Фінансовий ринок і класифікація фінансових ринків

ІІІ. Фінансові ринки зарубіжних країн та основні види фінансових інструментів, що обертаються на них

 

Інфраструктура  фінансового ринку покликана  забезпечувати можливість реалізації економічних інтересів суб’єктів  економіки, сприяти координації  усіх їхніх економічних дій, допомагати їм інтегруватись у світовий економічний  та фінансовий простір. 

Складність вивчення та аналізу просторової організації  інфраструктури фінансового ринку  пов’язана з багатосегментністю останнього. Цей процес ускладнює відсутність однозначного трактування поняття «інфраструктура фінансового ринку». Для чіткого розуміння поняття «інфраструктура фінансового ринку» проаналізуємо методологічні підходи щодо трактування економічної сутності базових понять: «інфраструктура», «ринкова інфраструктура».

У розвиненому  суспільстві фінансові послуги  мають не менше значення, ніж виробництво. Найбільш динамічно розвивається та частина сфери послуг, яка пов’язана із задоволенням потреб суспільного виробництва: фінансово-кредитне обслуговування, страхові послуги, інформаційне і бухгалтерське обслуговування.

За дослідженнями англійських економістів У. Очела і М. Вегнера– інтернаціоналізація економіки на мікро-, мезо- і макрорівні є причиною та наслідком переходу до нового послуго-інтенсивного типу економіки.

«Послуга» –  багата гамма різних видів діяльності. Поняття «послуга» включає в себе комплекс різноманітних видів економічної діяльності людини. У західній науковій літературі існує багато його визначень, іноді взаємозаперечуючих, що відображає його складність і маловивченість.

Розглядають фінансові  установи на сучасному етапі у  світлі двох ключових концепцій: сфера надання фінансових послуг і фірма, що надає фінансові послуги — це бізнес, що постачає фінансову продукцію і послуги. Загальні категорії цієї продукції та послуг включають операційні рахунки (наприклад, поточні рахунки), портфельні послуги (наприклад, позики і депозити), страхування, банківська діяльність інвестиції (наприклад, підписання цінних паперів і угоди брокера, дилера), послуги довіреної особи, фінансове планування, обробка інформації, даних.

Сфера надання  фінансових послуг може розглядатися як сукупність усіх фірм, що надають  фінансові послуги. Або сфера  надання фінансових послуг – об’єднання таких традиційних і сегментованих галузей промисловості, як банківська діяльність, цінні папери, страхування, нерухомість, кредит, фінанси. Крім того, у США сфера надання фінансових послуг включає нефінансові корпорації типу «Дженерал Моторс», «Ford Motor Company», «Sears», «AT and T», «J.C. Penney», які зайняті у виробництві та наданні фінансових послуг.

Для фінансового  ринку, щоб бути повністю досконалим, треба, по-перше, всім учасникам мати доступ на ринок і будь-кому з учасників не мати контролю над цінами; по-друге, інформація відносно фінансових активів повинна бути легко доступною для всіх учасників; по-третє, не повинно бути перешкод щодо вільної торгівлі фінансовими активами; і, по-четверте, не повинно бути спотворення, перекручування у стягненні податків, зборів. Якщо ці умови існують, то ціни на фінансові активи точно і швидко відображають інформацію про фінансові активи, фінансові ринки можна вважати ефективними.

Так як фінансові  ринки у США добре розвинені, то вони ближчі до досконалості, ніж до недосконалості. Але все ж деякі відхилення існують. Наприклад, існування фінансових посередників вказує, що фінансові ринки недосконалі.

У конкурентоспроможному  світі банки – просто звичайні посередники, які відповідають потребам і можливостям позичальників кредиторів. Роль конкурентоспроможності банківської системи в загальній структурі рівноваги пасивна. У 1984 році Мартін Мейер написав про революцію у сфері банківської діяльності: «Банк мертвий... жити установі фінансових послуг». Сфера надання послуг, у якій працюють комерційні банки, знаходиться у стані змін. Зміни в цій сфері пов’язані з такими ключовими факторами: технологія, перерегулювання (включаючи реформу щодо страхування депозитів), ризик, змагання за клієнтів і адекватність капіталу.

Згідно з Вебером, одне з визначень технології –  це «технічний метод досягнення практичної цілі». Взагалі технологія – це будь-який засіб перетворення вихідних матеріалів (люди, інформація чи фізичні матеріали) для отримання бажаної продукції чи послуг.

Слово «перерегулювання»  далеке від регулювання, взагалі, воно передбачає відсутність регулювання. Так як повністю нерегульована сфера  надання послуг навряд чи виникне, пропонується «перерегулювання» як термін, що описує усунення чи послаблення бар’єрів у змаганні в банківській діяльності.

