Кредитування діяльності підприємств. Бізнес-план як складова фінансового планування підприємств

Якщо на поточному рахунку підприємства тимчасово відсутні гроші на оплату заборгованості постачальникам сировини, матеріалів, інших товарів, робіт і послуг, банк може видати короткотерміновий кредит на оплату платіжних доручень, виписаних підприємством на оплату цих боргів.

Терміни та інші умови кредитування вищезазначених позичок визначаються у кредитних договорах.

Банки не мають права видавати кредити на покриття збитків підприємств.

Законодавство дозволяє комерційним банкам (за умови додержання ними економічних нормативів, установлених НБУ) видавати підприємствам так звані бланкові кредити. Бланковий кредит - це кредит без застави майна чи інших видів забезпечення. Видається (під зобов'язання підприємства повернути кредит) надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах [14, с. 246].

Довготермінові і середньотермінові кредити можуть надаватися комерційними банками підприємствам на капітальні вкладення, пов'язані з реконструкцією підприємства, його технічним переозброєнням, упровадженням нової техніки, вдосконаленням технології виробництва та на інші витрати, що призводять до збільшення вартості основних засобів. До таких кредитів підприємства вдаються, якщо вони відчувають брак власних коштів, призначених на такі цілі, а саме: прибутку та амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних засобів.

Кредити в основні засоби комерційні банки видають за умови економічної доцільності та окупності витрат на капітальні вкладення за рахунок збільшення обсягів виробництва, зниження собівартості продукції тощо. Для одержання такого кредиту до кредитного договору додаються кошторисно-технічна документація, в разі необхідності - бізнес-план, який містить розрахунок окупності, договір підряду, якщо роботи планується виконувати підрядним способом, а також календарний графік проведення робіт.

Банки видають кредити на капітальні вкладення, якщо, перш за все, розрахунки економічної ефективності свідчать, що за той чи інший термін після введення в дію об'єкта підприємство матиме додаткові фінансові джерела у вигляді прибутку, який може бути спрямований на погашення кредиту і процентів за користування ним. Нижче наведено приклад для вирішення питання про надання довготермінового кредиту підприємству харчової промисловості.

Харчокомбінат має намір за рахунок банківського кредиту розширити виробництво шляхом будівництва нового цеху кондитерських виробів (кошторисна вартість будівництва, включаючи придбання і монтаж необхідного устаткування, - 980 тис. грн.). Проектні показники цеху після введення в дію (у цінах "нульового" року, тобто року проведення робіт, тис. грн.):

- Річний випуск продукції у договірних цінах (без ПДВ) - 2250

- Повна собівартість продукції (загальна сума операцінних витрат)

-  Річний прибуток від реалізації продукції – 470.

З них може бути використано на погашення кредиту - 329 (з урахуванням рівня оподаткування прибутку)

Проектний термін будівництва 1 рік

Підприємство пропонує банку скласти кредитну угоду на одержання довготермінового кредиту в сумі 980 тис. грн. на 4 роки на умовах сплати 15 відсотків річних за користування кредитом. При вирішенні питання про видачу кредиту і термін кредитування банк приймає до уваги суму річного прибутку від введення в дію об'єкта, термін виконання робіт і суму процентів за кредит. Передусім треба визначити, скільки коштів підприємство має сплатити банку у вигляді відсотків за весь термін кредитування - від дня першої видачі позички до дня повного погашення кредиту. Робиться це згідно з календарним планом робіт і, отже, строками одержання кредиту до введення об'єкта в дію, і згідно з графіком погашення кредиту після введення об'єкта в дію за рахунок прибутку. Припустимо, що за 4 роки з моменту одержання першої позички підприємство має сплатити 380 тис. грн. у вигляді процентів за кредит. Загальна сума боргу підприємства становить (980 + 380) 1360 тис. грн. Річна сума прибутку, призначена на погашення кредиту, становить 329 тис. грн., тобто кредит можна надати на строк (1360 : 329) 4,1 року [14, с. 254].

