Контрольна робота з « Українська ділова мова»

       
 
 
 
 

     Контрольна  робота № 1

 

     З дисципліни « Українська ділова мова»

        

       
 
 
 

 

ПЛАН  РОБОТИ

Варіант №5

  Напишіть про особливості усного та писемного мовлення.

2. Напишіть накладну. Які її головні реквізити?
3. Поясніть відмінність у значенні поданих слів. Мотив - мотивація, корисливий - корисний, місто - місце, особистий – особовій.
4. Поясніть значення поданих слів: Ремітент, статут, рекомендація, субсидія.
5. Наведіть приклади 10 зразків ділових паперів.

 

1. Особливості усного та писемного  мовлення.

     Мовлення  – поняття багатогранне, і його типологія не однопорядкова, вона будується з урахуванням різних чинників.

     Як  відомо, мовлення передусім поняття  лінгвістичне (у протиставленні «мова  – мовлення»). Мова – це знакова  система, застосовувана як засіб  людського спілкування, а мовлення – це процес використання мовлення для спілкування, тобто реальне функціонування мови. Разом з тим мовлення – це поняття психологічне, оскільки мовленнєва діяльність є одним з видів психічної, інтелектуальної діяльності людини. Мовлення є також поняттям комунікативним, оскільки воно виступає основним засобом комунікації (мовленнєвого спілкування).

     Зовнішнє, реалізоване мовлення існує в  усній і писемній формах. Усне мовлення виникло набагато раніше, ніж писемне, і цей факт історії розвитку як би повторюється в мовленнєвому розвитку дитини: вона спочатку опановує усне мовлення і лише в процесі шкільного (іноді дошкільного) навчання – писемне. З усним мовленням людина стикається у своєму житті набагато частіше, ніж з писемним. Випереджувальний розвиток усного мовлення є принципом методики навчання мови, в тому числі української мови в російськомовній школі: навчання української мови в I класі розпочинається з попереднього усного курсу, в II, III, IV класах усне випередження передбачається в процесі комплексного навчання всіх видів мовленнєвої діяльності.

     Усна  і писемна форми мовлення тісно  пов’язані одна з одною, і розвиток однієї форми мовлення благотворно  впливає на другу. На початку навчання усне мовлення справляє сильний вплив  на писемне, а пізніше дедалі більше посилюється вплив писемного мовлення на усне. Причина цього в спільності форм мовлення: в основі тієї і іншою лежить спільна частина словника (до 1200 спільних слів), той самий граматичний лад речення, обидві форми мовлення є засобом спілкування і засобом пізнання, в основі тієї і іншої лежить думка, що формується спочатку у внутрішньому мовленні. Проте усне і писемне мовлення мають свої особливості, що визначають і специфіку методичних прийомів їх розвитку.

     Усне  мовлення – мовлення живе, проказуване і чутне, тобто розраховане на слухове сприйняття. Воно характеризується такими показниками, як правильність вимовляння звуків і звукосполучень, ритмомелодичний малюнок, тональність, гучність, темп, тембр, паузи, логічні наголоси, емоційне забарвлення.

     Усне  мовлення, зазвичай контактне, підкріплюється зорово – мімікою, жестами, позою  мовця. Воно відрізняється великим  впливом на слухачів і саме залежить від них – може змінюватися  відповідно до реакції співбесідника  або аудиторії. Усне мовлення ситуативне, проминає в конкретній мовленнєвій обстановці, воно миттєве, спонтанне, тобто зазвичай непідготовлене, народжується в момент говоріння, потребує оперативності, швидкої реакції, високої мовленнєвої готовності, не дає часу на обдумування, підбір слів і конструкцій. До нього неможливо повернутися ще раз, оскільки абсолютно точно воно може бути відтворене тільки в запису. В усному мовленні необхідно утримувати в пам’яті те, що сказано, і уміти прогнозувати, передбачати ще не сказане. Т. О. Ладиженська відзначає такі особливості усного мовлення, як лаконізм (стислість висловлення) і в той же час надмірність (часті повтори), уривчастість (паузи у пошуках потрібних слів), неповноту речень, доповнювану ситуацією спілкування, наявність зайвих слів – заповнювачів пауз і т. д.

     З огляду на зазначені особливості  в усному мовленні уживаються в основному  короткі речення, багато штампів, звичних  висловів, мовлення переривисте, швидко добираються потрібні слова, допускається неточне вживання слів і їх форм, іноді вони в процесі мовлення виправляються. Усне розмовне мовлення має свій специфічний словник, простіший синтаксис, свої стилістичні особливості, відрізняється особливостями сприйняття і породження. Таким чином, усне мовлення характеризується як комунікативно-психологічними, так і мовними особливостями, які повинні враховуватися в процесі навчання цієї форми мовлення в школі.

     Писемне мовлення вторинне щодо усного. Воно виникло  з потреби спілкуватися на відстані і в часі. Для цього стала  потрібною фіксація писемного мовлення в особливій системі знаків.

