Центральный регион Украины

 Центральний регіон

   До  складу Центрального регіону входять  Київ і шість областей: Вінницька, Житомирська, Київська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська. Його площа 158,7 тис. км2. Це найбільший за площею (26,4 відсотка від  загальної площі) регіон України. Чисельність населення в цьому регіоні становить 12,2 млн осіб, або 23,7 відсотка від загальної чисельності населення України.

   На  території регіону розташовано 96 міст та 176 селищ міського типу, або 1/5 від їхньої загальної кількості  в Україні.

   Територія Центрального регіону характеризується дуже вигідним транспортно-географічним положенням — центральним столичним, а також близькістю до сировинних баз, основних промислових регіонів і регіонів споживання готової продукції. Для регіону характерна також велика різноманітність і складність території, зумовлена наявністю поліської та лісостепової частин. У центрі регіону знаходиться потужний політичний, економічний, культурний і науковий центр — столиця країни Київ. Негативним є те, що регіон знаходиться у просторі, охопленому наслідками Чорнобильської катастрофи.

Хмельницька область

Розташована в  західній частині України. її площа  становить 20,6 тис. кв. км (3.2% території  країни). 
 
Область розташована в лісостеповій зоні. На території області 165 річок, які належать до басейнів Дніпра (Горинь, Случ та ін.), Південного Бугу (Бужок, Вовк, Згар, Рів, Іква), Дністра (Збруч, Жванчик, Смотрич). 
 
В області 269 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, в тому числі 8 пам'яток садово-паркового мистецтва (Антонінський, Голозубинецький, Малієвецький, Михайлівський, Новоселицький Полонського району, Новоселицький Старокостянтинівського району, Полонський, Самчиківський парки). В області розташований Національний природний парк "Подільські Товтри". Природною пам'яткою є Смотрицький каньйон у долині р. Смотрич. Відома печера знаходиться в с. Черче. 
 
До природних рекреаційних ресурсів Хмельниччини належать сприятливі кліматичні умови, мальовничі краєвиди, значні лісові масиви, а також джерела мінеральних вод поблизу Сатанова (маломінералізовані води типу "нафтуся"), в Полонському районі (радонові). Сатанів, розташований у долині р. Збруч, на схилах Товтр, є відомим бальнеологічним курортом. В області діє 27 готелів. 
 
В області налічується 3 заповідники (національний історико-архітектурний заповідник "Кам'янець", державний історико-культурний заповідник у м. Кам'янець-Подільському, державний історико-культурний заповідник "Самчики"), і 9 музеїв із 3 відділами. Серед них - Меджибізький регіональний історико-етнографічний музей-фортеця, меморіальний музей А. Ахматової (с. Слобідка Шелехівська). Загальна кількість пам'яток археології, історії, архітектури, містобудування і монументального мистецтва у Хмельницькій області складає 2015 одиниць. На державному обліку перебуває 387 пам'яток архітектури і містобудування. 
 
Значна частина історико-культурної спадщини зосереджена в м. Кам'янець-Подільському - історичній столиці Поділля. Місто-музей Кам'янець-Подільський, що включає понад 100 пам'яток, виникло на рубежі XI-XII ст. На початку 1370-х pp. воно було центром Поділля у складі Литовської держави під владою князів Коріятовичів. З 1374 р. місто володіло магдебурзьким правом, що приваблювало сюди чисельних переселенців із руських, польських, вірменських земель. У XIV ст. в місті існували 3 окремі общини - руська, вірменська, польська, кожна з яких користувалася правом самоврядування. В 1670 р. український магістрат був об'єднаний з польським, що практично означало ліквідацію самостійності української общини. 
 
У 1375 р. Папа Григорій XI видав буллу про створення Подільської католицької біскупії з центром у Кам'янці. Тут з'явились чернечі ордени домініканців, францісканців та ін., були споруджені католицькі храми. 
 
В 1434 p., після створення на території Західного Поділля Подільського воєводства у складі Польщі, місто стало його офіційним центром. 
 
Як і все західне Поділля Кам'янець протягом 27 років (1672-1699) перебував під турецькою владою і був за цей час майже спустошений. Після відновлення на цих землях польської влади сейм звільнив місто від сплати податків терміном на 10 років. 
 
Після другого поділу Польщі Кам'янець увійшов до складу Росії. Після приєднання до Російської імперії Бессарабії в 1812 р. кордон із Туреччиною відсунув далеко на південь, Кам'янецька фортеця втратила своє оборонне значення і стала використовуватись як в'язниця. У період між 1814 і 1823 pp. її в'язнем тричі ставав Устим Кармалюк. 
 
У 1830-х pp. у Кам'янці служив військовим лікарем В. Даль. На місцевому матеріалі він написав історичну повість "Подолянка". 
 
В 1918 р. в місті був відкритий перший український університет, ректором якого став Іван Огієнко. Університет мав факультети: історико-філологічний, фізико-математич- 
 
ний, сільськогосподарський, правничий, богословський. У радянський період університет був реорганізований і став функціонувати як інститут народної освіти, а пізніше - як педагогічний інститут. 
 
До найцікавіших екскурсійних об'єктів Кам'янець-Подільського належать міські укріплення, які включають старий і новий замки, замковий міст, міську браму і Вірменський бастіон. 
 
Старий замок розташований на видовженому скелястому мисі. Перші муровані укріплення, що виникли на цьому місці, датуються II-IIІ ст. і пов'язуються з періодом Траянових війн, зокрема, з римською окупацією Дакії. Збереглися - Мала Південна і Денна башти оборонного муру XII-XIII ст. 
 
В XIV - в середині XV ст. були зведені башти Чорна, Лянцкоронська, дві Комендантські, "Рожанка", Водяна, Мала Західна, Ласька, Тенчинська, "Ковпак", Папська. В середині XVI ст. до них додалися Нова Східна і Нова Західна башти, східний замковий мур із брамою і підземною галереєю та ін. споруди. 
 
На початку XVII ст. з західної сторони фортеці на відстані 23 м від Старого замку споруджені нові укріплення, що здобули назву Нового замку (зберігся лише частково). 
 
Старий замок з'єднується з островом Старого міста Замковим мостом, який у 1672 р. був сильно пошкоджений під час турецького штурму. У 1685-1686 р. турки, які заволоділи фортецею, здійснили його кардинальну реконструкцію, чим пояснюється назва мосту - Турецький. На цьому мосту був страчений турками Юрій Хмельницький. 
 
У прибережній смузі каньйону р. Смотрич розташовані оборонно-гідротехнічні системи Нижньої Польської і Руської брам, які дозволяли перекрити підступи до міських воріт у результаті затоплення каньйону водою. 
 
Комплекс Верхньої Польської брами складається з башти Стефана Баторія, оборонних мурів і Турецького бастіону. 
 
Серед пам'яток Кам'янець-Подільського - башта-дзвіниця Вірменської миколаївської церкви, спорудженої в кінці XV - на початку XVI ст. 
 
Еклектичним поєднанням елементів готики, бароко відзначається будівля, в якій з кінця XIV ст. до 1658 р. містився русько-польський, а в XVII ст. - польський магістрат. 
 
Комплекс кафедрального собору включає костьол Святих Петра і Павла (XV ст.), дзвіницю (XVI ст.) і Тріумфальну арку. В період турецького панування (1672-1699) над однією з каплиць Петропавлівського собору споруджено мінарет, що свідчить про перетворення костьолу на мечеть. У 1765 р. мінарет був увінчаний виготовленою у Гданську чавунною статуєю Мадонни. В середині XIX ст. інтер'єр доповнили вітражі з богемського скла; було встановлено новий орган роботи віденських майстрів. Тріумфальну арку споруджено 1781 р. на честь приїзду до міста польського короля Станіслава Августа. 
 
З 1954 р. обласним центром став Хмельницький (раніше Проскурів). Час заснування міста не відомий, хоча на початку XV ст. на східному березі р. Плоскої в місці її злиття з Південним Бугом уже існувало поселення, обнесене глибоким ровом. У документах 1493 р. невелике поселення з дерев'яною фортецею і сторожовим гарнізоном згадується як Плоскирів. З XVIII ст. його назва трансформується у Проскурів. 
 
У 1890-1894 pp. тут у 46-му Дніпровському полку служив О.Купрін, який саме тоді написав свої перші твори. 
 
В с Антоніни зберігся садибний комплекс XIX ст. з манежем, флігелем, брамою і огорожею. 
 
В Білогір'ї (до 1946 р. - Ляхівці) частково зберігся замок, побудований у 1774 р. князями Яблоновськими. 
 
