Характеристика й функції комерційних банків

 

    За  останні декілька років банківський сектор зростав чи не найшвидше в українській економіці: кількість банків щороку збільшувалася на 10–15 установ, кредитний портфель збільшувався як мінімум на 50% [14]. Фінансові установи все більше кредитували компанії й населення за рахунок дешевих закордонних позик: з 2006 р. в Україні з’явилося більше десяти іноземних фінансових груп, які активно кредитували свої українські представництва. Крім того, банки випускали єврооблігації, за даними агенції CBоnds, майже за 4 роки (з 2005 по 2008 рр.) вітчизняна фінансова система самих лише євробондів випустила на суму 6,26 млрд дол.

    За  останні кілька років банки України активно збільшували кредитування населення (іпотека, авто, споживчі кредити) за рахунок залучених з-за кордону коштів. Обсяги кредитування економіки банками до середини 2008 р. зростали в середньому на 70% на рік. Це зростання було викликане легшим доступом до міжнародних фінансових ринків, виходом іноземних банків на український ринок та м’якою грошовокредитною політикою НБУ. Приблизно 50% усіх виданих в Україні позик були номіновані в іноземній валюті.

    До  світової фінансової кризи банки України могли вільно залучати фінансові ресурси під 4–5% річних за кордону і продавати їх за 10–11% річних вУкраїні. Надалі закордонні банки згорнули свої кредитні програми (більшість банків, що постраждали від іпотечної кризи в США, були змушені це зробити), українські банки опинилися перед загрозою кризи ліквідності, яка змусила банки зіткнутися з такими проблемами [10, с. 50–51]:

    – збільшення частки НКК у кредитних  портфелях установ;

    – відсутність доступу до міжнародних ринків кредитних ресурсів;

    – необхідність значних виплат за зовнішніми боргами;

    – високі ризики несприятливих коливань валютного курсу.

    Усі ці проблеми викликали відтік депозитів з банківського сектора. З жовтня 2008 р. по квітень 2009 р. клієнти фінансових установ вилучили майже 25% всіх депозитів [2].

    Безліч  факторів впливає на процес формування та реалізації депозитної політики банку. Довіра до банків є одним з основних факторів. За відсутності довіри заощадження зберігаються в готівковій формі або спрямовуються в тіньову сферу, що обумовлює зменшення можливостей формування внутрішніх інвестиційних ресурсів і стримує економічне зростання держави. Отже, кошти населення – колосальне джерело інвестиційних ресурсів, і від їх включення в реальний обіг виграють всі – і держава, і банки, і громадяни, і підприємства.

    Але наслідки кризи могли бути й серйознішими, якби більшість великих українських  банків не були у власності закордонних банків. Це дало їм можливість продовжувати залучати грошові кошти із-за кордону, а також пропонувати кращі умови порівняно з іншими.

    Українська  банківська система сьогодні – найпроблемніша галузь економіки. За даними Нацбанку, з початком кризи чистий відплив гривневих депозитів з банківської системи дорівнював 57,4 млрд грн (на 1.04.2009 р. загальний обсяг вкладів у гривнях та іноземній валюті становив в еквіваленті 313,9 млрд грн) [13].

    Криза зачепила майже всі банки в Україні. На початку кризи майже всі фінансові установи відмовляються достроково повертати гроші вкладникам (на підставі розпорядження НБУ про заборону дострокової виплати депозитів), чимало банків не видавали кошти навіть із поточних рахунків, а також депозитів, термін яких закінчився. Відбулися значні банківські банкрутства: в Україні може залишитися близько 100 фінансових закладів проти зареєстрованих 199.

    Зіштовхнувшись  із кризою, фінансові установи почали скорочувати витрати і, в першу  чергу, звільняти працівників. За неофіційними даними, з жовтня 2008 р. по березень 2009 р. без роботи залишилися близько 14 тис. банківських службовців. Багато банківських установ почали закривати відділення. Практично всі фінансові заклади відмовилися від розвитку мереж філій принаймні на найближчий час.

    Майже повністю заморожене банківське кредитування. Неплатежі за виданими кредитами  постійно зростають через стрімку  девальвацію гривні (понад 50% кредитів було видано в іноземній валюті) і падіння доходів населення та компаній.

    В умовах кризи головним «внутрішнім» джерелом ресурсів для вітчизняних  фінансових установ традиційно є  депозити. Через депозити банки можуть залучати не тільки гривню, але й  іноземну валюту. Зростання обсягів  валютних депозитів дозволить українським банкам хоч частково, але компенсувати брак іноземної валюти. Отже, підвищений попит на депозити спричинив за собою їх подорожчання.

    Внаслідок цього депозитні ставки у валюті зросли на декілька пунктів – до 10–12% у доларах і 7–8% – в євро. З іншого боку, зростання вартості ресурсів спричинило подорожчання кредитів [5, с. 22].

    За  дослідженнями рейтингової служби Standard & Poor’s, за рівнем ризиків банківської  системи Україна належить до останньої  групи надійності – десятої, в  якій, крім нашої країни, нині знаходяться банківські системи Венесуели, Ямайки та Болівії.

    Зрозуміло, що одна з основних причин, через яку виникла криза в Україні, – залучення банками зовнішніх запозичень з метою кредитування в Україні. Головною проблемою стало також те, що гроші надавалися споживачам на досить тривалий строк – 5–7 років для придбання авто й 20-30 років для придбання нерухомості, а закордонні кредити вітчизняні фінансові установи залучали на незначний строк – 3–5 років.

