Українська мова в засобах масової інформації

боку номінативно-комунікативних одиниць. В. Чапленко пропонував “пучковий підхід” до розуміння природи мовного знака. Він вважав, що природа мовного знака характеризується переплетінням кількох ознак, що формують пучок асоціацій за суміжністю. Поява нового значення - це ще одна ниточка в семантичному пучку лексеми .

     Такі  лексичні новації поповнюють загальний  жаргон сучасної української мови: засвітитися (виявити себе), загнутися (зазнати поразки), зависнути на чомусь (звернути увагу), наварювати (одержувати швидко прибутки), наїжджати (мати претензії), прокручувати (одержувати прибутки), прикид (одяг), бабки (гроші), прикол (щось особливе), шлангувати (прикидатися) та ін.  

4. Відродження слів і висловів з минулого

         Важливою лексикологічною проблемою є поповнення термінології сучасної української літературної мови, зокрема, профільних терміносистем, бо при цьому треба розумно поєднувати національні та інтернаціональні елементи.

     У період утвердження державності  країни й мови природним є прагнення  до термінотворення на основі власної  мови. Ця орієнтація виконує позитивну  роль, консолідуючи членів мовної спільноти.

     Повернена, реабілітована лексика поповнила  собою терміносистеми багатьох сфер гуманітарних наук, особливо суспільних, культури, освіти, виробництва.

     Так, наприклад, в освітню систему  України повернулись окремі колись традиційні форми навчання й відповідно слова, похідні від них утворення  й словосполучення: гімназія, гімназист, гімназистка, гімназійний (клас); ліцей, ліцейний, ліцеїст, ліцеїстка, ліцейна (програма); бакалавр, магістр.

     Якщо  подивитися на профільні підтерміносистеми сучасної української мови під кутом зору реабілітації слів, то найбільш реабілітованою є підсистема “фінанси": акція, акціонер, акціонерний, аукціон, гривня, комерція, комерсант, комерційний, комерціоналізація, оренда, орендний, орендатор.

     Поповнення  української мови реабілітованими  лексемами, новотворами, запозиченнями, елементами розмовного, професійного мовлення певною мірою порушує вже  усталену кодифікацію української  літературної мови, актуалізує питання  про функціонування літературної норми  та її варіантів. Виникають лексичні паралелі як перехідні ланки до нової  норми або семантико-конотативної синонімії: баскетбол - кошиківка, бачення - візія, виставочний - виставковий, відпочиваючий - відпочивальник, винятковий - ексклюзивний, гімнастика - рухавка, зноска - посилання, журнал - часопис, казначейство - скарбниця, сучасний - модерний, фотографія - знімок - світлина та інші. 

3. МОВА В  ЗАСОБАХ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ НА ПРИКЛАДІ ТЕЛЕБАЧЕННЯ

Однією з  найскладніших проблем в Україні  залишається законодавче

врегулювання  щодо мови у засобах масової інформації. Зважаючи на зовсім

юний вік українського незалежного телебачення треба  відмітити, що йому

вдалося багато чого зробити задля покращення своєї  творчої та технічної

бази, але, на жаль, хоча це схоже на парадокс, "мовна  ситуація в ЗМІ

значно погіршилась, ніж вона була за радянських часів" .

         Досліджуючи матеріали становлення та розвитку засобів масової інформації

незалежної України, можна дійти висновку, що український  телеефір сповнений програмами, які транслюються іноземною мовою, точніше – ми спостерігаємо на українському телебаченні домінування російської мови: "засилля російських "Грамофонів", "Голубих вогників" на українських приватних каналах". Цікавим є і той факт, що державна телекомпанія України, яка має бути взірцем щодо відродження українських засад на телебаченні, теж вдалася до практики запрошувати ведучих із ближнього зарубіжжя, а саме з Росії, тим самим принижуючи українських журналістів щодо їх професійної відповідності.

         Потрібно зазначити, що мовне питання в Україні завжди було досить делікатним для України, оскільки, з одного боку, існувало прагнення до широкого використання української мови, а з іншого – завжди слід було враховувати права російськомовного населення на збереження свого мовного середовища, яке закріплено у законодавстві. До того ж зрозумілість обох мов для всіх чи для переважної більшості українських громадян тлумачилася як загальна прийнятність цих мов, тому наполягати на якійсь одній із них, як припускалося, немає потреби, а отже, й права. Ця байдужість до медіуму насправді становила – незалежно від того, була вона щирою чи вдаваною – потужний ідеологічний меседж. Ідеологія двомовності, що суперечить і переконанням великої частини громадян, і задекларованим у Конституції засадам державної політики, стала –

передусім завдяки  тому, що не артикулювалася, – своєрідним здоровим

глуздом, який українські медійники поділяли, підтримували своїми практиками й, варто наголосити, накидали, робили безальтернативним. Відтак питання про вибір мови поставало хіба що з огляду на вимоги ліцензії, про які зрідка нагадувала Нацрада або недобиті націоналісти.