Водночас окупність конкретного об'єкта кредитування не може бути єдиним критерієм для вирішення питання про банківське кредитування в основні засоби. Банк лише тоді може прийняти позитивне рішення щодо такого кредитування, коли прогнозний аналіз фінансового стану підприємства в цілому свідчить про його платоспроможність на період, що охоплює термін кредитування. Тому при вирішенні питання про видачу кредиту в основні засоби банки аналізують розрахунки формування й використання майбутніх дисконтованих грошових потоків підприємств (грошовий потік - це сума чистого прибутку підприємства, тобто балансового прибутку від звичайної діяльності мінус податок на прибуток, збільшена на суму амортизаційних відрахувань на повне відтворення основних засобів). Якщо грошовий потік забезпечує повернення кредиту і процентів за нього, то це вказує на можливість видачі кредиту за умови дотримання й інших вимог щодо кредитування (застава, гарантії, окупність конкретного об'єкта та ін.).

На жаль, темпи інфляції, які склалися в Україні під час переходу до ринкової економіки, практично звели нанівець довгострокове кредитування підприємств на капітальні вкладення, бо за тим рівнем відсотка, який вимагають банки, окупність витрат на капітальні вкладення досягти найчастіше неможливо.

1.4. Проценти за кредит

Згідно зі стандартами бухгалтерського обліку та звітності в Україні, проценти за будь-які кредити, зокрема й банківські кредити, є елементом витрат звичайної діяльності підприємства (фінансові витрати), які враховуються при визначенні фінансового результату діяльності (прибутку). У податковому законодавстві встановлено, що витрати на сплату процентів включаються до складу валових витрат, а це значить, що плата за кредит на користь банку не дорівнює реальній ціні кредиту для підприємства (ця ціна фактично нижча на 30 відсотків, тобто на ставку оподаткування прибутку).

Відсоткові ставки за кредитами встановлюються комерційними банками на договірних засадах з підприємствами-позичальниками. їх рівень залежить від загальної економічної кон'юнктури і факторів, які формують попит та пропозицію на ринку позичкових коштів, а також регулюючих дій держави на цьому ринку. В Україні на рівень відсотків за кредити комерційних банків значно впливають відсоткові ставки за кредитні ресурси, що встановлює Національний банк при наданні кредитів комерційним банкам (ставки рефінансування або облікові ставки НБУ).

Комерційні банки застосовують різні відсоткові ставки залежно від виду та об'єкта кредиту, терміну кредитування, фінансового стану позичальника, міри кредитного ризику, наявності або відсутності гарантій щодо своєчасного повернення боргу. Світовий досвід свідчить, що за умов стабільної економіки відсотки ставки встановлюються по різних кредитах на рівні 3-7 відсотків річних і мають тенденцію до підвищення у періоди інфляції. У 1993-1994 pp. в Україні рівень таких ставок комерційних банків був у межах 200-400 відсотків річних, у 1995 р. – 100 - 200 відсотків, з 1996 р. він поступово зменшувався, що яскраво віддзеркалює зміну інфляційної ситуації в країні. В даний час в Україні комерційні банки надають кредити підприємствам на умовах сплати 25-40% річних [7, с. 218].

При вирішенні питання про залучення банківського кредиту на умовах запропонованої банком відсоткової ставки підприємство має насамперед оцінити ймовірний рівень інфляції у період користування позичкою. Якщо запропонований відсоток за кредит не перевищує відсотка інфляції або перевищує його в межах, які відповідають нормальному рівню банківського відсотка, то таку позичку слід вважати вигідною для підприємства. В економічній літературі рекомендується така формула визначення прийнятного відсотка за кредит в умовах інфляції (р):

p = r+q+rq:\00,

де г - нормальна відсоткова ставка за кредит;

q - відсоток інфляції.

Якщо, наприклад, річний рівень інфляції становить 20 відсотків, то підприємство може з вигодою для себе користуватися кредитом, який за нормальних умов коштує 5 відсотків за рік, за 26 відсотків річних (5 + 20 + 5 20 : 100). До того ж, можна ще врахувати 30-відсоткову знижку ціни кредиту для підприємства (у зв'язку з включенням витрат на сплату процентів до складу валових витрат), про що йшлося вище.

Розділ 2. Бізнес-план - основний документ фінансового планування

2.1. Поняття фінансового планування

“Планування – це процес розробки і прийняття цільових установок кількісного  і  якісного характеру і визначення шляхів найефективнішого їх досягнення. Це установки, що розробля­ються у вигляді "дерева цілей" [19, с. 144].

  “Фінансове планування – це процес визначення обсягів фінансових ресурсів за джерелами їх цільового використання та маркетинговими показниками діяльності підприємства в плановому періоді. Мета фінансового планування – забезпечення господарської діяльності підприємства необхідними джерелами фінансування” [19, с. 144].