На лівому березі Дністра розташоване село Жванець. Зручне його розташування в місці переправи через Дністер обумовило розвиток містечка, яке з 1646 р. володіло Магде-бурзьким правом. У XVI ст. тут, навпроти Хотинської фортеці, що належала молдавському господарю, було споруджене укріплення, пізніше перетворене на замок. Від нього збереглися лише руїни. В 1782-1786 pp. тут було споруджено Вірменський костьол. 
 
Одним із давніх подільських поселень є Зіньків, який уперше згадується в 1404 р. У XV ст. тут був споруджений замок. Містечко отримало Магдебурзьке право (1458). Зіньків відомий ще з XV ст. своїм гончарним промислом. До нас дійшли руїни місцевої фортеці XII-XIV ст. і Троїцького костьолу, а також поміщицька садиба XIX ст. у стилі класицизму. 
 
У м. Летичів є кілька пам'яток. Серед них Михайлівська церква (XVII ст.; перебудована в 1836 р.). В першій половині XV ст. (за іншими даними - в XVI ст.) тут споруджено замок. Неподалік від нього було зведено костьол Пресвятої Діви Марії (відомий з 1546 p.), навколо якого в XVII ст. виникає домініканський монастир, широко відомий завдяки чудотворній іконі Летичівської Божої Матері. 
 
Палацово-парковий ансамбль у с Маліївці включає палац (1788 p.), мур і міст з обелісками (XVIII ст.), водонапірну башту (початок XIX ст.), господарчі приміщення (XIX ст.). 
 
Садибний комплекс у стилі "ампір" посеред пейзажного англійського парку, що включає палац, стару браму з групою будівель, господарчі приміщення, знаходиться в с. Самчики. Заснована в першій половині XVIII ст., на початку XIX ст. садиба перетворена новим власником на цілісний архітектурний ансамбль. Палац зведений у 1814 р. Тут збереглось витончене оздоблення інтер'єрів. У Самчиках збереглась також церква XVIII ст. В селищі Меджибіж є кілька історико-архітектурних пам'яток. Серед них - церква (1586 р.) і руїни Троїцького костьолу (1632 p.). Спорудження міського замку розпочате ще в давньоруський період. У XIII ст. в ході боротьби Данила Галицького з татарами замок був зруйнований На-прикінці XIV ст. зведені нові укріплення, що розширювалися протягом XV-XVIII ст. У XVI ст. у південно-східній частині фортеці збудовано двоповерховий палац. На її території зберігся костьол (XV ст.), а також східна, північна, ііівнічно-західна і кругла башти, кордегардія. 
 
В Меджибожі знаходиться найбільша святиня хасидів -поховання засновника цієї релігійної течії Баал-Шем-Това (Бешт). На Поділлі хасидські святині є також у Брацлаві, Вінниці, Полонному та в інших місцях. 
 
В селищі Сатанів збереглися залишки міських воріт (на місці давнього південного в'їзду до міста), замку (XV- XVI ст., 1724 p.), комплекс споруд Троїцького монастиря (XVI-XVIII ст.), синагога (1532 p.). 
 
В с Сутківці знаходиться Покровська церква-фортеця (XIV-XV ст.), яка не має в Україні аналогів за своїм архітектурно-планувальним вирішенням. Збереглись також руїни замку (XIV ст.), що разом з церквою входив до єдиного оборонного комплексу. 
 
В м. Ізяслав (історична Волинь) знаходяться комплекс споруд монастиря бернардинців (початок XVII ст.), руїни замку (1539 p.), костьол Св. Іоанна Хрестителя (1559, 1756 pp.). 
 
У м. Старокостянтинів (історична Волинь) збереглися залишки замку (1516-1571 pp.), заснованого князем Острозьким, костьол Св. Іоанна Хрестителя (1754) р. і руїни костьолу (1612 р.) на території колишнього монастиря домініканців. 

Черкаська область

Розташована в  центральній частині України. її площа - 20,9 тис. кв. км (3,4% території країни). 
 
Черкащина лежить у лісостеповій зоні. Тут зберігся останній великий суцільний лісовий масив українського лісостепу площею 40 тис. га - реліктовий Черкаський бір, що є пам'яткою природи. Його територія включає заповідник "Мошногір'я". 
 
Всього в області налічується 381 територія і об'єкт природно-заповідного фонду, в т.ч. Канівський заповідник, дендропарк Софіївка, Черкаський зоопарк, а також 6 парків, що є пам'ятками садово-паркового мистецтва (в місті Корсунь-Шевченківському, Тальному, Кам'янці, в с Козацькому, Великій Буримці, Синицях). 
 
У Канівському заповіднику, розташованому неподалік від Канева, природні об'єкти поєднуються з пам'ятками історії, археології, геології, палеонтології. 
 
В області досить густа річкова мережа, яку складає 181 річка. Тут також понад 650 заплавних озер і ставків, 33 водосховища. Найважливішою водною артерією є Дніпро, в який у межах області вливаються притоки Рось, Вільшанка, Тясмин та ін. Річки, що пересікають західну частину Черкащини - Гірський Тікич і Гнилий Тікич, - належать до басейну Південного Бугу. 
 
Рекреаційні ресурси області визначаються м'яким кліматом, мальовничими пейзажами на прирічкових ділянках, наявністю радонових і гідрокарбонатних натрієво-магнієво-кальцієвих вод. Основні курортні місцевості - Прохорівка і Сокирна. В області діють 27 готелів. 
 
На Черкащині 25 музеїв, серед яких 6 історико-культур-них заповідників: національний заповідник "Чигирин", Шевченківський національний заповідник у м. Каневі, істо-рико-культурний заповідник у м. Корсунь-Шевченківському, історико-культурний заповідник "Трахтемирів", історико-культурний заповідник у м. Кам'янка, історико-культурний заповідник "Батьківщина Тараса Шевченка". 
 
В с Моринці 9 березня 1814 р. народився Тарас Шевченко. Його дитинство пов'язане з сусідньою Кирилівкою (нині Шевченкове). 
 
Т.Г. Шевченко похований у Каневі на Чернечій горі, де в XVI ст. оселялися доживати віку літні запорожці, що вже не могли брати участі в походах. Вони знаходили притулок у монастирі, спаленому в 1678 р. 
 
Канів розташований на горах (Княжій, Московці, Пипенковій). Тут ще в епоху бронзи існувало поселення. Одні дослідники виводять його назву від слова "канюка" (хижий птах), інші обстоюють її татарське походження ("ханський перевіз", "місто крові"). Перша літописна згадка про Канів датується 1144 роком, до якого відноситься спорудження київським князем Всеволодом церкви Св. Георгія (пізніше вона була перейменована на Успенський собор). На початку XIX ст. храм був перебудований у стилі класицизму. 
 
У Каневі функціонує музей відомого дитячого письменника Аркадія Гайдара, який перебував у партизанському загоні, що діяв у цих місцях, і в 1941 р. не повернувся з розвідки. 
 
Місто Корсунь-Шевченківський (до 1944 -Корсунь) виросло на місці давнього поселення, що належало до трипільської культури (IV-III тис. до н.е.). Поблизу виявлені також сліди скіфської присутності. Збереглися залишки давньої фортеці, спорудженої близько 1032 р. Ярославом Мудрим. Неподалік від міста розташовані так звані "змієві вали". 
 
Польський король Стефан Баторій з метою убезпечення своїх володінь від татарсько-турецьких набігів наказав у 1580 р. збудувати в Корсуні укріплений замок і надав кор-сунцям значні привілеї. 
 
З 1780 р. Корсунем володів небіж польського короля Станіслава Понятовського. В його правління зведено палац у романтичному стилі з елементами неоготики, оточений парком. Збереглися в'їзні ворота, флігель, "швейцарський" будинок. Сьогодні це один із кращих садибно-паркових ансамблів в Україні, відомий під назвою садиби Лопухіних. 
 
На початку XVII ст. втікачами з Поділля, північних районів Київщини, Полтавщини на кам'янистих берегах р. Тясмина засноване місто Кам'янка. Наприкінці XVIII ст. маєток у Кам'янці був придбаний князем Г. Потьомкіним, який подарував його своїй небозі К.М. Самойловій, дружині Л.Д. Давидова - героя війни 1812 року, декабриста, засудженого до 20 років каторжних робіт, що помер у сибірському засланні. В 1820-1822 pp. садибу відвідав О.С. Пушкін. 
 
Син Давидових був одружений із рідною сестрою П.І. Чайковського, який, протягом майже ЗО років приїздив на відпочинок у Кам'янку. Він писав: "Я знайшов у Кам'янці ті відчуття миру в душі, яких марно шукав у Москві та Петербурзі". Тут і в сусідньому селі Вербівка він працював над створенням опер "Мазепа", "Євгеній Онєгін", "Орлеанська діва", балетів "Лебедине озеро", "Спляча красуня". Тут ним написано 2 симфонії, 2 фортепіанних кон-церти, п'єса "Пори року" та ін. Всього під час перебування в Україні він частково або повністю написав 30 творів. З ім'ям П.І. Чайковського пов'язані також Низи і Тростянець на Сумщині, Браїлів на Поділлі, Копилів у Київській області. У Кам'янці в "Зеленому будиночку" на території садиби Давидових створено літературно-меморіальний музей О.С. Пушкіна і П.І. Чайковського. 
 
