Особливості управління необоротними активами

Міністерство освіти і науки україи

Турнопільський національний економічний університет

Україно-нідерландський факультет економіки та менедменту 
 
 
 

кафедра 
 
 
 
 
 
 
 

Доповідо на тему

“Особливості управління необоротними активами” 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконав  

Студент групи МУНІД 41

Лазор Максим Олександрович 

Викладач 
 
 
 
 
 
 
 
 

Тернопіль 2011  
 

План  

Вступ  

1.Управління необоротниим активами 

2. Основні завдання урпавління необортними активами 
 

Висновки 

Список використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

На сьогоднішній день економіка України зазнає кризових явищ.

Значною мірою  це обумовлено світовою фінансовою кризою. При цьому слід

зазначити, що її прояви є не тільки у фінансовому  секторі, а й в секторі 

реальної економіки. Головним чином, світова  фінансова криза вплинула на

експортноорієнтовані  підприємства, які виробляють більшу половину ВВП 

України. На сьогодні такі суб’єкти господарювання значною  мірою 

втрачають свої позиції через низьку конкурентоспроможність своєї продукції 

на зовнішніх ринках. Основною причиною цього є застаріла енерго- та

матеріаломістка технологія, а також дуже зношені  виробничі потужності.

Однією з головних проблем на таких підприємствах  є якісне оновлення 

нематеріальних  активів, яке б збільшило продуктивність діяльності таких

підприємств. Ефективне  управління необоротними активами на підприємстві,

окрім підвищення конкурентоспроможності, дасть змогу  створити потужну 

основу для  діяльності підприємства та умови для  ефективного розвитку в 

майбутньому.

Метою роботи є визначення методологічних засад та формування

практичних рекомендацій з управління необоротними активами на

підприємстві.

У ході роботи були сформульовані такі завдання: визначити  принципи

та етапи прийняття  управлінських рішень щодо необоротних активів;

розглянути можливі  форми оновлення необоротних  активів та відповідні їм

джерела надходжень; дослідити джерела фінансування необоротних активів 

на різних стадіях  життєвого циклу підприємства; визначити  рівень

управління необоротними активами на підприємстві; запропонувати можливі

заходи щодо ефективного фінансового менеджменту  необоротних активів 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

УПРАВЛІННЯ  НЕОБОРОТНИМИ АКТИВАМИ 

Необоротні  активи - це матеріальні та нематеріальні ресурси, які є на балансі ФПУ та надані у розпорядження структурним підрозділам для їх експлуатації і строк корисної експлуатації яких, як очікується, становить більше одного року. 

