СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ У ВИВЧЕННІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

УДК 378.134:811.11123(043.2)

СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ У ВИВЧЕННІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

О. М. Ярмоленко,

Вінницький  національний технічний  університет (м. Вінниця)  

     Ефективне навчання іноземних мов потребує від викладача досконалого володіння  мовою, а також професійної майстерності в організації навчальної діяльності студентів з оволодіння іншомовною діяльністю. Процес навчання реалізується завдяки зусиллям двох його учасників – викладача і студента. Щодо керування цим процесом, визначення його стратегії і тактики, тут головна роль належить викладачеві.

     Специфіка навчання іноземної мови, на відміну  від інших предметів, полягає  в тому, що викладачеві потрібно сформувати у студента новий стереотип  мовленнєвого спілкування додатково  до рідномовного, який вже є. Отже, основи теоретичних знань сучасної методики навчання іноземних мов складаються з таких компонентів:  

¾      загальні теоретичні відомості основних методичних понять (методика як наука пов’язана з іншими науками і в досягненнях методики навчання іноземних мов відбиваються досягнення в галузі лінгвістики, психології, соціології тощо).

¾      питання організації навчання іншомовної фонетики, лексики, граматики та видів

¾      мовленнєвої діяльності (говоріння, аудіювання, читання, письма); питання організації навчання включають в себе розгляд методичних понять, пояснення особливостей мовного матеріалу, етапи навчання, методи навчання щодо оволодіння навичками мовлення.

¾      проблема контролю в навчанні іноземних мов; функції контролю й об’єкти контролю та критерії оцінки рівня володіння іншомовною мовленнєвою діяльність.

     Успіх навчання іноземної мови в значній  мірі залежить від обраного підходу  до навчання. Термін «підхід» означає  загальну вихідну концептуальну  позицію, яка є вирішальною у  розгляді й визначенні інших підпорядкованих концептуальних положень, іншими словами «підхід» означає стратегію навчання.

     У сучасній методичній літературі виділяють  такі підходи:

     Біхевіористський  підхід визначає оволодіння іноземною  мовою як сформованість респонсивних реакцій на іншомовні стимули.

     Інтуїтивно-свідомий підхід передбачає оволодіння іноземною  мовою у моделях в інтенсивному режимі з наступним усвідомленням  їх значення.

     Свідомий  пізнавальний підхід спрямовує діяльність студента на засвоєння  правил використання лексико-граматичних моделей, на основі яких здійснюється свідоме конструювання висловлювань.

     Комунікативно-діяльнісний  підхід передбачає органічне поєднання  свідомих та підсвідомих компонентів  у процесі навчання іноземної  мови, тобто засвоєння правил оперування іншомовними моделями відбувається одночасно з оволодінням їх комунікативно-мовленнєвою функцією. Комунікативно-діяльнісний підхід визначився в результаті методичного осмислення наукових досягнень у галузі лінгвістики (теорія комунікативної лінгвістики) і психології (теорія діяльності). Наприклад, праці Ю. І. Пасова, С. Р. Шатілова, Г. В. Рогової та інші.

     Прийнятий у сучасній методиці комунікативно-діяльнісний  підхід до навчання іноземних мов  зумовлює добір цілей, принципів, змісту, методів, прийомів та засобів навчання.

     У сучасній методиці навчання іноземних  мов висуваються наступні цілі: практична, виховна, освітня і розвиваюча. Практична  мета є провідною, це зумовлено тим, що навчання іноземної мови є навчання умінь здійснювати іншомовне  мовленнєве спілкування.

     Практична мета передбачає практичне опанування іноземної мови, тобто оволодіння усіма мовними засобами для здійснення іншомовного міжособистісного спілкування  в основних видах мовленнєвої  діяльності: аудіюванні, говорінні, читанні  та письмі. Студенти мають засвоїти програмний мовний матеріал, як засіб оформлення або розуміння висловлювань у процесі спілкування для їх коректного вживання у відповідних мовленнєвих ситуаціях, уміти самостійно відбирати саме ті мовні і мовленнєві засоби, що є оптимальними для реалізації комунікативного наміру.

     Освітня мета передбачає збагачення духовного  світу особистості, отримання та розширення знань про культуру країни, мова якої вивчається також рідної країни, а саме про історію, літературу, живопис, музику, звичаї, традиції тощо; про будову іноземної мови, що вивчається, її систему, характер, особливості.