Село Суботів виникло на місці поселення епохи бронзи. Перша письмова згадка про нього відноситься до початку XVII ст. і пов'язана з козацьким сотником Михайлом Хмельницьким, що служив при дворі коронного гетьмана С. Жолкевського на Львівщині, а пізніше перейшов на службу до Я. Даниловича. Після призначення Даниловича кор-сунським, а потім чигиринським старостою М. Хмельницький разом з ним переїхав до Чигирина. Тут на виділеній для нього землі він заклав хутір, що сьогодні має назву Суботова. 
 
В селі за бажанням Богдана Хмельницького в 1653 р. збудована Іллінська церква у стилі українського бароко. Тут у 1657 р. гетьман був похований, на виконання його заповіту. В 1664 р. Суботів був спустошений поляками, які поглумилися над прахом Богдана Хмельницького та його сина Тимоша. 
 
Чигирин - давній козацький осередок, одна з гетьманських столиць. 
 
У 1655 р. Павло Алеппський записав своє враження від Чигирина: "Міська фортеця не має собі рівної по всій країні козаків". 
 
Занепад Чигирина почався після смерті Б. Хмельницького. 
 
Перша згадка про Умань відноситься до 1609 р. Але місто виросло на місці давніх поселень, що належали до трипільської культури. З 1648 р. Умань - центр Уманського полку. Вона була однією з наймогутніших фортець в Україні. Під час Руїни в 1686 р. місто було дощенту зруйноване. 
 
З 1726 р. Уманню володіли магнати Потоцькі. Для охорони своїх володінь вони відбудували фортецю, утримуючи там полк надвірних козаків. 
 
У 1796 р. за розпорядженням графа С. Потоцького в урочищі Кам'янка був закладений парк, названий на честь його дружини Софії. 
 
В основі архітектурних композицій парку - сюжети давньогрецької міфології. Детально продумана система гідроспоруд, серед яких - цілий ряд ставків, розташованих у різних рівнях, водоспади, шлюзи, каскади, фонтани і т.п. В парку створені ландшафти з використанням природного каменю. Це нагромадження величезних кам'яних брил (Долина велетів), мальовничі скелі з вирубаними в них печерами і гротами, кам'яні розсипи (Критський лабіринт) та ін. 
 
В 1832 р. Умань разом з усіма іншими маєтками Потоцьких була конфіскована за активну участь їх власників у польському повстанні. Парк "Софіївка" був перейменований на Царицин сад. Будівництво на території парку продовжувалося. В 1852 р. споруджені вхідні ворота, в 1844 р. - павільйон флори, в 1852 р. - рожевий павільйон на острові Кохання, в 1841 р. - Китайська альтанка та ін. 
 
У 1929 р. парку надано статус заповідника, який був переданий у відання НАН України. 
 
Умань є центром прощі хасидів, які щорічно приїздять із різних країн світу до могили цадика Нахмана. 
 
В місті Тальне зберігся мисливський замок, споруджений у 1896-1903 pp. за зразком французьких замків епохи Ренесансу. В замку розміщується музей історії хліборобства. На території міста виявлено сліди великого давнього поселення землеробів, вік якого визначається майже 6 тис. років. 
 
В місті Городище народилися Семен і Петро Гулаки-Артемовські, на їх честь створено меморіальний музей. 
 
312 нерухомих пам'яток Черкащини внесено до Державного реєстру національного культурного надбання. 

Київська  область

Розташована на Півночі України в басейні  середньої течії Дніпра, в межах  лісової і лісостепової географічних зон. Площа її становить 28,1 тис. кв. км (бл. 4,8% території країни). Річки, що пересікають сучасну Київщину, належать до басейну Дніпра, який тече в межах області на протязі 246 км. Всього в області 177 річок, серед яких - Прип'ять, Тетерів, Ірпінь, Стугна, Рось. На її території 55 водосховищ (найбільші з них Київське, більша частина Канівського), 2383 ставки. Річкові заплави утворюють понад 750 невеликих озер. 
 
В області налічується 85 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, в т.ч. дендрологічний парк Олександрія і пам'ятки садово-паркового мистецтва - Згурівський і Кагарлицький парки. 
 
Сприятливі кліматичні умови, наявність численних водних об'єктів визначають роль Київської області як важливого рекреаційного регіону, де функціонують санаторії, будинки і бази відпочинку, дитячі табори. Серед курортів найважливіші - Біла Церква, Ворзель, Ірпінь, Конча-Заспа, Миронівка. Рекреаційно-оздоровче значення мають також курортні місцевості - Піритове, Лютіж, Клавдієво-Тарасове, Буча. В області є 30 готелів. 
 
В області функціонують 16 музеїв, у тому числі три заповідники - історико-етнографічний "Переяслав", музей-заповідник "Битва за Київ у 1943 р." у с Нові Петрівці, історико-культурний заповідник у місті Вишгороді. 
 
Цікавий і цінний матеріал зібраний у Білоцерківському і Фастівському краєзнавчих, Яготинському історичному музеях. У с Мар'янівка створено музей-садиба видатного співака І.С. Козловського. 
 
211 нерухомих пам'яток області внесено до Державного реєстру національного культурного надбання. Багато населених пунктів Київщини мають давню історію, насичену подіями. 
 
Біла Церква є спадкоємницею міста Юріїв, заснованого Ярославом Мудрим у 1032 р. В 1050 р. було збудовано Георгіївську церкву. Серед археологічних пам'яток міста - городище XI-XIII ст. 
 
Фортеця неодноразово зруйновувалась і відбудовувалась. Після татаро-монгольської навали вона довгий час лежала в руїнах. У XIV ст. починається відродження міста. Перша документальна згадка про його нову назву - Біла Церква, пов'язану можливо з руїнами давньої церкви, датується 1331 роком. У середині XVI ст. воєводою Ф. Пронським тут побудований замок. Стимулюючи заселення цього важливого опорного пункту боротьби з татарами, польські королі надають міщанам пільги, звільнивши їх від податків. Натомість на них покладаються витрати на утримання замку і обов'язок польової варти. В 1589 р. місто здобуло Магдебурзьке право. 
 
В період Паліївщини Біла Церква була фактично другою столицею Гетьманщини (1704-1711). У 1706 р. І. Мазепою та К. Мокієвським тут закладено Миколаївську церкву, що збереглася до наших часів. 
 
У 1774 р. Біла Церква була подарована королем Станіславом Августом Понятовським коронному гетьману Польщі Ф. Браницькому. В 1793-99 pp. Олександра Браницька на місці діброви на лівому березі р. Рось заклала ландшафтний парк, який здобув назву "Олександрія". Він створений за проектом і під безпосереднім керівництвом італійця Д. Ботані. В паркових композиціях природні пейзажі органічно поєднуються з архітектурними спорудами -павільйонами, альтанками, колонадами, містками, побудованими в романтичному стилі. Деякі з них зберег чся до наших днів. Це - колонада "Відлуння", "колона чалі", водоспад "Руїни", а також інші численні ставки з водоспадами, каскадами і фонтанами. Флора парку представлена місцевими та екзотичними видами. 
 
На кошти Браиицьких протягом XVIII-XIX сі споруджені зимовий і літній палаци, будинок дворліського зібрання, торговельні ряди (Гостиний двір із 85 крамницями), поштова станція, костьол Св. Іоанна Предтечі на Замковій горі (1789-1812), Преображенський собор (1833-1839), церква Св. Марії-Магдалини (1843). Все це приваблює туристів. 
 
Перша письмова згадка про Білогородку (колишній Білгород), володіння князя Володимира, датована 980 роком. Вона була однією з найбільш укріплених фортець у руських землях і входила до числа найбільших міст, перевищивши за чисельністю населення Чернігів, Переяслав, Рязань. Могутня фортеця, розміщена на підступах до столиці, не раз вирішувала долю Києва в битвах з ворогом. Після татаро-монгольської навали втратила своє колишнє значення і перетворилася на село. Від давнього Білгорода залишилось велике городище, що охороняється як археологічна пам'ятка. 
 
Васильків заснований Володимиром у 988 р. і названий на честь Св. Василія. Першу згадку про Василів містить літопис 996 р. у зв'язку з описом битви з печенігами, в якій князь Володимир зазнав поразки. Він дав обітницю побудувати церкву, якщо врятується. Через рік у Василеві була зведена Преображенська церква, яка, на жаль, не збереглася. В 1157 р. місто було перейменовано у зв'язку із зміною володаря, яким став син Юрія Долгорукого князь Василько. 
 