Низька мобільність коштів, вкладених у необоротні активи (основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції), не означає відмови від комплексу управлінських завдань. Але у цьому випадку процес управління суттєво відрізняється від розглянутого в цьому розділі механізму прийняття короткострокових фінансових рішень. 
Основна мета управління необоротними активами полягає у забезпеченні їх своєчасного оновлення та ефективного використання. 
У процесі управління необоротними активами вирішуються такі завдання: 
визначення можливих форм оновлення основних виробничих засобів на простій і розширеній основі; 
визначення потреби в нарощування необоротних активів для розширення обсягів діяльності; 
визначення можливих способів розширення основних виробничих засобів (будівництво, створення, купівля, оренда, лізинг); 
забезпечення ефективного використання раніше сформованих та нововведених основних засобів та нематеріальних активів; 
формування необхідних фінансових ресурсів для відтворення необоротних активів та оптимізація їх структури. 
Організаційними формами оновлення виробничих засобів на простій основі є: 
поточний ремонт — часткове оновлення основних засобів (фінансується за рахунок витрат виробництва); 
капітальний ремонт — значне відновлення основних засобів і часткова заміна їх окремих видів (фінансується за рахунок частини накопичених амортизаційних відрахувань і списується на витрати підприємства); 
придбання нових видів необоротних активів — заміна зношених основних засобів у межах нагромаджених амортизаційних відрахувань. 
При розширеному відтворенні формування (будівництво, створення, придбання) нових видів необоротних активів здійснюється із залученням додаткових фінансових ресурсів (зверх накопиченої амортизації): прибутку, довгострокових позик, випуску цінних паперів. 
Для визначення потреби у прирості необоротних активів у випадку їх розширеного відтворення аналізуються: 
необхідні додаткові площі та потужності для збільшення обсягів діяльності (якщо не можна підвищити коефіцієнт змінності використання наявних виробничих засобів); 
залишок необоротних активів на початок планового періоду; 
планове вибуття необоротних активів у зв'язку з їх фізичним та моральним зносом. 
При цьому необхідно володіти в достатньому обсязі інформацією про ціну ресурсів та облікові оцінки виробничих засобів, оскільки в практиці фінансового менеджменту приріст необоротних активів завжди визначається лише у вартісних показниках (для планування потреби у фінансових ресурсах). 
Важливим джерелом простого і розширеного відтворення є амортизація основних засобів та нематеріальних активів. її формування пов'язано із основними стадіями кругообігу необоротних активів (рис. 6.18). 
Залежно від прийнятої на підприємстві облікової політики можуть використовуватися різні методи нарахування амортизації основних засобів. 
Метод суми одиниць продукції передбачає, що початкова вартість основного засобу знецінюється з кожною виготовленою за його допомогою одиницею продукції.  
Цим методом доцільно користуватися у випадку, коли: 
строк корисної служби основних засобів безпосередньо визначається кількістю випущеної продукції; 
обсяг випуску продукції надійно визначається (поштучно); 
моральний знос основних засобів незначний. 
Приклад 
Первісна вартість складного технологічного обладнання — 250 тис. грн, його ліквідаційна вартість — 5 тис. грн. До повного фізичного зносу на обладнанні можна за три роки виробити 1000 тис. од. продукції. 
Метод прямолінійного списання застосовується у тому випадку, коли знецінення основних засобів найбільшою мірою залежить від строку, протягом якого вони використовуються (будівлі та споруди, офісні меблі, устаткування). При цьому щорічні амортизаційні відрахування розраховуються за формулою 
Метод зменшеного залишку (прискореної амортизації) використовується для тих основних засобів, які мають максимальну віддачу на початку строку експлуатації. Це означає, що вартість активів зменшується набагато швидше під впливом морального зносу, ніж у процесі їх фізичного старіння. На користь цього методу свідчить і той факт, що в перші роки служби основні засоби можуть приносити більше доходу у зв'язку з меншими затратами на технічне обслуговування і ремонт. 
Ліквідаційна вартість при методі зменшеного залишку не враховується, а амортизаційні відрахування визначаються за формулою 
Амортизаційні відрахування = Прискорюючий коефіцієнт х Норма амортизації x Балансова вартість активу 
Проведення на підприємстві прискореної амортизаційної політики є важливим стимулом для розвитку науково-технічного прогресу та активного запровадження інновацій у виробничий процес. У результаті прискореної амортизації скорочується строк окупності обладнання, прискорюється вибуття старих основних засобів, інтенсивніше відбувається процес накопичення амортизації, що дає змогу вчасно купити нове обладнання й уникнути морального зносу технічних засобів. 
