Типологічна класифікація мов світу

     Інкорпоруючі мови

    Якщо  такі морфологічні типи мов, як кореневі, аглютинативні і флективні, встановлювались  на основі аналізу перш за все структури  слова, то інкорпоруючі мови визначаються за синтаксичними ознаками, на основі аналізу речення.

    Характеризуючи  інкорпорацію у чукотській мові, великий знавець палеоазіатських мов В.Г. Богораз відмічав, що особливість цих мов полягає у «здатності поєднувати в одній граматичній формі декілька основ, що виражають різні поняття. Одне слово-коплекс може включати в себе дві, три і навіть більше основи. Типове для чукотської мови речення складається з декількох таких слів-комплексів».

    Наведемо  приклад з іншої полісинтетичної  мови. На мові чинук (північноамериканська індіанська мова у штаті Орегон), як відмічав у свій час інший великий знавець полісинтетичних мов Е. Сепір, реченню Я прийшов, щоб віддати їй це відповідає лише одне слово i-n-i-á-l-u-d-am. Це єдине слово, з одним наголосом, складається з кореневого елемента d – «давати», шести функціонально різних префіксальних елементів і одного суфікса: i вказує на тільки що минулий час, n передає займенниковий об’єкт  «я», i – займенниковий об’єкт «це», а – займенниковий об’єкт «їй», l – прийменниковий об’єкт, и – показник руху у сторону від мовця, що ж стосується суфікса am, то він уточнює просторове значення дієслова.

    Таким чином, те, що у індоєвропейських мовах  виражається у системі цілого речення, у мовах інкорпоруючих (полісинтетичних) може передаватися за допомогою лише одного слова. Суб’єктно-об’єктні відношення індоєвропейського речення як би «вчленяються», входять до складу одного слова у подібних мовах. Звідси і назва цих мов: полісинтетичні, тобто «багатопоєднувальні», або інкорпоруючі, тобто «вчленяючі».

    Виділення інкорпоруючих мов не може основуватися на аналізі структури слова, бо у подібних мовах вона звичайно виступає як структура цілого речення. Тим самим знову ускладнюється загальний принцип морфологічної класифікації  мов: мови кореневі, аглютинативні і флективні основуються на аналізі структури слова, мови інкорпоруючі – на аналізі таких відношень, які у більшій мірі виявляються синтаксичними, ніж морфологічними. Ця непослідовність класифікації визначається, проте, специфікою самого предмету, що вивчається.  
 
 

    Недоліки  класифікації

    Морфологічна (типологічна) класифікація мов не пояснює шляхів історичного розвитку окремих груп мов. У цьому її основний недолік. Усі спроби в історії мовознавства показати, які закономірності спостерігаються при переході мов, наприклад, від кореневого стану до аглютинативного або від аглютинативного до флективного, не привели до будь-яких позитивних результатів. Більше того, стара схема, згідно якої усі мови начебто обов’язково розвиваються від кореневого стану до аглютинативного, а потім до флективного, виявилася після більш прискіпливого вивчення фактів неправильною. Схема ця була сконструювала апріорно і не відповідала мовним даним. Окремі випадки розвитку елементів того чи іншого морфологічного строю у системі іншого безумовно спостерігаються, але вони є наслідком того, що чистих морфологічних типів зазвичай не існує і що різні морфологічні типи можуть взаємодіяти між собою.

    Ще  менший успіх мало припущення, згідно якого флективні мови начебто  є «вершиною творіння», а мови інших морфологічних типів повинні  знаходитися на відповідних сходинках нижче.

    Між тим Н.Г. Чернишевський зло висміював  «флектируючих вчених», у яких виходить так, ніби аморфні (кореневі) мови –  це «мови дурних народів», аглютинативні  – це «мови не зовсім дурних, але  і не розумних народів», а флективні  – це «мови дуже розумних народів».