Історики висловлюють припущення, що у Василькові народився Феодосій Печерський (бл. 1036-1074). У 1756-1758 pp. С. Ковнір спорудив у місті Собор Св. Антонія і Феодосія. 
 
Вишгород був одним із найбільших і найважливіших за своїм політико-економічним значенням міст Київської Русі. Він уперше згадується в літописах від 946 р. як "Ольжин град", резиденція київської княгині Ольги. Візантійський імператор Костянтин Багрянородний називає Вишгород у ряду таких руських міст, як Київ, Чернігів, Новгород, Псков. У період між 946 і 1314 pp. літописи 38 разів згадують місто у зв'язку з різними політичними подіями. 
 
У Вишгороді в 1054 р. помер Ярослав Мудрий, похований у Борисоглібському соборі (пізніше його прах був перенесений у Київ до Софійського собору). 
 
До найстаріших міст Київської області належить Переяслав-Хмельницький (до 1943 р. -Переяслав).Його назва вперше письмово зафіксована в договорі між Руссю і Візантією від 907 р. Там він згадується в числі трьох найбільших міст-фортець Київської держави. У ХІ-ХІІ ст. Переяслав був столицею великого князівства, що межувало на півночі і заході з Чернігівським і Київським князівствами, очолюваного в різний час Володимиром Мономахом, Юрієм Долгоруким. 
 
У ході археологічних розкопок на території міста виявлено Переяславський дитинець, оточений валами (висотою 17-18 і шириною - 18 м) і кріпосними ровами. Знайдено також залишки кількох церков (зокрема, храма Св. Михаїла), князівських палаців й помешкань простого люду. 
 
У XVII-XVIII ст. місто було центром Переяславського полку. В цей період (1646-1666 pp.) було збудовано церкву Св. Михаїла, що збереглася до наших днів. Споруджено також ансамбль Вознесенського монастиря, від якого уціліли Вознесенський собор (1695-1700), побудований на кошти І. Мазепи, колегіум (1753-1757) і дзвіниця (1760-і pp.). Збереглось також Борисоглібська церква, споруджена в 1839 р. В колегіумі, відкритому в Переяславі в 1738 p., викладав Г. Сковорода. В місто двічі приїздив Т. Шевченко, і в один із цих приїздів ним був написаний "Заповіт". 
 
У Переяславі-Хмельницькому діє національний історико-етнографічний заповідник, до складу якого входять Музей народної архітектури і побуту і Музей Трипільської культури (в с. Халеп'я). Функціонують також історичний і кілька меморіальних музеїв - Г.Сковороди, Т.Шевченка, Шолом Алейхема та ін. 
 
Період заснування і походження назви міста Фастів не встановлено. Перша документальна згадка про нього відноситься до 1390 р. 
 
У XVI ст. Андрій Івашенцевич - Макаревич, що володів фастівськими землями (головний його маєток був розташований у Макарові), заповів Фастів київському біскупу (римо-католицькому єпископу). Відтоді Фастів перетворився на офіцій-ну резиденцію єпископів. Тут було засновано католицьку друкарню, побудовано костьол. У місті діяли єзуїтський колегіум (1612 p.), монастир бернардинців (1638 p.). 
 
Внаслідок подій Визвольної війни і Руїни містечко було спустошене. Відродження в ньому економічного і політичного життя наприкінці XVII ст. пов'язане з ім'ям Семена Палія. 
 
Після Паліївщини місто знов спорожніло, і для заохочення переселенців польський уряд впровадив для них ряд пільг. 
 
У місті збереглись Покровська церква (1779-1781) і Костьол (1903-1911). 
 
У селі Пархомівка в 1903-1906 pp. була споруджена Покровська церква, мозаїка якої виконана за ескізами М. Реріха.

Туристичні  ресурси Чернігівської  області

Чернігівщина  розташована на півночі України на лівому березі Дніпра, в басейні Десни, в зоні Чернігівського Полісся. Площа області - 32,9 тис. кв. км (5,3% території України). 
 
Чернігівщину пересікають 196 річок, серед яких головними є Дніпро, Десна, Сейм. 
 
У Чернігівській області налічується 528 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, в т.ч. Тростянецький і Сокиринський парки. 
 
Тростянецький дендропарк розташований на сході Чернігівщини в селі Тростянець Ічнянського району (ще два містечка з однойменною назвою є в Сумській і Вінницькій областях). 
 
Перша документальна згадка про Тростянець відноситься до 1549 р. Хутір Крячів біля Тростянця в 1820 р. був куплений Іваном Скоропадським, що походив із гетьманського роду. З 1833 року розпочато будівництво палацу, закладено парк, що має славу одного з найкращих у Європі. Тростянецький дендропарк створений на безлісній рівнині, якщо в балці не рахувати невеликої діброви посеред степу під назвою Богівщина. З цього місця й бере початок парк. На відведеній для цього території було викопано 4 ставки, навколо яких насаджені листяні породи дерев - тополя, клен, липа, дуб, береза, а також хвойні - ялина, сосна. Значну частину території парку займають штучні ставки загальною площею водного дзеркала 10 га. 
 
З 1858 р. увага зосереджена на формуванні штучного рельєфу, на зразок того, який І. Скоропадському довелось бачити у французьких парках. 28 років знадобилося для створення гірського саду на насипних пагорбах заввишки 30-35 м у північно-східній частині парку - так званих "швейцарських Альп". 
 
У парку були споруджені загати, греблі, мости. Його прикрашали скульптури міфічних героїв і богів, альтанки. 
 
У 1886 р. в парку налічувалось понад 620 порід дерев і чагарників. Нині в дендрологічний колекції парку ця цифра сягає 1700. Крім місцевої флори, в парку прижились переселенці з інших географічних зон континентів: плакуча ялина, посаджена над могилою І. Скоропадського, коркове, кавове, оцтове та інші рідкісні породи дерев. У 1940 р. Тро-стянецький парк оголошено державним заповідником. 
 
У палаці Скоропадських була картинна галерея, що складалась переважно з полотен із краєвидами України. 
 
Ще один знаменитий парк Чернігівщини - Сокиринський. 
 
Перша згадка про село Сокиринці відноситься до 1092 р. В 1716 р. селом володів прилуцький полковник Гнат Галаган. Його онук Павло в 1829 році збудував новий будинок, а навколишній ліс упорядкував у стилі англійського парку. 
 
Сокиринський палац критими переходами з'єднується з флігелями. Ворота з огорожею, службові приміщення, господарчі двори, оранжерея входять до єдиного на Лівобережжі комплексу подібного типу. 
 
Г.П. Галаган цікавився етнографією рідного краю. В 60 кімнатах сокиринського палацу містилась унікальна колекція старовинних предметів, творів українського і світового живопису. 
 
З 1823 р. почалось формування ландшафту Сокиринського парку, в який гармонійно вписувались паркові споруди: дві альтанки (збереглась одна з них - ротонда), церква із дзвіницею, каплиця, колодязь, греблі, містки (Красний і Готичний), скульптури. 
 
Садиба уціліла, але в ній довгий час функціонувало сільське професійно-технічне училище, що спеціалізувалось на підготовці переважно механізаторів. Це супроводжувалось господарською забудовою, виникненням безсистемних насаджень, що порушувало архітектурну цілісність і об'ємно-просторову композицію парку. 
 
Все нові палацово-паркові ансамблі створювались на Чернігівщині, так само як і по всій Україні, протягом другої половини XVIII - на початку XIX ст. їх власники збирали цінні наукові колекції, засновували картинні галереї, бібліотеки. Сформувався феномен садибної культури на базі культури різних верств населення (аристократії, помісного дворянства, шляхти, козацької старшини) та елементів народної культури. Палацово-парковий комплекс зберігся також у Качанівці, яка знаходиться в Ічнянському районі. Вона була власністю співака Федора Коченовського. З 1770 р. село переходить у володіння графа П.О. Румянцева-Задунайського, генерал-фельдмаршала, за наказом якого розпочато будівництво палацу і закладення парку. 
 
В 1824 р. господарями Качанівки стали Тарновські. Цей рід походить від козацької старшини. Перший із Тарновських, Григорій Степанович, створив театр, зібрав колекцію живопису, в якій були полотна А. Ван-Дейка, О. Іванова, К. Брюллова, О. Кіпренського, І. Айвазовського та ін. Його гостями були М. Глінка, С. Гулак-Артемовський та інші видатні діячі культури. Г.С. Тарновський поклав початок збиранню автографів. У сімейному альбомі Тарновських, що нині зберігається в Чернігівському історичному музеї, на його 37 сторінках налічується 604 автографи. 
 
В Качанівці М. Гоголь уперше читав перед поважним зібранням "Тараса Бульбу", "Одруження". 
 
