Шанько
Р.С., Зуєнко Н.О. Національний
університет біоресурсів і природокористування
України
Значення запозичених слів
в українській мові
Запозичання
іншомовних слів є наслідком географічних,
економічних, наукових, культурних та
інших зв’язків між народами. Слова іншомовного
походження є одним із шляхів збагачення
лексичного складу кожної мови. У різних
мовах співвідношення питомих та запозичених
слів не однакове — в одних їх більше,
в інших менше, що пояснюється багатьма
мовними та позамовними чинниками. В українській
мові, за підрахунками лінгвістів, чужомовні
слова становлять приблизно 10 відсотків.
Наша мова підпорядковує запозичення
своїм фонетичним та граматичним законам,
часто виробляє до них синоніми з власного
лексичного матеріалу (пор. алфавіт — абетка, пейзаж — краєвид, фон — тло) і не боїться втратити
оригінальності та неповторності від
уживання певної кількості чужих слів.
Проте запозичати треба лише тоді, коли
мова не має власного лексичного позначення
для якогось поняття. Часто-густо в усному
й писемному спілкуванні мовці вдаються
до надуживання чужомовною лексикою через
недостатнє знання словесного багатства
рідної мови. Чужі слова не загрожуватимуть
мові лише тоді, коли, як писав Володимир
Самійленко, дотримуватимемося такого
принципу — «не цуратися їх (чужих слів.
— О. П.), але й не бгати їх у нашу
мову без міри». Мета
дослідження є з’ясування взаємодії
внутрішньомовних та позамовних чинників
у процесі запозичення іншомовних за походженням
слів українською мовою на тлі інших європейських
мов.
Українська мова запозичувала не лише
східнослов’янську лексику, а й іншомовні
слова (близько 15 відсотків).
Запозичення проникали від старослов’янізмів
і з інших слов’янських мов: старослов'янської,
польської, російської.
До запозичень з неслов’янських мов належить:
грецизми, латинізми, тюркізми, запозичення
з західноєвропейських мов (з німецької,
англійської, іспанської, французької,
голландської) .
1. Запозичення зі слов'янських мов:
а) старослов'янізми
Старослов'янізми – це слова, успадковані
зі старослов'янської мови, яка сформувалась
у ІХ ст. на грунті македонського діалекту
староболгарської мови. Старослов'янською
мовою користувались майже всі слов'яни,
а використання її східними слов'янами
пов'язане із впровадженням християнства
у Київській Русі (988 р.). Разом з християнством
східні слов'яни отримали від Візантії
церковні книги, написані кириличним письмом,
а перекладені старослов'янською мовою,
яка була літературно успадкованою, близькою
до давньоруської мови фонетичною та лексичною
системою. Як мова церковно-релігійної
літератури, старослов'янська вживалась
протягом багатьох століть. Із структурно-семантичного
погляду старослов'янізми можна класифікувати
так:
1) Фонетичні, що мають такі особливості:
- буквосполучення РА, ЛА, РЕ, ЛЕ (в українській
мові їм відповідають оро, оло, ере, еле):
храм, прах, древо, злато.
- жд замість східнослов'янського ж (вождь,
страждати).
- початкові є, ю відповідно до східнослов'янських
о,у (єднати, юнак).
2) Словотворчі:
-префікси воз-, вос-, пре-, пред-, со-, (сотворіння,
возвеличувати, воскресати, представити).
- компоненти благо-, добро-, зло-, веле-,
бого-, град-, у складних словах (благодать,
доброчинний, велемовний, богобоязний).
- прикметникові суфікси –ащ, -ущ, -м (грядущий,
неопалимий, рухомий).
- іменникові суфікси –знь, - тель, -ств,
-ин, -тв(а), тай- (братство, богиня, молитва).
3) Лексичні, які є специфічними утвореннями
старослов”янської мови (мудрість, істина,
уста, воутріє, злоначинающий, братолюбіє,
ректи, ланіти, вия, перста, восплач). Іноді
старослов'янізми так асимілювались, що
розпізнати їх можна лише через глибокий
лінгвістичний аналіз (буква, палата, совість,
плащ, гласність).
Здебільшого старослов'янізми використовуються
в українській мові з певною стилістичною
настановою - для надання мовленню урочистого,
патетичного звучання, або (часто у поєднанні
з просторіччями, згрубілою та побутовою
лексикою) для створення гумористичних,
сатиричних, іронічних ефектів. Частина
старослов'янізмів поширена у сучасній
українській мові без будь-якого стилістичного
забарвлення (багатство, учитель, область,
єдиний). б)
Полонізми
Лексичні запозичення з польської мови
належать до найдавніших, до чого спричинилися
тривалі контакти між двома мовами і народами
за різних історичних обставин. Крім того,
польська мова стала посередником для
входження до українського лексичного
фонду слів німецького і латинського походження.