     Виховна мета полягає в тому, щоб засобами іноземної мови виховувати особистість  високого морального ґатунку, сформувати позитивні риси характеру. Виховання  студентів у процесі навчання іноземної мови забезпечується:

¾      підбором навчального матеріалу (текстів, ситуацій), у якому відображені загальнолюдські моральні цінності, такі як доброта, гуманність, патріотизм, взаємоповага і взаємо порозуміння між людьми та ін;

¾      застосування в процесі навчання проблемних завдань, вирішення яких потребує

¾      висловлювання своїх почуттів, поглядів, критичної оцінки і своєї власної думки щодо різних подій, стосунків, фактів, які відображенні в інформативному навчальному матеріалу.

¾      Розвиваюча мета реалізується в процесі навчання іноземної мови у двох напрямках:

¾      розвиток індивідуально-психологічних характеристик особистості студента, які впливають на успішність оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльність. Це фонетичний та інтонаційний слух, гнучкість артикуляційного апарату, обсяг оперативної і довготривалої слухової та зорової пам’яті, мовна здогадка тощо;

¾      розвиток спеціальних навчальних умінь, наприклад, таких як уміння працювати  самостійно із різноманітними засобами навчання, уміння працювати в різних режимах навчання й контролю, уміння логічного накладу думок; загальнокультурні уміння спілкуватися з іншими людьми.

     У практиці навчання іноземної мови кожна  з чотирьох описаних цілей у тій  чи іншій мірі конкретизується.

     Цілі  навчання тісно пов’язані зі змістом  навчання. У сучасній методиці навчання іноземних мов проблема змісту вирішується  з позиції методики як науки і  її взаємозв’язків з суміжними науками. А також виходячи з положення комунікативно-діяльнісного підходу до навчання.

     Зміст навчання іноземних мов має забезпечувати  досягнення цілей навчання, його структуру  можуть складати такі групи компонентів:

¾      Сфери спілкування, теми, ситуації.

¾      Мовний та мовленнєвий навчальний матеріал.

¾      Знання, навички й вміння мовлення.

     Предметно-змістовний план мовлення зумовлюється сферою, темою  і ситуацією спілкування.

     Тема  є відрізком дійсності. Яка відбивається у нашій свідомості. В методичному  аспекті тема визначається як імовірнісний згорнутий текст, поданий у вигляді короткої тези і який підлягає розгортанню в процесі говоріння та вилученню інформації і згортанню при читанні та аудіюванні. Такий підхід до розуміння теми визначає її формування, яке має бути конкретизованим і особистісно спрямованим.

     Наприклад, «Збереження навколишнього середовища та майбутнє України», «Видатні люди України», «Місто, в якому я живу». Під комунікативно-мовленнєвою ситуацією розуміють динамічну систему взаємодіючих конкретних факторів об’єктивного і суб’єктивного плану, які залучають людину до мовленнєвого спілкування.

     Вчені-методисти (Ю. І. Пасов, В. Л. Скалкін, Е. П. Шубін та ін) визначили численні типові комунікативні ситуації, які, за критерієм схожості, об’єднуються у великі групи. Така сукупність мовленнєвого спонукання людини до мовлення, стосунків між комунікантами та обставин спілкування, називається сферою спілкування.

     В. Л. Скалкін виділяє 8 сфер [1], які притаманні сучасному мовному колективу:

¾      соціально-побутову;

¾      сімейну;

¾      професійно-трудову;

¾      соціально-культурну;

¾      сферу громадської діяльності;

¾      адміністративну-правову.

     Визначення  принципів навчання має велике значення для правильної організації навчального  процесу з іноземної мови. У  методиці виділяють спеціальні методичні  принципи, притаманні тільки навчанню іноземної мови: принцип комунікативності, принцип домінуючої ролі вправ, принцип взаємопов’язаного навчання видів мовленнєвої діяльності, принцип урахування рідної мови, принцип апроксимації та ін.[2].

     Принцип комунікативності є провідним принципом згідно з головною метою навчання іноземних мови. Принцип комунікативності передбачає побудову процесу навчання іноземної мови як моделі процесу реальної комунікації (Ю. І. Пасов).

     Принцип домінуючої ролі вправ: реалізація цього  принципу зумовлена тим, що навчання іноземної мови передбачає формування мовленнєвих навичок і вмінь, в основі яких лежать певні мовленнєво-розумові операції.

     Принцип взаємопов’язаного навчання видів  мовленнєвої діяльності. Паралельне навчання різних видів мовленнєвої діяльності забезпечує розвиток навичок і вмінь мовлення в комплексі. Наприклад, навички лексичні або граматичні формуються та удосконалюються в процесі вправлення в говорінні, письмі, слуханні, читанні.            Принцип урахування рідної мови є основним з вихідних методичних принципів навчання іноземної мови. Рідна мова й рідномовні мовленнєві навички повинні враховуватись у навчанні іноземної мови. У мовному плані це дозволяє спрогнозувати труднощі у навчанні вимовної, лексичної і граматичної сторін іншомовного мовлення, у навчанні графіки, орфографії, при семантизації.