Перше виконання Увертюри і окремих частин опери М. Глінки "Руслан і Людмила" теж відбулось у Качанівці, де вони були зіграні садибним оркестром. 
 
У Качанівці побували М. Костомаров, М. Максимович, Марко Вовчок, І Рєпін, М. Врубель, Д. Яворницький і багато інших діячів вітчизняної і світової культури. 
 
Неодноразово бував у Качанівці Тарас Шевченко. Господарями садиби були збережені малюнки, картини, вірші поета після його арешту. Пізніше вони лягли в основу Шевченкіани Василя Тарновського (молодшого), при якому Качанівка досягла свого найвищого розквіту. 
 
У "Лицарському залі" качанівської садиби була створена галерея портретів українських гетьманів, серед яких і портрет І. Мазепи. Більшість експонатів цієї галереї не збереглося. В. Тарновський володів унікальною колекцією козацьких атрибутів, що налічувала близько 1 тис. експонатів: шаблі, хоругви, літаври і навіть гетьманська булава І. Мазепи. Зібрання українських старожитностей зацікавило І. Рєпіна, який у 1880 р. разом із В. Сєровим приїхав до Качанівки з метою зробити ескізи до картини "Запорожці". 
 
В 1898 р. міркування матеріального порядку змусили В. Тарновського продати Качанівку. Сам він перевіз свою колекцію до Києва і невдовзі помер. В. Тарновський був похований на Аскольдовій могилі, а пізніше його прах був перенесений на Звіринецьке кладовище. Своє зібрання він заповів Чернігівському українському земству, яке в 1902 році відкрило в Чернігові музей українських старожитностей імені В.В. Тарновського. Сьогодні колекція не є цілісним зібранням: її експонати входять до 7 розрізнених експозицій. 
 
Новий власник Качанівки, П.І Харитоненко, подарував маєток своїй дочці, яка разом зі своїм чоловіком М.С. Олі-вою цікавилась мистецтвом. У коло спілкування подружжя входили О.Н. Бенуа, К. Сомов, В. Серов та інші художники, які бували в їх петербурзькому домі. В 1915 р. Качанівку відвідав Петров-Водкін і був від неї у захваті. 
 
Качанівський парк за всіма параметрами витриманий у європейських традиціях садово-паркового мистецтва. Тут є алеї, складна система доріг і стежок, "давні" руїни, галявини, пагорби, озера, острови, мости, скульптури, альтанки і т. ін. 
 
У качанівській садибі в різний час розміщувались дитячий будинок, кліматичний санаторій, евакогоспіталь, туберкульозний санаторій. Пам'ятка зазнала значних руйнувань, що заторкнули не лише дім, а й парк, який перетворився на суцільні лісові хащі. Не збереглися зимовий сад, картинна галерея, скульптури, посуд, меблі. Зруйновані інтер'єри па-лацу. 
 
В 1981 р. Качанівку оголошено історико-культурним заповідником, розпочалися реставраційні роботи. 
 
Найдавніші поселення людини на території Чернігівщини виникли в епоху палеоліту (бл. 100 тис. років тому). 
 
Сучасна Чернігівщина була периферійним регіоном державного утворення, етнічне ядро якого становили іраномовні скіфи (VII-VI ст. до н.е.). Скіфські кургани і городища виявлені в Бахмацькому, Ніжинському та інших районах області. 
 
У II-V ст. басейн Десни та її притоків - Сейму, Сно-ву, Остра - населяли ранні слов'яни, що в літописних джерелах іменуються сіверянами. 
 
З IX ст. край перебував під владою київських князів. Міжусобна боротьба між князями-братами Мстиславом і Ярославом завершилась відокремленням Чернігівщини від Києва в результаті Листвинської битви (в с. Листвин поблизу Чернігова, 1024 р.). В 1026 р. в Городці на Десні Мстислав Володимирович і Ярослав Володимирович уклали договір, за яким руські землі були поділені між ними по Дніпру. Ярославу дісталось Правобережжя, а Мстиславу - Лівобережжя. Після смерті Мстислава в 1036 р. Лівобережжя знову було приєднане до володінь Ярослава. 
 
Під владою Мстислава були об'єднані Чернігово-Сіверщина і Тмуторокань. Місто Тмуторокань на Таманському півострові вперше згадується в літописах під 988 p., а востаннє - в 1097 р. 
 
Після смерті Ярослава в 1054 р. чернігівський престол посів Святослав Ярославич. Коли в 1073 р. він був посаджений на князівство в Києві, Чернігів перейшов до його брата Всеволода (1073-1076), що пізніше також став княжити в Києві, передавши в 1078 р. чернігівський престол, відвойований у результаті впертої боротьби з нащадками Святослава, своєму синові Володимиру Мономаху. В 1094 р. Олег Святославич у союзі з половцями відвоював у Володимира Мономаха Чернігівську землю, яка була закріплена за Святославичами з'їздом князів 1097 р. в Любечі. 
 
У 1098 р. зі складу Чернігівського князівства виділилося Новгород-Сіверське князівство, а в 1127 р. - Муромо-Рязанська земля. Чернігівські князі й пізніше неодноразово посідали київський престол, їх влада деякий час поширювалась також на Переяслав і Галич. 
 
У XII ст. чернігівські князі змушені були відбивати набіги половців на свої землі. Один із таких походів новгород-сіверського князя Ігоря Святославича в 1185 р. став сюжетною основою "Слова о полку Ігоревім". 
 
Давньоруський період характеризувався високим рівнем розвитку культури краю. Тут склалася власна архітектурна школа. З 19 архітектурних споруд цього періоду, які збереглись на території України, 6 знаходиться на чернігівській землі. (Борисоглібський, Спасо-Преображенський, Успенський собори, Іллінська і П'ятницька церкви в Чернігові та Юр'єва божниця в Острі). 
 
Після татаро-монгольської навали 1239 р. південні і північно-східні райони Чернігово-Сіверщини були спустошені, і лише північні лісові масиви стали притулком для уцілілого місцевого населення. Чернігів втратив значення політичного центру. Резиденцією чернігівських князів став Брянськ, куди князь Роман переніс у 1246 р. столицю. 
 
В XIV ст. долю Чернігово-Сіверщини вирініила битва на Синіх Водах: територія перейшла під владу великлго литовського князя Ольгерда Гедеміновича. Першим удільним князем литовської доби, згадуваним у літописах, був його син Корибут - Дмитро Ольгердович. 
 
З 1500 р. удільні князі Чернігово-Сіверщини перейшли під владу московського князя. Основним політичним наслідком війни між Литовською і Московською Руссю стало укладення в 1503 році договору, за яким чернігівські землі, за винятком невеликої придніпровської смуги поблизу Остра, були включені до складу Московської держави. 
 
Неодноразові дипломатичні і військові спроби Речі Посполитой повернути чернігівські землі не увінчались успіхом. Тільки за Деулінським перемир'ям (1618 р.) на Чернігівське князівство знов поширилася влада польського короля. У 1635 р. було створене Чернігівське воєводство, яке об'єднало новгород-сіверські, конотопські, путивльські та інші північні землі. Південні ж райони - (Ніжин, Остер, Батурин) - були приєднані до Київського, а Любеч і Стародуб - до Смоленського воєводства. 
 
Під час Визвольної війни Лівобережжя було надійним тилом Б. Хмельницького, що забезпечував народну армію продовольством, зброєю і був значним резервом поповнення її рядів. В 1648 р. були створені Ніжинський, Прилуцький, Чернігівський полки для безпосередньої участі в бойових діях проти польського війська. 
 
Білоцерківський договір 1651 р. дав змогу польській шляхті повернутись на насиджені місця, і значна частина місцевого населення (2 тис. сімей із Чернігова, Ніжина, Батурина, Борзни) змушена була в пошуках кращої долі переселитися на Слобожанщину, де з ініціативи І. Дзиковського було заснуване місто Острогозьк. 
 
За Андрусівською угодою (1667 р.) Чернігово-Сіверщина переходила під владу Росії. 
 
В 1781 р. адміністративний устрій цих земель був підданий реорганізацій замість козацьких полків були створені Чернігівське і Новгород-Сіверське намісництва. Територія Ніжинського, Прилуцького і Стародубського полків, Козелецького і Остерського повітів була включена до Київського намісництва. В 1796 р. землі краю об'єднані у складі Малоросійської губернії з центром у Чернігові. В 1802 р. створена Чернігівська губернія. 
 
В XIX ст. Чернігівщина переживає період національного відродження. Активно діє Чернігівська громада, членами якої в різний час були Л. Глібов, Б. Грінченко, М. Коцю-бинський, О. Русов, І. Шраг та ін. У 1861-1864 pp. Виходить український тижневик "Чернігівський листок", редагований Л. Глібовим. Після виходу валуєвського циркуляру 1863 р. громада була розгромлена, її найактивніші члени заарештовані і вислані в північні губернії Росії. 
 