         Довільне змішування мов у телеефірі стало єдиною нормальною практикою, яка відбивала той спільний для всіх українців здоровий глузд прийнятності двох мов і неважливості вибору поміж ними, що його – великою мірою під впливом цієї практики – дедалі рідше проблематизували навіть "націонал-демократи". 
 
 
 

          ВИСНОВКИ 

     Кількість неологізмів тільки в періодиці (вона переважно і є матеріалом для їх фіксації) у розвинених мовах  досягає протягом року десятків тисяч (не всі, звичайно, лишаються у мові). Переважна більшість неологізмів (до 90%) - це терміни. Неологізми ряду мов (англійської, російської, французької, японської) фіксуються й досліджуються  в центрах неології. Існують словники нових слів і значень.

     Сфера сучасних українських засобів масової  інформації засвідчує: мова живе, еволюціонує, і завдання небайдужих до її долі журналістів-інтелігентів - вони ж бо належать до основних творців  найрізноманітніших текстів - дбати, щоб  мова за цих складних обставин залишалася собою, зберігала свої генетико-типологічні  риси. Тому журналіст мусить мати тонке  мовне чуття, знати, що треба, а чого не варто пускати в обіг.

          Українська мова, на жаль, не стала ще справжнім господарем в Україні. Дехто й досі вважає, що мовної проблеми в Україні не існує, і продовжує практику минулого десятиліття, від спадщини якого ми ніяк не відмовимось. Але й тоді (власне, й дотепер) можна було хоч трохи мовити (у новинах, фільмах, ток-шоу, рекламі) українською мовою, а трохи – чи не зовсім трохи – російською, спочатку привчати глядача до української мови американських серіалів, а потім наповнити прайм-тайм російською мовою російських "1+1", почасти перевести новини з російської на українську ("Інтер") або в україномовні новини запросити російського ведучого, який (ясна річ, не в Америку приїхав!) почав вести їх

російською мовою (ІСТV). І все це без декларування засад, на яких ці

практики, їхня тяглість чи зміна ґрунтується, в ім'я чого вони здійснюються, чиїм інтересам відповідають. Припускалося, що в ім'я стабільності, яка у дискурсі Кучмівського режиму, що його активно транслювали й розвивали провладні медіа, стояла, безперечно, вище від прав. Власне, про мовні права в цьому дискурсі – і політичному, й медійному – взагалі не йшлося.

          І поки мовна політика, під якою розуміємо комплекс поглядів і принципів

утілення творчим  колективом телеканалу мовних норм сучасної української

мови, може бути чітко окресленою керівним редакторським  складом і обов'язковою до втілення, а може бути "демократично розмитою", коли варіативність допускається, а помилки не караються (інакше б вони не

повторювалися), говорити про докорінне перевтілення українського телебачення в бік українізації, задля популяризації української мови у суспільстві, найближчим часом нам не доведеться. 
 
 

Список  використаної літератури 
 

1. Ажнюк Б. М. Мовні зміни на тлі деколонізації та глобалізації / Б. М. Ажнюк // Мовознавство. – 2001. – № 3. – С. 48-54.
2. Архіпова Л. Д. Якою мовою громадське телебачення задовольнятиме
3. потреби громадян / Л. Д. Архіпова // Записки  “Перекладацької майстерні : у 3 т. – Т. 2. – Львів : Світ, 2003. – С. 5-7.
4. Балабін В. В. Сучасні неологізми та проблеми його перекладу / В. В. Балабін. – К. : Логос, 2002. – С. 210-213.
5. Береговская Е. М. Молодіжний неологізми : формування і функціонування / Е. М. Береговська // Питання мовознавства. – 1996. – № 3. – С. 32–41.
6. Вилюман В. Г. О способах образования слов сленга в современном языке / В. Г. Вилюман // Вопросы языкознания. – 1989. – №6. – С. 102-104.
7. Гальперін І. Р. Функціонування інформаційного простору України / І. Р. Гальнерін // Питання мовознавства. – № 6. – 1996. – С. 107-114.
8. Грачев М. А. Механизм перехода арготизмов в общенародный язик / М. А. Грачев // Русский язык в школе. – 1996. – № 5. – С. 34-37.
9. Лапова Е. В. О молодежном сленге / Е. В. Лапова // Русский язык. – 1990. – №10. – С. 37.
10. Маковский М. М. Языковая сущность современного язика на телевидение / М. М. Маковский // Языки в школе. – 1962. – №4. – С. 104.
11. Сучасний тлумачний словник української мови: 65 000 слів / [за заг. ред. д-ра філолог. наук, проф. В. В. Дубічинського]. – Х. : ВД «ШКОЛА», 2006. – 1008 с.
12. Partridge English Slang Today and Yesterday. – London : Routledge and Kegan Paul. – 1979. – 1508 с.
13. Spears Richard A. Slang and Euphemism. – N.Y. : New American Library. – 1982. – 557 с.