Автор: Пользователь скрыл имя, 05 Мая 2012 в 20:13, автореферат
Актуальність дослідження. Особливе місце в системі мовних одиниць посідає одиниця вищого рівня – речення. Взаємозв’язок кількісних параметрів з якісним аспектом структури речення відображає в плані розвитку мови загальний стан структурних перетворень і тенденцій на рівні його синтаксису, які вже склалися або ще формуються.
Проблема речення належить до найбільш інтенсивно досліджуваних і, відповідно, актуальних у сучасному мовознавстві. Однак, попри різноманітність наукових пошуків мало вивченим залишається питання статистичного дослідження текстів з огляду на особливості функціонування в них різних синтаксичних структур. Проблема довжини та структури речення – надзвичайно своєчасна, особливо в умовах зростання значення функціонального підходу до вивчення мовних явищ і відсутності зіставних даних щодо цих параметрів.
2
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА
БУХІНСЬКА Тетяна Вікторівна
РОЗМІР ТА ЧАСТОТА ВЖИВАННЯ РІЗНИХ ТИПІВ РЕЧЕНЬ У НІМЕЦЬКІЙ МОВІ
(на матеріалі художньої прози та публіцистики)
Спеціальність 10.02.04 – германські мови
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Чернівці – 2007
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі германського, загального і порівняльного мовознавства Чернівецького національного університету
імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор
Козловський Віктор Володимирович,
Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри германської філології;
кандидат філологічних наук, доцент
Паславська Алла Йосипівна,
Львівський національний університет імені Івана Франка,
доцент кафедри німецької філології.
Провідна установа: Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України, м. Донецьк.
Захист відбудеться “ 10 ” травня 2007 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 76.051.07 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Коцюбинського, 2, корп. V, ауд. 230.
Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58000, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).
Автореферат розіслано “_5_” квітня 2007 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Кульбабська О.В.
2
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. Особливе місце в системі мовних одиниць посідає одиниця вищого рівня – речення. Взаємозв’язок кількісних параметрів з якісним аспектом структури речення відображає в плані розвитку мови загальний стан структурних перетворень і тенденцій на рівні його синтаксису, які вже склалися або ще формуються.
Проблема речення належить до найбільш інтенсивно досліджуваних і, відповідно, актуальних у сучасному мовознавстві. Однак, попри різноманітність наукових пошуків мало вивченим залишається питання статистичного дослідження текстів з огляду на особливості функціонування в них різних синтаксичних структур. Проблема довжини та структури речення – надзвичайно своєчасна, особливо в умовах зростання значення функціонального підходу до вивчення мовних явищ і відсутності зіставних даних щодо цих параметрів.
Стосовно німецької мови вже давно назріла необхідність квантитативного дослідження синтаксичних одиниць, оскільки кількісні зміни розміру німецького речення, на думку лінгвістів, стають особливо помітними й вимагають поглибленої лінгво-теоретичної інтерпретації. Одним із таких очевидних мовних фактів учені визнають скорочення довжини речення порівняно із ХVIII – XIX століттями, за зовнішньою кількісною репрезентацією якого приховані складні якісні перетворення.
Розмір речення та частота вживання різних типів речень належать до тих ознак тексту, які вивчаються в лінгвістиці протягом майже 100 років. В останній третині ХІХ століття Л. Шерман (1888) розпочав вивчення довжини речення як характеристики стилю. Згодом важливі дослідження з цієї теми здійснили: на матеріалі англійської мови Г. Юл (1939), О. Вільямс (1969), К. Бух (1969), Г. Зіхел (1974), В.А. Кухаренко (1973, 2002), М.Д. Кіріллова (1987), Ю.П. Бойко (2002); довжину речення в німецькій мові вивчали В.Г. Адмоні (1973,1986), С.А. Шубик (1969), І.Г. Марголін (1973), К. Кьолер (1982), Г. Гойпс (1983), Г. Альтман (1988), П. Браун (1993), Б. Нігаус (1997), К.-Г. Бест (2001, 2002), М. Віттек (2001). Питаннями розміру речень в інших мовах розробляли Г.А. Лесскіс (1964), П. Вашак (1974), Г.М. Акімова (1990), М. Роукк (2000), Й.Цуо (2001) та ін. Отримані ними результати засвідчують, що існує велика кількість проблем, у розв’язанні яких важливу роль відіграють знання розподілу синтаксичних структур у тексті та їх довжина.
Попри те, традиційні дослідження не завжди дозволяють чітко інтерпретувати актуальну проблему, тому все частіше мовознавці намагаються підійти до вивчення синтаксичних структур у тексті за допомогою статистичних методів, що сприяє розв’язанню низки питань з максимальною повнотою та об’єктивністю. Про це свідчать праці Г.А. Лесскіса [1963, 1964]; А.Я. Шайкевича [1968]; В.І. Перебийніс та П. Вашака [1970]; Л. Каджазнуні [1970]; С.І. Кауфман [1970]; А.С. Ротар [1971]; Г. Еггерса [1973]; Б.М. Головіна [1974]; І.П. Севбо [1981]; Г. Альтмана [1988]; Г.Я. Мартиненка [1988]; П. Брауна [1993]; М.Л. Іваницької [1996]; В.І. Перебийніс [2001]; В.В. Левицького, О.О. Павличко, Т.Г. Семенюк [2001]; К.-Г. Беста [2002]; Ю. Бойко [2002] та інших.
У реферованій дисертації досліджено частоту вживання різних типів речень та їх розмір у німецькій художній прозі початку і кінця ХХ століття, виявлено їх особливості на тлі різних рубрик публіцистики, а також встановлено характерні величини довжини речення для окремого індивіДУально-авторського стилю та для художніх творів загалом; узагальнено закономірності вживання певного типу речень у творах одного автора в жанрах роману та оповіданнях, у різних компонентах та композиційно-мовленнєвих формах тексту; проаналізовано частотність певних синтаксичних структур у творах різних авторів в одному жанрі; вивчено відмінності у творах, написаних чоловіками та жінками; простежено взаємодію зовнішньокількісної і якісної сторін процесу скорочення довжини речення в синхронно-зіставному планах. У дисертації простежено вплив екстралінгвальних, текстових, супертекстових і субтекстових чинників на кількісні параметри речень. Інтерпретація результатів конкретного аналізу спонукає до спроби висвітлення групи факторів, що зумовлюють зміни довжини речення та пов’язані з цим кількісні перетворення його структури. При цьому необхідно розмежовувати внутрішньолінгвістичний характер одних та екстралінгвальну природу інших каузальних стимулів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження відповідає науковій темі кафедри германського, загального і порівняльного мовознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича „Синхронічне та діахронічне дослідження функціонально-семантичних характеристик різнорівневих одиниць германських мов” (номер державної реєстрації 0106U003618). Тема дисертації затверджена вченою радою Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (протокол №7 від 25 грудня 2003 року). У рамках цієї теми дисертантом досліджено взаємозв’язок між структурним типом та розміром речень у двох функціональних та 13 індивідуально-авторських стилях, проведено зіставний аналіз у рамках двох часових зрізів.
