Управління фінансовими інвестиціями

    портфелі  ризикованого капіталу складаються переважно з цінних паперів молодих компаній або підприємств з фінансовою політикою агресивного типу, що обрали стратегію розширення виробництва на засадах освоєння нових видів продукції;

    збалансовані  портфелі є комбінацією паперів різ-ного типу, вони можуть формуватися як з ризикованих цінних паперів, так і тих, що забезпечують стабільний поточний дохід;

    спеціалізовані  портфелі створюються за окремою (галузевою або регіональною) групою цінних паперів.

    Під час формування портфеля й визначення його структури головним критерієм є досягнення оптимальної комбінації між ризиком та доходом інвестора.

    Зменшення ризику досягається диверсифікацією портфеля, тобто комбінацією в ньому різних паперів кількох компаній. Мінімізація ризику досягається поєднанням у портфелі цінних паперів підприємств різних галузей, не пов’язаних між собою, з метою уникнення синхронності коливань ділової активності. Проте диверсифікація усуває тільки несистематичний ризик, пов’язаний з придбанням цінних паперів конкретних компаній. Ринковий ризик, зумовлений загальною економічною кон’юнктурою (систематичний ризик), диверсифікація не усуває.

    Формуючи  портфель, інвестор повинен:

    1) обрати тип портфеля – орієнтований  або на найбільший дохід від  цінних паперів, або на приріст  курсової вартості;

    2) оцінити для себе оптимальну комбінацію ризику й дохідності цінних паперів.

    Таке  завдання ґрунтується на загальному принципі: що вищий потенційний ризик  несе цінний папір, то вищий потенційний  дохід він повинен давати, і  навпаки.

    Рівень  дохідності портфеля розраховують за виразом

де  Q_{д i}– рівень дохідності окремого і-го фінансово-го інструмента; m_i– частка окремого і-го фінансового інструмента в сукупній вартості інвестиційного портфеля.

    Рівень  ризику портфеля обчислюють за формулою

де  Q_{р. c і}– рівень систематичного (ринкового) ризику і-го фінансового інструмента; Q_{р. нc}– рівень несистематичного (спеціального) ризику портфеля, досягнутого в процесі його диверсифікації; m_i– питома вага і-го фінансового інструмента у вартості всього портфеля.

    Рівень  систематичного (ринкового) ризику ви-мірюється за допомогою β-коефіцієнта. Він показує залежність між рівнями дохідності активу (портфеля) і ринку:

де  Q_i – варіант рівня дохідності і-го фінансового інструмента впродовж k-го періоду; Q_i – середній рівень дохідності і-го фінансового інструмента; Q_р – варіант рівня дохідності всіх цінних паперів, які обертаються на фондовому ринку за k-й період; Q_р – середній рівень дохідності всіх цінних паперів такого виду, які обертаються на фондовому ринку за k-й період; σ²_р – дисперсія рівня дохідності ринкових цінних паперів,

    У разі якщо β-коефіцієнт має позитивне  значення, то динаміка рівня дохідності цінного паперу буде аналогічною динаміці ринкового рівня дохідності. Якщо β-коефіцієнт від’ємний, дохідність цінного паперу буде знижуватися зі зростанням ринкової дохідності.

    Якщо  β=1, то цінний папір належить до фінансових інструментів середнього ризику; якщо β> 1 – до високого ризику; якщо β < 1 – до низького ризику.

    Щодо  несистематичного ризику, то досягнути зниження його рівня можна шляхом диверсифікації. На думку спеціалістів, мінімальним вимогам диверсифікації портфеля відповідає наявність у ньому не менш як 10 фінансових інструментів.

    Несистематичний ризик оцінюється за допомогою середньоквадратичного  відхилення й коефіцієнта варіації.

    Рівень  дохідності фінансових інвестицій з  урахуванням чинника ліквідності  визначають за формулою

Q = Q + tQ _н /360,

де  Q_н – середня норма дохідності за інвестиційним об’єктом з абсолютною ліквідністю, %; t_л – загальний період ліквідності інструмента інвестування, днів.