Обґрунтовуючи доцільність використання окремих методів нарахування амортизації, фінансовий менеджер повинен намагатися максимізувати не лише обсяг накопиченої амортизації, а й забезпечити якомога більше значення чистого грошового потоку, що залишається у розпорядженні підприємства (сума чистого прибутку від основної діяльності та амортизаційних відрахувань у поточному періоді). 
Водночас, важливим об'єктом фінансового управління є ефективність використання необоротних активів, про що свідчить наведена нижче схема причинно-наслідкових зв'язків (рис. 6.19). 
Постійний фінансовий моніторинг за ефективністю використання основних засобів необхідно здійснювати за допомогою таких аналітичних показників, як фондовіддача, фондорентабельність, відносна економія основних засобів у результаті підвищення фондовіддачі, приріст продукції за рахунок підвищення фондовіддачі і т. ін. 
Водночас, фінансовий менеджер має забезпечувати ефективне формування грошових потоків, пов'язаних із придбанням та орендою (лізингом) основних засобів. 
При виборі між цими альтернативними варіантами необхідно зважувати всі переваги і недоліки орендних (лізингових) операцій (табл. 6.12). 
Під час оцінювання грошових потоків, пов'язаних із різними способами формування необоротних активів, перевагу надають тому варіанту, який забезпечує мінімальний потік платежів у періоді, що дорівнює строку оренди. 
Порівнюючи окремі грошові потоки (придбання обладнання на умовах лізингу, за рахунок банківського кредиту, за рахунок власних фінансових ресурсів) керуються такими правилами: 
порівняння грошових потоків здійснюється шляхом їх приведення до теперішньої вартості; 
ставка дисконту береться однаковою для всіх альтернативних варіантів; 
для більш об'єктивного оцінювання альтернативних грошових потоків враховується можливість отримання податкової економії (при лізингу — за рахунок віднесення на собівартість продукції лізингових платежів, при купівлі за рахунок кредиту — за рахунок процентів за кредит та амортизаційних відрахувань). 
Висновки до розділу 
Завдання управління оборотними активами полягають у забезпеченні безперебійності виробничого процесу, прискоренні обертання оборотних засобів, забезпеченні ліквідності та платоспроможності, підвищенні рентабельності оборотних активів, мінімізації ризиків і втрат у процесі їх формування і використання. 
Залежно від співвідношення оборотних активів і обсягів реалізації виділяють гнучку й обмежуючу тактики їх формування. Обмежуюча тактика зменшує витрати на обслуговування оборотних активів та мінімізує витрати та втрати, але при цьому обмежуються можливості швидкого реагування на зміни ринкової кон'юнктури. Гнучка тактика, навпаки, підвищує ліквідність, створює можливості для розширення обсягів виробництва, але є затратною. 
Залежно від обраних підходів до фінансування змінної частини оборотних активів можуть використовуватися ідеальна, агресивна, консервативна та компромісна стратегії. Компромісна стратегія фінансування є найбільш оптимальною. 
Модель Уілсона дає змогу визначити замовлення, за яким мінімізуються сумарні витрати на його організацію і зберігання. Кількісні моделі управління запасами доцільно використовувати для тих товарно-матеріальних запасів, які займають значну частку в загальному обсязі товарно-матеріальних цінностей (категорія А за методом аналізу ABC). 
При управлінні грошовими активами основними комплексами фінансових завдань є: підтримка залишку грошових коштів на оптимальному рівні, зменшення потреби в залишку грошових коштів, прискорення їх оборотності, підвищення рентабельності використання. Залишок грошових коштів в умовах ліквідного ринку цінних паперів можна регулювати за допомогою кількісних моделей Баумоля і Міллера-Орра. 
Основне завдання управління дебіторською заборгованістю полягає у мінімізації її величини та строків інкасації боргу. Під час обґрунтування доцільності надання комерційного (товарного) кредиту покупцям продукції додаткові доходи від збільшення обсягів реалізації порівнюють з додатковими операційними витратами та фінансовими втратами від неповернення боргів. 
З метою прискорення розрахунків доцільно використовувати сучасні форми рефінансування дебіторської заборгованості: спонтанне фінансування (надання знижок з ціни за прискорення розрахунків), факторинг, облік векселів або їх продаж на фондовому ринку, форфейтинг. 
У процесі управління необоротними активами вирішуються такі комплекси управлінських завдань: обґрунтування можливих форм оновлення основних виробничих засобів, визначення потреби в їх нарощенні та можливих способів розширення, формування необхідних фінансових ресурсів, підвищення ефективності використання введених в дію основних засобів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Основними задачами управління необоротними активами є:

 
- визначення можливих форм оновлення основних виробничих засобів на простій та розширеній основі; 
- визначення потреби в нарощенні необоротних активів для розширення обсягів виробництва; 
- визначення можливих способів розширення основних виробничих засобів (нове будівництво, розширення, конструкція, технічне переоснащення) 
- забезпечення ефективного використання раніше сформованих та нововведених основних засобів та матеріальних активів; 
- формування необхідних фінансових ресурсів для відтворення необоротних активів та оптимізація їх структури; 
Оновлення основних засобів на простій основі здійснюється за рахунок поточного, середнього та капітального ремонтів, а також придбання нових видів необоротних активів в межах існуючої на підприємстві потужності виробництва. 
Для визначення потреби у прирості необоротних активів у випадку їх розширеного відтворення аналізуються: 
- необхідні додаткові площі та потужності для збільшення обсягів господарської діяльності; 
- залишок необоротних активів на початок планового періоду; 
- планове вибуття необоротних активів у зв”язку з їх фізичним та моральним зносом. 
При цьому залучити в достатньому обсязі інформацію про ціну ресурсів та облікові оцінки вирочних засобів, так як в практиці фінансового менеджменту приріст необоротних активів завжди визначається лише у вартістних показниках. Управління необоротними активами здійснюється по таким етапам: спочатку проводиться аналіз складу; сктруктури необоротних активів; сутність їх придатності; інтенсивності оновлення та ефективності використання. З цією метою визначаються наступні показники:  
1. Коефіцієнт участи операційних необоротних активів в загальній сумі активів підприємства: 
Ку – коефіцієнт участі операційних необоротних активів в зазначеній сумі активів підприємства. 
 , де 
ВАс – середня вартість операційних необоротних активів. 
ОАс – середня вартість оборотних активів. 
Визначений коефіцієнт розраховується в динаміці. Якщо при порівнянні зазначення цього коефіцієнта збільшується, то це позитивно характеризує роботу підприємства, якщо навпаки – негативно. 
2. Коефіцієнт зносу: 
 , де 
Кз – коефіцієнт зносу необоротних активів на кінець аналізуємого періоду. 
Зк – сума зносу. 
ВАс – середня вартість необоротних активів. 
Даний коефіцієнт характеризує сутність фізичного зносу необоротних активів. Цей показник розраховується в динаміці. Збільшення коефіцієнту зносу звітного періоду у порівнянні з минулим періодом негативно характеризує роботу підприємства, а зменшення – навпаки позитивно. 
3. коефіцієнт придатності необоротних активів: 
 , де 
Кп – коефіцієнт придатності необоротних активів. 
ВАз – залишкова вартість необоротних активів. 
ВАп – первісна вартість необоротних активів. 
Зростання цього показника в динаміці позитивно характеризує роботу підприємства, а зменшення, навпаки – негативно. 
4. Період обороту необоротних активів: 
 , де 
По – період необороту необоротних активів; 
ВАс – середня вартість необоротних активів; 
Зс – середня сума зносу необоротних активів. 
Зазначений показник розраховується в динаміці. Збільшення цього показника в звітному періоді у порівнянні з минулим періодом позитивно зарактеризує роботу підприємства, зменшення, навпаки – негативно. 
5. Коєфіцієнт рентабельності: 
 , де 
Кр – коефіцієнт рентабельності необоротних активів; 
Пч – чистий прибуток підприємства. 
ВАс – середня вартість необоротних активів. 
На основі проведеного аналізу визначається оптимальна сума необоротних активів в плановому періоді за формулою: 
 , де  
ВАо – оптимальна сума необоротних активів; 
ВАк – вартість необоротних активів, які використовуються на кінець звітного періоду; 
ВАн – вартість необоротних активів, які не використовуються у виробничому процесі на кінець звітного періоду; 
КВА – приріст коефіцієнту використання необоротних активів у звітному періоді; 
КОР – коефіцієнт приросту обсягу реалізації продукції у плановому періоді. 
Таким чином, фінансовий менеджер повинен забезпечувати ефективне використання грошових коштів, пов”язаних з придбанням, рекон струкцією, розширенням та технічним переоснащенням необоротних активів. 
 