     Писемне мовлення, на відміну від усного, частіше є підготовленим. Воно більш  нормативне. Для нього характерний  суворий відбір мовних засобів, складні  синтаксичні конструкції, повні  речення.

     Навичка викладу своїх думок письмово – складніша мовленнєва навичка, яка потребує спеціального навчання. Перевагою писемного мовлення як об’єкта навчання є його статичність, фіксованість, що дає можливість повторно звертатися до нього для аналізу, перетворення, запам’ятовування з метою відтворення.

     Дві форми мовлення – усна й писемна  – мають як спільні, так і відмінні особливості. Подібні вони за змістом, оскільки обидві передають думку. Відрізняють  їх засоби вираження і сприймання.

     Писемне й усне мовлення мають різну матеріальну  основу: рухомі шари повітря – в акустичному (усному) мовленні та графічні знаки в оптичному (писемному) мовленні. Усне мовлення також характеризується великими інтонаційними можливостями, що виражаються в мелодиці, паузах, логічному наголосі тощо. У писемному мовленні передачу інтонаційного малюнка висловлення частково виконує пунктуація (частково, оскільки українська пунктуація ґрунтується, в першу чергу, на синтаксичній, а не інтонаційній структурі речення).

         Усне й писемне мовлення мають  обов’язкові для всіх, хто користується українською мовою, норми – орфоепічні, орфографічні та пунктуаційні.

         Відмінність між усною і писемною  формами зовнішнього мовлення  переважно функціональна: усне  мовлення відбувається у вигляді  сприйманої органами слуху усної  артикуляції мовних звуків і розраховано на передачу інформації іншим людям з метою впливу на їхню поведінку й діяльність, писемне ж мовлення відбувається у вигляді умовного відображення цих звуків на письмі і має таке ж призначення. Обидві форми мають свої переваги, що не дають можливості вважати жодну з них багатшою чи виразнішою. У писемному вияві мовлення більш організоване, відзначається ретельністю добору лексики, граматично оформлюється складніше, чіткіше, різноманітніше, дотримання норм тут строгіше. В усному мовленні може безпосередньо застосовуватись інтонація, паузи, міміка і жести; так само може здійснюватися правка тексту (застосовується варіативність мовних елементів). Отже, усне мовлення твориться (і відтворюється) у кількох виявах: словесному, інтонаційному і візуальному (міміка, жести). Писемному мовленню два останні вияви не властиві. Усне мовлення вважається ситуативним, писемне – контекстуальним. Хоча “навіть у високоосвічених людей усне і писемне мовлення значно відрізняються своєю досконалістю. Людина може добре говорити, але посередньо, а то й погано писати”. Але давно відома істина: добре пише той, хто добре мислить.

 

     

2. Накладна. Її головні реквізити.

 

     Підпунктом 7.2.1 Закону України від 03.04.97 р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі — Закон про ПДВ) викладено вимоги щодо заповнення податкової накладної. Як вказано у цьому підпункті, платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

     а) порядковий номер податкової накладної;

     б) дату виписування податкової накладної;

     в) повну або скорочену назву, зазначену  у статутних документах юридичної  особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник  податку на додану вартість;

     г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

     д) місце розташування юридичної особи  або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку  на додану вартість;

     е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об’єм);

     є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

     ж) ціну поставки без врахування податку;

     з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

     и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                               Зразок  видаткової накладної 

     Постачальник           ПП «КСІОН»

                       ЄДРПОУ 36197447

                       Р/р 26002301019045 в ВАТ  ВТБ Банк МФО 324767

                       Адреса м. Київ, вул. Солом’янська, 23 тел. 503-75-53

     Одержувач  ВАТ «Флора»

                       тел. 274-50-69

     Замовлення  Рахунок-фактура № Р-00002644 від 03.09.10 

     Видаткова накладна № Р-00001615

     від 5 вересня 2010 р.

 

Всього  на суму:

Одна  тисяча п’ятсот дванадцять гривень 60 копійок

ПДВ:   252,10 грн. 

      Відвантажив(ла)         підпис           Отримав(ла)         підпис             М.П. 

  

3. Відмінність  у значенні поданих слів.

    
             Мотив – мотивація. Термін “мотивація” являє собою більш широке поняття, ніж термін “мотив”. Слово “мотивація” використовується в сучасній психології у двоякому смислі: воно позначає систему чинників, що детермінують поведінку (сюди входять, зокрема, потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення і багато чого іншого), та характеристику процесу, що стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні. Ми будемо використовувати поняття “мотивація” переважно в першому значенні, хоча в деяких випадках, коли це необхідно (і застережено), будемо звертатися і до другого його значення. Мотивацію, таким чином, можна визначити як сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, її початок, спрямованість і активність.

       Мотиваційного пояснення вимагають такі сторони поведінки: її виникнення, тривалість і сталість, спрямованість і припинення після досягнення поставленої мети, переднастроювання на майбутні події, підвищення ефективності, розумність або смислова цілісність окремо взятого поведінкового акту. Крім того, на рівні пізнавальних процесів мотиваційному поясненню підлягають вибірковість, емоційно-специфічне забарвлення.