    Розвиток  і удосконалення тієї чи іншої  мови зазвичай не обумовлюється його переходом з одного морфологічного типу в інший. Розвиток найчастіше відбувається у межах одного морфологічного типу. Китайська мова була кореневою у глибоку давнину. Кореневою вона і залишилася. Це, проте, не завадило мові розвиватися: збагатився і виріс її словниковий склад, уточнились її граматичні правила. Мова може успішно розвиватися у межах даного морфологічного типу – всередині кореневих структур з таким же успіхом, як і у межах флективних або аглютинативних структур і т.д. У тих же випадках, коли змінюється морфологічний тип мови, зазвичай не у цій безпосередній зміні виявляється прогрес мови.

    Аналітична  будова сучасної англійської мови істотно  відрізняється від флективної будови англосаксонської. Проте сам по собі цей факт ще не визначає прогрес мови. Прогрес обумовлюється не безпосередньою технікою морфологічних засобів мови, а тим, що і як виражається за допомогою цієї техніки. У історичному процесі вдосконалення мови виявляється у загальній диференціації її граматичних засобів, у шліфовці граматичних правил, у безперервному русі типів сполучуваності слів і таке інше. Подібні тенденції можуть використовувати нові аналітичні засоби мови, але не самі по собі ці засоби, як і не самі по собі флективні або аглютинативні ресурси, визначають прогрес у розвитку мови. Недаром англійська мова, будучи аналітичною, відноситься разом з тим і до флективних індоєвропейських мов («аналітично-флективний», як внутрішнє членування у межах флективних індоєвропейських мов).

    Сказане, проте, зовсім не означає, що граматичні засоби мови взагалі байдужі до ступеня  її розвитку. В історії української  мови на заміну одній старій можливості типу виходити дверми прийшли інші, більш різноманітні та диференційовані можливості – виходити у двері, виходити через двері і т.д. І річ тут зовсім не в тому, що прийменники і прийменникові конструкції завжди «кращі» або завжди «гірші» за відмінкові конструкції. Проблема вирішується не абстрактно-умовивідно, а конкретно-історично: за певних умов функціонування тієї чи іншої мови розвиток прийменникових конструкцій міг сприяти загальному удосконаленню граматичних ресурсів, точно так же як в інших мовах подібному удосконаленню міг сприяти розвиток аглютинативних або інкорпоруючих засобів граматики.

    У різноманітності стройових елементів  мови можна побачити різноманіття способів вираження граматичних зв’язків у мовах світу. Кореневі і флективні, аглютинативні і інкорпоруючі мови зазвичай співіснують. У свою чергу кожна з цих мов підлягає своєму закономірному внутрішньому розвитку.

     Висновок

    За  усіх своїх недоліках морфологічна, або типологічна, класифікація мов  має наукове значення і представляє  безперечний інтерес. І хоча генеалогічна класифікація є основною і має більш серйозні підстави, ніж класифікація морфологічна, ця остання суттєва для розуміння специфіки граматичної структури слова у різних мовах світу.  
 
 

    Список  літератури:

1. Бернштейн С.Б. Сравнительная грамматика славянских языков: учебник. – М.: Изд-во Моск. ун-та: Наука, 2005. – С. 10 – 21
2. Будагов Р.А. Введение в науку о языке. – М.: Просвещение, 1965. – С. 353 – 363
3. Зубкова Л.Г. Общая теория языка в развитии. – Москва: Видавництво Російського університету дружби народів, 2002. – С. 9 – 24
4. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів. – Київ: Видавничий центр «Академія», 2001. – С.221 – 231 (Альма-матер)
5. Кочерган М.П. Загальне мовознавство: Підручник: - Київ: Видавничий центр «Академія», 2003. – С. 362 – 365 (Альма-матер)
6. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. Учеб. пособие для филол.специальностей ун-тов. – М.: Высшая школа, 1975. – С. 290 – 310
7. Реформатський О.О. Введение в языковедение. – М.: Просвещение, 1967. – С. 450 – 464
8. Сусов І.П. История языкознания.  – Москва: АСТ: Восток – Запад, 2006, - С. 10 -12 (Золотая Серия)