Функції української мови

Міністерство освіти і  науки України

Національний університет  «Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого»

Кримський юридичний інститут

 

 

 

 

 

Реферат

за дисципліною: Українська мова

 

 

Виконала:

студентка 4 курсу,

                                                                                  42 групи

 Байрамова Ельвіра

 

 

 

 

 

 

 

Сімферополь, 2013.

Функції української мови.

Мова – явище соціальне (суспільне). Вона виникає, щоб задовільнити потреби людського суспільства, є однією з найважливіших ознак суспільства і поза ним існувати не може.

У людському суспільстві мова виконує цілу низку функцій, найголовнішими серед яких є такі:

1. Комунікативна функція. Жодне суспільство, на якому б рівні воно не 

 знаходилося, не може існувати без мови – головного засобу спілкування.

Цей найуніверсальніший засіб спілкування не здатні замінити всі інші –

найсучасніші й найдосконаліші – навіть разом узяті. Функція комунікації,

спілкування є надзвичайно важливою не тільки для суспільства, а й для

самої мови: мова, якою не спілкуються, стає мертвою і в історії людських

мов дуже мало прикладів повернення мов до життя; народ, який втрачає

свою мову, поступово зникає.

 

2. Експресивна функція. Спілкування – це і соціальний процес, і

міжособистісний. За Еммануїлом Кантом, “людина спілкується з собі

подібними, тому що так більше почуває себе людиною”. Без сумніву, кожна

людина – цілий неповторний світ, сфокусований у її свідомості,

інтелекті, в емоціях і волі. Але цей світ прихований від інших людей, і

тільки мова робить його доступним. “Заговори – і я тебе побачу”, -

стверджували ще античні мудреці. Таким чином, завдяки експресивній

функції мови кожен постає перед людьми як особистість, має змогу

репрезентувати свій внутрішній світ.

 

3. Гносеологічна функція. Мова – могутній засіб пізнання. Людина ніколи не пізнає світ “з нуля” – вона користується не лише індивідуальним досвідом, а й суспільним, який закодовано в мові.

 

4. Мислетворча функція. Мова – це засіб формування, оформлення й

існування думки. Як зазначав Ортега-і-Гассет, “ми не лише говоримо

якоюсь мовою, ми думаємо, ковзаючи вже прокладеною колією, на яку

ставить нас мовна доля”. Отже, найкращим засобом вираження думки є рідна

мова.

5. Ідентифікаційна функція. Мова є засобом ідентифікації, ототожнення

особи в межах певної людської спільноти, засобом об’єднання людей у

народ, націю, засобом консолідації населення в державі. Цю функцію мови

іноді називають державотворчою.

 

Серед функцій мови слід назвати також естетичну (мова як засіб

створення культурних цінностей), номінативну (мова як засіб називання),

магічно-містичну (мова як засіб звернення до вищих сил) тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Місце української мови серед мов світу. Проблема походження

української мови

 

За різними оцінками, сьогодні у світі існує від 2,5 до 7 тисяч мов, за

найновішими даними – 6703 мови.

За давністю писемності українська належить до старописемних мов: її

писемності понад тисячу років.

За призначенням українська мова – національна мова українського народу, державна мова України.

 

За генеалогічною класифікацією (походженням) українська мова належить до східної підгрупи слов’янської групи індоєвропейської мовної сім’ї.

Серед науковців немає одностайності щодо проблеми походження

української мови, зародження і розвитку її як окремої слов’янської.

 

Так, згідно з офіційним поглядом радянської науки, підтримуваним

деякими мовознавцями і тепер, українська мова виникла в ХІV ст. після

розпаду давньоруської мови (мови Київської Русі) на три окремі мови –

російську, українську, білоруську. Появу цих трьох мов було зумовлено

поділом Київської Русі на кілька князівств, монголо-татарською агресією

проти східних слов’ян. Ця теорія з’явилася в 50-тих роках ХХ ст. й

ілюструвала радянський міф про Київську Русь як „колиску трьох братніх

народів”, у якій був „старший брат” – російський народ.

 

Другий погляд полягає в тому, що джерелом розвитку української, як і

інших слов’янських мов (польської, чеської, сербської, хорватської,

болгарської та ін.) була праслов’янська (давня слов’янська) мова, розпад

якої розпочався в VІІ ст. Цю думку поділяли такі видатні вчені, як

Ф.Міклошич, А.Шляйхер, П.Житецький, О.Потебня, А.Кримський, І.Огієнко,

О.Шахматов. На питання ж „Якою мовою розмовляли в Київській Русі?”

видатний російський учений В.Ключевський відповідав: „Так, як говорять

малороси”.

 

Деякі мовознавці намагаються довести, що українська мова почала

формуватися три тисячі років тому, оскільки має багато спільного з

латиною, особливо на рівні граматики. Інші твердять, що українська –основа мов усіх народів, тому що має багато спільного (понад п’ять тисяч

коренів слів) із санскритом (давньоіндійською мовою), проте ці гіпотези

потребують наукового доведення.