Метою дисертації є встановлення розміру і частоти вживання речень різних типів у художньому та публіцистичному стилях німецької мови ХХ століття, узагальнення ознак, характерних для конкретного автора, тексту і стилю. Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
1) отримати дані про частоту вживання та розмір різних типів речень у двох функціональних стилях, у кожному з 13 індивідуально-авторських стилів, у компонентах тексту, в різних композиційно-мовленнєвих формах тексту та проаналізувати їх стилістико-синтаксичні особливості (в тому числі за гендерним показником);
2) порівняти авторські стилі на кожному синхронному зрізі з метою отримання даних для теоретичних узагальнень та виділення для кожного синхронного зрізу характерних стилеутворювальних ознак, до яких належить і довжина речення;
3) дослідити тенденції розвитку німецької літературної мови, здійснивши зіставний аналіз у рамках двох часових зрізів;
4) порівняти художній стиль із публіцистичним за отриманими частотними показниками розподілу синтаксичних структур у тексті та їхньою довжиною;
5) простежити міру впливу екстралінгвальних, гендерних, текстових, супертекстових і субтекстових чинників на розподіл різних синтаксичних одиниць у тексті та їх довжину.
Об’єктом дослідження є частота вживання та розмір різних типів синтаксичних структур у романах та оповіданнях німецькомовних письменників початку і кінця ХХ століття, а також у публіцистичних статтях журналу „Der Spiegel” і газетних публікацій.
Предметом аналізу є дві провідні характеристики речення – довжина та структура, які розглянуто в різних типах та композиційно-мовленнєви
Методи дослідження. Для досягнення загальної мети та виконання поставлених завдань було застосовано такі методи дослідження:
- описовий, який застосовується для виявлення та опису різних структурних типів речень, компонентів тексту та композиційно-мовленнєвих форм;
- структурний, що уможливлює встановлення зв’язку між розміром та типом речення;
- квантитативні методи (критерій хі-квадрат (чІ), кореляційний аналіз, рангова кореляція, коефіцієнт варіації, коефіцієнт складності), які сприяють більшій доказовості результатів та є необхідною умовою для об’єктивного опису сукупності функціонально-стильових характеристик синтаксичних одиниць.
Матеріалом дослідження послужили романи та оповідання письменників: Ф. Кафки, І. Койн, Т. Манна, К. Тухольського, П. Зюскінда, К. Вольф, Г. Бьоля, Г. Воманн, Й. Ебнер, Е. Шмідт, З. Ленца, Г. Грасса, Г. Канта. Методом суцільної вибірки з художніх творів (із кожної 2 – 5 сторінки) отримано 22624 речень, зі статей журналів „Der Spiegel” (із кожної другої сторінки) опрацьовано 13275 речень, а також із газетних статей – 4887 речень. Загальний корпус досліджуваних одиниць складає 40786.
Основним завданням дисертаційного дослідження є вивчення довжини та частоти вживання різних типів речень у художніх творах. Для виявлення особливостей функціонування синтаксичних структур у літературних текстах використано порівняльний аналіз художньої літератури з публіцистичним. У дисертації проводиться зіставлення з публіцистикою. Вибір художніх творів зумовлений популярністю авторів, високим художнім рівнем вибраних текстів. Для характеристики індивідуального стилю автора взято до уваги жанровий і гендерний чинники творів, враховано також час написання творів художньої літератури. Для дослідження особливостей функціонування обраних нами синтаксичних одиниць у публіцистичному стилі було вибрано різні рубрики з журналу „Der Spiegel”, що вважається одним із найбільш тиражованих, містить різнопланові рубрики, які можна зіставити як між собою, так і з художніми текстами. Обсяг вибірки з журналів становить третину від загальної кількості досліджуваних одиниць, що прийнято вважати достатнім при порівнянні особливостей різних типів текстів або різних стилів.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше з допомогою точних методів визначено частоту вживання різних типів речень, а також їх довжину в різних жанрах сучасної німецької художньої літератури та в публіцистиці; до об’єкта дослідження застосовано новий підхід, який поєднує в собі методику статистичного та лінгвостилістичного аналізів; встановлено середній розмір речень різних синтаксичних структур та їх варіативність у тексті; визначено залежність між довжиною речень та їх типом на рівні авторського та функціонального стилів; вперше на матеріалі німецької мови проведено аналіз індивідуально-авторських стилів на синтаксичному рівні з урахуванням отриманих кількісних даних; подано кількісну характеристику різних типів речень, що виділяються за традиційною класифікацією у творах досліджуваних авторів; підтверджено вплив гендерного фактору та інших чинників на деякі характеристики синтаксичної структури творів.
Теоретичне значення роботи. Отримані результати проведеного дослідження та висновки є внеском у подальший розвиток теорії синтаксису, функціональної стилістики та лінгвістики тексту, що забезпечує глибше висвітлення особливостей авторських ідіостилів. Теоретичні узагальнення дають змогу схарактеризувати основні функціонально-стилістичні властивості синтаксичних структур у художньому та публіцистичному стилях у взаємозв’язку з особливостями типів тексту та композиційно-мовленнєвих форм.
Практичне значення дослідження полягає в можливості використання його висновків, теоретичних положень та фактичного матеріалу в практиці викладання німецької мови, в курсах лекцій і практикумах зі стилістики та граматики німецької мови, аналітичного читання та інтерпретації художнього тексту, для укладання навчальних посібників для студентів філологічних спеціальностей, а також для формування навичок побудови та виявлення різних структурних типів речень, типів тексту і його композиційно-мовленнєвих форм. Всі описані в дисертації методики допускають використання комп’ютерних технологій, які відкривають перед гуманітарними науками широкі перспективи. Результати і методи дослідження, узагальнені таблиці та діаграми можуть бути використані при виконанні магістерських і дипломних робіт, а також дисертаційних праць.
Особистий внесок здобувача полягає у випрацюванні самостійної концепції наукового аналізу частоти вживання різних типів речень та їх розміру у творах художньої літератури та в публіцистичних статтях. Усі результати дослідження є узагальненням роботи дисертантки, проведеної одноосібно. У статті, яка написана у співавторстві, дисертанту належить добір та аналіз фактичного матеріалу, теоретичні засади й висновки, а також проведення підрахунків.