     Принцип апроксимації іншомовної діяльності дає  можливість із нових позицій здійснювати  організацію та контроль навчання іноземної  мови. Принцип апроксимації полягає в тому, що при оцінці мовленнєвої діяльності учнів ігноруються незначні помилки в іншомовному спілкуванні, які не порушують комунікативний аспект мовлення.

     Одним з найважливіших факторів розвитку освіти є впровадження сучасних технологій при викладанні іноземної мови. Головними аспектами впровадження в освіту сучасних технологій є:

¾      технологізація всіх видів навчання;

¾      упровадження сучасних комп’ютерних і мереживних технологій;

¾      зростання та широке застосування нових інформаційно-освітніх технологій [3].          

     Необхідною  умовою використання інформаційний  технологій є реформування системи  освіти. Головними напрямами цього  процесу мають стати:

¾      створення предметно-орієнтованих навчально-інформаційних середовищ, які дозволяють використовувати мультимедіа, електронні підручники тощо;

¾      освоєння для обміну інформацією засобів масової комунікації (комп’ютерні мережі, телефонного, телевізійного, супутникового зв’язку);

¾      ознайомлення з правилами «навігації» в інформаційному просторі;

¾      розвиток дистанційної освіти.

     Навчання  з використанням сучасних інноваційних технологій якісно перевищує класичну освіту. Воно інтегрує процеси, які  не можна об’єднати в межах  класичної освіти: навчання, працевлаштування, планування кар’єри, безперервну освіту.   

     Таблиця 1. Основні групи інноваційних педагогічних технологій

Група педагогічних технологій Педагогічні технології Автори Традиційні  педагогічні технологій Пояснювально-ілюстративні технології навчання В основі — дидактичні принципи Я. Коменського Педагогічні технології на основі особистісно-педагогічного  процесу Педагогіка  співробітництва Технологія  саморозвитку Технологія  організації групової навчальної діяльності. Технологія  розвиваючого навчання Проектна  технологія Технологія навчання як дослідження Технологія  формування творчої особистості Технологія  колективного творчого виховання Створення ситуації успіху Сугестивна  технологія Педагоги-новатори М. Монтессорі Й. Песталоцці, Дж. Дьюї Л. Виготський Дж. Дьюї, В. Кілпатрик М.Кларін, Б.Бухвалов. Є. Ільїн, І. Волков І. Іванов А. Бєлкін В. М’ясищев Педагогічні технології на основі активізації та інтенсифікації діяльності учнів Ігрові технології Проблемне навчання. Технологія  комунікативного навчання іншомовної культури. Технологія інтенсифікації навчання на основі схем і знакових моделей навчального матеріалу Б. Нікітін Дж. Дьюї Є. Пассов    Є. Шаталов,О. Шевченко Педагогічні технології на основі підвищення ефективності управління та організації навчального  процесу Технологія  перспективного навчання з використанням опорних схем при коментованому управлінні Технологія  рівневої диференції навчання на основі обов’язкових результатів Культуровиховуюча технологія диференційованого навчання за інтересами дітей Технологія  індивідуального навчання   Колективний спосіб навчання Групові технології Комп’ютерні (інформаційні) технології навчання С. Лисенкові   В. Фірсов    І. Закатова    І.Унт, А. Границька, В. Щадріков А. Ривін, В. Дяченко Й. Песталоцці, Дж. Дьюї Є. Єршов Педагогічні технології на основі дидактичного вдосконалення та реконструювання матеріалу «Екологія і  діалектика» «Діалог культур» Збільшення  дидактичних одиниць Реалізація  теорії поетапного формування розумових  здібностей Л. Тарасов Б. Біблер, С. Курганов П. Єрднієв В. Волович Окремі  предметні педагогічні технології Технологія  раннього та інтенсивного навчання грамоті Педагогічні технології на основі ефективних уроків. М. Зайцев О. Окунєв Альтернативні педагогічні технології Технологія  вільної праці (навчання) С. Френч. Педагогічні технології розвиваючого навчання Система розвиваючого навчання Технологія  розвиваючого навчання Ельконіна –  Давидова Система розвиваючого навчання з напрямком  на розвиток творчих здібностей особистості Особистісно-орієнтоване  розвиваюче навчання Технологія саморозвиваючого навчання  Л. Заков Д. Ельконін, В. Давидов   І. Волков, Г. Альтшуллер, І. Іванов І. Якиманська Г. Селевко Педагогічні технології авторських шкіл Школа адаптуючої педагогіки «Школа  самовизначення» Школа – парк Школа завтрашнього дня Є. Ямбург, Б. Бройде О. Тубельський М. Балабан Д. Ховард