темпами економічного розвитку, активністю політичних процесів, насиченістю культурного життя, рівнем вирішення соціальних проблем.

       Перспективи розвитку регіону значною мірою пов’язані з перспективами включення області до єдиного з містом Києвом мегаполісу. Причому ці перспективи сьогодні є досить реальними - адже вони існують не лише у вигляді побажань окремих можновладців. Майбутнє об’єднання м. Києва та територій (принаймні частково) Київської області у цілісний адміністративний, господарський та соціально-економічний організм є об’єктивною потребою подальшого розвитку як міста, так і області - адже нині столиця розвивається надзвичайно швидкими темпами, і нові території є важливою передумовою її подальшого розвитку. З іншого боку, Київська область дуже щільно включена в економічні, соціально-політичні та культурні процеси регіону. Наприклад, більша частина населення таких міст області, як Вишневе, Бровари, Бориспіль, Вишгород, працює в столиці, зміцнюючи економічний потенціал Києва і наповнюючи податками його бюджет, а соціальний захист, розвиток споживчої інфраструктури має нижчий, аніж у столиці. Отже, надання області формального статусу столичного регіону дозволило б вирішити багато соціальних проблем, зробити взаємини міста і області більш "симетричними".

Список  використаної літератури.

1.Попович С.І. Туристично-екскурсійні ресурси України: Вступ до проблеми// Туристичні ресурси України: Збірник наукових статей. – К.: ФПУ, 1996.;

2. Київська область//Географічна енциклопедія України. Т.2. – К.:УРЕ, 1980.; Київська область//Українська радянська енциклопедія.Т.5. – К.: УРЕ, 1980.;

3.Гринюк Т.А. Рекреаційні системи Київщини (географічний  аналіз)//туристичні ресурси України: Збірник наукових статей. –К.: ФПУ, 1996.;

4.Дорошко О.П. Київський музей народної архітектури та побуту у пропаганді української народної культури//  культурологічнічитання “Культура на зламі тисячоліть”: Тези виступів. – К.:КПІ,1994.;

5. Київська область//Україна: Путівник. – К.: Смолоскип, 1995.;Туристичні ресурси України: Збірник наукових статей. – К.: ФПУ,1996.

6. Старостенко Г.Г. Соціально-географічна та демографічна база рекреаційної діяльності (на прикладі Київської області)//Туристичні ресурси України: Збірник наукових статей. –К.: ФПУ, 1996.

7. Памятні місця Київської області: Короткий путівник/Батушан О.Д., Мінц С.Й, Сікорський М.І. – К.: Київське обласне видавництво, 1958.