Існує п’ять  первинних бар’єрів у змаганні у банківській діяльності – ціна чи засіб управління в межах інтересу; обмеження виробництва; організаційні обмеження; географічні обмеження і податки.

У сучасній сфері  надання фінансових послуг змагання за клієнтів стало жорстким. Коли банки мали монополістичну владу, то не було потреби в розвитку маркетингової діяльності, але в умовах конкурентної боротьби виробничий розвиток і маркетинг – критичні фактори успіху для фірм, що надають фінансові послуги. Так як стандартна економічна модель ринкової структури припускає виживання продукції з найбільш низькою вартістю, то клієнти повинні мати вигоду з більш низьких цін і більш широкого вибору фінансової продукції і послуг як росту змагання.

Адекватність  капіталу – це здатність компенсувати неочікувані збитки, що виникають  через різноманітні ризики банківської діяльності. Кредитний ризик, процентний ризик і ризик ліквідності – три основні ризики внутрішньої діяльності банків. Кредитний ризик – це ризик непогашення позички чи невиконання зобов’язань. Процентний ризик – це вірогідна втрата доходу банку в результаті зміни рівня процентної ставки. Ризик ліквідності – це здатність (нездатність) банку відповідати за зобов’язаннями.

Усі п’ять компонентів – технологія, перерегулювання, ризик, клієнти і адекватність капіталу – не повинні розглядатись ізольовано, адже вони взаємопов’язані один з одним. Наприклад, технологічні і регулюючі зміни впливають на змагання за клієнтів; змагання діє на технологічні досягнення, перерегулювання і адекватність капіталу; перерегулювання і ризик торкаються адекватності капіталу і т. д.

Світовий фінансовий ринок – система відносин попиту і пропозиції щодо фінансового капіталу, що функціонує у міжнародній сфері в якості покупних і платіжних засобів, кредитів, інвестиційних ресурсів.

Основна функція  світових фінансових ринків – забезпечення міжнародної ліквідності, тобто  можливості швидко залучити достатню кількість грошових засобів в різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні.

Операції на міжнародному фінансовому ринку поділяються на дві великі групи – кредитні та інвестиційні. Відповідно, весь фінансовий ринок складається з двох частин: 

- кредитний ринок  – де грошові ресурси рухаються  на принципах поверненості, терміновості, платності і гарантованості; та

- ринок цінних  паперів – на якому відбувається купівля і продаж фінансових зобов’язань і таким чином здійснюється процес інвестування.

Критерієм їх виділення  виступає тип фінансових зобов’язань  чи інструментів, що використовуються. Якщо вільна купівля-продаж неможлива, то ми маємо справу з кредитним ринком. Там же, де зобов’язання чи інструменти купуються і продаються, покупці і продавці виступають учасниками ринку цінних паперів.

З іншого боку, залежно від термінів реалізації майнових прав – короткі (до року) і більш тривалі – розрізняють:

- грошовий ринок  – система відносин попиту  і пропозиції фінансових ресурсів, що надаються на короткостроковий  термін. Грошовий ринок в свою чергу складається з: 

- облікового ринку, на якому основними інструментами є казначейські й комерційні векселі та інші види короткострокових зобов’язань;

- міжбанківського ринку, на якому залучаються тимчасово вільні грошові ресурси кредитних закладів і розміщуються у формі міжбанківських депозитів на короткі строки (1,3,6 місяців, до 1-2 років);

- валютного ринку,  який обслуговує міжнародний  платіжний обіг, пов’язаний з  оплатою грошових зобов’язань  юридичних і фізичних осіб  різних країн;

- фондовий ринок  (ринок капіталів) – система  довгострокових позик на міжнародному  рівні, коли капітал використовується позичальниками для фінансування капіталовкладень. Фондовий ринок в свою чергу складається з:

- ринку середньо- та довгострокових кредитів;

- ринку цінних  паперів – інвестиційний сектор  міжнародного фінансового ринку,  сфера наднаціонального обігу  цінних паперів.

На міжнародному ринку цінних паперів представлені такі види зобов’язань: Єврооблігації – боргові зобов’язання, що випускаються позичальником при отриманні довгострокової позики на євроринку. Вони розміщуються одночасно на ринках декількох країн і номіновані у валюті, яка є для кредитора іноземною. Іноземні облігації – цінні папери, які розміщуються позичальником в іншій країні, але в своїй національній валюті. Облігації з плаваючою процентною ставкою – ставка за облігаціями змінюється залежно від зміни відсотка на ринку. Облігації з індексованим відсотком – ставка прив’язується не до позичкового відсотка, а до індексу цін на відповідні товари. Облігації з нульовим відсотком – доход за облігацією отримується не щорічно, а лише один раз, при викупі облігацій. Конвертовані облігації – вид облігацій, які за певних умов можна обміняти на акції компанії-боржника за попередньо встановленим курсом. Акції – інтернаціональні розміщення свідоцтв про власність. Єврокомерційні папери - зобов’язання комерційних корпорацій, які випускаються на 3-6 місяців з невисокою маржею до базової ставки.  З кожним роком в міжнародному обігу з’являються все нові види цінних паперів, що випускаються банками. Через інвестиційний сектор світового фінансового ринку банки мобілізують величезні маси капіталу для своїх клієнтів.