Апробація результатів роботи. Загальну концепцію та результати дослідження обговорено на засіданнях, теоретичних семінарах кафедри германського, загального і порівняльного мовознавства та професорсько-викладацьких конференціях Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (2004 – 2006 рр.). Основні теоретичні положення та практичні результати були апробовані на п’яти міжнародних наукових конференціях: “Наука і освіта 2004” (Дніпропетровськ, 2004); “Загальні питання філології” (Дніпродзержинськ, 2004); “Динаміка наукових досліджень 2004” (Дніпропетровськ, 2004); „Актуальні проблеми романо-германської філології в Україні та Болонський процес” (Чернівці, 2004); на інтернет-конференції „Перспективні розробки науки та техніки” (Бєлгород, 2004); на всеросійській науковій конференції “Квантитативная лингвистика: исследования и модели (КЛИМ-2005) ” (Новосибірськ, 2005); на двох міжвузівських наукових конференціях: “Актуaльні дослідження іноземних мов і літератур” (Донецьк, 2003) та “Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур” (Донецьк, 2004).
Публікації. Основні положення та висновки, викладені в дисертації, відображено в 17 публікаціях (7,4 др. арк.). Із них 8 статей опубліковано в наукових збірниках, затверджених ВАК України як фахові видання Запорізького, Ужгородського та Чернівецького національних університетів; 2 – у наукових збірниках у Німеччині (одна публікація у співавторстві з науковим керівником) та в 7 тезах матеріалів наукових конференцій.
Основна мета та завдання визначили структуру роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків до них, загальних висновків, списку використаної літератури (380 позицій), джерел ілюстративного матеріалу (59 одиниць) і додатків, які містять кількісні показники та допоміжні цифрові дані проведених розрахунків (загальний обсяг додатків 269 сторінок).
Обсяг тексту дисертації складає 183 сторінки, повний обсяг разом із бібліографією становить 219 сторінок (у тому числі 72 таблиці та 25 діаграм).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми дисертації та її структуру; зазначено зв’язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, в якій виконано роботу; висвітлено її наукову новизну; описано матеріал та методи дослідження; зазначено особистий внесок здобувача; сформульовано мету та завдання; окреслено теоретичне значення, практичну цінність отриманих результатів та форми їх апробації; подано короткий перелік основних положень, що виносяться на захист; вказано публікації, які відображають основні результати дисертаційного дослідження.
У першому розділі – „Теоретичні передумови вивчення розміру речення” – подано огляд літератури за темою дисертаційного дослідження; проаналізовано різні погляди на стиль, функціональний стиль, індивідуально-авторський стиль; узагальнено підходи до вивчення тексту та визначення його компонентів, композиційно-мовленнєвих форм; з’ясовано різні критерії до класифікації речень; вказано параметри (розмір, довжина та частотність синтаксичних структур), за якими проводиться дослідження, визначено їх характеристики. Особливу увагу приділено класифікації типів речень та історії вивчення їхньої довжини в зарубіжному та вітчизняному мовознавстві, висвітлено також гендерну диференціацію мовлення письменників. У розділі подано коротку характеристику матеріалу та методів дослідження.
У визначенні стилю як категорії, що стосується типів мовного спілкування, на перший план виступають такі його характеристики, як вибір мовних засобів, способи та прийоми їх уживання. Аналіз різних концепцій про стиль здійснено з метою уточнення його меж за допомогою квантитативних методів.
Під функціональними розуміють стилі, які виділяються відповідно до основних функцій мови, зв’язаних із тією чи іншою людською діяльністю. Більшість лінгвістів виділяють п’ять мовних стилів: художній, публіцистичний, науковий, офіційно-діловий та розмовно-побутовий. Наше дослідження ґрунтується на двох стилях: художньому та публіцистичному, і не передбачає розв’язання складних теоретичних питань про природу стилів мови..
У роботі береться до уваги той факт, що стиль художньої літератури – це цілком реальне явище. Він стоїть в одному ряду зі звичайними функціональними стилями мови і вирізняється при цьому великою складністю своєї організації, своєрідністю і значними відмінностями від інших функціональних стилів.
Індивідуально-авторський стиль потрактовано як систему змістових і формальних лінгвістичних характеристик, властивих творам певного автора. Авторський спосіб мовного вираження у творах письменника визначає певні риси, які мають повторюваний характер, а статистичні методи дають змогу виявити особливості індивідуальної творчої манери, а також глибше простежити особливості мови художньої літератури у порівнянні з мовою публіцистики, яка у функціональному аспекті найбільш наближена до художньої літератури.
Текст розглядаємо як певну закінчену послідовність речень, пов’язаних за змістом у рамках загального задуму автора. Речення здійснює основні функції мови: мовної комунікації, структуруючи висловлення-повідомлення, і функцію формоутворення закінченої думки; має такі ознаки, як предикативність та модальність; існує в кожній мові в певному граматичному та інтонаційному оформленні.
Поняття довжини або “протяжності речення” в багатьох лінгвістів, що займалися подібними дослідженнями, досить недиференційоване. Довжину речення можна вимірювати різними одиницями: кількістю частин речення, що містять змінюване дієслово (clausis), кількістю слів у реченні, кількістю складів, морфем, букв. В нашому дослідженні довжина речення вимірювалалась за кількістю слів.
Довжина та структура речення є постійно діючими факторами синтаксису художнього тексту, обов’язково репрезентованими у кожному тексті, який поєднує як авторське мовлення, так і мову персонажів та непряму мову, що дає повну уяву про мову художнього твору письменника щодо тенденції розподілу структурних типів речень та їх довжини.
Дослідження тенденцій розвитку довжини речення мало на меті висвітлити деякі особливості еволюції німецької мови, її синтаксичної будови. Синхронно зорієнтоване зіставлення слугує проникненню у функціонально-стилістичні аспекти німецького синтаксису на сучасному етапі.
У контексті загального варіювання засобів мови розглянуто і гендерні розбіжності та стереотипи авторів художньої прози, які встановлені шляхом порівняння частоти вживання різних типів речень у тексті та їхньої довжини.
У другому розділі – „Частота вживання різних типів речень у художньому та публіцистичному стилях” – здійснено експериментально-статистичні дослідження щодо частоти вживання різних синтаксичних структур у публіцистичному та різних жанрах художнього стилю; виявлено відмінності їх розподілу в художніх творах першої та останньої третини ХХ століття; характеризовано частотність різних типів речень у компонентах та композиційно-мовленнєвих формах тексту; визначено розподіл частотності типів речень у різних часових зрізах; проаналізовано ознаки подібності та відмінності індивідуально-авторських стилів; простежено варіативність синтаксичних структур у прозових творах; виявлено вплив гендерного фактору, екстралінгвальних, текстових, супертекстових та субтекстових чинників на розподіл досліджуваних синтаксичних структур. За дослідженим матеріалом складено 37 таблиць та 11 діаграм.