У радянський період адміністративний устрій території зазнав чергових змін. У 1925 р. було скасовано губернію і організовано 5 округів (Конотопський, Ніжинський, Новгород-Сіверський, Сновський, Чернігівський), а в 1932 р. створено Чернігівську область. 
 
На Чернігівщині на державному обліку перебувають 5,5 тис. пам'яток історії і культури. 230 пам'яток архітектури внесено до Державного реєстру. 
 
В області 5 історико-культурних заповідників, 19 музеїв з 9 відділами. В селі Мезин (Мізин) виявлено одну з найстаріших палеолітичних стоянок в Україні (XV тис. до н.е.) і городище VI-V тис. до н.е. В 1965 р. відкрито Мезинський музей, де представлено 41 тис. експонатів. 
 
Чернігівський обласний історичний музей ім. В.Тар-новського є одним з найстаріших в Україні. Він створений у 1896 р. на основі приватних колекцій любителів старо-житностей, меценатів. У фондах музею зібрано понад 150 тисяч пам'яток матеріальної і духовної культури, що відноситься до різних періодів історії Чернігівщини. Музей міститься в колишньому будинку губернатора. 
 
В Чернігові є також музей народного декоративно-прикладного мистецтва, художній музей, літературно-меморіальний музей М. Коцюбинського. 
 
В області є 40 готелів і один готельно-офісний центр. Серед кращих готелів - "Брянськ", "Градецький", "Придеснянський", "Десна". 
 
Історично Чернігів був центром, навколо якого зосереджувались поселення слов'янського племені сіверян. Як місто почав формуватися в кінці VII ст. Перша літописна згадка про Чернігів відноситься до 907 р. 
 
В XIV ст. тут було споруджено фортецю. В XVI ст. Чернігів був прикордонним російським містом, тому тут зводились усе нові укріплення, перебудовувалась і розширювала свої межі міська фортеця. Після включення до складу Росії в кінці XVIII ст. Правобережної України, державні кордони відсунулись далеко на захід, і тому чернігівська фортеця, втративши своє оборонне значення, в 1799 р. була ліквідована. 
 
У Чернігові створено історико-архітектурний заповідник, до складу якого входять 22 об'єкти. 
 
Серед пам'яток археології - Чорна могила (середина X ст.), де, згідно з легендою, поховано князя Чорного - гіпотетичного засновника міста. Один із найбільших некрополів, який включає близько 230 курганів, знаходиться на Болдіних горах - історичній місцевості на правому березі Десни. 
 
На болдінських терасах розташований ансамбль Троїцько-Іллінського монастиря (XI-XVIII ст.), заснований Антонієм Печерським у 1069 р. Антонієві печери з часом перетворились на багатоярусний підземний комплекс довжиною 315 м. У XII ст. тут було споруджено Іллінську церкву. В 1239 р. монастир був зруйнований і відбудований лише в 1649 р. До наших днів дійшли трапезна із Введенською церквою (1677 p.), корпуси келій, Троїцький со-бор (1679 p.), будинок архімандрита (1750 p.), дзвіниця (1775 p.). 
 
На місці розкопаного дитинця (валу) на початку І тис. були поселення, а з VII ст. це - укріплений центр міста. Протягом XI-XVI ст. навколо нього склався унікальний архітектурний комплекс, з якого уціліли Спасо-Преображенський (XI ст.) і Борисоглібський (XII ст.) собори. 
 
На валу збереглись також пам'ятки цивільної архітектури: будинок чернігівського полковника Якова Лизогуба (1690-і pp.), Чернігівський колегіум (1700-1702 pp.), будинки архієпископа (1780 р.) і губернатора (1804 p.). 
 
Неподалік від Дитинця розташована П'ятницька церква (ХП-ХШ ст.). 
 
Єлецький Успенський монастир був заснований у 1060-і роки посеред хвойного лісу, звідки виводиться його назва. З 1635 по 1649 р. монастир належав єзуїтам. 
 
Головним монастирським храмом є Успенський собор (XII ст.). Серед монастирських будівель - дзвіниця, Петропавловська церква з трапезною і келії. 
 
В місті збереглися храми XVIII ст. - Катерининська (1715 р.) і Воскресенська (1775 р.) церкви. 
 
На території сучасного Новгород-Сіверського виявлені археологічні пам'ятки кам'яного віку, епохи бронзи, періоду формування слов'янських племен. 
 
У IX-X ст. на Замковій горі існувало городище. Після пожежі в X ст. на його місці споруджено нове укріплення. З'їздом руських князів у Любечі (1097) Новгород-Сіверський затверджено столицею Сіверського князівства, що охоплювало територію в середній течії Десни і по річках Снов і Сейму, а також - частково курські землі і володіння в'ятичів. 
 
Спаський монастир заснований в XI ст. Однак монастирський комплекс у його нинішньому вигляді почав формуватися з другої половини XVI ст., коли він був перетворений на резиденцію чернігівського митрополита Лазаря Барановича. В цей же період споруджено Спаський собор, Петропавлівську трапезну церкву, келії, нові мури. Ансамбль набув рис українського бароко. 
 
Протягом 1674-1679 pp. при монастирі діяла перша на Лівобережній Україні друкарня, пізніше переведена до Троїцько-Іллінського монастиря в Чернігові. 
 
В 1791-1796 pp. за наказом Катерини II на місці давнього Спаського храму збудовано Спасо-Преображенський собор за проектом Джакомо Кваренгі - автора Смольного інституту та інших споруд у Петербурзі. 
 
З 1979 р. Спасо-Преображенський монастир входить до архітектурно-історичного заповідника. 
 
Успенський собор розташований на місці, де, за переказами, в дохристиянську епоху стояли ідоли. Після хрещення на місці капища було споруджено храм на честь Богородиці (XI-XII ст.). Точний час спорудження міського собору, що дійшов до наших днів, невідомий, хоча існують свідоцтва про закладення храму в XVII ст. 
 
В Новгород-Сіверському збереглись також Михайлівська (1845 р.) і Предтеченська (1834 р.) церкви. 
 
Серед пам'яток цивільної архітектури - тріумфальна арка з гербами 10 повітів, споруджена на честь приїзду Катерини II в 1787 р. До цього ж періоду відносяться торговельні ряди, що збереглися в центрі міста. Торговельні склади і будинок земства збудовані в XIX ст. 
 
Батурин заснований на початку XVII ст. Стефаном Баторієм. У 1669-1708 pp. місто було резиденцією гетьманів Д. Многогрішного, І. Самойловича, І. Мазепи. 
 
В 1708 p., після переходу гетьмана І. Мазепи на бік шведського короля Карла XII, його столиця Батурин була зруйнована російськими військами. 
 
Свій статус столиці козацького Лівобережжя місто повертає за К. Розумовського в 1750 р. 
 
В 1799-1803 pp. за проектом А. Рінальді і Ч. Камерона тут було споруджено палацово-парковий комплекс. Сьогодні палац Розумовського зберігся лише частково. 
 
На кошти Розумовських було побудовано також Воскресенську церкву (1803), у якій похований останній гетьман Кирило Розумовський. 
 
Зберігся будинок Кочубея (XVII-XVIII ст.), в якому розмістився історико-краєзнавчий музей. Уцілів також Покровський собор (1789). 
 
Сьогодні в Батурині функціонує історико-культурний заповідник "Гетьманська столиця". 
 
Історичним містом є також давній Любеч, який уперше згадується в літописах під 882 роком. Поселення з'явились на цій території в ранньому залізному віці. Про Любеч як значний торговельний центр згадував у 942 році візантійський імператор Костянтин Багрянородний у своєму трактаті "Про управління державою". 
 
Любецький замок був споруджений у другій половині XI ст. на місці давнього слов'янського укріпленого городища. Тоді ж Антип (у чернецтві - Антоній Печерський) поклав початок любецькому Антонівському монастирю, який існував (з перервами) до 1786 р. На сьогодні збереглась лише печера Антонія. 
 
Місто відоме тим, що тут у 1097 р. відбувся з'їзд, який закріпив руські землі за найбільш впливовими князівськими родами. 
 
На початку XVIII ст. на території старої фортеці за наказом гетьмана І. Мазепи була споруджена будівля господарського призначення, що увійшла в історію під назвою кам'яниці Полуботка (з 1709 р. вона знаходилась на землях останнього). 
 