    Важко не погодитися з тим, що в умовах кризи паніка клієнтів є деструктивним фактором, який серйозно погіршує ситуацію. Частина вини лежить і на державі, на органах, які повинні здійснювати нагляд за діяльністю банківських установ. Держава в особі НБУ, Президента й прем’єрміністра мала не допустити такого обвалу, який стався через необґрунтовані позики. Хоча Національний банк раніше від інших відреагував – ще в першій половині 2008 р. було встановлено обмеження на видачу кредитів, але зараз очевидно, що такі кроки вже були запізнілими.

    Депозитна політика повинна бути взаємопов’язаною із кредитною політикою та забезпечувати реалізацію останньої. На сьогодні саме такий підхід може забезпечувати фінансову стійкість, ліквідність і прибутковість комерційного банку.

    Банкіри й аналітики вважають, що ситуація до кінця 2009 р. на банківському ринку тимчасово стабілізувалася. На сьогоднішній день обсяг готівки на руках у населення є досить значним, і ті фінансові установи, які зможуть запропонувати вкладникам більший комплекс високоякісних послуг, отримають у своє розпорядження значні суми додаткових ресурсів. Такі послуги вимагають від банківських установ нових підходів до встановлення форм депозитних рахунків, впровадження нової техніки і технології ведення банківських операцій. Це дозволило б повніше задовольнити потреби клієнтів банку у різноманітних послугах, покращити якість обслуговування, підвищити зацікавленість фізичних осіб у розміщенні своїх коштів у банку і, таким чином, залучити нових вкладників.

 

     Висновки 

    Фінансова система країни повертається до стану початку 2000х: банки займаються обслуговуванням компаній своїх акціонерів, поточних рахунків населення й бізнесу, а кредитуванням займаються лише одиниці. Якщо в 2001– 2003 рр. банки цілком непогано існували в таких умовах, то нинішня ситуація для них небезпечна. Разом зі скороченням кредитного портфеля зменшуються й доходи банків: позичальники поступово погашають свої борги і потік відсотків припиняється. При цьому навіть невеликий приплив депозитів у фінансову систему мало вплине на розміри кредитного портфеля банків.

    Очевидно, можна спостерігати певні ознаки стабілізації в окремих сферах економіки. Однак говорити про стабілізацію банківської системи поки що зарано. Все ж не варто сподіватися на те, що банківська система України почне стрімко розвиватися. Банки зіткнулися з деякими проблемами.

    1) Якість активів банків та інших  фінансових установ знаходиться  на невисокому рівні і, напевно,  буде знижуватися. Це випливає  з того, що приблизно 70% доходів  українських банків мали надходження  від кредиторів.

    2) Збереження високих процентних  ставок за кредитами. Адже в  Україні не багато видів бізнесу,  які дозволять повертати 35% річних  банку і при цьому ще й  отримувати прибуток [15].

    У майбутньому простежуються такі негативні процеси:

    – зниження доходності та прибутковості банків;

    – продовження стагнації сільського господарства та промисловості.

    Щодо  депозитів, вже до середини поточного  року здорові фінансові установи можуть почати помітне зниження ставок за внесками. Якщо в політиці буде все  спокійно, то 2010 р. не буде важчим за попередній. До того ж деякі банки продемонстрували вміння адаптуватися і виживати.

 

Список  використаних джерел 

1. Банківські операції: підручник / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна

та ін.; за ред. драекон. наук, проф. А.М. Мороза. – 2ге вид., випр. і доп. – К.: КНЕУ, 2002. – 478 с.

2. Бюлетень  НБУ. – 2008. – № 3.

3. Васюренко  О.В. Депозиты как основной источник привлечения средств коммерческими банками / О.В. Васюренко // Фінанси України. – 2006. – № 11 – С. 88–92.

4. Дмитрієва О.А. Оптимізація депозитної діяльності комерційного банку

/ О.А.  Дмитрієва // Фінанси України.  – 2007. – № 5. – С. 138–145.

5. Заруцька О.П. Рівновага залучених та розміщених банківських ресурсів як необхідна умова стабільного розвитку / О.П. Заруцька // Вісник НБУ. – № 4. – 2008. – С. 20–27.

6. Олійник  Д. Ресурсна база українських  комерційних банків як джерело

ліквідності / Д. Олійник // Банківська справа. – 2000. – № 2 – С. 42–44.

7. Паливода К. Чи загрожує Україні іпотечна криза? / К. Паливода, П. Гайдуцький // Дзеркало тижня. – № 12 (691), 29 березня – 05 квітня 2008.

8. ПарасійВергуленко  І.М. Аналіз банківської діяльності: навч.метод. посібник для самост. вивч. дисц. / І.М. ПарасійВергуленко. – К.: КНЕУ, 2003. – 347 с.

9. Постанова  НБУ «Про першочергові заходи  щодо запобігання негативним 

наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 639 від 31.10.2008 р.

10. Резнікова  Н. Про специфіку фінансової  кризи в Україні / Н. Резнікова  // Персонал. – 2008. – № 11. – С. 49–55.

11. Аналітичний  портал «Мировая экономика» // http://www.ereport.ru