Отримані дані підтверджують тезу, що мова письменника постійно змінюється і кожному з його творів притаманна мовна специфіка зрушення, яка виявляється у схильності митця до вживання певних синтаксичних структур. Подібні зміни відбуваються і в плані вживання різних синтаксичних структур в окремих жанрах художніх творів, що є свідченням внутрішньоавторської варіативності, яка також повинна враховуватися при вивченні індивідуально-авторського художнього мовлення.
Проведені обчислення частоти вживання різних типів речень у романах та оповіданнях виявили такі відмінності: прості та складносурядні речення притаманні текстам досліджуваних романів, наприклад:„Ins SchloЯ“, sagte K. schnell. „Dann fahre ich nicht“, sagte der Mann sofort. „Ich gehцre doch zum SchloЯ“, sagte K., des Mannes eigene Worte wiederholend. „Mag sein“, sagte der Mann abweisend. „Dann fahre mich also zum Wirtshaus“, sagte K. „Gut“, sagte der Mann, „ich komme gleich mit dem Schlitten“ (Kafka, Das SchloЯ, S.17); складнопідрядні та складні речення ускладненого типу – оповіданням, наприклад: „Solange Frau Lцrke etwas lьstern nach meinen Buchhдndlerinnen fragte, war es nicht wichtig, und am ersten Sonnabend kam mir die Verwechslung sogar gelegen, denn ich hatte etwas gedankenlos wieder die drei Brцtchenpaare bestellt, und da traf er sich, daЯ Buchhдndler auch sonnabends arbeiten, Buchhalter hingegen kaum“ (Каnt, Der dritte Nagel, S.131).
Це зумовлено такими факторами: у романах переважають повідомлення, а також діалогічне мовлення та непряма мова, для яких характерне вживання простих синтаксичних структур; в оповіданнях – міркування та авторська мова, яким притаманні довгі речення, переважну більшість яких складають складнопідрядні та складні речення ускладненого типу. Визначаючи силу впливу різних жанрів на вживання синтаксичних структур, ми дійшли висновку, що вплив жанру оповідань є значно інтенсивніший.
При синхронному порівнянні типів речень в стилях авторів першої половини ХХ століття виявлено більше спільного, ніж відмінного. Будь-який письменник, попри індивідуальні особливості стилю, залишається типовим представником певного синхронного зрізу німецької мови. Лише К. Тухольський яскраво відрізняється від своїх сучасників. Щодо характеристики авторів кінця століття, то складні речення ускладненого типу найчастіше трапляються у прозі З. Ленца, Г. Бьоля, частково – Г. Канта та Й. Ебнер; складнопідрядні речення – в Е. Шмідт, К. Вольф та Г. Грасса; складносурядні речення – у прозі Г. Канта, Г. Воманн та З. Ленца; прості речення виявили найбільший зв’язок з авторськими ідіолектами Г. Грасса, Г. Воманн, П. Зюскінда та К. Вольф.
Щодо розподілу частот різних типів речень у творах художньої літератури, написаних у різні відрізки часу, то між ними спостерігаються досить суттєві відмінності. Отримані кількісні дані свідчать про наявність у текстах рис, специфічних для кожного проміжку часу: в текстах початку століття домінують прості та складносурядні речення, а в текстах, створених наприкінці ХХ століття, переважають складнопідрядні та речення ускладненого типу.
Між авторами існує подібність розподілів речень, оскільки всі твори належать до того самого функціонального стилю – художньої літератури, але не їх ідентичність. Отримані кількісні характеристики дають змогу досить об’єктивно описати синтаксичні особливості авторських розмежувань. Найбільші індивідуально-авторські відмінності виявили К. Тухольський, Г. Бьоль та З. Ленц.
Щодо варіативності синтаксичних структур, то, за нашими спостереженнями, найбільшу варіативність виявили складносурядні та прості речення, дещо меншою вирізняються складні речення ускладненого типу, найменшу варіативність мають складнопідрядні речення.
У досліджуваних рубриках публіцистики спостерігаються певні відхилення у вживанні в текстах різних структурних типів речень: у політичних статтях найчастіше трапляються складнопідрядні речення, серед яких переважають додаткові, обмежувальні та підметові; в економічних статтях – прості речення, а серед складнопідрядних найуживанішими є підрядні речення причини та часу; в наукових викладах переважають означальні складнопідрядні речення; у публіцистичних текстах літератури та культури найчастіше функціонують складносурядні та складні речення ускладненого типу, а серед складнопідрядних перевага надається підрядним реченням причини, порівняльним та модальним.
У публіцистичних творах по-різному розподіляються й типи тексту: в політичних статтях частіше використовується мова персонажів та непряма мова, в економічних, наукових і статтях культури – авторське мовлення. У мові персонажів та авторському мовленні переважають прості речення, рідше натрапляємо на складнопідрядні структури; в непрямій мові домінують складносурядні та складні речення ускладненого типу.
Щодо розподілу композиційно-мовленнєвих форм тексту, то варто зазначити, що в політичних та економічних рубриках найчастішими є повідомлення, в наукових та текстах культури – описи.
Порівняння художньої прози та публіцистики виявило значні відмінності у вживанні різних типів речень, а також у розподілі типів тексту та композиційно-мовленнєвих форм тексту. У художніх творах зафіксовано частіше вживання складних речень ускладненого типу та складносурядних речень, у публіцистиці – складнопідрядних та простих речень. Розгляд різних типів тексту в публіцистиці виявив домінування непрямої мови, в художній прозі – авторського мовлення. У процесі дослідження було зафіксовано, що диференційною ознакою художнього стилю, порівняно з публіцистичним, є більша питома вага в публіцистичних текстах повідомлень, а в художніх творах – описів та міркувань.
У досліджених текстах помічено також розходження синтаксичної організації речень у мові авторів-чоловіків і жінок. У художніх творах, написаних чоловіками, частіше трапляються прості речення, а у творах жінок – складнопідрядні речення. Однією з причин цього явища вважаємо переважання авторського мовлення в текстах, створених жінками.
На вибір та частоту вживання синтаксичних структур у тексті впливають деякі екстралінгвальні, текстові, супертекстові, субтекстові чинники. Найінтенсивнішими виявилися параметри функціонального стилю і хронологічний фактор.