До лексичних полонізмів належать: хлопець,
зичити, квапитися, сподіватися, оминути,
мешкати, міщанин, посполитий, достаток…
Через польську мову засвоювались і чеські
лексичні запозичення: брама, вагатися,
влада, власний, ганити, ганьба, гасло,
замок, наглий, постать, праця, рихлий,
смутний,… в)
Російські запозичення
До найпізніших слов’янських належать
запозичення з російської мови. Взаємодія
двох мов, у якій переважали російські
впливи протягом тривалого безправного
існування української мови, почалася
з другої половини ХVІІ ст. Українська
мова запозичила через російське посередництво
значку кількість іншомовної термінологічної
лексики, слова на позначення реалій та
осіб (арсенал, бомба, генералітет, капітан,
пістолет, бот, гавань, арія, аналіз, синтез,
метод, критика, патент, артіль, шахта,
авіація, мотор, трамвай, конгрес, диктатура,
пролетаріат). До власне русизмів належать
такі слова: завод, рудник, паровоз, указ,
законопроект, різночинець, декабрист,
нігіліст, народоволець, есдек, есер, кадет.
Значну кількість становлять лексеми,
засвоєні українською мовою шляхом калькування,
тобто точного перекладу складових елементів
слова: багатоверстатник, вантажообіг,
виробничник, відмінник, вогнегасник,
гучномовець, держплан, колгосп, місяцехід,
напівпроводник, радіомовлення, співробітник
і т.ін.
ІІ.
Запозичення з неслов'янських мов: а)
слова старогрецького походження
Запозичення з грецької мови стосуються
різних часів. Перші стосуються ще дохристиянського
часу і пов'язані з культурними та економічними
взаєминами з Візантією. Це слова, більшість
з яких уже не сприймається як запозичення
(корабель, парус, лиман, вапно, миска, м'ята,
вишня, буйвол). Засвоєння грецизмів новішого
походження пов'язане із введенням у програми
навчальних закладів грецької мови (ХУІ
– ХУІІІ ст.).
Тематичні групи грецизмів:
1. Поняття церковно-релігійного вжитку:
(ангел – посланець, акафіст – несідальний
спів; апостол – посланець; Біблія – книга,
ідол – подоба, образ; ікона – зображення,
образ; Євангеліє – винагорода з радісну
звістку; монах – самотній, одинокий; монастир
– келія самітника), ієрей, ладан, вівтар,
амвон, демон, схима, літургія, келар, канон.
2.Власні імена (антропоніми): Анатолій
– схід сонця, Андрій – мужній, сміливий;
Архип – старший конюх; Панас (Афанасій)
– безсмертний, Василь – царський; Євген
– благородний; Дмитро – присв. прикм.
від імені богині землеробства і родючості
Деметри; Зоя – життя; Галина – спокій,
ясність, штиль; Лідія – народжена в Лідії;
Микола – переможець народів; Олександр
– захисник чоловіків; Пелагія (Палажка)
– морська; Параскева (Параска) – п”ятниця,
підготовка до свята; Петро – камінь, скеля;
Тарас – неспокійний, бунтівний.
3.Назви рослин, тварин: кедр, мигдаль, мак,
кит, крокодил.
4. Терміни науки, культури, мистецтва,
назви речовин, матеріалів: альфа, анапест,
Арктика, архаїзм, архів, артрит, артроз,
автогенез, автономія, автобіографія,
бактерія, берилій, біологія, біоценоз,
хлор, монохроматичний, дактиль, діадема,
дельта, диск, демократія, демагог, діагональ,
дракон, динаміка, електрон, електрод,
ембріон, гангрена, гімназія, геній, гармонія,
ідіома, каліграфія, кратер, лабіринт,
цикл, магма, макрокосмос, мавзолей, метафізика,
метр, монографія, міф, нектар, неологізм,
організм, філантропія, фармакологія,
фотосинтез, пластика, політика, сатира,
скандал, скелет…
Саме грецька лексика дала найбільше інтернаціоналізмів
– слів, що вживаються у багатьох неспоріднених
мовах і зберігають близькість або спільність
семантики та фонетико-морфологічної
будови (телефон, ансамбль, ін”єкція, лірика,
асфальт, бібліотека, інститут, математика,
дисципліна, документ, армія). б)
Латинські запозичення
Латинській мові належала особлива роль
у Середньовічній Європі. Крім засобу
комунікації католицької церкви, вона
панувала у науці, освіті, юриспруденції,
державному управлінні європейських країн.