Ніжин розташований по обидва береги р. Остер. У першій чверті XVII ст. на лівому березі Остра була споруджена цитадель. Після входження Правобережної України до складу Росії ніжинський замок втратив своє оборонне значення і почав руйнуватися. Під час пожежі 1797 р. в місті згоріло понад 100 будинків, значної шкоди було завдано замку. Згодом вали були зрівняні, рів засипаний. Планом забудови міста від 1803 р. тут було передбачено ринок, що існує й сьогодні, хоча на меншій площі. В 1648 р. місто стало центром Ніжинського полку. З 1742 р. через Ніжин проліг поштовий тракт, що з'єднав Глухів з Києвом. У 1770-і pp. було споруджено приміщення Ніжинської поштової контори (сьогодні діє як музей). Тут зупинялись під час подорожей Д. Фонвізін, О. Пушкін, О. Грибоедов, М. Глінка, Т. Шевченко, В. Даль, А. Міцкевич, С. Гулак-Артемовський та ін. 
 
У Ніжині збереглося приміщення готелю "Не минай". Значну роль в історії Ніжина відіграла грецька громада, заснована тут у середині XVII ст. В 1675 р. виникло Ніжинське грецьке братство. Діяли грецький монастир, грецька школа. В 1782 р. у Ніжині налічувалося 140 грецьких сімей (977 чол.). У кінці XVIII ст. після приєднання до Росії Причорноморських територій, Ніжин втрачає значення торговельного центру, і грецькі колоністи починають пе-реселятися в Одесу, Таганрог, Очаків, Херсон. На 1857 р. від місцевої грецької громади залишилося всього 200 чол. 
 
Ніжин був єдиним повітовим містом, що мав вищий навчальний заклад - гімназію вищих наук, засновану в 1820 р. на кошти князів О.А. та І.А. Безбородьків. Навчальний корпус був споруджений за проектом Л. Руска. 
 
Гімназія здійснила вісім випусків. Серед 228 її вихованців - М. Гоголь, Є. Гребінка, Н. Кукольник. 
 
Після реорганізації в 1832 р. навчальний заклад функціонував як Ніжинський фізико-математичний ліцей. У числі його випускників - М. Міклухо-Маклай, батько відомого мандрівника. 
 
1840 р. ліцей був перепрофільований на юридичний, що готував чиновників для роботи в судових установах. Ніжинський юридичний ліцей закінчили Л. Глібов, В. Тарновсь-кий (молодший) та ін. 
 
В 1875 р. в результаті чергової реорганізації ліцей був перетворений на Ніжинський історико-філологічний інститут ім. князя Безбородька. В радянський період - Ніжинський науково-педагогічний інститут (1920 p.), інститут народної освіти (1921 p.). З 1934 р. - Ніжинський педагогічний інститут ім. М. Гоголя. 
 
З Ніжином пов'язані дитячі роки С. Корольова, який жив у місті в період з 1901 по 1914 р. і здобув тут початкову освіту. 
 
В Ніжині збереглося багато архітектурних пам'яток: Миколаївський собор (1668 p.); грецька Михайлівська (1731 p.), Троїцька (1733 р.), Преображенська (1748 р.), По-кровська (1757 р.), Христовоздвиженська (1775 p.), грецька Всіхсвятська (1786 p.), Іоанна Богослова (XVIIICT.) церкви; Введенський собор (1788 p.). Серед пам'яток цивільного будівництва - купецький будинок (XVIII ст.) і приміщення ліцею вищих наук (1820 p.). 
 
У Ніжині народився відомий мореплавець Ю.Ф. Лисянський (1773-1837), який у 1801-1806 pp. разом із І.Ф. Крузенштерном здійснив кругосвітню подорож. 
 
Остер - одне з найдавніших міст Придніпров'я, засноване Володимиром Моно-махом, що підтверджується літописним свідченням від 1098 р. Місто було закладене як фортеця для захисту руських земель від половецьких набігів. Давнє городище - "Городок Остерський" - є археологічною пам'яткою XI ст. 
 
У південно-східній частині городища збереглася божниця Св. Михаїла, згадувана в літописі. Існує припущення, що вона зведена за Володимира Мономаха. В період князювання його сина Юрія Долгорукого вона була прикрашена фресками (звідси її назва - "Юр'єва божниця"). Пам'ятка частково збереглася. 
 
В 1240 р. місто було спалене. На початку XIV ст. неподалік від нього, ближче до Десни, виросло нове поселення, яке дістало назву Остер. 
 
Палац (1782-1787 pp.), побудований фельдмаршалом П. Румянцевим-Задунайським, частково зберігся в с Вишеньки. 
 
У селищі Короп розташована єдина в Лівобережній Україні церква-фортеця - Ільїнська (XVIII ст.). Тут збереглись також Вознесенська церква (1764 р.) і садиба Дараганів (Ю.Ф. Дараган був козелецьким полковником). 
 
У Коропі є меморіальний музей народовольця Миколи Кибальчича, що брав участь у підготовці замаху на Олександра II. Він також автор проекту першого у світі реактивного літального апарату. 
 
В с Густиня на початку XVII ст. у володіннях Вишне-вецьких було засновано монастир. Його архітектурний ансамбль склався в XVII-XVIII ст. Центром монастирського комплексу є Троїцький собор (1676). У 1994 р. тут відновив своє функціонування жіночий монастир. При обителі є готель для паломників. 
 
У селищі Седнів збереглась садиба Я. Лизогуба (XVII ст.). Уціліли також лизогубівська кам'яниця (1690 р.), Воскресенська (1690 p.), Георгіївська (1747 p., 1852 p.) і Успенська (1860 р.) церкви. Давньоруське місто-фортеця вперше згадується в 1068 р. під назвою Сновськ. Сучасна назва закріпилася за ним із XVI ст. 
 
В містечку Сосниця народився і провів дитячі роки видатний кінорежисер і письменник О. Довженко. Тут створено його літературно-меморіальний музей.У Сосниці тривалий час жила А. Керн, якій присвятив вірші О. Пушкін. 
 
Родом з м. Ічня відомий скульптор І.П. Мартос, автор пам'ятників А.Е. Рішельє в Одесі, Мініну і Пожарському в Москві, М. Ломоносову в Архангельську, ГІотьомкіну Таврійському в Херсоні, ректор Петербурзької академії мистецтв. 
 
Село Погорільці з кінця XVIII ст. належало Перовським, нащадкам графа O.K. Розумовського. Тут у садибі свого дядька О.О. Перовського - літератора, відомого під псевдонімом Антонія Погорєльського - провів свої дитячі роки відомий російський письменник O.K. Толстой, правнук останнього українського гетьмана К. Розумовського. Флігель-ад'ютант Олександра II, в 1861 p., після виходу у відставку, він жив у Погорільцях або в маєтку Червоний Ріг (нині Почеиський район Брянської області). У Погорільцях неодноразово бували Володимир, Олександр і Олексій Жемчужникови - двоюрідні брати письменника. 
 
В селі Шевченкове (колишній хутір Іванівський) протягом 22 років жив і похований видатний живописець Микола Ге. В його маєтку бували І. Рєпін (1880 р.), Л. Толстой (1884 p.), засновник московської картинної галереї П. Третьяков (1887 p.). Перебуваючи в домі М. Ге, тут плідно працював М. Врубель. 
 
У селі Заньки народилась М.К. Адасовська - Марія Заньковецька, перша народна артистка України. В Заньках діє її меморіальний музей. 
 
В с Піски, де народився П. Тичина, діє музей поета. 
 
У краї розвиваються традиційні народні промисли. В Чернігові на фабриці лозяних виробів виготовляють гарнітури плетених меблів, кошики, декоративні вази. В селищі Дігтярі знаходиться фабрика художніх виробів - відомий центр художнього ткацтва (килими, рушники, плахтові тканини, скатерки, купони для жіночих суконь, спідниць тощо). В Прилуках на фабриці художніх виробів тчуть скатерки, серветки, рушники тощо. 
 
Чернігівська область володіє значними ресурсами і має необхідні умови для розвитку туризму.

Житомирська область

Розташована на півночі Правобережної України. За своєю площею (29,9 тис. кв. км - 4,9% території  країни) вона є однією з найбільших областей України. На території області  виділя-ються дві природні зони: Полісся (перше місце в Україні за обсягом лісових ресурсів) і лісостеп. 
 
Річки, яких налічується 221, належать до басейну Дніпра. Найбільші з них - є Тетерів, Случ, Ірша, Ірпінь, Здвиж. 
 
Кількість природно-заповідних, територій і об'єктів області - 102, в тому числі 5 парків (пам'яток садово-паркового мистецтва), ботанічний сад Житомирського сільського-сподарського інституту, скеля "Кам'яний гриб" (валун льодовикового походження, що зберігся на південній межі поширення льодовиків під час максимального зледеніння). Область володіє багатими природними ресурсами. Тут виявлено понад 250 родовищ корисних копалин: мармуру, самоцвітів та ін. На території області видобувається напів-дорогоцінне каміння - берил, топаз, кварц. 
 