 

Висновок 
 

Перехід до ринкової економіки вимагає від підприємства підвищення

ефективності  виробництва, конкурентоспроможності своєї продукції на

основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних

форм господарювання и управління підприємством. На сьогоднішній день

підприємство, яке  прагне бути конкурентоспроможним, повинно 

запроваджувати  найновіші технології та виробничі  потужності. В розрізі 

цього, набуває  важливості фінансовий менеджмент необоротних активів на

підприємстві.

При управління необоротними активами фінансове керівництво 

визначає потреби  в необоротних активах, можливі  форми оновлення 

основних виробничих засобів на простій та розширеній основі, формує

необхідні фінансові ресурси для відтворення необоротних активів та

оптимізує їх структуру. В політиці оновлення необоротних  активів 

найбільше значення має обрана амортизаційна політика. Фінансування

необоротних активів  на підприємстві може здійснюватись  з різних джерел. В

цілому обирати  доцільно той варіант, який найбільше  задовольняє 

підприємство. Загальним  критерієм прийняття управлінських  рішень про 

фінансування  необоротних активів є порівняння сумарних потоків платежів

по різним джерелам такого фінансування.

Ефективне управління необоротними активами підприємства сприяє

розширенню його частки на ринку, дозволяє витримувати  жорстку 

конкуренцію. До таких підприємств належить і  пиво-безалкогольний

комбінат "Славутич".  Реалізуючи свою стратегічну політку, підприємство

намагається стати  лідером на національному ринку  пива. В розрізі цього воно

планує збільшити  свої наявні виробничі потужності. З цією метою було

розглянуто найпоширеніші  джерела залучення фінансових ресурсів. Їх оцінка

відбувалась за двома чинниками: економія від використання того чи іншого

джерела та вплив  від залучення коштів конкретним способом на показники 27

фінансової стійкості  підприємства. З розглянутих джерел можна виділити

статутний капітал, який є найдорожчим, проте поліпшує фінансову стійкість

підприємства, та емісію облігацій, яка знижує показник фінансової автономії,

проте в порівнянні зі статутним капіталом дає економії понад 62,5 млн. грн.

Таким чином, слід зазначити, що в Україні питання  управління

необоротними  активами на багатьох підприємствах залишається

невирішеним. Проте  підприємства, де така функція фінансового 

менеджменту виконується  ефективно, отримують додаткові  конкурентні  
 
 
 
 
 
 
 

Список використаної літератури 
 

 Бланк, И.  А. Финансовый менеджмент [Текст] : учебный курс:

Навчальне видання / И. А. Бланк . – К. : Ника-Центр; Эльга, 2006. – 656 c. –

ISBN 966-521-026-2. 

Поддєрьогін А.М., Буряк Л.Д. Фінансовий менеджмент. Навчально-методичний

посібник для  самостійного вивчення дисципліни. –  К.: КНЕУ, 2001. 

 Єфименко, Н. Система основних та оборотних коштів

машинобудівного комплексу України [Текст] / Н.  Єфименко // Журнал

європейської  економіки. – 2007. –  №  3. – C. 346–359. 

 Кірейцев, Г.  Г. Фінансовий менеджмент [Текст] : Навчальний 

посібник: Навчальне  видання /  Г. Г. Кірейцев. – К. : ЦУЛ, 2002. – 496 c. –

ISBN 966-7570-91-6.