У третьому розділі – „Довжина речення в художньому та публіцистичному стилях” – проаналізовано довжину речень у публіцистичних рубриках і творах художньої літератури першої й останньої третини ХХ століття, а також здійснено їх зіставний аналіз; досліджено внутрішньоавторську та міжавторську варіативність розміру синтаксичних структур; визначено ступінь складності текстів; виявлено відмінності у довжині речень різних індивідуально-авторських стилів; з’ясовано вплив гендерного фактора й інших чинників на мову твору. Отримані дані оформлено як таблиці та діаграми (35 таблиць, 14 діаграм).
Аналіз еволюції довжини речення в мові німецької художньої прози початку і кінця ХХ століття показав, що середня кількість слів у реченні протягом цього періоду історичного розвитку дещо змінилась: у творах авторів кінця століття помічено збільшення розміру речень. Особливо відрізняється довжина складних речень: на початку ХХ століття довжина складносурядного речення складала 17.44 словоформ, у кінці – 20.43; довжина складнопідрядного речення збільшилася від 16.69 словоформ до 19.45; найістотніші зміни спостережено в ускладнених реченнях – різниця в їх розмірах складає більше 10 слів.
Кожен стиль та жанр писемного мовлення характеризується своїм розподілом розмірів речення, своїми параметрами, які знаходяться в більш або менш стійких інтервалах (художня проза: абсолютна середня довжина = 16.62 словоформи; просте речення – 7.02; складносурядне речення – 18.82; складнопідрядне речення – 18.35; складне речення ускладненого типу – 38.50; публіцистика: абсолютна середня довжина = 15.2 словоформи; просте речення – 11.0; складносурядне – 18.5; складнопідрядне – 19.5; складне речення ускладненого типу – 28.6).
Аналіз відмінностей у текстах двох стилів показує, що кожний із них має набір своїх індивіДУальних параметрів, різних за розміром синтаксичних структур, якими один стиль суттєво відрізняється від іншого. У художній прозі переважають короткі (1-10 слів) та значний відсоток складають довгі (31-60 словоформ) та наддовгі речення (більше 60 слів), тоді як публіцистичний стиль характеризується тим, що в ньому – порівняно з художньою прозою – частіше, ніж очікувалося, вживаються речення середньої довжини (11-30 слів) і практично не використовуються наддовгі речення (лише 0,15%).
Отримані кількісні характеристики, які вказують на особливе уподобання митців щодо вживання синтаксичних структур певного розміру, дають змогу об’єктивно описати синтаксичні особливості авторських розмежувань. К. Тухольський надає перевагу коротким реченням, наприклад: „So kalt ist es gar nicht.” – „Also wie kalt ist es denn?“ – „Alle Frauen sind pedantisch“, sagte ich. – „AuЯer dir!“ sagte Lydia. – „Ich bin keine Frau.“ – „Aber pedantisch!“ – „Erlaube mal“, sagte ich, „hier liegt ein logischer Fehler vor“ (Tucholsky, SchloЯ Gripsholm, S.149). Між авторським уживанням синтаксичних структур із різним ступенем складності існують значні розбіжності, що можуть стати їх диференційно-стильовою рисою, наприклад: „Nein, Hubert und sie wuЯte nicht einmal so recht, wies gekommen war, ob sichs so entwickelt hatte oder einfach drauf zugelaufen war, ob es vermeidlich oder unvermeidlich gewesen war, obs ihre oder seine Initiative gewesen war – es war darauf zugelaufen, und ob unvermeindlich oder nicht, das mцchten doch bitte die Gцtterentscheiden – er stand da, ging da herum, wochenlang, fast zwei Monate lang, tagsьber, nachts, und eins war sicher: mit seinen beiden Kollegen, Zurmack und Lьhler, wдr es absolut undenkbar gewesen, obwohl das auch ganz nette Kerle waren – kannten ja jeden Strauch, jeden Baum, jede kleine Bodenwelle, jede Ecke im Haus, im Garten und in der Nachbarschaft, hatten den GrundriЯ genau im Kopf, einschlieЯlich Garderobe, Abstellraum, Bьgelstube, Garagen, und Gerдteschuppen, Einfahrt und Kьchenterrasse, wo die Blum bei gutem Wetter saЯ und Gemьse putzte, Kartoffeln schдlte, Kit neben sich, die sich lebhaft fьrderlei Arbeiten interessierte; und natьrlich den Hobbyraum – Fischer hatte einmal angefangen zu tischlern, aber den Hobbyraum seit einem Jahr nicht mehr betreten –, die Sauna im Keller, die beiden Bдder – bis in die letzte Ecke kannten sie Haus, Garten und Nachbarschaft, mochten alle nicht das viele Glas dieser Riesenfenster“(Bцll, Fьrsorgliche Belagerung, S. 60). Набір таких індивідуальних параметрів характеризує манеру кожного з досліджуваних авторів. Кількісне співвідношення розмірів структурних типів речень, на нашу думку, зумовлене загальною художньою манерою конкретного письменника та сюжетними особливостями певного твору.
Художня проза вирізняється наявністю в ній щонайменше трьох компонентів тексту, кожному з яких властивий певний розподіл речень за розмірами: авторське мовлення – середні речення, довгі речення, наддовгі речення; мова персонажів – короткі речення; непряма мова – середні речення, довгі речення, наддовгі речення. Специфіка останнього типу викладу полягає здебільшого у використанні довгих речень, часто з риторичним питаннями.
Статистичні дані дослідження писемних текстів, створених чоловіками і жінками, засвідчують різний характер синтаксичних конструкцій у текстах та їх розмір. У творах, авторами яких є жінки, виявлено значно менший відсоток коротких речень, адже для мови жінок не характерні вкорочені речення або лише їх уривки, що підтверджує прагнення до побудови граматично правильних синтаксичних одиниць; у них значно більше речень середнього розміру. Для авторів-чоловіків визначальними є короткі речення, але вони частіше, ніж жінки, вживають довгі та наддовгі речення. Середня довжина речення авторів-чоловіків складає 17.14 словоформи, що дещо більше, ніж у прозі загалом (16.62); у жінок – середня довжина речення = 15.68, тобто трохи менше від абсолютної середньої довжини в прозі.
Серед чинників, які впливають на розмір синтаксичних одиниць тексту, найінтенсивнішими виявилися параметри функціонального стилю, хронологічний фактор і типи тексту.
У загальних висновках подано основні результати проведеного дослідження; наведено висновки, які підтверджують основні положення, що виносяться на захист, та визначено подальші розробки проблеми.