Сприятливий клімат, значні лісові масиви, чисельні водні об'єкти, джерела мінеральних вод (радонові - в районі Житомира і с Денишів), запаси лікувальних грязей (поблизу сіл Зарічани і Вілька) - все це створює умови для розвитку курортів і туризму. В області діють 27 готелів. Серед кращих - "Житомир", "Михайловград", "Ялинка". Функціонує турбаза "Лісовий берег". 
 
В області налічується 5 музеїв з 8 відділами. В Житомирі функціонують краєзнавчий музей, літературно-меморіальний музей В.Г. Короленка, музей космонавтики ім. СП. Корольова, літературний музей Житомирщини, музей історії пожежної охорони. 
 
Краєзнавчий музей заснований у жовтні 1865 р. Найбільш цінною в його експозиції є природнича колекція -одна з найбільших в Україні. Вона включає також етнографічні експонати, зібрані на житомирському Поліссі, і колекцію живопису. Основою музейного зібрання стали колекції, подаровані волинським губернатором М. Чертковим, житомирським предводителем дворянства К. Симоничем, а також колекції волинського єпархіального давньосховища і музею Товариства дослідників Волині, націоналізовані колекції баронів де Шодуар (м. Житомир), графів Ілльїнських (м. Романів; з 1933 р. - смт Дзержинськ). 
 
На Житомирщині в давньому місті Новоград-Волинський (до 1725 р. - Звягель) народилась Леся Українка, на честь якої в 1971 р. тут відкрито літературно-меморіальний музей. У будинку, де жили Косачі, відтворені вітальня і дитяча кімната. Серед експонатів - особисті речі поетеси. 
 
Музей космонавтики ім. С. Корольова складається з двох відділів: меморіального будинку-музею С. Корольова та експозиції "Космос". Меморіальний музей відкрито в 1970 р. в будинку, де народився видатний конструктор космічних кораблів. Основу експозиції складають особисті речі вченого і членів його сім'ї, рідкісні книги і документи, фотографії. 
 
В експозиції "Космос", відкритій у 1991 p., представлені зразки космічної техніки і обладнання. 
 
В смт Баранівка функціонує музей порцелянового посуду. В цій місцевості в 1802 р. на лівому березі р. Случ було відкрито родовище каоліну. Француз М. Мезер, придбавши у поміщиці Гагаріної ділянку землі, заснував фарфоровий завод. У 1815 р. власник підприємства здобув від російського уряду право ставити на своїх на виробах клеймо з дер-жавним гербом, а також одержав грошову допомогу для розвитку виробництва. 
 
Поселення на території області існували ще в епоху пізнього палеоліту. Серед зареєстрованих археологічних пам'яток - городище другої половини І тис. до н. е. в Жи-томирі, давньоруське місто Волохів (1150 р.) залишки замку Любарта в Любарі. 
 
Житомир є одним із давніх міст, заснованим бл. 884 р. Перша документальна згадка про місто відноситься до 1305 р. 
 
Майже з усіх сторін Житомир оточений лісовими масивами. Його територію пересікають річки Тетерів, Кам'янка Лісова, Кам'янка 
 
Польова, Крошенка, Путятинка. В місті багато парків і скверів. На берегах Тетерівського водоймища облаштований гідропарк. У приміській лісопарковій зоні функціонують санаторні установи. 
 
Старовинна частина Житомира - "городище" - лежить на трьох високих скелястих пагорбах над річкою Кам'янкою: Охрімовій, Замковій і Петровській горах. На місці давнього городища (VIII-IX ст.) у другій половині XIV ст. зведено замок, навколо якого виросло місто. 
 
В 1444 р. Житомиру було надано Магдебурзьке право. 
 
З 1668 р. Житомир - центр Київського воєводства. Після приєднання Волині до Росії він став адміністративним центром Волинської губернії. 
 
Наприкінці XIX ст. в місті з'явились комунальні зручності. З 1897 р. тут введено в дію водопровід. Функціонував громадський транспорт. Так, у 1899 р. Житомир третім серед російських міст одержав трамвайну лінію, що з'єднувала центр із залізничним вокзалом. 
 
Житомир був театральним містом. Не маючи власної стаціонарної театральної трупи, він уже на початку XIX ст. володів приміщенням театру. 
 
З 1843 р. у Житомирі діяв один з чотирьох в Україні інститутів шляхетних дівчат. 
 
Житомир - батьківщина відомого письменника В. Короленка, поета О. Ольжича-Кандиби, конструктора перших космічних кораблів С Корольова. Тут також народився командуючий збройними силами Паризької комуни Я. Домбровський. 
 
Протягом 1802-1809 pp. у місті неодноразово бував російський полководець М. Кутузов. У 1811-1812 pp. тут жив відомий полководець П. Багратіон. 
 
З містом пов'язані імена відомих письменників М. Коцюбинського, О. Купріна, Г. Мачтета, які на початку XX ст. працювали в газеті "Волинь". 
 
У Житомирі збереглись архітектурні споруди різних історичних періодів: церква Пресвятої Богородиці, кафедральний костьол Св. Софії (XVIII ст.), будинок магістрату (XVIII ст.), семінарський костьол (1838 p.), Михайлівський собор, комплекс поштової станції (XIX ст.), Прєображенський собор (XIX ст.). Найдавнішою з міських споруд є будинок колишньої колегії єзуїтського монастиря (1724 p.). 
 
Одним із найдавніших міст Східної Європи є Овруч, який у 997 р. вперше згадується під назвою Вручій. У давнину місто було могутньою фортецею. Після знищення київською княгинею Ольгою в 945 р. Іскоростеня саме Вручій став політико-економічним центром древлянської землі. В місті збереглася церква Св. Василія (1190 p.), спорудження якої пов'язують з ім'ям Петра Мілонєга. В 1908-1912 pp. вона була відреставрована О. Щусєвим. 
 
Серед архітектурних пам'яток Бердичева - ансамбль монастиря кармелітів (XVI-XVIII ст.) і костьол Св. Варвари (1826 p.). Перша документальна згадка про місто відноситься до XVI ст. У 1593 р. тут було споруджено замок. Заснований у 1627 р. монастир босих кармелітів одержав його в дар від власника цих земель, київського воєводи Я. Тишкевича. В 1634 р. на території монастиря збудовано підземний Марийський костьол. У 1740-х pp. розпочато спорудження над печерним храмом кам'яного костьолу у стилі бароко. Монастир став одним із центрів паломництва завдяки чудотворній іконі Божої Матері. Паломництво сприяло розвитку міста. В 1756 р. князем Радзівілом одержано право на проведення в місті десяти щорічних ярмарків європейського значення. 
 
Архівні документи підтверджують факт перебування в місті у 1820-х pp. Фредерика Шопена, який жив у замку Антона Радзівіла. 
 
З Бердичевом пов'язане ім'я Оноре де Бальзака, який у 1850 р. вінчався в костьолі Св. Варвари з Евеліною Ганською. З ім'ям видатного французського письменника пов'язане також с Верхівня, що було володінням графині Ганської. В її маєток він приїздив двічі - в 1847 і 1850 pp. У Верхівні збереглись палац (XVIII-XIX ст.) і костьол (1810 p.). 
 
Поміщицькі особняки XIX ст. збереглись також у селах Андрушівка, Нова Чортория і Турчинівка. 
 
Неподалік від міста Малин знайдені залишки давнього городища. Деякі історики схильні думати, що саме тут було місто древлянського князя Мала. 
 
В Малині бував видатний етнограф, антрополог, мандрівник М.М. Міклухо-Маклай. У 1874 р. його мати придбала маєток у Малині, де в 1876 р. гостював учений. Протягом двох місяців він вивчав побут, звичаї, традиції місцевого населення, цікавився історією цих країв. Об'єктом його наукового інтересу стала також давня рослина "азалія понтійська", що збереглася з дольодовикового періоду лише на Поліссі, в околицях Малина. Свій другий приїзд до Малина вчений здійснив у 1888 році. 
 
В с Тригір'я зберігся Троїцький монастир (XV ст.), комплекс якого включає Преображенську церкву (1873 р.) і келії ченців (1782 p.). 
 
210 пам'яток архітектури Житомирщини внесено до Державного реєстру національного культурного надбання. 
 
Із Житомирщиною пов'язані імена багатьох видатних громадських і культуних діячів. У с Брусилів народився І. Огієнко. У с Романівка пройшли дитячі та юнацькі роки М. Рильського. С. Туровець - батьківщина Г. Пустовойто-вої, що брала участь у польському повстанні 1863 p., боролася в рядах гарібальдійців, була ад'ютантом командуючого збройними силами Паризької комуни. В с. Терехове народився англійський письменник Дж. Конрад (1857-1924), поляк за походженням (його справжнє ім'я - Юзеф Теодор Конрад Коженьовський).