Похідні фінансові  інструменти (деривативи): Форвардний контракт – це контракт між двома сторонами про майбутню поставку предмета договору. Форвардний контракт – це тверда угода, тобто угода, обов’язкова до виконання. Предметом угоди можуть бути різні активи, наприклад акції, облігації, валюта та ін.. Цей контракт укладається для реального продажу чи купівлі відповідного активу, в тому числі з метою страхування постачальника або покупця від можливої несприятливої зміни ціни. Цей контракт також може бути укладений з метою гри на різниці курсової вартості активів.  Ф’ючерсний контракт – це контракт, який укладається на біржі між двома сторонами про майбутню поставку предмета договору. Ці контракти укладаються з метою хеджування, гри на курсовій різниці і, як правило, рідко мають своєю метою виконання реальної поставки активу. Ф’ючерсні контракти високоліквідні, для них існує широкий вторинний ринок. Спот – це угода між двома контрагентами про обмін у майбутньому платежами відповідно до визначених у контракті умов. Зараз свопи укладаються здебільшого за допомогою фінансових посередників, які беруть на себе кредитний та ринковий ризики. Опціон – це угода між двома сторонами про передання права (для покупця) та зобов’язання (для продавця) купити або продати відповідний актив (цінні папери, валюту та ін.) за відповідною (фіксованою) ціною у заздалегідь узгоджену дату або протягом узгодженого строку. Опціон дає одній із сторін угоди право вибору виконати контракт або відмовитися від його виконання. Варанти – це опціон на придбання певної кількості акцій (варант акцій) або облігацій (варант облігацій) за ціною виконання в будь-який момент часу до закінчення строку дії варанту. Варанти звичайно випускаються як додаток до якогось боргового інструменту, наприклад облігації, щоб зробити його привабливішим для інвестора.

 

 

 

Висновки

Для існування ринку потрібні попит і пропозиція, посередники, система регулювання і саморегулювання. Попит на цінні папери визначається добробутом нації: що вищий рівень життя, то більша частина прибутку зберігається і більше людей купують цінні папери. Пропозиція цінних паперів визначається попитом. Але тут є одна обставина. Пропозиція менша в тих країнах, де держава більше втручається у виробництво, розподіл та обмін. У країнах з плановою економікою пропозиція практично відсутня. Якщо підприємство як державна власність одержує кошти з державного бюджету, то випускати цінні папери йому не потрібно.

Отже, тільки знявши підприємства з державного постачання і перебудувавши державні банки на комерційні можна дати імпульс розвитку ринку цінних паперів.

 

 

Список  використаної літератури

1. Федоренко В. Г. і К°. Інвестування. Зайнятість. Освіта. — К.: Науковий  Світ, 2008.

2. Федоренко В. Г. і К°. Шляхи  підвищення ефективності інвестицій в Україні.: — К.: Науковий Світ, 2003.

3. Федоренко В. Г. Інвестиційний  менеджмент. —К.: МАУП, 1999.

4. Федоренко В. Г. Інвестиції  і капітальне будівництво в  ринкових умовах. — К.: Міжнар. фінанс. агенція, 2008.

5. Федоренко В. Г. Перспективи  розвитку капітального будівництва  за ринкових умов // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 2002. — № 2.

6. Федоренко В. Г. Створення  промислово-фінансових груп і  проблеми управління корпоративними  правами // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1999. — № 2.

7. Федоренко В. Г., Бондаренко  Е. В. Будівництво та інвестиції  в Україні. — К: Знання, 1998.

8. Федоренко С. В. Проблеми  залучення іноземних інвестицій  і розвиток економіки України  // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл.  — 2003. — № 2.

9. Федотова М. А. Доходи предпринимателя.  — М.: Финансьі и статистика, 2003.—96 с.

10. Чернявский А. Д. Организация  управления в условиях рыночных  отношений. —К.:МЗУУП, 1994.

11. Чернявский А. Д. Современные  тенденции развития организационных  форм управлення в Украине  // Персонал. — 1997. —№4. — С. 3-7.

12. Чернявский А. Д. Трансформация  организационных форм управления  в процессе развития рыночных  отношений // Персонал. — 1996. —№2. — С. 22-36.

13. Шевчук В. Я. Умови ефективного  інвестування в будівництві. —  К.: Будівельник, 1991. —112 с.