  “Планування – це процес виконання цілей і шляхів їхнього досягнення. Воно охоплює всі рівні ієрархії управління підприємством” [19, с. 145].

“Фінансове планування - це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами  формування  і  напрямками  їх  цільового  використання   згідно  з виробничими  та  маркетинговими   показниками   підприємства  у  плановому періоді. Метою  фінансового   планування  є  забезпечення   господарської діяльності  необхідними  джерелами  фінансування” [19, с. 145].

  Фінансовий план є важливим елементом бізнес-плану, який складається для обґрунтування конкретних інвестиційних про­ектів, а також для управління поточною і стратегічною фінансовою діяльністю. Цілі внутрішньо фірмового планування в зарубіжних країнах можуть бути різноманітними. Прийнято вважати, що керівництво будь-якого зарубіжного підприємства, незалежно від виду його діяльності, повинно знати, які завдання у сфері еко­номічної діяльності воно може запланувати на наступний період.

Разом з тим бюджет фірми є основою для контролю. Порівнюючи фактичні показники з запланованими, можна  здійснювати так званий бюджетний контроль фірми.

     Бюджет фірми є водночас формою координації. Бюджет являє собою виражену у вартісних показниках програму дій у сфері виробництва, закупівель сировини чи товарів, реалізації виробле­ної продукції. В програмі дій повинна бути забезпечена тимчасова і функціональна координація (узгодження) окремих заходів.

  Бюджет фірми є основою для встановлення завдань для персоналу, менеджерів. Бюджет фірми розробляється на наступ­ний період. Саме тому значно простіше розглядати альтерна­тивні варіанти, не обов'язково апробуючи їх негайно. Завдання розробляються на основі апріорних тверджень, проте з врахуван­ням звітних показників.

  У бюджетуванні є й елемент делегування повноважень. Схвалення керівництвом фірми бюджету підрозділу слугує осно­вою дня того, що оперативні рішення в майбутньому приймаються на рівні даного підрозділу децентралізовано. Якщо бюджети на рівні підрозділів не розробляються, то керівництво фірми не схиль­не до децентралізації процесу прийняття оперативних рішень.

Фінансовий план підприємства може включати такі до­кументи:

- прогноз обсягів реалізації;

- кошторис грошових видатків та надходжень;

- таблицю доходів і витрат;

- прогнозований кошторис активів та пасивів підприємства;

- розрахунок точки досягнення беззбитковості.

  Фінансове планування являє собою розрахунок обсягів фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямами ви­користання у відповідності з виробничими і маркетинговими по­казниками підприємств на плановий рік.

Фінансове планування дозволяє вирішити такі завдання:

- виявити, якими грошовими коштами може володіти підприємство;

- виявити і оцінити джерела їх надходження;

- оцінити достатність коштів для виконання завдань;

- визначити суми коштів, які необхідно сплатити в бюджет і позабюджетні фонди;

- оцінити потребу в інвестиціях і залучених коштах;                                         

- збалансувати майбутні доходи і витрати з врахуванням комерційної самоокупності.

  В умовах, коли підприємствам надана самостійність у плануванні, вони можуть складати його в будь-якій формі, яку вони вважають за необхідну для себе. Фінансовий план може складатися поетапно:

1.  Аналіз очікуваного виконання фінансового плану поточ­ного року.

2. Розгляд та вивчення проектних виробничих, маркетинго­вих показників, на основі яких мають розраховуватись планові фінансові показники.

3. Розробка проекту фінансового плану [19, с. 166].

2.2. Бізнес-план

         Фінансове планування не можна розуміти лише як процес створення планових інструментів, які відображають джерела і напрями використання фінансових ресурсів за конкретні календарні періоди, якими є баланс доходів і видатків, платіжний календар. Воно включає також розрахунки щодо інвестиційних проектів, реалізація яких приносить прибуток підприємству-інвестору. Програма, яка описує економіко-організаційну сторону такого проекту, називається бізнес-планом [17, с. 167].

      Сукупність усіх планових розрахунків, які регулюють діяльність будь-якого підприємства (маються на увазі виробничі плани, плани впровадження нової техніки і технології, маркетингові програми, плани матеріально-технічного постачання, фінансові плани), являє собою бізнес-план діяльності підприємства.

      Бізнес-план складається, як правило, з таких розділів:

1) загальний опис проекту, в якому роз'яснюється мета проведення витрат, їх необхідність, характеристика інвестиційного об'єкта;