Важливою сферою латинсько-українських
мовних контактів були освітні заклади,
у яких латинська мова вивчалась як предмет
і використовувалась як мова викладання.
У складі латинізмів можна виділити:
1. Суспільно-політична лексика (агітація,
агресія, адміністрація, демонстрація,
диктатура, конгрес, оратор, статут).
2. Юридична термінологія (адвокат, апеляція,
нотаріус, прокурор, юрист, юстиція).
3.Медична термінологія (амбулаторія, ампутація,
ангіна, аспірин, бацила, імунітет, інстинкт,
рецепт).
4. Технічна термінологія (агрегат, антена,
генератор, індуктор, колектор, турбіна).
5.Математична термінологія (аберація,
абсциса, біном, вектор, інтеграл, косинус,
лінія).
6.Мовознавча термінологія (асиміляція,
афікс, африката, деривація, інфінітив,
номінатив, префікс, суфікс).
7. Термінологія освіти (абітурієнт, атестат,
аудиторія, декан, екзамен, конспект, лекція,
ректор, студент, факультет, літера). в)
Німецькі запозичення
Належать до найбільших з кількісного
погляду. Німецький лексичний вплив здійснювався
через польське і чеське посередництво
і безпосередні німецько-українські міжмовні
контакти. Німецькі лексичні запозичення
дуже органічно адаптувались в українській
мові і часто не сприймаються як слова
іншомовного походження (кельма, клейстер,
клапан, кран, балетмейстер, камертон,
кітель, фартух, футляр г)
Французькі запозичення
Слова французького походження потрапляли
в українську мову через польське і російське
посередництво. Виділяють такі лексико-семантичні
групи:
1.Суспільно-політична термінологія (абсолютизм,
альтернатива, асамблея, бюлетень, бюрократ,
імперіалізм, комюніке, режим, саботаж,
шантаж).
2.Мистецькі терміни і поняття (акомпанемент,
амплуа, балет, гравюра, рояль,
шедевр, натюрморт).
3.Військова лексика (авангард, ар'єргард,
амбразура, арсенал, бригада, гарнізон,
дирижабль, парашут, партизан).
4. Назви одягу, тканин, предметів побуту
(блуза, вуаль, велюр, драп, пальто, трикотаж,
абажур, одеколон, ридикюль). г)
Англійські запозичення
Англійські лексичні запозичення є порівняно
пізніми. До їх складу входять слова на
позначення:
1.Понять і предметів техніки (блюмінг,
комп'ютер, бульдозер, грейдер, ескалатор,
комбайн, радар, сейф, трактор, трамвай).
2.Понять мореплавства і військової справи
(браунінг, бункер, докер, катер, мічман,
снайпер, танк, траулер, шрапнель).
3.Термінів економіки і фінансів (банкнот,
бізнес, бюджет, демпінг, трест, менеджер).
4.Спортивних понять (бокс, ватерполо, волейбол,
гол, матч, нокаут, рекорд, старт, теніс,
гольф).
5. Терміни мистецтва (гумор, джаз, клоун,
памфлет, фокстрот).
д) в українській мові функціонують італійські
за походженням слова (бандура, бенкет,
макарони, карета, банк, газета). Особливо
продуктивними виявились музичні терміни
(адажіо, акорд, алегро, альт, анданте, арія,
баркарола, бас, віолончель, інтермеццо,
кантата, капела, квінтет, квартет, концерт,
піаніно).
тюркізми, засвоєння яких почалося ще
в дописемний період(козак, кабан, сазан,
ковбаса, кумис).
Іншомовні слова займають вагоме за кількістю
місце в сучасному лексичному складі української
мови, чим привертають увагу дослідників
і мовознавців.Зі стилістичного погляду
давно засвоєні слова нічим не відрізняються
від питомих українських і їхні стилістичні
можливості у сучасній українській мові
не пов'язані з походженням. Запозичення
в офіційно-діловому, науковому, публіцистичному
стилях часто виступають як терміни, тобто
виконують номінативну функцію і не мають
стилістичного навантаження. Стилістична
роль іншомовних слів виявляється тоді,
коли вони стають компонентами тропів
і стилістичних фігур. Використана
література 1. Волох І.П. та ін. Сучасна українська
літературна мова. К., 1976.
2. Пономарів О.Д. Сучасна українська мова
К., 1991. 3. Сучасна українська літературна
мова (за ред. А.П.Грищенка). – К., 1997.
4.Гриценко Т. Б. Українська мова та культура
мовлення. Вінниця: Нова книга, 2003.-472с