У сучасній лінгвістичній літературі довжину речення розглядають у різних аспектах. Значний інтерес до її вивчення можна пояснити широким проникненням методів кількісного аналізу в практику лінгвістичних досліджень. Це зумовлено тим, що вказані методи підвищують об’єктивність і достовірність висновків про характерні особливості стилю, доповнюють методи якісного аналізу синтаксичної системи, яка, якщо її не виразити кількісно, не може бути адекватно пізнаною. Отримані нами початкові статистичні підрахунки слугують підставою для висновку, що як на міжавторському, так і на міжстильовому рівнях існують кількісні відмінності щодо вживання та розподілу одиниць мови. Виявлено, що статистичні показники вживаності тих чи інших елементів мови мають більші відмінності в текстах різних стилів, аніж у текстах одного стилю, написаних різними авторами. Це дало змогу вважати довжину речення диференційною ознакою функціональних стилів, а також ознакою індивідуально-авторських стилів.
Довжина речення та його структура перебувають у функціональних відношеннях, тому довжина речення органічно пов’язана з такими властивостями речення, як лінійність, розмір, складність тощо. Вивчення довжини речення як зовнішнього кількісного параметра синтаксичної будови повинно враховувати граматичні параметри його структури.
Квантитативне дослідження художніх текстів німецькою мовою дало змогу виявити фактори, які найбільше впливають на вживання синтаксичних одиниць. Аналіз синтаксично близьких текстів показав, що цими факторами виступають стиль та хронологічний чинник. При цьому вживаність синтаксичних одиниць у текстах художньої прози та публіцистики залежить не лише від індивідуальних особливостей автора, а й від стилістичної та жанрової приналежності тексту. Отже, здійснення кількісного аналізу в системному описі індивідуального стилю неможливе без урахування впливу цих факторів на варіювання частот певних ознак.
Аналіз розподілу типів синтаксичних структур у досліджуваних творах дав змогу встановити квантитативні характеристики тринадцяти авторських і двох функціональних стилів, що суттєво їх розмежовують, а також виявити залежність частоти вживання різних типів речень від хронологічного та гендерного факторів. Довжина речення є його формально-змістовою характеристикою. Розмір речення безпосередньо співвідноситься з його індивідуальним змістом, дистрибуцією у зв’язному тексті та стилістичною функцією, що пояснює значну варіативність довжини речень у різних функціональних та індивідуальних стилях, типах та жанрах мовних творів, композиційно-мовленнєвих формах.
Внутрішньоавторські та міжавторські відмінності в синтаксисі художньої прози, при вивченні текстів у хронологічному аспекті, дають змогу зробити такі висновки.
У досліджених текстових масивах художньої прози існує внутрішньоавторська варіативність. У творах майже всіх авторів виявлено розбіжність між частотою вживання простих, складносурядних і складнопідрядних речень, а також конструкцій ускладненого типу в двох жанрах – романах та оповіданнях; лише у Г. Бьоля, Г. Грасса та Т. Манна таких розбіжностей не встановлено.
Загалом у романах автори надають перевагу простим реченням, рідше – складносурядним, у досліджених оповіданнях – складнопідрядним і реченням ускладненого типу. Для романів характерними виявилися повідомлення та діалогічне мовлення, для оповідань – міркування й авторське мовлення. Встановлено також розбіжності між середньою довжиною різних типів речень у романах та оповіданнях.
У досліджених художніх текстах існує взаємодія певних мовних структур із типами та композиційно-мовленнєвими формами тексту. Підтверджено гіпотезу про те, що в авторському мовленні частіше вживані складнопідрядні та складні речення ускладненого типу, а в мові персонажів – прості та складносурядні речення. Для повідомлення характерні прості речення, для опису – складні синтаксичні структури, для міркування – речення ускладненого типу.
Внаслідок проведеного дослідження виявлено різні прояви індивідуальності стилю авторів залежно і від хронологічного чинника.
Отримані квантитативні оцінки дають змогу встановити ступінь подібності й розбіжності між стилями окремих авторів та об’єктивно описати стилістико-синтаксичні особливості авторських розмежувань у частоті вживання різних типів синтаксичних структур на міжавторському та внутрішньоавторському рівнях:
- найближчими за частотою вживання різних синтаксичних структур виявилися письменники К. Вольф і Т. Манн, Г. Грасс та П. Зюскінд; за розміром речень найближчими є твори К. Вольф і Г. Грасса, Ф. Кафки та П. Зюскінда;
- найбільш дистантні стилі З. Ленца, Г. Бьоля і К. Тухольського.
Отримані в дисертації дані про довжину речення засвідчують існування яскравої індивідуальної творчої манери кожного з авторів за цією ознакою. Найбільші індивідуально-авторські відмінності виявили:
- Г. Бьоль (абсолютна середня довжина речень у його творах склала 33.98 словоформи) та З. Ленц (абсолютна середня довжина 26.60 слова), що значно вище, ніж „норма” для стилю художньої літератури („норма” = 16.62);
- К. Тухольський – середня довжина 9.96 словоформи, що значно нижче від „норми” у художній прозі.
Найбільшою варіативністю синтаксичних структур вирізняються складносурядні речення (74,46%). Приблизно таку ж активність виявляють і прості речення (73,5%); дещо менша варіативність притаманна складним реченням ускладненого типу (44,15%); найменша – складнопідрядним реченням (40,19%).
Довжина та розподіл різних типів речень, як і більшість інших стильових ознак, виявляють певну залежність від часового фактора: тексти однієї жанрової та/або стильової приналежності й різних періодів розвитку мови мають конкретні відмінності в довжині речення та вживанні синтаксичних структур у тексті. Отримані дані засвідчують, що в текстах початку ХХ століття домінують прості та складносурядні речення, а в текстах, написаних у кінці століття, переважають складнопідрядні та речення ускладненого типу. Помічено збільшення середньої довжини речення в кінці століття відносно початку століття.
Загальний коефіцієнт складності досліджених текстів (2.47) підтверджує отримані іншими дослідниками дані про спрощення синтаксичної будови, текстів порівняно з ХІХ століттям. Найменший коефіцієнт складності виявили синтаксичні структури у творах К. Тухольського – 1.46; найбільший – у З. Ленца (3.49) та Г. Бьоля (4.72), при середньому коефіцієнтові складності художнього стилю 2.47.
Вивчення типів речень і частоти їх вживання та довжини в публіцистичних текстах дає підстави констатувати, що:
для політичних і науково-технічних статей характерні складнопідрядні речення; для економічних текстів – прості речення; для рубрики культури – складносурядні речення та складні речення ускладненого типу; середня довжина речення в політичних статтях складає 14.9; в економічних текстах – 14.4; у наукових статтях – 14.7; у текстах літератури та культури – 16.8;
у текстах економічних, наукових і текстах культури переважає авторське мовлення, а в політичних статтях – мова учасників суспільно-політичних процесів та непряма мова;
прості та складнопідрядні речення частіше вживаються у публіцистичних текстах в авторському мовленні та мові персонажів; складносурядні та ускладнені – в непрямій мові;
у політичних та економічних рубриках найуживанішими виявилися повідомлення, в наукових рубриках і текстах культури – описи.
Проаналізований матеріал засвідчив принципову відмінність на міжстильовому рівні:
встановлено частоту вживання синтаксичних структур у художніх творах, що відрізняється від публіцистичних: виявлено зв’язок між ознаками [художньою прозою] і [складними реченнями ускладненого типу]; [публіцистикою] і [складнопідрядними реченнями]; дещо слабший зв’язок спостерігається між ознаками [публіцистика] і [прості речення] та [художня проза] і [складносурядні речення];
у публіцистичних текстах домінують повідомлення, а в художніх творах – описи та міркування.
Певні розходження виявлено у розподілі та розмірі різних типів синтаксичних структур залежно від гендерного чинника (в текстах, написаних чоловіками та жінками), зокрема:
у художніх творах, написаних чоловіками, частіше трапляються прості речення, а у творах, написаних жінками, – складнопідрядні речення; абсолютна середня довжина речення в чоловіків складає 17.14 словоформи, в жінок –15.68;
серед досліджених складнопідрядних речень у жінок-авторів домінують наслідкові, причини та додаткові; у авторів-чоловіків – модальні, часу, місця та умовні;
у текстах, створених жінками, більшу частину складає авторське мовлення та непряма мова; у текстах чоловіків – мова персонажів.
Серед чинників, які впливають на частоту вживання різних типів синтаксичних одиниць у тексті та їх розмір, найбільш суттєвими є параметри функціонального стилю та хронологічний фактор, а на розмір речень додатково впливають ще й компоненти тексту.
Коло проблем, пов’язаних із такими важливими параметрами дослідження тексту, як частота вживання структурних типів речення та їхня довжина, мають наукову перспективу. Серед можливих сфер подальшого наукового пошуку можна зазначити такі:
а) глибина складних речень, особливо ускладненого типу, у функціональних та індивідуально-авторських стилях;
б) вплив тематики твору на його синтаксис;
в) структурний тип речення та його довжина в інших функціональних стилях.
Основні положення дисертації викладено в таких
наукових публікаціях:
У фахових виданнях:
1. Джурюк Т.В. Характеристика довжини речення у творах М.Вальзера // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. – Вип. 114: Германська філологія. – Чернівці: Рута, 2001. – С. 175-179.
2. Джурюк Т.В. Характеристика частоти вживання різних типів та довжини речень у німецькій публіцистиці // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. – Вип. 156: Германська філологія. – Чернівці: Рута, 2003. – С. 52-61.
3. Джурюк Т.В. Порівняльна характеристика частоти вживання різних типів та розміру речень у німецькій художній прозі та публіцистиці // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. – Вип. 188-189: Германська філологія. – Чернівці: Рута, 2004. – С. 346-353.
4. Джурюк Т.В. Частота вживання різних типів речень як одна з характеристик індивідуально-авторських стилів німецькомовних письменників початку ХХ століття (К. Тухольського, Т. Манна, Ф. Кафки, І. Койн) // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. – Вип. 232: Германська філологія. – Чернівці: Рута, 2005. – С. 136-148.
5. Джурюк Т.В. Довжина речення та його структурний тип // Нова філологія: Збірник наукових праць. – Запоріжжя: ЗНУ, 2005. – №1 (21). – С. 12-19.
6. Джурюк Т.В. Розподіл різних структурних типів речень у публіцистичних текстах // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. – Вип. 267: Германська філологія. – Чернівці: Рута, 2005. – С. 96-108.
7. Джурюк Т.В. Розмір речень у різних рубриках публіцистичних текстів у журналі ”Der Spiegel“// Сучасні дослідження з іноземної філології: Збірник наукових праць. – Вип.. 4. – Ужгород: ПП Підголіцин П.Ю., 2006. – С. 31-37.
8. Джурюк Т.В. Чинники, що впливають на частоту вживання та розмір синтаксичних одиниць у тексті // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. – Вип. 290: Германська філологія. – Чернівці: Рута, 2006. – С. 127-136.
В інших виданнях:
9. Dshurjuk, T.V., Levickij, V.W. Satztypen und Satzlдngen im Funktional- und Autorenstil // Altmann, G., Best, K.-H. (Hg.), Glottometriks 6, Lьdenscheid: RAM-Verlag, 2003. – S. 40-51 (дисертанту належить добір та аналіз фактичного матеріалу, теоретичні засади й висновки, а також проведення підрахунків).
10. Джурюк Т.В. Довжина та частота вживання різних типів речень у журналі „SPIEGEL“ // Матеріали міжвузівської наукової конференції молодих учених “Актуальні дослідження іноземних мов і літератур” (13-14 лютого 2003р.). – Донецьк: ДонНУ, 2003. – С. 97-99.
11. Джурюк Т.В. Розмір речення в німецькій мові як одна з характеристик авторського стилю // Матеріали ІІ Міжвузівської конференції молодих вчених “Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур” (12-13 лютого 2004 року). – Донецьк: ДонНУ, 2004. – С. 110-111.
12. Джурюк Т.В. Довжина речення в авторському стилі // Матеріали VII Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта 2004” (10-25 лютого 2004 р.). – Т. 22: Проблеми дослідження мови. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С. 32-34.
13. Джурюк Т.В. Дослідження залежності довжини речення від його структурного типу // Матеріали першої Міжнародної науково-практичної конференції “Загальні питання філології” (18-19 березня 2004 р.). –Т. ІІ. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С. 81-82.
14. Джурюк Т.В. Розподіл різних типів речень у творах Г. Бьоля // Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Динаміка наукових досліджень 2004” (21-30 червня 2004 р.). – Т. 19: Проблеми дослідження мови. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С. 18-19.
15. Джурюк Т.В. Довжина та частота вживання різних типів речень як один з параметрів характеристики індивідуально-авторського стилю К. Тухольського // Матеріали міжнародної наукової конференції „Актуальні проблеми романо-германської філології в Україні та Болонський процес” (24-25 листопада 2004 р.). – Чернівці: Рута, 2004. – С. 77-79.
16. Джурюк Т.В. Размер предложения как один из параметров характеристики индивидуально-авторских стилей немецкоязычных писателей начала ХХ столетия (на материале произведений Ф. Кафки, И. Койн, Т. Манна, К. Тухольского) // Материалы Всероссийской научной конференции «Квантитативная лингвистика: исследования и модели» (КЛИМ-2005) НГПУ, 6-10 июня 2005 года. – Новосибирск, 2005. – С. 182-193.
17. Dzurjuk T. Sentence length as a feature of style (applied to works of German writers) // Altmann, G., Best, K.-H. (Hg.), Glottometriks 12, Lьdenscheid: RAM-Verlag, 2006. – S. 55-62.
АНОТАЦІЯ
Бухінська Т.В. Розмір та частота вживання різних типів речень у німецькій мові (на матеріалі художньої прози та публіцистики). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.04 – германські мови. – Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. – Чернівці, 2007.
У дисертації здійснено квантитативне дослідження частоти вживання різних синтаксичних структур та їх розміру в публіцистичному та різних жанрах художнього стилю; виявлено відмінності їх розподілу та довжини у прозових творах першої та останньої третини ХХ століття; узагальнено характеристику розміру та частотності різних типів речень у типах (компонентах) та композиційно-мовленнєвих формах тексту; визначено розподіл частотності синтаксичних структур та їх розміру в різних часових зрізах; проаналізовано ознаки подібності та відмінності індивідуально-авторських стилів; вивчено варіативність синтаксичних структур у прозових творах; виявлено вплив екстралінгвальних, текстових, супертекстових і субтекстових чинників на розподіл досліджуваних типів речень та їх довжину.
Ключові слова: текст, типи (компоненти) тексту, композиційно-мовленнєві форми, індивідуально-авторський стиль, синтаксис, речення, частота вживання, типи речень, розмір речень, гендерний чинник.
SUMMARY
Bukhinska T.V. The Length and the Frequency of the Usage of Different Types of Sentences in German (based on prose fiction and publicistic texts). – Manuscript.
The dissertation for a scientific degree of philological sciences for speciality 10. 02. 04 – Germanic languages. – Chernivtsi Yuriy Fedkovych National University. – Chernivtsi, 2007
The thesis deals with the quantitative research concerning the frequency of usage of different syntactic structures and their length in publicistic texts and various genres of the fiction style; the differences of their distribution and length in the prose fiction of the first and the last third of the XXth century have been revealed. The length and the frequency of different types of sentences in the types (sublanguages) as well as compositional and speech forms of the text have been analysed in the dissertation. The distribution of the frequency of usage of syntactic structures and their length in diachronic aspect has been studied. The dissertation dwells on the analysis of similarities and differences of individual author’s style, the variability of syntactic structures in prose fiction, the influence of extralinguistic, text, supertext and subtext factors on the distribution of the sentence types and their length.
Key words: text, text types, compositional and speech forms, individual author’s style, syntax, sentence, frequency of usage, sentence types, the length of sentences, gender factor.
АННОТАЦИЯ
Бухинская Т.В. Размер и частота употребления разных типов предложений в немецком языке (на материале художественной прозы и публицистики). – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04. – германские языки. – Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. – Черновцы, 2007.
В диссертации проведено квантитативное исследование частоты употребления разных типов синтаксических структур и их размера в разных жанрах художественного стиля и в публицистике; определены особенности их распределения и длины в прозаических произведениях первой и последней трети ХХ века; осуществлен анализ размера и частотности разных типов предложений в типах и композиционно-речевых формах текста; изучена специфика употребления синтаксических структур и их размер в диахронии; проанализировано различие и сходство индивидуально-авторских стилей; изучена вариативность синтаксических структур в прозаических произведениях; определено влияние экстралингвальных, текстовых, супертекстовых и субтекстовых факторов на распределение исследуемых типов предложений и их размер.
Размер и частота употребления различных типов предложений в тексте на межавторском уровне выступают показателем общих тенденций развития определенного функционального стиля и времени написания произведения, являются одной из характеристик индивидуального стиля отдельного автора. При сравнении полученных средних данных, характерных для публицистического и художественного стилей, выделяется межстилевая вариативность.
Полученные количественные данные свидетельствуют о наличии в текстах черт, специфических для каждого промежутка времени: в текстах начала века доминируют простые и сложносочиненные предложения, а в текстах, написанных в конце века, преобладают сложноподчиненные и предложения усложненного типа.
Количественные оценки, которые указывают на особую склонность авторов к употреблению предложений определенного размера, дают возможность достаточно объективно описать синтаксические особенности авторских стилей. Между авторским употреблением синтаксических структур с разной степенью сложности существуют значительные различия, которые можно рассматривать как дифференциально-стилевые параметры. Набор таких индивидуализирующих параметров характеризует и манеру каждого из исследуемых авторов. Количественное соотношение размеров структурных типов предложений, по-видимому, предопределено общей художественной манерой конкретного писателя и особенностями определенного произведения.
Наибольшей вариативностью в произведениях художественной прозы обладают сложносочиненные и простые предложения, несколько меньшей вариативностью отличаются сложные предложения усложненного типа, наименьшую вариативность обнаруживают сложноподчиненные предложения.
При сравнении художественной прозы и публицистики установлены значительные различия в употреблении разных типов предложений, а также в распределении типов текста и композиционно-речевых форм текста. В художественных произведениях зафиксировано более частое употребление сложных предложений усложненного типа и сложносочиненных предложений, в публицистике – сложноподчиненных и простых предложений. Изучение разных типов текста показало, что в публицистике доминирующим оказалось употребление косвенной речи, в художественной прозе – авторской речи. В ходе исследования было зафиксировано также, что отличительным признаком художественного стиля по сравнению с публицистическим является бульший удельный вес в публицистических текстах сообщений, а в художественных произведениях – описаний и рассуждений. В художественной прозе преобладают короткие предложения; достаточно большое количество составляют длинные и сверхдлинные предложения, в то время как публицистический стиль характеризуется тем, что в нем – по сравнению с художественной прозой – чаще, чем ожидалось, употребляются предложения средней длины и практически не используются сверхдлинные предложения.
В исследованных текстах замечено также расхождение синтаксической организации предложений в языке авторов-мужчин и авторов-женщин. В художественных произведениях, написанных мужчинами, чаще встречаются простые предложения, а в произведениях женщин – сложноподчиненные предложения. Одной из причин этого явления можно считать преобладание авторской речи в текстах, созданных женщинами.
Ключевые слова: текст, типы (компоненты) текста, композиционно-речевые формы, индивидуально-авторский стиль, синтаксис, предложение, частота употребления, типы предложений, размер предложений, гендерный фактор.
Информация о работе Розмир та частота вживання ризних типив речения у нимецький мови